LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ в 10 томах Страница 23

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    полудн.-угор, крім того українське і західнє — переліг) — се слова всесловянські, що належать правдоподібно всї до колишнього спільно-словянського пожитя. Поруч з загальноевропейським л Ђ х а (наше леха) маємо друге загальне слово б о р о з н а (старосл. б р а з д а) 14).



    Для оранки уживали з початку примітивну деревляну кривулю, що служила для роблення борозни і за один кінець тягнулась,а другим, гострим кінцем бороздила. Се с о х а в одних словянських мовах слово се значить приряд для оранки, в иныпих вила, підпору, палю, або сї значіння стрічають ся разом, а виходять, очевидно, з понятя „ломаки для розкидання землї“ 15). Але сю примітивну кривулю в прасловянськім побутї здавна заступив полїпшеннй п л у г ъ (північно-нїм. pfluog, лит. pliugas) 16), з осібним вже мабуть лемешом л е м е ш ь, від ломити. Крім нього уживалося р а л о (себто: орало, праевропейське — грець. '??????? , вірмен, araur, лат. aratrum, ірлядське arathar) і б о p о н а. Слово с ї я т и належить знов до праевропейських, латинське sero, ґот. saian, лит se'ti, так само і сїмя (старосл. sЂмя), насннє (лат. semen, гор. нїм. samo, лит. semu). Назви для осїннього й весняного посїву — я p, я р и н а й о з и м, о з и м и н а повторяють ся у Словян східнїх, західнїх і деяких полудневих (Сербів, Словинцїв), тав що сю господарську систему можна з певною правдоподібністю теж уважати ще прасловянським здобутком.



    Слово ж а т в а прикладаєть ся у всїх галузях Словян до збирання хлїба. Збирали його з початку с е р п о м, се праевропейський приряд і праевропейське слово (старосл. сръпъ, грецьке '????, лат. sarpere); але і коса, і клепач до острення її належать до загально-словянського язикового запасу, так само як і г р а б л ї і с н і п. С ї н о теж слово прасловянське.



    Назва пшеницї може бути відгомоном тих часів, коли зерно споживалось товчене. Одначе прасловянський люд давно вже перейшов за сю стадію культури. Вимолочене зерно (слово м о л о т и т и в нашім значінню, широко розповсюднене в словянських мовах і могло се значіннє мати вже в прасловянські часи) мололось або ручними ж о р н а м и, або млином. Слово м о л о т и належить до праевропейських і переходить через всї ґрупи сих мов (пор. санскр. mar розбивати). Слово м л и н — пиасловянське (від лат. molina), як також м у к а (споріднене з словом мягкий — старосл. мякъкъ). Приряди для просївання муки- с и т о й р е ш е т о належать до загальнословянських.



    З сфери городництва назви рослин стручкових: біб- б о б ъ (лат. faba, прус. babo) належить до праевропейських рослин; г о р о х і с о ч е в и ц я — назви загальнословянські, але значіннє їх вагаєть ся в поодиноких мовах (перше значить горох, біб і фасолю, друге —сочевицю і стручки або городину взагалї). З цибульових — цибуля ( л у к ъ ) і часник ( ч е с н ъ к ъ ) належать до загально-словянських; словянська назва цибулї (витиснена у нас нїмецькою чи властиво — нїмецько-жидівською Zwiebel) належить до дуже розповсюдненого в північній Европі пня (гор. нїм. louh); дехто уважає се слово запозиченим від Нїмців, та трудно думати про таке запозиченнє з заходу, коли згвдаємо культуру цибулї й часнику у Геродотових Алязонів.



    Неясна справа ще двох прасловянських культурних рослин — х м е л ю (новолат. humulus, північнонїм. humall) і ріпи (грецьк. ????? , лат. rapum, нїм rube) — відки вони пішли і хто у кого перейняв їх імя; у всякім разї маємо тут дуже старий, ще прасловянський культурний набуоок (досить правдоподібно, що від словянської назви хмелю пішли й иньші, з нею споріднені) 17). Праевропейська рослина ще — м а к (грец. ????? верхненїм. mago, прус. moke).



    На городницьку технїку з лїнґвістики не багато можна витягнути вказівок. М о т и к а й л о п а т а належать до всесловянських слів, рівнож і слово п о л о т и, натомісь всесловянське п л е в е л значить і бурян, і полову.



