LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ в 10 томах Страница 12

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    ародніть в приднїпровських степах і далї на захід від них 23). Імя їх, як з значною правдоподібністю виводять з іранських мов, значить не що як „Білі Аляни“ (сучасне осетинсьае ўрс — білий) 24). (Прикметник — білий двже часто служив у кочових орд для розріжнення певних частин народа, одної одноплеменної орди від другої). В декретї Діофанта Роксолянів бачать під назвою Ревксіналів (??????????).



    Поруч з сими „Білими Алянами“ виступає вже в І в. по Хр. імя просто Алянів (у Плїнїя: Alani et Roxolani). В 60-70-х рр. вони звертають на себе увагу римської полїтики своїми походами на. закавказькі землї, і очевидно — Алянами звали ся тодї колїна, що сидїли десь в сусідстві Дону й Каспійського моря 25). В першій половинї II в. з алянським іменем стрічаємо ся вже коло Днїпра, в другій половинї -коло Дунаю 26). Тут, з одного брку, бачимо дальший рух на захід іранських орд, з другого — розширеннє нового імени. Імя Алянів прибирає ширше значінне й застумає в східнїх степах давнїйшу загальну назву Сарматів, як ся була свого часу заступила імя Скитів. Аміан Марцелїн, з четвертого віку, оповідає про Алянів: „за Доном залюднюбть безмірно просторі скитські пустинї Аляни, назані по імени гір; помалу ослабивши сусїднї народи частими побідами, вони, як і Перси, передали їм і своє імя“ 27). Китайські (хинські) лїтописи теж знають про розширеннє сього імени в переднїй Азії: кочовничий нарід An-tsai, що мешкав в краях на схід від Каспійського моря й далї на захід до Та-tsin (Римської держави) і залежав від кочовників Согдіани, за часів дінастиї Ган (163 перед Хр. — 196 по Хр.) прибрав імя Alanna і став незалежним 28). Отже дійсно десь в I-II в. По Хр. слово „Аляни“ стає збірним іменем для ріжних кочовничих народів, головно і мабуть переважно-іранських поколінь, що мешкали по обох боках Каспійського моря. На кілька століть воно обняло останки кочовничої скитсько-сарматської людности наших степів 29).



    Через се Алянів описують подібними ж рисами, як Сарматів і Скитів. Лукіан (II в. по Хр.) каже, що Аляни мають однакову зі Скитами мову, однаково убирають ся, тільки инакше носять волосє (стрижуть ся) 30). Аміан, сучасник війни Алянів з Гунами, описує Алянів яв кочовників, що не знають анї домів, анї хлїборобства, живлять ся мясом і молоком, живуть в возах, і де заходять добру пашу для своїх стад і кінських табунів, там отаборюють ся ,уставляючи свої вози кругом; вони одначе мають звичаї і побут культурнїйший від Гунів, гарні з себе, бльондинуваті, мають легку зброю; дуже воєвничі і свободолюбні: всї у них рівно благородні й судіями виберають вони найбільш уславлених на війні. Дальші уваги Аміана про алянську культуру будять певні підозріння своєю повною подібностю до Геродота, хоч самі по собі нїчого не мають в собі неможливого: у Алянів, каже він, нема більшого похваляння, як убитим чоловіком; шкіру вбитих вони уживають на окраси для коней; храмів і святощів не мають нїяких, але встромлюють в землю голий меч і шанують його як Марса, опікуна околицї; ворожать паличками 31). Коли ми згадаємо, що під іменем Алянів виступає по части, або й переважно та сама людність, що перед тим фіґуровала під іменем Сарматів, а ще перед тим — під іменем Скитів, то нїчого не було б у тім дивньго, що певні прикмети повторяють ся при описи тих чи иньших. Питаннє тільки, чи Аміан взяв сї прикмети з дїйсного життя, чи з Геродота по просту.



