LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ в 10 томах Страница 33

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    в дикую виру“, а як не вложив ся, то й сам відповідав за себе 4).



    Для зрозуміння внутрішнього житя такої громади за браком відомостей можуть послужити подробицї міського громадського житя в давнїй Руси: міське житє було тільки дальшим стуенем в розвою сільського. Виключивши пізнїйші елєменти княжої адміністрації й дружинного устрою, бачимо, що громадські справи порядкує в містї рада-вічн старцїв (віче в Білгородї під 997 р., нарада київських старцїв під 983 р.). Сама назва останнїх показує, що се мусїли бути старшини родин-дворищ, переважно старші люде (у Болгар подекуди й досї так звуть ся визначнїйші господарі, яких 10-20, що держать управу села) 5). Таку-ж назву мав часто старшина громади: в західно-руських землях дуже довго (ще в XVI в.) стрічаємо „старцїв“, рівнозначних з отаманами або війтами громад; тодї їх вже іменувала власть, давнїйше вони буаали виборними або дїдичними. Як я вже сказав, старшинство в громадї могло в більшій або меньшій мірі привязуватись до певного роду; при тім могли бути ріжні варіанти: в західнїй Сербії нпр. в одних громадах старшину села вибирають, в иньших вибору не буває, а старшиною буває домачин одної й тої самої, найбільш поважаної задруги (кучі); колп ся задруга почне підупадати, а визначить ся натомсть иньша, старшин (або князїв як їх звуть) беруть з сеї нової, і т. д. 6).



    Примітки



    1) Бачив я нпр. такі околицї української шляхти на Поділю.





    2) De bello Got. III. XIV.



    3) З них видані дві збірки: Антоновича про овруцьку околичну шляхту в IV части Архива Юго-Западной Россіи і моя про барську шляхту тамже в ч. VIII т. І і II.



    4) Карамз. код. § 4 і 6, варіанти у Калачова с. 186-8; про верв мова ще при оглядї суспільного устрою Руської держави (т. III гл. IV).



    5) Боґішіч Zbornik I c. 521.



    6) Боґішіч Zbornik I с. 522-3.



    ГОРОД, ГОРОДИЩА; ГОРОДСЬКІ СОЮЗИ, СИСТЕМИ ГОРОДІВ, ВОЛОСТИ-ЗЕМЛЇ



    Територіальний принціп, що лежить в основі такої льокальної сїльської орґанїзації, становить підставу в дальшім процесї суспільної будови. Вихідною точкою такої ширшої суспільної орґанїзації стає город 1).



    Город, як показує саме слово, се огорожене, безпечне місце. Територія нашогг народа, особливо більш засижена — північнаа її половина, вкрита численними останками сих городів — „городищами“ (сей термін приходить вже на перших сторонах Повісти: „городіще КиевЂць“ 2). Такі грродища рахують ся у нас сотками: нпр. в теперішнїй Київській губ. їх рахують звиш чотирох соток (435), на Волини до півчетвертавта (348), на Поділю понад півтретяста, в Чернигівщинї коло півтораста, і т. д., і з них значна частина сягає передісторичних або раннїх історичних часів. Не дурно Скандинави звали Словянщину краєм городів, Gardariki. Пробовано теперішнї городища розклясіфіковати хронольоґ ічно. Дїйсно можна з них виріжнити пізнїйші, правильно-четверогранні городищк, збудовані відповідно вимогам артилерійської стрільби і поза тим, полишаючи на боцї загадкові досї „розкопані могили“ або „городища-майдани“ 3), лишають ся ще два типи: городища овруглі, положені часто на рівнинї й окружені невисоким валом, а часом і ровом, — і городища на високих, крутих шпилях, на рогах між ріками та яругами, від приступнїйшого боку загорожені системою концентричних валів. Ся остання форма уважаєть ся типовою для князївсько-дружинних часів, перша — для давнїйших. Ся клясіфікація має за собою стільки, що дїйсно остання форма стоїть безперечно вище з погляду інжінєрської штуки 4), а між городищами округлими стрічають ся такі, що мають слїди ще камяної культури ; але на підставі сього уважати всї округлі городища давнїйшими було-б передчасно. Окрім валів город боронили часто деревляними укріпленнями в видї стїн 5). Коли властивий городчи замок не міг містит всїх осадників, то „передгородьє“ обводили деревляними палїсадами-частоколом (так званий „острогъ“). Камяних укріплень в давнїй Руси майже не було, навіть камяні брами і вежі згадують ся тільки пізнїйше і зрідка, як щось незвичайне.