    Знайомість з овочевими деревами належить до праевропейських часів. Але передовсїм тут треба розуміти дикі породи, і анї лїнґвістика нї иньші вказівки не дають можности розвязати на певно сїєї справи — чи овочеві дерева культивовано ще в прасловянські часи, чи ся культура явила ся у Словян уже по розселенню, при близшій стичности з чорноморськими краями. Вправдї авторитетні історики культури уважали старонїмецкий вираз для щіплення дерева перейнятим з словянського (intrusgjan Ульфіли з старослов. трЂснжти, як прищепа з чЂпати); таким способом щіпленнє дерева (перенесене вперше до Італії й звідси росповсюднене по цїлій Европі), а з ним, розумієть ся, i культура овочевого дерева переносилась би в прасловянські часи. Але опирати такий важний вивід на однім, і то гіпотетичнім лїнґвістичнім спостереженню занадто рисковно 18). Хоч маємо загальнословянське слово с а д, але воно має занадто широке значіннє. Слово о в о ч і, овоштиє, як і я г о д а (що подекуди, як і у нас, з загального значіння спеціалїзовалось, нпр. для суницї) належать до прасловянського запасу (старосл. агода. лит. uga). Але вони не вказують доконче на культуру садову. З поодиноких овочів маємо: я б л о н я, я б л о к о, яблъко (ір. aball, англ. aepplw, лит. obulas-відносини слів сього ряда неясні, і деякі припускають перейнятє слова, але дуже старе). Г р у ш а — словянолитовське (слов. груша і крушька, лит. kriausia), як думає дехто, перейняте від Іранцїв, з прикавказьких країв. Загальнословянське ч е р е ш н я, сл.чрЂшьня, слово перейняте (грецьке ???????? гop. нїм. chirsa), хоч самий овоч в дикім станї звістний в середнїй Европі від неолїтичних часів. Пізнїйшої дати мабуть і слово, і самий овоч — вишня, як думають — з пізнегрецького (візантийського) (грец. ???????? , сл.вишня, горіш. нїм wichsela) 19). Слива (верхненїм. sleha, лит. slywas), дерен (г. нїм. tirnpooum)-слова північноевропейські; нарештї г о р і х — словянолитовське (сл. орЂхъ, лит. resutas).



    Коли ми перейдемо від сього богатого культурного запасу, поданого нам лїнґвістичною палєонтольоґією, до історичних звісток, з певним здивованнєм мусимо стрінути характеристику Словян, яку знаходимо в чужих джерелах при першій стрічі з Словянами. Подібно як Германцї у Цезаря, Словяне у раннїх візантийських письменників, як Прокопій, Маврикій, малюють ся ще напів кочовничим народом, з дуже слабо розвиненою хлїборобською культурою. Прокопій в своїй клясичній характеристицї Словян каже, що вони „живуть в лихих хатках, селячись далеко один від одного та переміняючи зчаста свої осади“, „житє провадять суворе й некультурне, як Масаґети“, а Маврикій та Лев Мудрий виразно казуть, що Словяне не люблять хлїборобської працї й хочуть лїпше жити в бідности та спокою, нїж, в богацтві та працї. Але такі характеристики поясняють ся тим, що з Греками стикались передові словянські осади, вони-ж серед міґраційного руху, серед небезпечного й неспокійного житя відставали від культурнїйших форм житя й вертались (на якийсь час) знову до колишнїх напів кочовничих форм; се факт, що повторяєть ся звичайно в подібних обставинах. Та не обійшлось в сих характеристиках і без побільшувань, бо нпр. в оповіданню про боротьбу Аварів з „Словенами“ в VI в. згадують ся словянські поля і т. и. 20). Джерела, що знали Словян в нормальних обставинах, на насиджених місцях, виказують у них широко розвинену хлїборобську культуру, що положила глубокі знаки на весь словянскьий побут. Правда такі джерела маємо з згачно пізнїйших часів IX, Х і навіть XI віку, але широкий розвій хлїборобства в IX — Х в. показує, що маємо до дїла не з якимсь свіжим, а дуже давнїм культурним здобутком.



    Арабське джерло з середини чи першої пол. Х в. 21) оповідаючи про жнива у Словян, дає своїмм оповіданнєм розуміти, що збіже було головною стравою їх (особливо улюблене просо — про особливе уживаннє його у Словян говорять також Маврикій і Лев). Хлїб і мясо — се звичайна жертва руських Словян, по словам Константина Порфирородного, а значить — і страва, і то споконвічна, не нова, бо жервуєть ся звичайно традиційне, віками усвячене. Жидівський подорожник Х в., ібн-Якуб каже, що словянський край дуже богатий на всякі житєві запаси, що Словяне дуже господарні й пильнують хлїборобства. Є у нього навіть досить виразна звістка про культуру овочевих дерев 22).