    Якийсь час алянське імя панувало на просторі від Дунаю до Межирічя (за Аральським морем). Але не довго. В II-III в. по Хр. з західньої части чорноморських степів витискає кочовничу іранську людність ґерманська міґрація. А з сходу в III в. напирає гунська орда, і під напором її та иньших орд, що слїдом посунули нашими степами на захід, розбила ся алянська ґрупа племен. Европейські Аляни відірвани були від азійських і самі розділили ся на кілька частин: одна частина їх прилучаєть ся до мандрівки Вандалів і Свебів 406 p. і з ними разом опиняєть ся аж в північній Африцї; друга по упадку гунської дердави переходить границї Візантиї й осажуєть ся в Нижнїй Мезії 32). Частина зістаєть ся в прикавказьких степах, і останки її, загнані в гори, зацїлїли до сього дня в маленькім Осетинськім народї 33).Иньша частина заховала ся в Криму, де ще в середнї віки істнувала алясньаа людність 34). Деякі останки з подонських степів, де вони довго ще могли зіставати ся, і таки зіставали ся в дїйсности, могли бути прибиті і до північних берегів степового розселення. Сї степові останки великої іранської кольонїзації нашої території ще ждуть свого близшого розслїдження 35).



    Примітки



    1) Гіпократ De aere 24. Скіляк — у Мілєра Geographi gr. minores І fr. 68, відомости сї кладуть на другу половину IV в.



    2) Про державу Атея — Юстін Hist. Philipp. IX. 2, Страбон VII с. 3. 18 (p. 306), Арістокріт у Климента Stromata V. 31, Фронтін Strateg. II. 20.



    3) Діодор XIX. 73.



    4) Томашек — Sitzungsberichte т. 128 с. 98, висловив дуже інтересний здогад, що Саї Протоґеновного декрета, що жили тодї в околицях Бога, мають назву від kshaia, отже се Царські, ????????? Геродота. Се зовсїм відповідало-б тим колонїзаційним перемінам, тільки менї ся етимольогія здаєть ся не зовсїм певною.



    5) Polyaeni Strategicon VIII. 56. Дехто (напр. Латишов — ИзслЂдованія объ исторіи и государ. строЂ Ольвіи с. 88) закидають неважність сьому оповіданню; одначе обставини, як вони в нїм представлені, здаєть ся, вказують на добре джерело.



    6) Оповіданнє Діодора про Скитів взагалї — наукова комбінація, що, не має великої цїни; але сам натиск Сарматів на Скитів був для нього свіжою подїєю, і сю подробицю можна трактувати серіозно.



    7) Старбон III с. 7. 13. 17; XI с. 2. 1. Овідій Tristia i Ex Ponto, passim. Діон Хрізостом V. П p. 48-51 ed. Dindorf. Діодор II 43. Люкіяна ??????? '? ????? 39-41.



    8) Mullenhof Deutsche Alterthumskunde III. 41.



    9) Nat. Hist. IV. 25.



    10) VII. 3. 17, XI. l і 5, 8.



    11) Старбон VII. 4.3 і 7, Inscriptiones P. E. І ч. 185 (декрет Діофанта), Corpus І. І.. XIV ч. 3608



    12) Nat. Hist. IV. 12. В Страбонових Уґрах теж добачали Геродотових ???????, і сей здогад держить ся ще й досї — нпр. Кулаковского Аланы с. 98.



    13) Є одначе й иньше обясненнє, з авестийського *saormant — уоружений мечем.



    14) Сам Геродот хибно обяснює: ?'??? — муж, ???? — вбити.



    15) Геродот IV. 110, Скіляк fragm. 70-1.



    16) Страбон VII, 3, 17, Таціт Hist. 1,76; Страбон каже ще за плетені з галузя щити їх, Таціт заперечує уживаннє щитів.



    17) Образки керченських фресків див. нпр. в приступнім виданнню Толстого і Кондакова т. І і П.



    18) Бобринскій II с. 73.



    19) Меля III, 4, Таціта Germ. 17. Звістки письменників про сарматську культуру взагалї зібрані у Укерта Skythien с. 513 sq.



    20) ) Sceptuchi у Таціта An. VI. 33, пор. ??????????? в декр. Протоґена.



    21) III с. 7. Иньша частина Язиґів, згадана у нього разом з Роксолянами над Меотидою (III с. 5, 19) — се, здаєть ся, простий анахронїзм.



    22) Таціта Hist. І с. 79. Діон Касій LXXI 19, Scriptores hist. Augustae, M. Antonius 22, XXX tyr. 10, й ин.



    23) На мапі Птолємея (III. 5. 19 і 23) Язиґів і Роксолянів відтиснуто над Меотиду наслїдком невідповідного розтягнення прикарпатських і придунайсьвих народів на схід..