    Город ставив ся, очевидно, для захисту, оборони, аби було куди в небезпечнї часи сховати своє майно і себе самого. Відповідно тому ,в яких обставинах жило те чи иньше племя — більше або меньше безпечних, потрібувало воно й більш або меньше густої сїтки таких городів. Захисту треба було не тільки від стороннїх ворогів: поміж дрібними волостями та племенами вели ся завзяті бійки і з огляду на них треба було мати якесь прибіжище. Для ґрупи з кількох сусїднїх сїл було доконечною потребою мати счій город, часом же і для ще дрібнїйших ґруп людности — для поодиноких сїл треба було свого городка. Як широка була ся потреба, видно з вступних лєґенд Повісти, — бо при своїй лєґендарности вони мають в собі образ дїйсних обставин житя. Кий, кажуть вони, прийшовши з своїм родом над Дунай, поставив для себе осібний городок. Розумієть ся, яка ґрупа ставила собі городок, такий він і був. Поруч з великими городищами, на кілька моргів, стрічаємо й дуже невеликі, де могло змістити ся хиба кілька родин з своїм амйном.



    Будова і поправлюваннє города утворяли певний звязок між учачтниками. Там де людність сидїла рідко і роскидано, поставленнє про небезпеку такого малого городка сусїднїми „родами“ дворищами могло бути першим або одним з перших завязківв згуртовання їх в певну групу, яка відповідає нашим понятям про громаду сїльську. В инших випадках вона звязувала більшу масу осель, яка відповідає групі громад. В обох разах се був звязок чисто територіальний, незалежний від того, чи сї учпстники уважали себе членами одного роду чи нї. Поруч із справами будови і утримування городка повсоавали й иньші звязки — спільна оборона під час війни, збираннє потрібних засобів на спільні цїли, забезпеченнє публичного спокою, переслїдуваннє провинників і злочирцїв. В часах Литовської держави ми бачимо в нашмх землях зовсїм незалежні від урядової адмінїстркції союзи сусїднїх сїл — громад, в певних територіальних границях, що чинили суд в карних справах своєї території на осібних „вічах“, куди сходили ся господарі всїх сих громад; се так звані „копи“ 6). В XVI в. вони вже доживають свій вік і початки сеї інституції лежать по всякій імовірности в староруських часах, в звязку з такими союзами громад.



    Для дальшої еволюції відносин мали значіннє ті городи, котрі звязували більші ґрупи осад, і тим більше було їх значіннє, чим більші були сї ґрупи й зайняті ним території. З сього погляду доля і роля городів була дуже неоднакова. Засновані для захисту в часи небезпечности, деякі городки зіставались і на далї тільки сховищами для невеликих ґруп сусїдніх дворищ чи сїл, порожнїми в часи спокою. Иньші-ж з часом ставали полїтичними і культурними центрами не тільки для своєї безпосередньої околицї, але й для сусїднїх городів та їх округів. На се могли впливати ріжні обставини. В одних випадках таке значіннє города могло бути сотворене давнїйшим життєм місцевости й тільки відроджувало ся на ново з новим розселеннєм; в инших випадках було сотворено новими відносинами. Там, де більш розвинений був родовий елємент, город найстаршого роду в певнім племени натурально міг стати й центром для иньших городків; але у нас, як я сказав, слїдів такого ширшого розвою родового елєменту не помічаємо в історичних часах, тож зіставляючи на боцї сю причину, як можливу тільки, вкажемо иньші, територіальні. Причиною значіння могло бути особливо міцне положеннє городкаа, міцнїйше від иньших, або його особливо важне стиатеґічне значіннє, що примушувало брати участі в його оборонї всї сусїдаї округи; взагалї потреби оборони мусїли тут відогравати важну ролю. Але не меньш важне значіннє мали торговельні мотиви: городок, положений на якійсь торговельній дорозї, ставав торговельним осередком ширшої околицї; в нїм з часом збиралась постійна людність торговельна і промислова; являлась потреба особливої оборони для нього під час війни. З тих чи иньших причин визначивши ся, такий городок все більше притягав до себе людности, що осаджувала ся стало в його окопах, а коли ті тїсні окопи не містили їх, мешкала попід ними, і тка виростав „острог“-огорожені оселї наоколо властивого „города“. Разом з тим такий город ставав центром ширшого округа: громада його „гркжан“ набувала особливого впливу в усяких справах; її голос рішав для всього округа. Вона вела провід і задавала тон: „что же старЂйшии сдмуають, на томьже пригороди стануть“ 7), старше місто рішає справу і для своїх пригороців, себ то для міст, що стоять під його полїтичним впливом, його геґемонією. Сей принціп суспільного житя старої Руси безсумнївно мав свій початок в житю таких дрібних округів „волостей“ і доперва з них був перенесений на ширші. На зверх така еволюція суспільних відносин давала себе знати часом тим, що людність округа, котра „тягнула“ до сього центрального города, приймалм його імя, що заступало й викидало з уживання стару племінну назву. Так являли ся Бужане і Червняне на території Дулїбів, або Полочане, Смольняне і Псковичі на території Кривичів, і т. и.