    Докладнїйші вказівки дають наські джерела. В них бачимо, що хлїборобство в Х в. було розповсюднене, як звичайна робота, навіть по найменше культурних землях, як от у Деревлян та Вятичів. „А вси ваши городи... дЂлаютъ ниви своя и землю свою“ — каже до Деревлян Ольга. Вятичі платять дань „від плуга“ 23). Хлїб звичайна й загальна страва староруської людности. Зелїзні серпи знаходять ся при небіжчиках київських похоронних піль, з часів перед розселеннєм. В поганських могилах Сїверян і Деревлян знайдено також серпи і зерна кількох родів хлїба (жито, овес і ячмінь або пшениця) 24). В памятках XI в. — в лїтописи, в давнїйших частях Руської Правди, у Нестора (Житиє Теодосія) згадують ся всї важнїйші роди хлїбних і культурних рослин : пшениця, овес, жито, ячмінь (властиво — ячмінний солод), просо, горох, мак, лен (льняне насїннє на олїй) 25). Загальною назвою для хлїбного зерна було „жито“ 26). З хлїборобських знарядь в українських памятках XI — XII в. знаходимо: рало, плуг, борону, мотику, рискаль, рогаліє, цїп 27); з хлїборобських робіт-оранку („орати“), сївбу, жниво („снопи“), молоченє, віяннє 28). Орали кіньми й волами 29). Пожатий хлїб складали на гумнї й там молотили „на току“, а зерно ховали в коморах („клЂть“) 30), певно — і в ямах. Зерно мололи (в наших памятках згадують ся тільки ручні жорна). Змелене просївали — згадуєть ся мука і отруби; розріжняєть ся мука чистїйша й гірша. Переховували її в засїках (сусЂкъ) 31). Згадки про пшоно показують, що зерно споживали і товчене 32), Сїно стрічаємо в давнїйших редакціях Руської Правди 33).



    Про городництво є виразні звістки в українських памятках XI в.: в Житії ?еодосія оповідаєть ся, як чернцї „в оградЂ копахуть зелиннаго ради растенія“, а в Вишгородї були не тільки „огородники“, а й старшина огородників (старЂй огородьникъмъ), мабуть чи не княжих; в усякім разї мусїла тут бути сильно розвинена городницька культура. В серед. XII в., в описи оборони Київа бачимо наоколо його теж „огороди на велику просторонь 34). Про садівництво звістки дуже бідні: тільки в оповіданню Патерика (XIII в.) про чернцїв кінця XI в. бачимо при келїях городчики з „деревами плодовитими“ 35); при тім, як і досї, слово г о р о д (огородъ, оградецъ, градъ — огорожене місце взагалї) уживалось однаково для означення і города і саду, і можливо, що в вище поданих звістках про великі київські або вишгородські городи треба розуміти й сади.



    Примітки



    1) Хоч лїнгвістичні дослїди досї грають першу ролю в сїй справі. але лишають ще багато бажатти. По коротких екскурсах в загальних працях, як Яґіча Historija knjiezvnaroda hrvatskoga i srbskoga і особливо Воцеля Pravek zeme eeske, прийшов просторий роздїл в працї Крека Einleitung 3 с. 108 — 188, спеціальна (не скінчена) праця Бдуиловича (Первобытные Славяне въ ихъ языкЂ, бытЂ и понятіяхь по даннымъ лексикальнымъ. ИзслЂюованія въ области лингвистической палеонтологіи Славянъ, ч. I. вип. 1 і 2, К. 1878 — ч. II в. 1,К. 1881) і моноґрафія про словянську фльору — Sulек Pogled iz biljarstva u praviek Slavenah a napose Hrvatah (Rad jug. akad., т. 39), Праця Будиловича була неприхильно оцїнена критикою, хоч дає богатий запас матеріалу. Креку О. Шрадер (Sprachvergleichung с. 84) закидав теж „занадто високу гадку про прасловянську культуру“. Але з другого боку й нїмецькі дослїдники культури часто знижали занадто рівень словянської культури, толкуючи язикові подібности як словянські запозичення з нїмецького. Се треба сказати й про новійші дослїди над спільними словами у Словян і Ґерманцїв: G. Uhlenbeck: Die germanischen Worter im Altslavischen (Archiv fur Sl. Philologie XV), H. Hirt Zu den germanischen Lehnwortern im Slavischen und Baltischen (Paul u. Braune Beitrage zur Gesch. d. deutsch. Spr. ХXIII), R. Loewe Altgermanische Elemente der Balkansprachen (Ztschr. f. vergl. Sprachforchung XXXIX, 1903). Peisker Die alteren Beziehungen der Slaven zu Turkotataren u. Germanen, 1906. Не свобідні від сього і такі незвичайно цїнні для студіовання давнього побуту загальнїйші працї як Hehn Kulturpflanzen und Hausthiere, 0. Schrader Sprachvergleichung und Urgeschichte, Reallexicon der indogermanischen Altertumskunde. Словянські лїнґвісти, протестуючи против надуживань теорії запозичень, самі часто ідуть сею протоптаною стежкою — див. нпр. Bruckner Cywilizacja і jezyk 1901, с. 30 і замітки до його власних лїнґвістичних обяснень у Яґіча в Archiv ХXIII с. 536 — 7. Інтересну пробу вказсти на відворотну течію з словянських мов в нїмецькі дав Шрадер в І. F. XVII: Slavische oder durch Slaven vermittelge Lehnworter im alteren Deutsch.