    24) Мілєр (Журналъ Мин. Н. Просв. 1886 IX. 86 і Осет. этюды III с. 86) виводить се імя трохи инакше, по формі ще близше, хоч по значінню меньш певно: з рохс-ясний (пор. Томашек Sitzungsberichte т. 117 с. 87). Порівняти з сим '????????? поруч '?????? ?????? у Птолемея VI. 14. 9.



    25) Звістки клясичних письменників про Алянів зібрав Кулаковскій в статї; Аланы по свЂдЂніямъ классическихъ и византійскихъ писателей- в XIII т. Чтеній київ. істор. тов. 1899. Також Томашек в Pauly-Wissowa Reallexicon, Alani (1894). Новійша аналїза Taubler Zur Geschichte der Alanen (Klio, 1909).



    26) Птолемей містить їх на кількох місцях-в европейській і азіатській Сарматії — 5, 7; III. 5 9; VІ. 14, 9.



    27) Кн. XXXI. 2. 13. Кулаковскій op. c. с. 11.4 відкидає с звістку, але аргументація його не стійна й він іґнорує при тім наведену низше звістку китайських джерел.



    28) Ritter Die Erdkunde von Asien V ч. III (т. VII) с. 625-6, Hirt- Sitzgsber. d. bayr. Ak. 1899 с. 250.



    29) Хінську назвву An-tsai вважають рівнозначною Аорсам античної традиції-Hirt China and the Roman Orient с. 139, Gutschmid Geschichte Irans с. l21; але против сього зрівняння підносять лїнґвістичні закиди, і Маркварт (Untersuch. II с. 240) кінецць кінцем зрівнює An-tsai з Масаґетами; назву Аорсів він вважає полїтичною почесною назвою, яка прийнята була певною ґрупою племен з тим як масаґетська орда здобула над ними вдасть і першенство і приложила до себе сю почесну назву Аорсів — шановних, славних, заміссть давнїйших Масаґетів-рибоїдїв“. Так само „Алян“ (славний, побідний) толкує він як почесну назву, котру приложила до себе звенхнича орда і за нею прийняли потім підвласні племенаа. Новійші замітки ще у Тейблєра 1. с.



    30) ??????? '? ?????: автор мусїв тут взяти реальні подробиці житя.



    31) XXXI. 2. 18-24.



    32) Про мандрівки Алянів на захід: Zeuss c. 700 і далї, Dahn Konige der GermanenI c. 261-4, Urgeschichte der germanischen und romanischen Volker I c. 223-3, Кулаковскій op. c.



    33) Про дальшу долю прикавказьких Алянів і їх звязок з Осетинами (усрановлений від часів Кляпрота — Klaproth Memoire dans le quel on prouve l'identite des Ossetes avec les Alains, Paris, 1822):В. Милеръ — Осетинскіе этюды III, гл. II (спеціально про останки алянського імени на Кавказї ib. с. 111 і далї), Кулаковскій op. c. і Христіанство у Аланъ, Византйскій Временникь 1898, І.



    34) Про кримських Алянів — особливо у Васілєвского, в історії Судака — Суґдеї, що досить правдоподбіно, сама була алянською кольонїєю, Русско-византійскіе отрывки — ЛЂтопись занятій археографической коммиссіи т. IX с. 168-9, також у Мілєра op. c. с. 77. Про иньші останки у Кулаковского, Аланы, розд. IX.



    35) В останнїх роках звернули на себе увагу могильники Харківської ґубернії з похоронним типом і культурою анальоґічною з осетинськими могильниками Кавказа, особливо вкликий могильник в Верхнїх Салтах, що розкопуєть ся від р. 1901; культура та вказує на VIII- IX вв. В сих могильниках добачають слїди тодїшньої алянської-яської людности Подоня. Особливо сей погляд розвинув недавно А. Спіцин в своїй статї „Исконные обитатели Дона и Донцк“ (Ист.-археол. разысканія Ж. М. Н. П. 1909, І); він готов приймати істнованнє алянської людности на всїм Подоню аж до XI-XII вв. Належить при тіи одначе виразно віддїляти спільність культури і спільні виливи від етнїчної приналежности і почекати трохи докладнїйшого археольоґічного розслїду Подоня. Поки що, при наших історичних даних істнованнє скільки небудь густої алянської кольонїэації по цїлому Подоню в таких пізних часах виглядає мало ймовірним.