    Сї системи, геґемонії міст були незвичайно важним тврчим моментом в дальшім розвою руського суспільно-полїтичного устрою. Вонирозвинули ся не скрізь однаково, бо розвій залежав від більшої чи меньшої інтенсивности культурного й полїтичного житя, від більшого чи меньшого розвою городського устрою. Тим часом як в одних землях — нпр. у Сїверян, у Дулїбів, у Полян, сї городські орґанїзації від початків історичного житя заступають місце старої племінної, у иньших як Деревляне, Радимичі, Вятичі, ен розвинулись такі сильнїйші городські центри, сї землї довго заховують свій аморфний племінний устрій і самі племінні назви живуть довше. Особливо се треба сказати про Вятичів, що ще в XII в. виступають все під своєю племінною назвою, в тім же аморфнім станї, без якихось визначнїйших полїтичних центрів.



    Городсьвий — чисто територіальний усртій стрічав ся з племінним поділом, і з комбінації сих двох елєментів утворяли ся на місцї початкових племінних територій-земель нові землї-волости (волость — власть, підвластна територія, орґанїзація). Бачимо, що території племен з слабо розвиненим городським житєм, без сильних городських центрів, були притягнені до сусїднїх чужоплеменних центрів — Деревляне до Київа, Радимичі й Вятичі до Чернигова. З дугого боку сильний розвиток городських центрів прпводить до розкладу племінної території на кілька волостей-князївств: так Сїверщина подїлилась на землю Чернигівську й Переяславську, Кривицька територія — на Смоленську й Полоцьку (або й Псковську). Тілтки тут треба застерегти ся: на зміцненнє звязків города з пригородами, на перетвореннє сих звязків в формальну залежність пригородів від города по всякій імовірности рішучо вплинув уже князївсько-дружинний устрій. Ми бачимо сї відносини у нас всюди уже так, як вони уложили ся за часів розвою сього нового полїтичного елєменту. Не знати, чи без нього геґемонїя города над пригородами була чимсь більшим як моральною перевагою, моральним впливом. Можливо, що вповнї конкретною залежність від „города“ його „пригородів“ стала аж тодї, як в городі“ засїв князь, чи його намістник, з засобом військової сили для піддержання свого престіжу, і тому дальша полїтична роля города входить уже в історію нового князївсько-дружинного устрою, котрою займемо ся в дальших главах.



    Примітки



    1) Про городи й городський устрій див. Соловйова т. І гл. III, Пассекъ Княжеская и докняжеская Русь с. 69 і далї, Самоквасова Древніе города Россіи, 1973, Ключевскій Боярская дума древней Руси-Рус. Мысль 1880 і коротше в книжковім виданю сеї працї, гл. І, Піч Zur rumanisch-ungarischen Streitfrage с. 148 і далї. Про клясіфікацію городищ — Самоквасовъ op. c. с. 118 і далї, реферати Антоновича (резюме в Чтеніях київ. істор. тов. т. III с. 10 і далї і в Трудах X съЂзда т. III с. 104), Исторія СЂвер. земли с. 52 і далї.