    2) З словянських праць про язикові запозичення — се незвичайно важне для культурно-історичних дослїдів явище, назву давнїйшу роботу Мікльосіча Die Fremdenworter in den slavischen Sprachen, поправки до нього Matzenauer Cizi slova ve slovanskych recech, С. Станоевича Гипоотеза о славянськихъ заимствоваяныхъ словахъ ижъ германскаго (Сборникъ сиатей посвященныхъ в. Є. Фортунатову, 1902 — про хронольоґію й історичну обстанову словянських запозичень з ґерманських мов). K. Strekelj Zur slavischen Lehnworterkunde (Denkschriften der Wiener Akademie L, 1904.) 0. Schrader Die germanische Bestandteile des russischen Wortschatzes (Wiss. Beihefte zur Ztschr. d. alig. deut. Sprachvereines, серія IV ч. 28). Janko O stycich starych Slovanu s Turkotatary a Germany s hlediska jazykospytneho — Vestnik ceske akademie, 1908 і числені рецензії працї Пайскера; див. про сю полеміку мою статю в Записках львівських т. 103: Новві конструкції початків словянського і українсько-руського житя.



    3) Антоновичъ Роскопки въ странЂ Древлянъ, 1893 (Матеріали по археологіи Россіи № 11), Гамченко Житомирскій могильникъ, Житомир, 1888, його-ж Древній поселокъ въ ур. Стуга (Чтенія київькі т. XIII), мало дають його ж Раскопки въ бассейнЂ р. Случи (Труды XII съЂзда, т. I). Полуднева Волинь: E. Мельникъ Раскопки въ землЂ Лучанъ (Труды XII съЂзда), Антоновичъ Роскопки гургановъ въ Западной Волыни (ib.). Сїверщина: Самоквасовъ СЂверскіе курганы и ихъ значеніе для исторіи (Труды III съЂзда), і нове виданнє його дневників: Могилы Русской земли, 1908. Новійші розкопки з горішньої Ворскли (коло с. Нїцахи) — Е. Мельникъ, Раскопки кургановъ въ Харьковской губ. (Труды XIII съЂзда, I)



    4) В Хвойка Поля погребеній въ среднемъ ПоднЂпровьи — Записки рус. арх. общ. ХІІ, 1901, предмети з сих розкопок — Древности ПриднЂпровья, IV. Пор. вище с. 53-4.