    Західнї краї:



    ТРАКИЙСЬКА КОЛЬОНЇЗАЦІЯ, ҐЕТИ Й ДАКИ, РИМСЬКА ОКУПАЦІЯ, КАРПАТСЬКІ НАРОДИ: БЕСИ, КОЙСТОБОКИ, КАРПИ, ЇХ НАЦІОНАЛЬНІСТЬ; ТРАКИЙСЬКА КУЛЬТУРА Й ПОБУТ; ОСТАНКИ ТРАКИЙСЬКОЇ КОЛЬОНЇЗАЦІЇ — РУМУНСЬКЕ ПИТАННЄ.



    Отак на степових просторах нашої території протягом якої тисячі лїт, аж до II-III в. християнської ери панували кочовничі й напів кочовничі народи головно іранського племени і культури. В краях гірських, карпатських бачимо під той час групу народів, що найправщоподібнїйше могли належати, як і їх полудневі наддунайські сусїди, до тракийської галузи індоевропейських племен-галузи колись сильної, широко розповсюдненої по обох сторонах Чорного моря — на европейськім і малоазійськім боцї, але непривітною історичною долею зведеної до незначних слїдів в теперішнїх винародовлених і зромаоїзованих Волохах-Румунах. Одначе тракрйська національність ти карпатських народів тільки гіпотетична, бо відомости наші про сю карпатську людність далеко біднїйші, нїж про степову. Та й відомости про тракийську кольо-нїзацію, до котрої ми зачисляємо карпатські племена, дуже небогаті й біднійшають власне в напрямі з полудня на північ 1).



    Відомости про наддунайську тракийську людність маємо від Геродота, з V віку перед Хр. На чорноморськім побережу між Дунаєм і Балканом сидїли Кробізи, а на полудень від них Терізи; вище по Дунаю, за Янтрою (Атріс) сидїли Ґети, „найхоробрійші й найсправедливійші між Траками“ 2). Дунай уважав ся границею між Траками й Скитами, але був нею здебільшого тільки. Вже Геродот, кажучи, що за Дунаєм починаєть ся „властива стара Скитія“ 3), натякає, що в дїйсности осади скитські вже й тодї переходили за Дунай в пізнїйшу Малу Скитію (Добруджу). З другого боку-ґетські осади місцями переходили за Дунай. В IV в. тут, на лївім боцї Дунаю, воював з Ґетами Олександр Македонський. Тут була „Ґетська пустиня“, де трохи не пропало військо Лїзімаха (313-218) в походї на ґотського короля Дроміхайта; сама держава Дроміхайта була на лївім боцї Дунаю, в теперішній Валахії 4). Але ґетські осади сягали й далї на схід, коли прийняти (а се дуже правдоподібно), що Тіраґети Страбонових часів були приднїпровські Ґети, може відірвані від решти свого народа бастпряським клином. Страбон уміщує їх між Ґетською пустинею й кочовищами Язиґів, а Плїнїй, кажучи про залюднений Тіраґетами острів на Днїстрі, говорить очевидно про устє Днїстра 5).



    На північ від Ґетів, на Мароші (???????), значить — в теперішнїм Семигородї, сидять у Геродота Аґатірси, нарід, по його словам, близький Скитам 6), але з тракийськими звичаями. Завважену Греками близькість Аґатірсів до скитських сусїдів можна толкувати близкістю тракийського народа до Іранцїв взагалї, а самі Аґатірси належали з усякою правдоподібністю до Траків. Перехована у Стефана Візантийця ґльоса поясняє, що Аґатірсами звали Греки Травсів 7), а тракийський нарід Травсів знаємо в Родопах 8); за приналежністю Аґатірсів до Траків промовляють і деякі побутові подробиці напр. татуірованнє. Пізнїйше на їх місцї виступають Даки; з II в. перед Хр. маємо уже звістку про їх боротьбу з Бастарнами 9). Тракийська народність Даків не має сумнїву, і з цїлою правдоподібністю можна прийняти, що се нове імя покрило Аґатірсів, а може й иньші сусїдні тракийські нарощи, наслїдком якоїсь полїтичної переміни 10).