    2) Іпат. с. 6.



    3) Про них статя п. Мельник-Антонович в т. III Київських Записок-там подана лїтература і перегляд гадок про початок і призначеннє городищ сього типу.



    4) Як приклади городищ сього типу можна вказати нпр. городище вишгородське під Київом, в Галичинї — коло Звенигородки. (пов. Бібрка), над с. Підгородищем, на незвичайно крутій горі, обведене кількома лїнїями валів.



    5) Про сю фортифікаційну технїку див. в т. III.



    6) Лїтературу „кіп“ і їх історії див. в т. V с. 629.



    7) Лавр. с. 358.



    Розділ VII. Початки Руської держави



    Завязки полїтичного устрою українських племен:



    ПОЛЇТИЧНИЙ УСТРІЙ В ЧАСАХ РОЗСЕЛЕННЯ, ВЛАСТЬ У АНТІВ, ПЛЕМІННІ НАЧАЛЬНИКИ, ВІЧЕ, ШИРШІ ОРҐАНЇЗАЦІЇ



    „Словени й Анти“, каже в своїй клясичній характеристицї Прокопій, „не правлять ся одною особою, але з давнїх часів живуть громадським правлїннєм, і для того у них всякі справи, в добрі чи в злї, рішає громада“. „Вони не мають правлїння й живуть в ворожнечі між собою“, каже трохи пізнїйший т. зв. Маврикій і далї поясняє: „у них богато начальників ('??????), які не живуть у згодї, так що добре притягати декотрих з них на свій бік намовами або дарунками, особливо близших до наших границь, і тодї на иньших нападати, аби спільна війна не злучила їх до купи та не звела під одну власть 1).



    Сими дорогоцїнними звістками характеризуєть ся полїтичний устрій наших племен в часах розселення-найстарших часах, куди ми в розслїдї розвою полїтичного житя сих племен можемо сягнути скільки небудь надїйно при теперішнїх наших наукових засобах.



    Противставляючи полїтичне житє східно- й полуднево-словянських племен сильно сцентралїзованому, монархічному полїтичному устрою імперії, обидва візантийські письменники з притиском підносять, що сї словянські племена не мають такої централїзованої монархічної власти 2).



    Се, очевидно, правда. Анї в прасловянській добі, анї в часах розселення, анї у сих анї у иньших словянських племен ще не виробило ся сильної монархічної власти, анї міцної і трівкої воєнної орґанїзаціії. Зрештою і у иньших індоевропейських народів сильна і трівка монархічна власть являєть ся продуктом пізпїйшої еволюції, часом навіть дуже пізньої. Як я вище сказав, в часах словянського розсрлення в уктаїнських і взагалї у словянських племен можна припускати ще досить живу родову й племінну орґанїзацію, і на них мусїла опирати ся їх полїтична орґанїзація в тих часах. Звістки античних письменників, які ми маємо про антські й сусїдні словянські племена сих часів належать очевидно до стадії такого родового і племінного житя. На підставі їх та з родоыо-племінного житя иньших індоевропейських племен можемо до певної міри уявити собі основи полїтичного устрою наших племен в сїй стадії суспільного розвою 3).



    Хронольоґічно йдучи ми повинні зачати від переказаної у Йордана звістки про війну Остґотів з Антами за Вінїтара, в останнїй чверти IV віку. Вінїтар воює з Антами, з початку його бють, але він потім поправляєть ся й бере в неволю та розпинає „короля Антів Божа з синами і сїмдесятьма старшинами“ 4 ). Я вказував на своїм місцї 5), що ся звістка про конфлїкт Ґотів з Антами має значні права на наше довірє, тільки, розумієть ся, до її лїтературної, стилїстичної форми не можна привязувати богато значіння. Тому титул короля (rех), наданий тому Божови, треба, розумієть ся, відложити на бік. Поминаючи титул, маємо перед собою якогось більшого антського проводиря, що розпоряджав більшими силами, так що міг побити Остґотів (сеї подробицї лєґенда певно вже не видумала). Значить се голова більшого антського племени, або скорше — кількох племен, а поурч нього виступає велике число старшини, правдоподібно — нсчальників чи старшин родів антських.