    5) В науковій лїтературі використивувано головно історично-лїтературний матеріал. В своїй Історії Київщини, виданій в р. 1891, я старав ся дати начерк староруськлго побуту на підставі фактів історично-лїтературних і археольоґічних, і в де-котрих пізнїйших київських моноґрафіях поодиноких земель проявилс ся така-ж тенденція. Поза тим рух на сїм полї останнїми часами досить слабий. Археольоґічний матеріал, що зростає з року на рік, лишаєть ся дуже мало обробленим і не зведеним в систему. Загальний, але дуже коротенький і через те розумієть ся — пбіжний образ східнословянської культури на підставі архельоґічного матеріалу дав пок. Антонович в виданню Б. Ханенка Древности ПриднЂпровья кн. V п. т. „Черты быта Славянъ по курганнымъ раскопкамь“ (ст. 1-6). Інтересну тему порушив реферат предложений проф. Завитневичем на XIII архельоґичнім зїздї — О культурномъ вліяніи Византіи на быть русскихъ Славянъ курганнаго періода; але те що він подав підд сим титулом зовсїм не цїкаве (побіжний переглад колєкцій херсонеського музею). Слабо йде і моноґрафічне обробленнє архельоґічного мстеріалу. Взірцї такого моноґрафічного оброблення, дуже солідного, дав ще в 80-х рр. проф. Анучін — такі його реферати О древнемь лукЂ и стрЂлахъ — в Трудахъ V археол. съЂзда, О нъкоторыхъ формахъ древнерусскихъ мечей в Трудах VI съЂзда; але робота в тім напрямі не пішла. На XI зїздї предложив велику працю про східноевропейську кераміку Городцов — Русская доисторическая керамика, Труды т. І, але за систематикою, дуже нескладною, заведеною ним, годї в тім матеріалї зорієнтувати ся. Тим треба по части оправдкти, що історична наука все ще не сходить з історично-лїтермтурного ґрунту, на якім досліджували староруський побут старші історики в своїх курсах історії давньої Руси. З иньших словянських племен — почав був виходити закроєний на ширшу міру, хоч і досить механїчно зроблений курс І. Смірнова Очеркъ культурной исторіи южныхъ славянъ (1 частина вийшла осібно 1900 p. в Казани, далї друкували ся в Записках казанського унїверситету); легковажачи лїнґвістичний матеріал, він опирав ся окрім історичного матеріалу на фактаэ етноґрафії й фолькльору,а такоак археольоґії, хоч і не все зручно викоростовував їх. Для земель чеських виходить Піча: Starozitnosti zemr Ceske, з III т. вона вступила в добу княжу (Cechy za doby knizeci, ч. І, 1909 (архельоґічний матеріал інтересний, історичне обробленнє слабше).



    6) Я буду уживати назви „пна-індоевропейський“ для спільного добуту Індоевропейцїв перед їх розділом, „праевропейський“ — для культурних стадий спільних европейській частині Індоевропейців (без східньої, індо-іранскої ґрупи).



    7) Schrader Reallexicon с. 8-10, Sprachvergleichung3 II с. 185 і далї. До історії хлїборобства див. вказану вище, на с. 39 лїтературу загально-ігдо-европейської культури, де за прикладом О. Шрадера все ширше втягаєть ся для висвітлення індоєвропейської культури поруч лїнґвістичного й лїтературногш також і археольоґічний та етнольоґічний матеріал; в сїм напрямі пішов в своїх численних студиях, зведених недавно в загальний курс, проф. Гірт і ряд спеціальнїйших праць, які будемо називати ще далї. Тут згадаю: Bucher Der wirtschaftliche Urzustand3,1897; Grosse Die Formen der Familie und die Formen der Wirtschaft, 1896; Hock Der gegenwartige Stand unserer Kenntnis von der ursprunglichen Verbreitung der angebauten Nutzpflanzen (Geogr. Zeitschrift, V); Buschan Vorgeschichtliche Botanik der Kulttur und Nutzpflanzen der alten Welt, 1895; Hahn Ursprungsgeschicnte und Entsehungsweise des Ackerbaues (Zeitschr. d. Ges. f. Erdkunde).



    8) Паралєлї до сього факту див. у Шрадера Sprachvergleichung' с. 458.



    9) Широке значіннє слова „збіже“ в нашій мові, думаю, доводить найлїпше, що воно не перейняте з польського, як думав Будилович І.95.



    10) Як triticum від terere.



    11) Воно значить far, milium, triticum repens, наше — перій. Ген5 с. 452 — 3 бачив в тім слїд перетворення тієї трави на пшеницю черезъ культуру; против того Шрадер2 с. 422.



    12) Шрадер Sprachvergleichung3 II с. 189, Rеаllехісоn sub vocibus



    13) Здогади про запозиченнє-Ген5 с. 484, Шрадер Reallexicon с. 24, Гірт с. 843, Брікнер с. 28.



    14) Ген5 с. 455 — 6. Pedersen Das indogerm. s im Slavischen — Indoger. For. 1895.



    15) Miklosich Etym. Worterbuch, Будилович I с. 115, Ген5 с. 455 Schrad3r Sprachv. 3 II с. 208-9, Pedersen с. 49, Мерінґер I. F. XVIIc. 116, Пор. ґот. hoha-плуг (звязь непевна). Про знаряд сам крім поданої низше лїтератури плуга ще: Зеленинъ Русская соха, ея исторія и виды, Вятка) 1908, і замітки Сержпутовского: ЗемледЂльческія орудія бЂлорусска-го ПолЂсья, в Матеріалах по этнографіи Россіи изд. музея Александра III.