    В І в. перед Хр. Ґети й Даки сполучились в одну полїтичну цїлість — сильну державу Бойребісти (Бурвісти), що дала себе знати страшними походами наоколо, між иньшим — зруйнованнєм Ольбії й иньших грецьких кольонїй аж до Апольонїї 11). Розпавшись по смерти Бойребісти, ся ґетсько-дакийська держава доходить знову великої сили в кінцї І в. по Хр. під рукою Декебаля, талановитого орґанїзатора й полїтика, що в союзї з иньшими сусїндїми народами розпочинає боротьбу з Римом (в 80-х рр.). Вона йшла для нього щасливо на початках (за Доміціяна). Але відновлена Траяном, війна ся, по тяжких напруженнях, закінчилась руїною дакийської держави (кьло 106 p.). На її місцї утворено римську провінцію Дакію і кольонїзовано ріжноплеменним людом з иньших провінцій.



    Провінція Дакія, як її описує Птолємей (III. 8), обіймала край між Тисою, Дунаєм, верхнім Дністром і Серетом, тим часом як чорноморське побереже, себ то грецькі кольонїї, як Тіра, Ольбія й ин., зачисляло ся до Нижньої Мезії. Головним огнищем римської кольонїзації й римського житя була длоина середнього Маріса (Мароша) і Сама (Самош). Приналежність до Римської держави карпатського згіря і тим більше закарпатських країв була більш або цїлком номінальна. Як далеко сягали на північ римські укріплення, досї не вияснено докладно. Останки римських граничних валів бачать в земляних валах Галицького Поділя (в розї між Збручом і Днїстром) і в Бесарабії в двох великих „Траянових“ валах, що рівнобіжно протинають межирічє Прута й Днїстра 12): але римський початок сих валів все ще гіпотетичний, і звязки їх з якоюсь системою римських укріплень досї не вияснені.



    Римська окупація Дакії трівала трохи більш як півтора столїтя. Увесь сей час Дакія зіставалась відокремленим передовим укріпленнєм Римської держави (від провінцїї Панонїї її відділяла територія Язиґів між Дунаєм і Тисою); удержувати її було дуже тяжко, і коли в серединї III в. з особливою силою розпочались напади на Римську державу сусїднїх народів, Аврелїан, для улекшненя оборони, постановив вирікти ся сеї провінції. Римську і романїзовану людність виведено в Тракію і Мезію, Дакію полишено (274), а щоб страта була меньше болючою, утворено нову провінцію Дакію на правім боцї Дунаю в Мезії.



    Аж по упадку дакійської держави за Траяна виступають на верх дрібнїйші прикарпатські народи. На жаль, Птолємей, головне джерело, наробив великої плутанини в розміщенню прикарпатських народів, так що трудно віднайти їх дїйсне розміщеннє 13). Ідучи від верхівя Висли на схід сидять у нього '???????, ?????????, ????????, ??????????, ???????, ????????????, ????????? 14). З сих народів більш інтересні для нас остатнї три, Беси сидять під „Карпатськими горами“, що припадають у Птолємея на верхівя Днїстра й Сяна; чи сидять вони на полудневім чи на північнім боцї гір — такої допладности від Птолємея не можна жадати. Койстобоки (Costoboci римських ждерел) сидїли на схід відти. У Птолємея се імя повторяєть ся двічи, роздїлене Днїстром і Певкинськими горами (Карпатами); з сього можна б виводити, що сидїли вони по обох боках гір, але можливо припустити й скомбінованнє двох звісток про те саме“ 15). У всякім разї вони на полудневім згірю Карпатів були. Карпи-імя, очевидно, звязане з назвою Карпатів — теж двічи згадують ся у Птолємея (????????? і '??????), в обох разах далї на схід, в сусїдстві Бастарнів і Тіраґетів 16) — десь нїби коло Днїстра й Прута, хоч імя Карпатів у Птолємея прикладаєть ся як раз до більш західньої їх частини, коло верхньої Тиси (тому деякі учені тут уміщуують Карпів).



    Сї три народи виступають в історії під час Маркоманських війн і по них, як герої пограничних війн і розбійничих нападів на римські землї. Найменьше з них звістно за Бесів; поминаюч иневповнї ясні звістки про них з над нижнього Дунаю у Овідія, вони згадують ся тільки як участники Маркоманської війни, разом з Койстобоками. Але за Койстобоків знаємо більше: маємо звістки, що вони пускали ся в далекі походи, заходили в Ахайю та Македонію, грабуючи скільки сили (похід 165 р.). З одної написи знаємо й імя їх короля-Пієпора 17). Намади їх мабуть були причиною, що коли Вандали під час марркоманських війн прийшли в Дакію — шукати тут осад собі, то римський наміснмк напустив їх на Койстобоків, і Вандали дійсно побили їх й опановали їх землю, і після того за Койстобоків не чути більше 18).