    В оповіданню про боротьбу Антів з Аварами, в серединї VI в. ми стрічали ся з иньшим чільним провідником Антів. Візантийський письменник називає його Мезамиром „сином Ідаризія, братом Келягаста“. Сей Мезамир був висланий в посольстві до Аварів після невдатної битви Антів з Аварами, аби викупити невільників. Але бувши чоловіком мовним і смілим в словах 6), він вів себе й говорив перед Аварами занадто гордо як на посла, і ворожий Антам Болгарин використав се та намовив Аварів убити Мезамира, представивши, що сей чоловік має великі впливи у Антів і потрапить противстати кождому ворогови 7). Отже перед нами чоловік з якогось високого роду — його брат і батько, очевидно, були також людьми, звістними, впливовими,, коли їх називає грецький письменник; свої впливи завдячав він очевидно не тільки особистим здібностям — що був добрим бесїдником і здібним вождем, але й значінню свого роду, що передовсїм видвигнуло його. Ми бачимо рід, династию, не якусь просто родову, а племінну, значінє котрої не обмежало ся, мабуть, навіть її племенем, а йшло ще далї. В „гордих словах“ її репрезентанта можемо відчувати чоловіка певного своїх сил і впливів. При охотї й відповідних обставинах, як дає зрозуміти автор, міг він відограти ролю Божа та стати на чолї більшої ґрупи антських племен і орґанїзувати більші воєнні сили.



    Ми бачимо таким чином племінних начальників, що мали більшп-менше постійну, династичну власть в своїм племени, чисто дїдичну, спадщинну або спадщинно-виборну (як то бачимо у ріжних народів, що члеин певної династії народнїм вибором дістають ся на становище племінного провідника). В певних хвилях, коли більші ґрупи племен поривали ся до солїдарної акції, оден з таких начальників вибором народу міг проголошувати ся чи признавати ся спільним вождем і ставав на чолї тої ґрупи племен. У подунайських Словян, з котрими Греки стикали ся частїйше, а котрих полїтичний устрій сучасні грецькі птсьменники вповнї ототожнюють з антським (така однаковість сама собою вповнї правдоподібна в тодїшнїх обставинах), ми стрічаємо таких племінних начальників і головних вождів з досить виразними означіннями їх власти. Згадуєть ся напр. „земля Ардаґаста“, що в иньшім разї виступає вождем війська; називають ся такі особи як „Піраґаст племінний начальник (філярх), провідник ватаги (війська)“, „Музок в варварській мові званий рікс“ і т. и. 8).



    Таких начальників племен, очевидно, має на гадцї Маврикій, кажучи, що Словяне й Анти мають багато „ріксів“, '??????, які звичайно не живуть в згоді між собою, і тільки спільна небезпечність, спільна війна може звести їх до купи і висунути над ними одного проводиря.



    Ужитий ним тут термін '?????? може бути не простим лїтературним означеннєм (лат. reges)-одним з тих якими античні письменники означали ріжних варварських начальників, не журячи ся тим, які титули в дїйсности вони носили. Можливо, що маємо тут транскріпцію дїйсного словянського титулу, уживаного між Антами й подунайськими Словянами для таких племінних вождів. Таку гадку піддає що йно наведена згадка (Теофілякта Сімокати, сучасника цїс. Маврикія) про того Музока, „званого в варварській (значить соовянській) мові '???. Звістка, як ми бачимо, досить катеґоричиа, і хоч в історичних часах сей титул вийшов у Словян з уживання 9), лишєть ся вповнї можливим, що в часах прасловянських се слово уживало ся в такім значінню. Дїло в тим, що се загально-індоевропейське слово (санскр. raj-раджа, лат. rех, старокельт. riх), видно, було затратило ся в ґерманській і словяно-литовській ґрупі язиків, але під культурнм впливом Кельтів пішло розповсюджувати ся між ними на ново. Від Кельтів прийняли йгго Нїмцї (з старокельтск. rigs, ірл. rig, ґотське reiks- начальник; ст. ірл. rige, г. нїм. rihhi — держава, Reich). Від Нїмцїв, може — Ґотів спеціально, прийняли його племена литовські, а разом з ними, можливо — і словянські: старопрус. rikis — пан, riks держава, русько-литовське рыкупья, господиня; тут би було місце й для словянської форми тогож слова, як титулу племінних начальників.