    16) Чи нїмецька назва лише споріднена з словянською, чи перейнята Словянами від Нїмцїв чи навпаки — справа дуже супереччна і неясна (див. Ген5 с. 457, Клюґе s. v., Шрадер8 II с. 210, Уленбек с. 490, Гірт с. 338, Брікнер с. 29, Мерінґер I. F. XVII, ХVIII, Янко с. 180). Слово виводять з п л у — плисти, і з pflegen. Про деякі можливі запозичення Нїмцїв від Словян в сїй сфері-Шрадер І. F. XVII с. 32. Плїнїй (H. Nat. XVIII. 18. 48) згадує про плуг non pridem inventum in Rhaetia Galliae.. quod genus vocant plaumorati (поправка Байста: рlorum Raeti), се вважають першою звісткою про плуг новійшого типу. Про розвій сього знаряду: Braungart Die Ackerbaugerate, 1881. Peisker Zur Socialgeschichte Bohmens I. Geschichte des slavischen Pfluges, Weimar, 1896. Behlen Der Pflug und das Pflugen bei den Romern und in Mitteleuropa in vorgeschichtlicher Zeit, 1904, Dillenburg. Bujak Studya nad osadnictwem Malopolski (Rozprawy hist. т. 47). E. Haha Die Entstehung der Pflugkultur, 1910, Гайдельберґ.



    17) Брікнер с. 23. Шрадер в І. F. XVII с. 33.



    18) Шрадер Rеаllехісоn с. 430.



    19) Див. Ген5 с. 351-2, Крек3 с. 133-4, Шрадер Reallexicon с. 582-6.



    20) Менандр-Hist. gr. min, II с. 99, порівняти звістки Стратеґіки Маврикія XI. 5 і Тактики Льва ХVIII. 106 (вид. Міня), що Словяне особливо годують ся просом.



    21) Се той гіпотетичний абу-Джармі (вище, с. 233), див. Изв. ибн-Даста с. 30-1, Отчеть Бартольда с. 123.



    22) Ібн-Якуб в вид. Розена с. 64-5, De adm. imperio гл. 30-l.



    23) Іпат. с. 37 і 54. Про хлїб див. Іпат. с. 86, 88, 110, урок вирників в Руській Правдї-Академічний код. § 42, пор. Карамзинський код. § 7 і 108.



    24) Хвойко Похоронныя поля с. 173, Самоквасова СЂверянскіе курганы с. 188, 191, 193 (Чорна могила і Гульбище), В. Антоновича Раскопки въ странЂ Древлянъ с. 15, С. Гамченка Житомірскій могильникъ с. 66 (тут. і рисунок серпа), Древній поселокъ въ ур. Стуга.



    25) Іпат. л. с. 88 (овес, пшениця), Житіе ?еодосія л. 9 об. (ръжанъ хлЂбъ), 21 (мак), 21 об. (в сЂмени льнянЂмъ избити масла), Рус. Правда- урок вирнику: солод пшено, горох; пор. Патерик вид. Яковлева с. 86, 100 (варіанти).



    26) Житіє ?еодосія л. 9 (пор. Іпат. с. 123).



    27) Іпат. л. с, 42 і 54 (рало і плуг-у Вятичів), 138 (рискаль, мотика), 147 р(огалія-рукалія), 224 (борона), Р. Правда-Карамз. код. § 71 (плуг і борона. Слово о полку Ігоревім вид. Огоновського XII.



    28) Іпат. л. 183, Слово о полку Ігор. вид. Огоновського ХІІ.



    29) Іпат. с. 183 (конї), про волів с. 7 (коли ними їздили, то певно й орали).



    30) Іпат. с. 224, P. Правда Карамз. § 40, Слово 1. с.



    31) Житіе Теодосія л. 9 (пор. Патерик с. 168 жорна) л. 11, 22 (мука, отруби, сусЂкъ), 20 і 21 (хлЂби чисти сЂло), Іпат. с. 88 (мука і отруби).



    32) Ж. Теодосія с. 20, Р. Правда Акад. § 33.



    33) Академ. код. § 39.



    34) Житіе Теодосія л. 9, Сказанія о БорисЂ и ГлЂбЂ (вид. Срезневского) с 73 і 77, Іпат. с. 296.