    Не так легко відчепились Римляни від Карпів. Перший датований їх напад на Мезію маємо з 230-х рр. III в., але з оповідання Петра Патриція, те належить до тих же часів, бачимо, що Карпи вже вважали тодї себе спеціялїстами до таких нападів, ще лїпшими від Ґотів, славних тодї своїми нападами на римські землї 19). При нагодї брали втни участь і в походах Ґотів. Цїсарі Филип Араб і Аврелїян звісні своїми побідами над Карпами; Аврелїян по своїй побідї осадив частину Карпів на римських ґрунтах 20). Розпочате ним пересадженнє Карпів на римські землї довершено за Ґалєрія й Діоклєтіана: по якійсь близше нам незвісній війнї переведено на римські ґрунти (правдоподібно-до Панонїї й Мезії) решту Карпів — цїлий нарід їх, разом з Бастарнами. Тим способом звичайно задовольняв тодїї Рим докучливих сусїдів, і сей перехід Карпів та Бастарнів був мабуть скорше добровільний, нїж вимушений 21). Можливо, що на се вплинув і натиск чорноморських Ґерманців від полудневого сходу, а може й натиск Словян на північнім згірю Карпатів (взагалї історія кольонїзації карпатського згіря тих часів для нас майже не істнує). Після того тільки раз, при кінцї IV в. згадують ся якісь Карподаки, що разом з ватагами Гунів і Скірів пробували перебитись за Дунай 22). Може се були останки тих панонських осадників?



    Про етноґрафічну приналежність сих карпатських племен маємо тільки деякі натяки. Передо всїм вони становлять північний край тракійської кольонїзації, подунайської й семигородаької, і се перше, що наводить на гадку, чи не були й вони Траками. За таким здогадом, дїйсно, промовляв би ряд иньших фактів. Імя карпатських Бесів повторяє імя Бесів тракійських коо Родопа. Назва Карподаків могла-б натякати на спорідненнє Карпів з Даками. Імя короля Койстобоків Пієпора і його свояка Натопора мають характерний паросток, що в формі поріс повторяєть ся в численних тракійських і дакійських іменах 23). Особливо-ж важним здаеть ся менї факт, що Птолємей вичисляє в Карпатах і на верхнїм Днїстрі й Серетї ряд осад з закінченнєм д а в а, ???? 24), характеристичним наростком дакійських осад, що виступає й по иньших тракійських землях 25). Припустити, що всї отсї міста заблукали на північ від Карпатів з дакійських країв тільки за браком місця на мапі, здаєть ся менї не правдоподібним.



    Отсї факти й деякі дрібнїйші обставини надають значну правдоподібність здогадови, що сї карпатські племена належали до тракійської родини В основі своїй була то може змішана з Траками й асимільована ними ще старша, не-індоеврпейська людність, тої раси, що в своїх останках звістна нам в альпейських краях, а могли задержати ся також і в гірських, малоприступних околицях Карпатів; але так далеко в глубину сього етнічного процесу не можуть нас вести ніякі досліди 26). Досить розповсюднений свого часу погляд, що ті карпатські племена були Словянами, немає під собою позитивного ґрунту. Пготив нього промовляють особливо рішучо звістні нам койстобоцькі імена: переказані в написи, поставленій Койстобоком, вони мусїли бути передані вірно, а там часом звучать зовсїм не по словянськи 27). Не можна звести цїлого карпатського залюднення і до кельтської кольонїзації, навіть хоч би й приймати тут певні слїди кельтизма 28). Гіпотеза тракійська має все ж таки без порівняння більше позитивного під собою, ніж такі здогади.



    Як далеко на північ сягала б ся тракійська колонізація, чи виходила вона за границї гірського карпатського пояса, не можна сказати: сліди її на північнім згірю досить не ясні 29). Тут за давнїх часів, як я згадував 30), тракійська кольонїзація могла стрічати ся і з словянською. Бастарнський клин розірвав на якийсь час сю стичність, хоч може й не по цілій лінії. Поодинокі словянські ватаги могли заходити в гори й пробивати ся на полудневі згіря Карпатів тодї й перед тим; але ми не маємо можности слїдити їх розселення.