    Иньший такий титул, перейнятий також вїд Нїмцїв (може Ґотів), ще в часах прасловянських, або при самих початках розселення — се князь, кънязь, з горішнонїм. chuning (властиво княжич, королевич, з *kuni, король, з патронїмічним наростком -ing), як і старопруське konagis, фінське kuningas — король, лит. kuningas — пан, священник, і т. и. В якім значінню було з початку перейняте се слово Словянами — чи значило воно найвищмх, найбільших вождів, так як кілька столїть пізнїйше перейняте слово краьь, король (з імени Карла Великого), чи мало ширше значіннє власти взагалї, трудно сказати. Ми бачимо пізнїйше се слово в дуже відмінних значіннях. Подекуди воно уживало ся, видно, як почестний титул взагалї і напр. у Поляків дало слова ksiaze і ksiadz (так як литовськк kuningas). У східнїх Словян означає володаря, державця, старшину певного теріторіального округа, більшого або меньшого (так у нас в XIII в. болоховські князї представляють собою старшин дуже дрібних міських округів). У полудневих „князь“ сходить на значіннє сїльського старшини : в такім значінню уживаєть ся воно тепер, і в такім же значінню перейшло в пиактику громад волоського права, де князь означає сїльського старшину (рівнозначного з jude, judec) 10). При такій хиткости значіння сього слова, про його силу в прасловянських часах можна ставляти хіба ріжні гіпотези 11). Не забігаючи далеко на се поле, зазначу тільки, що чужі терміни для власти дуже часто переймать ся для означення висшого степеня власти, і так могло бути з термїнами chuning і reiks: вони могли бути перейняті для означення визначнїйших племінних старшин чи вождів.



    При родовій орґанїзації одначе начальники племен, як би вони не називали ся, зіставали ся властиво primi inter pares, головнїйшими між иньшими „старцями“ — старшинами родів племени, і всякий важнїйший крок їх мусїв настати за відомістю і згодою тих старшин. Тут перший прояв словянської „демократії“, як її називає Прокопій; розумієть ся, демократією її можна було назвати лише в противставленню до візантийсько-римського монархізму, бо в дїйсности се був устрій скорше патріархально-аристократичний, де могли мати голос самі старшини родів, як у пізнїйших, історичних часах (XI-XII в.), з упадком родового устрою, мли голос батьки родин. Далї — всякі справи, що виходили за границю домашнїх інтересів племени, потрібували згоди й рішення збору старцїв і народу з дотичних племен. Прокопій дає нам в кількох словах дуже цїнний образок такого ширшого віча Антів в епізодї про псевдо-Хилвудія. Коли розійшла ся чутка про того псевдо-Хилвубія між народом, каже він, зібрали ся майже всї Анти; вони рішили вести справу спільно, обіцюючи собі великі користи з того, що мають в своїх руках грецького воєводу Хилвудія 12). На своїм вічу вони погрозами примушують псевдо-Хилвудія прийняти на себе ролю правдивого Хилвудія, і плянують якусь неясну близше акцію супроти Візантиї й подунайських Словян, з якими тодї поріжнили ся були. На подібних ширших вічах мусїли рішати ся взагалї всякі справи, що вимагали солїдарної дїяльности племен, чи ґруп родів, як спільна війна, орґанїзаія воєнних сил, вибір спільного вождя з поміж племінної старшини, і т. д. „Всякі справи, добрі чи злі, віддають ся на рішеннє громади“, каже Прокопій.