    35) Патерик с. 100 і 137. Звістки Патерика про матеріальну культуру вибрав (досить механїчно) також Д. Абрамович ИзлЂдованія о Kieво-печеискомъ патерикЂ, 1902.



    СКОТАРСТВО, ЛЇНҐВІСТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ, ПТИЦЯ, ПЧІЛЬНИЦТВО, АРХЕЛЬОҐІЧНІ Й ІСТОРИЧНІ ЗВІСТКИ, ЛОВЕЦТВО, РИБАЛЬСТВО.



    Скотарство було головнїйшим промислом пра-індоевропейського люду;; як незвичайно слабі слїди хлїборобства в пра-індоевропейськім запааї слів, так богато спільних виразів що до скотарства. Коли додати, що судячи по фактам лїнґвістики і з побуту старших культурою народів (Греків, Індусів) за скотарством стратило було всяке значіннє ловленнє дикого звіря для поживи, що рибальство так як не істнувало — принаймнї не лишило слїдів в мові, то незвичайне знаыіннє скотарства в пра-індоевропейськім господарстві стане цїлком ясним.



    Слїд того незвичайного значіння худоби, коли вона була єдиним богацтвом чоловіка, зацїлїв і в словянській словницї: слово с к о т ъ — худоба в староруськім значить майно, гроші (пор. ґот. skatts — скарб), а „скотниця“ означає скарбницю; слово добуток, д о б ы т ъ к ъ в ріжних словянських мовах значить то майно, то худобу 1).



    І в прасловянськім господарстві невважаючи на широкий розвій хлїборобства, скотарство заховало далї першорядне значіннє: се відбилось в численности термінів, в прсловянських дублєтах і спеціальних назвах з сфери скотарства.



    Бик і корова крім пра-індоевоопейського загального: г о в я д о (санскр, go, зенд, gao, грець. ????? верхннїм. chuo) 2) і другого праарийського імени т у р ъ (зендське staora, грецьк.???????, taurus), що в словянськім перейшло на дикого бика, — мають ще в прасловянськім назви б и к а, в о л а, к о р о в и, т е л я т и. Поруы праіндоевропейського: вівця, о в ь ц а (сапскр. avi, грец. '???, стар. горішнонїм. au, ou), маємо праевропейське ягня, старосл. агня, ягня (грец. '?????, лат. agnus) для молодого звіряти; слово б а р а н (спільне до старослов., східнїх і західнїх діялєктів) правдоподібно належить длля прасловянських. При означенню для домашньої кози — к о з а є прасловянське-ж означегнє і для дикої — серна, сръна. Пра-індоевропейське свиня, свиния (санскр. sukara, грец. ??? , г. нїм. su) має коло себе ще праевропейське: в е п р, вепрь (лат. aper, г. нїм. ebur) і осібне слово для молодого зьвіряти — порося, npася (праевропейське — лат. porcus, ір. оrс, г. нїм. farah). Для коня маємо прасловянські слова: конь, кобила і жрЂбя, але се останнє слово значить молоде звіря взагалї. Треба додати, що вже в праіндоевропейські часи був домашнїй пес, сторож стад, тим часом як кітка була вже дуже пізнїм здобутком европейської культури (кіт від лат. catus) і в православянськім побутї мабуть не була відома 3).



    П а с т и, пастух (пастухъ і пастырь) слова загальнословянські. Для худоби збирало ся сїно, як ми вже бачили. Тримали її для мяса і для молока. Вже в пра-індоевропейській словницї знаходимо слова для сквашеного молока (щось нїби як сир), з чого, розумієть ся, виходить уживаннє й солодкого молока, а навіть масла. Загальнословянське означеннє м о л о к а вважають запозиченим з нїмецького (стар. г. нїм miluh) 4), запозиченнє в кождім разї дуже старе, а поруч нього ще иньше слово, що безсумнївно входить в тойже старий праевропейський ряд: наш ем о л о з и в о, грец. '?????? , лат. mulgeo, стар. гор.-нїм melehan, старосл млъзя, млЂсти (доїти). С и р слово словянолитовське, лит. Suris, звязують з стар. гор.нїм. sur квасний (sauer); поруч нього друге, хоч не так широко розповсюднене т в а р о г (з нього нїм. quark) 5). Назва м а с л а (від мазати) показує, що уживалось воно з початку не для їди, а для мащення (томв є численні паралєлї иньших індоевропейських народів) 6).