    Про побут і культуру карпатських племен не маємо майже нїяких спеціяльних звісток, хіба припускаючи, що то були племена тракійські чи Траками асимільовані, можемо взяти де що з відомостей про иньшиз Траків (Ґетів, Даків й ин.).



    Була одначе велика ріжниця між деякими полудневими, приморськими тракійськими пеменами, що рано присвоїли чужі культурні впливи, і північними, що довго заховували малокультурний, примітивний побут. Між тими північними Тракійцями ще в історічні часи відомі були осади на палях, а коло Дунаю згадають ся „троґльодіт“ (мешканцї печер). Але у иньших Траків вже були тодї й міста, й замки. Переважало житє пастуше; дуже люблено ловецтво. Суворий побут Траків був широко відомий, рівнож їх надзвичайна воєвничість, охота до бійок і повна зневага смерти. З тим разом ішло славне тракійське пяництво (звичайно на підпитку виходили вони й до бою) та непорядність в відносинах чоловіків і жінок — познаки неунормованої, енерґічної натури. З диких прикмет кидало ся Грекам в вічи татуірованнє, широко розповсюднене, звісне і у Ґетів і у Агатірсів-Даків (????????, picti). Аґатірси славились богацтвом золотих окрас. Мала славу і тракійська зброя взагалї. Виглядали Траки на погляд Греків білявими й рудими (??????). Вигляд їх на різьбах Траянового стовпа зовсїм пригадує Скитів чорноморських різьб і — Ґерманцїв Аврелїєвого стовпа: теж довге волосє й бороди, тойже склад лиця, подібне убраннє (широкі, фалдисті споднї, коротки сорочки, плащі). Сї численні побутові подібности, які можна знайти між Скитами й Траками, поясняють ся, як сказано вже, загальною етноґрафічною близкістю сих галузей індоевропейської родини, зближених між собою й ґеоґрафічно й етноґрафічно.



    З сфери духового житя можна піднести широкий рожвій піснї; не кажучи за звістних на тім полї полудневих Траків, про Аґатірсів оповідано, що у них закгни укладають ся в піснях, для памяти, ґетські посли виходили з кітарами, граючи на них. Широко звістна була також віра Ґетів в несмертельність: Ґети-невмираки ('?????????????) — було звичайним їх прозвищем. Ся віра, що дуже вражала Греків з їх слабо розвиненими представленнями про посмертне істнованнє, стояла у Ґетів в звязку з культом Замолксіса, богм умерших і заразом бога відновлення житя в природї. При похоронах чоловіка забивали найулюбленїйшу жінку — се служило заразом докором тим жінкам, що зіставались живі. Жерцї мали великий вплив; полїтичне відродженнє тракійських племен за Бойребісти доконано впливом головного жерця. І пізнїйше — доо упадку дакійської держави жерцї заховують в нїй першорядний полїтичний вплив 31).



    З упадком дакійської держави прикарпатські народи, як ми бачили, в значних масах були винищені або переведені на римські землї. Семигородмька людність була в значній мірі романїзована й разом з римськими кольонїстами виведена за Аврелїана в близші римські птовінції. Се все мусїло дуже значно ослабити тракійську люзність карпатських країв, звести її вже тодї до незначних останків. Словянська кольонїзація, рушивши в Карпати в великихх масах, мабуть не багато що з неї застала.



    Коло останків старої семигородської кольонїзації обертаєть ся румунське питтаннє. На утвореннє румунської національности витворились в останнїх десятолїтях два погляди: оден твердить, що волоська людність Семигорода (гнїзда волоської національности) зложилась з пізнїйших вільних і невільних (переведених Болгарами) еміґрантів з балканських земель, отже з романїзованих Траків балканських — бо давня романїзована, людність риммької Дакії була виведена звідти в III в. в Мезію. Другий стоїть на тім, що останки романїзованих Даків заховались в семигородських горах; розмножившись, вони утворили тут численну волоську людність, котра починає звідти потім (в XII- XIII в.) виливатись в краї нижнього Дунаю. Посеоедній погляд, признаючи істнованнє останків романїзованної людности в Семигородї, вважає їх незначнимм, а пізнїйший зріст її поясняє пізнїйшими міґраціями романізованих Траків з балканських країв до Семигороду 32). Сей посереднїй погляд має найбільше правдоподібности за собою. З певними змінами можемо приложити його й до східнїх Карпат — там, як і в Семигородї, також лишили ся мабуть останки старої кольонїзації (тільки тут вони ледви чи були захоплені романїзацією хоч трохи). В хороґрафічних назвах і в діалєктах східнїх Карпат є чимало такого, що підсуває гадку про останки старшої кольонїзації,-незалежно від тих елементів волоських, які можуть поясняти ся пізнїйшими переходами і впливами пізнїйшх осад „волоського права“ 33). Розвій сих осад, закладених з кінцем XIV в. еміґрантами з волоських земель Угорщини, а потім на їх взірець — і місцевими людьми, звісний нам документально. Знаємо зовсїм певно, що сї осади були явищем новим, і не можна їх ставити в безпосередню звязь з передсловянською кольонїзацією східнїх Карпатів, як роблять декотрі, з істьрією наших країв необзнайомлені люде 34).