    Така солїдарна акція більшої ґрупи племен була не легка і не трівка. Прокопій, а ще більше т. зв. Маврикій підносять велике розріжненнє начальників, нездаоність мас до субординації. Маврикій толкує сим браком карности навіть спосіб війни у Словян: що вони не знають бити ся в тїсних, правильно уставлених лавах, агї люблять виступати на місцях голих і рівних, а роблять охотнїйше засїдки: напади нечайні. Їх рішення змінні й не стійні, каже Маврикій, — бо одні одним перечать з зависти й амбіції та роблять на перекір, тому не можна спускати ся на їх умови й слова. Тільки моментальна, спільна небезпечність перемагала сї ріжницї й могла привести до підпорядковання своїх гадок власти одного (????????? ??????). Та й то така солїдарність ледво чи обіймала коли нибудь всї антські племена. В наведенім оповіданню Прокопія ніяк не можна брати буквально його слів про участь в нарадї „майже всїх Антів“. Правдоподібно, мова тут про близші до візантийських границь антські племена, а не вмїх Антів від Днїстра до Дону.



    Так представляють ся нам полїтичні відносини українских племен в часах розселення. Бачимо ґрупованнє в численні невеликі ґрупи (мб. племінні), з начальниками на чолї; судячи по численности й ролї сих останеїх, були сї племена меньші від таких, які бачимо у нсс в Х-XI в., але мусїло се бути все таки щось більше як прості роди, хоч би й шррші. Постійної одностайної полїтичної орґанїзації нема, тільки від часу до часу повстають одностайні солїдарні заходи в спільній небезпечности чи в спільнім інтересї. Пору чстаршинських династий широке значіннє віча. Від часу до часу ширші віча дають власть вибираним з поміж сеї старшини воєнним вождам, що ставали понад звичайними властями й орґанїзували більші воєнні сили.



    Примітки



    1) ?? ??? '???? ?????? ????????? ?? ??? '????? ?'?? '???????? ???? '?? ???? '????, '???' '?? ?????????? '?? ???????? ??????????, ??? ??? ?????? ?'?????? ???? ????????? '??? ?? ?? ??????? ??? ??????? '?? ?????? '?????? — Procopii De b. G. III. 14. '?????? ?? ??? ????????? '???? ?'??? ????? ??????? ???? ?'??? ???? ??? ???????? ????? '???????????? ????????... ??????? ?? '????? '?????? ??? '????????? '??????? ???? '???????? ?'?? '?????? ????? ?'????? ??????????????? '? ?????? '? ?????? ??? ??????? ???? '???????? ???? ????????, ??? ????? '?????? '??????????, '??? ??? ??? ?????? '????? '?????? '? ????????? ?????? — Mauricii Strategicum XI. 5 (?. 218 ed. Scheffer).



    2) Пайскер в цитованій працї своїй (Die altere Bezieuhngen der Slawen с. 126-30) висловив гадку, що сї характеристики належать не до Словян, а до гіпотетичної „жупанської“ верстви урало-алтайських кочовників; але на се нема нїякого доказу, і взагалї його теорія споконвічного поневолення Словян, що нїбито викривило індоевропейські основи словянського житя, немає під собою підстав (див. Записки т. 103).



    3) Огляд праіндоевропейських, або лїпше скзаати — загальноіндоевропейських підстав полїтичної орґанїзації у Шрадера Reallexicon, sub vocibus Konig, Staat, Volk, Volksversammlung. В своїй реконструкції індоевропейського побуту (Sprach vergl. u. Urgeschichte) він одначе не пішов далї родо-племінних форм, так само і Гірт (Die Indogermanen). Проби Ляйста (Leist Altrarisches jus gentium, 1889, Altrarisches jus civile , 1892-6), що намагав ся з памяток ріжних індоевропейських племен вивести конкретну основу спільного індоевропейського права досить скептично були прийняті в науцї. При певних індівідуальних прикметах, котрими визначав ся суспільно-полїтичний процес індоевропейських народів, належить бути обережним в конструованню спільної праіндоевропейської спадщини в сїй сфері; навіть порівнюючи суспілбно-полїтичний уклад найблизших свояків: Словян, Литви і ґерманських племен, бачимо, як значно росходять ся вони. З другого боку порівняннє спільних основ індоевропейського укладу з житєм иньших примітивних нсродів остерігає, щоб сих основ не брати за щось індівідуальне, спеціальне індоевропейське. Див. етнольоґічний матеріал в працях Letourneau La guerre dans les diverses races humaines, 1895. Post Grundriss der ethnologischen Jurisprudenz, 1895. Hildebrand Recht und Sitte auf verschiedenen Kulturstufen, 1896. Fraser Lectures on the early history of the Kingship, 1905. Mumford The origin of leadership (The American Journal of Sociology, 1906). На жаль бракує праць, які б поставили собі завданнєм прослїдити анальоґії в переходї племінного устрою до державного у ріжних словянських народіс.