    Користали і з шкір худоби (прасловянське — р у н о ), і з в о в н и (старосл. влъна, слово праіндоевропейське, санскр. urna, гр. ??????, ґот. wulla, литов. vilna).



    Плеканнє домашньої птицї, цїлком незвістне старшим часам 7), не прийшло і в прасловянські часи до більшого розміру, хоч розвій хлїборобства і господарської осїлости давали тому можливість. В загальнословянській словницї знаходимо назви для гуся, качки і курки. Перші два належать до пра-індоевропейських : санскр. hamsa, грец. ??? , нїм. gans 8), для качки — санскр. ati, лат. anas, нїм. ente, cл. яты. Назва для курки перейнята від Іранцїв (перс. churu, слав. куръ, кура) ; тільки про неї можна бути певним, що маємо до дїла з домашньою птицею 9).



    Новійший теж і судячи по фактам лінґвістики й історії незвістний старшим часам, уже між европейськими народами орзвинений промисел-пчільництво теж мало де широко розвинутись на словянській правітчинї. Слова б ж о л а (в старосл. памятках бъчела і бьчела, виыодять від *бък — гудїти), т р у т е н ь, м а т к а — загальнословянські, так само як і у л ї й, тим часом як слово мід належить до праіндоевропейських (санскр. madhu, грець, ???? — вино, г.нїм. meto, слов. медъ), а в і с к (сл. воскъ, лит. waskas, г.нїм. wahs) спільне північно-европейським мовам 10).



    В археольоґічнім матеріалї годить ся перед усїм згадати останки поживи в будовах з мальованою посудою: культура ся як не захоплювала Словян, то розвивала ся в такім близькім сусїдстві, що до певної міри може служити показчиком також і їх господарського побуту. Кости звірят домашніх родів (бика, вівцї, кози, свинї) стрічають ся в них дуже часто 11). В нахідках похоронних піль київської окьлицї при небіжчиках особливо часто стрічають ся кости барянячі, також свинячі, і навіть курячі 12). В сїверянських і волинських могилах знайшли ся останки коней, овець, птичі кістки, лушпина курячих яєць 13). В описи руського похорону у ібн-Фалдана жертвують ся бики, конї, пес, півень і курка, иньшим разом вівцї. Про жеттвованнє птиць, і спеціально курей у Руси говорять Візантийцї 14).



    З джерел історичних арабське джерело IX в. говорить про годованнє у Словян домашньої худоби, спеціально свиней у великому числї („пасуть свиней нїби овець“) 15). В наських джерела згадують ся воли, конї, вівцї, свинї, кози, навіть осли 16). Великі стада бачимо в князївськім господарстві, де згадують ся осібні „конюхи“, „овчюхи“ (пастухи коней, овець) 17). Що скотарство було взагалї широко розповсюднене, показує широке уживаннє мясної страви. Їли мясо найчастїйше волове й овече, але споживали й коняче 18).-Крім мяса, користали з молока, знали сир, а волів та коней уживали й для їзди і до роботи. Тримали скотину в хлївах, зачинених зусюди 19).



    Супроти виразних звісток про широке розповсюдненнє домашньої худоби між нашим народом треба вважати непорозуміннєм звістку Константина Порфирородного, що Русь не має у себе волів, коней, овець, тож купує їх у Печенїгів 20); тут стільки правди, що Русь дїйсно могла купувати часто худобу у своїх степових сусїдів, бо ті жили виключно з скотарства.



    Про плеканнє домашньої птицї наші домашнї джерела (XI в.) говорять дуже виразно, не зіставляючи нїякої непевности, і то про годованнє на ширшу міру. Так Дреевляне тримають голубів в осібних голубниках у себе на подвірю; в menu Ярославового вирника курка виступає такою ж невідмінною щоденною стравою заможнїйшого чоловіка, як хлїб та каша 21). В давнїйшій Руській Правдї крім курки й голуба згадують ся, як рідші домашнї птицї: качка, гусь, журавель, леедь 22).



    Про пчільництво знаходимо теж дуже богаті звістки в історичних джерелах (археольоґія тут нїчого сказати не годна). Про широке розповсюдненнє його говорить арабське джерало IX в. 23). „Мід і скора“ (шкіри, футра), „скора челядь і віск“, „скора, віск, мід і челядь“ — се головні українські продукти Х в., предмети богацтва й торговлї: ними дають дань, посилають дарунки й торгують з чужими народами 24), Широко уживав ся мід і дома, особливо на питє: його
    Страница 23 из 55 Следующая страница



    [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ] [ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ] [ 33 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 55]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.