    Чи до тих часів дожила тут яка небудь місцева несловянська гірська людність-річ не звістна й сумнївна. Відріжнити принесене пізнїйшими волоськими осадниками від того старого, що лишило ся в хороґрафії й мові нашої гірської людности, було б завданнєм дуже вдячним, але до нього досї не брали ся скільки небудь серьрзно 35).



    Примітки



    1) Важнїйша лїтература: Цайс с. 258 і далї, 696-700, Roesler Die Geten und ihre Nachbarn — Sitzungsberichte der Wiener Akademie t. 44 йогож Romanische Studien (1871) i Einiges uber das Thrakisehe — Zeitschrift fur oest. Gymn. 1875. Kretschmer Einleitung in die Geschichte der griechischen Sprache, 1896, c. 171-243. Tomaschek Die alten Thraker, Sitzungsb., t. 128, 130, 131. Браунъ Разысканiя c. 132-178, А. Погодинъ. Къ вопросу о Фракійцахъ, (ВЂстникъ археол. й истор. XIII, 1900), також Mommsen Romische Geschichte вид. 1885 c. 189 і далї, Mullenhot Deutsche Alt. III, c. 125 і далї, Much Die Sudmark der Germanen (Beitrage zur Geschichte der deutschen Sptache hrsg. von Si3vers XVII) c. 16-7, И. Смирновъ Очеркъ культурной исторір южныхъ Славянъ І c. 12 і далї. Новійше: Niederle Sl. Staroz. І c. 404 і далї. Stastny Die Thraker, 1907, Прага. G. Buschan: Die Balkanvolker in Vergangenheit und Gegenwart, Штутгарт, 1910. В нашій лїтературі богато займав ся Траками неб. О. Партицький в своїй Старинній історії Галичини, але він і в Траках добачав Словян і з сього становища освітлював усе.



    2) Геродот IV. 49 і 93, Страбон, VII. 5 § 12.



    3) ?'??? '??? '? '?????? ?????? (IV. 99).



    4) Страбон VII 3. 8 і 14, Павзаній І, 9.



    5) Сррабон VII. 3. 17, Плїнїй IV. 26. Про „ острів Тіраґетів“ статя Бруна — Черноморье т. І. Між Ґетами й Аґатірсами уміщує Геродот скитський нарід Сіґінів, але що в иньших джерелах Сіґіни виступають коло Каспійського моря, то не безосновно підозрівають, що Геродот помилкою перенїс їх сюди — пор. Koesler Roman. Studien l. c. 9-10, Mullenhof Deut. Alt.III c. 2.



    6) В переказній ним грецькій леґендї Аґатірс, Гельон і Скит були брати — сини Геракля (IV. 10).



    7) Стефан sub voce ???????



    8) Траками виразно зве їх Лївій — XXXVIII. 41. 6.



    9) Юстин — ХХXII. 3. 16.



    10) Юстин: Daci quoque soboles Getarum sunt (l. c.); Страбон VII. 3. 13: '?????????? ?'?'???? ?? ????? ????? ??????; пор. Діона Касія LII. 22.



    11) Страбон VII, 33, 11, Діон Хрізостом ог. XXXVI.



    12) Про „Траянів вал“ на Галицькім Пощілю див.статю Кіркора в Zbior wiadomosci do antropologii krajowej т.III с. 38 і далї. Про бесарабські вали можна тільки повторити слова Момзена op. c. с. 206: „вони, певно, можуть бути римські
    Страница 12 из 55 Следующая страница



    [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ] [ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 55]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.