    4) regem eorum Boz nomine cum filiis suis et LXX primatibus — Getica cap. 48.



    5) Див. ст. 165, пор. 177-8.



    6) ???????? ?? '?? ??? '????????.



    7) Менандр — Hist. Graeci minores II с. 5 — 6 (Excerpta historica ed. de Boor I c. 443).



    8) ??? ???і ??? ?????????? ????? — Theophylacti VI. 7 і І. 7. ??????????? ???????? ?? ?????? ???? ??????? '??????? — ib. VII. 4. ????????? ??? ????????? '????? ??? ???? ???????? ????? — ib. VI. 9.



    9) Але може з сею старою традицією стоять в звязи фрази Галицької лїтописи: „БЂла риксъ, рекъмый король угорьскый“, „риксъ ти угорьскый, рнкше король“ — Іпат. c. 507 і 554. Лїтописець, очевидно, має на гадцї титул rеx, але передаючи його в такій формі, хто зна, чи не робить се під впливом памяти старого словянського титулу?



    10) Див. інтересну розвідку проф. Боґдана: Uber die rumanische Knesen. Archiv fur sl. Phil. т. XXV-XXVI.



    11) Ставлено не раз здогади, що перейнятє слова „князь“ стало ся наслїдком пановання Ґерманцїв, особливо Ґотів над Словянами. Вона, розумієть ся, вповнї довільна.



    12) '???? ?? '? ????? ????????????? '?? '??????? '?????, '????????? ??? '??? ????? '????? ?????? '??????? ?????? ?? ?????? ??? ?????? '?????? Procopii De bello Got. III 14.



    ЗВІСТКИ З Х—XI ВВ.: ПЛЕМІННИЙ УСТРІЙ, ЙОГО ЖИВУЧІСТЬ, ГОРОДСЬКІ ВОЛОСТИ, КНЯЗЇ, СТАНОВИЩЕ КНЯЗЇВ СУПРОТИ ВІЧА, ШИРШІ ПОЛІТИЧНІ ОРҐАНЇЗАЦІЇ, МАСУДІЕВА ВАЛЇНАНА



    По звістках Маврикія минає три тсолїтя, перше нїж знаходять ся джерела, які-б кинули світло на полїтичні відносини наших племен: якісь докладнїйші дати про них маємо не скорше як для Х віку.



    За сей час кольонїзація ствердла, значнїйші зміни викликав тільки поворотний рух людности зі степів під натиском турецьких орд; та й звістки наші з сього часу дотикають ся не тої рухливої напів-кочової періферії, як звістки про Антів Прокопія та Маврикія, а масивнїйшої, інтензивнїйшої кольонїзації північних земель. Родовий устрій за сей час ослаб, перейшов в стадію розкладу. Племінний устрій отяжів, і над ним беруть перевагу відносини територіальні, сотворені городським житєм. Все се мусїло внести певні зміни в полїтичний устрій і ми бачимо в нїм значні відміни в порівнянню з Sturm und Drang — періодом антських часів.



    Племінне ґрупованнє сих часів ми вже знаємо. Повість наша як тільки могла виразно зазначила, що подїл на племена був тодї етноґрафічний. Племена ріхнились етноґрафічними прикметами: „имЂяхуть бо обычая своя и законы отець своихъ, и предания, кождо своя норовъ“, каже лїтописець і стараєть ся схарактеризовати ріжницї в звичаях, обрядах і побутї сих ріжних племен. Ся характеристика не скрізь випала щасливо, але для нас важний погляд старого книжника
    Страница 33 из 55 Следующая страница



    [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ] [ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 55]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.