LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ в 10 томах Страница 35

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    го словянства — камінем соблазна, котрий історична наука так само вагаєть ся положити в цїлости основою історії Руської держави, як і перескочити через нього — боячи ся завадити о нього, як билинний Васька Буслаєвич. Особливо же в останнїх часах, по десятилїтях скептичнїйшого настрою, стало пмоітне знова збільшене поважаннє для лїтописної традиції (під впливами головно фільольоґічних дослїдів) і в звязку з тим нерішуче становище історичних дослїдів перед загадкою варязтва, не здатного анї на те щоб покласти його во главу угла, анї охочого уступити своє місце реконструкціям без нього. Тим часом така реконструкція неминуча.



    Норманїсти протягом близько двох столїть нагромадили великий арсенал доказів; між ними є деякі й справдї важні, та вони доводять тільки те, що на Руси в IX — Х в. в княжій службі було богато Варягів, і що через се в Візантиї не відріжняли часом сих варязьких зайд від Русинів-Словян. Се доводять найважнїйші історичні свідоцва — Лїудпранд і особливо Бертинська хронїка, і фільольоґічні — норманські імена Олегових та Ігоревих дружинників і „руські“ імена Днїпрових порогів у Константина Порфирородного, що як не всї то бодай в части таки безперечно норманські. Але що варязький елємент грав велику ролю в двірськім і державнім житю IX-Х в., ми й без того знаємо; се власне був той момент, що привів і авторів лїтописи до варязької теорії. Питаннє лежить в чім иньшім — чи вірні їх звістки, що київська княжа династия, котра творила Руську державу, була норманська, здобула полуднє завойовуючи з північних земель, і на праві завойовання, операючи ся на свої варязькі дружини, будувалаа суспільно-полїтичний уклад Руси ? Чи треба рахувати ся тільки з варязьким елєментом в еволюції місцевого житя, чи з варязькою державою заложеною на місцевім, словянськім ґрунтї?



    Теорія варязької держави опираєть ся виключно на оповіданню лїтописи. Одначе серед сучасних дослїдників, навіть найбільше прихильних норманїзмови, дуже не богато знаходить ся охочих прийняти її оповіданнє в цїлости. Особливо скептично приймаєть ся сими норманїстами лїтописна історія закликання варязьких конунґів Новгородцями і їх союзниками; вона дїйсно настільки неймовірно сконструована, що її тяжко виратувати навіть найбільш поблажливою аналїзою, почавши від неймовірної фантазії сих північних полїтиків — запрошувати до себе на панованнє тих самих насильників, котрих що йно прогнали вони від себе за їх насильства, — і кінчаючи сею предивною федерацією Новгородських Словен з фінськими племенами, що служили предметом економічної експлоатауії і полїтичних аспірацій Новгорода в X-XI вв., але нїколи не могли представляти такого союза племен разом з Новгородцями. Дослїдники-норманїсти загально вважають сю історію невдалою комбінацією книжників, шукають в нїй ріжних полїтичних тенденцій,-але за те в иньших частях лїтописної традиції, тому тільки що вони виглядають більш імовірно, хочуть бачити живу память і народнї перекази.



    Так само відкидають вони теорію Повісти, що до Словян переселия ся цїлий варязький нарід і скупив ся по ріжних містах в більших масаах, заслонивши собою тубильну словянську або фінську людність 17). Сьому справдї рішучо противить ся факт, що норманський елємент не зіставив таких значних слїдів анї в мові, анї в праві, анї в побутї, як можна було-б сподївати ся при такій масовій міґрації, і тому приходить ся, ратуючи варязьку теорію, признавати, що на Русь прийшла династия з нечисленною горсткою дружини, і ту норманську горсику зараз же, без слїду майже, проглинув словянський елємент.



    Ті теорії, що в противність норманїзму не хьтїли бачити в Варягах Повісти Скандинавів, але виходили все таки з звістки про звкликаннє князїв, також не годні були ратувати тим оповіданнє лїтописи. Важнїйшою з них була теорія балтийська; вона уважала тих лїтописних Варягів балтийськими Словянами, та мала против себе всї ті арґументи, які має норманізм, з додатком того, що против неї стояла сама Повість, бо вона безсумнїву уважає Варягів Норманами, а на Руси не можна навіть виказати присутности балтийської дружини, як се можна виказати для Норманів. Вся вага письменників, що виступали з балтийською теорією, лежала в полєміцї з норманїзмом, позитивна-ж частина їх розправ стояла занадто слабо, щоб мати яке небудь значіонє.



    Друга теорія, яка взяла в спадщину певну частину норманїстів, була ґотська, чи ґотсько-герульська в своїй новійшій фазї. Досї одначе нїхто з її репрезентантів не виступив з цїлою крнструкцією початків Руської держави, не пішов далї поодиноких натяків, і ті натяки звичайно не йшли дальше виводу самого руського імени.



    Які поправки не робити в теорії чужоземного початку Руси й Київськї держави, приймаючи її, приходить ся сей чужоземний початок прийняти на віру, з джерела досить пізнього, як показало ся — штучно укомбінованого, з цїлим рядом основних помилок.



    Супроти такого хагактеру його — наукова обережність наказує в усякім разї не класти варязької теорії лїтописи підвалиною для реконструкції руської історії; її можна, скажім фіґурально, ужити собі для декорації, але нїчого на нїм не годить ся будовати, бо се була-б будова на піску.



    З огляду на се постараємо ся розглянути ся в початках руського державного житя, по можности меньше опираючи ся на теорії Повісти, а оперуючи тими даними, які лїтописи дають незалежно від своєї тенденції, та звістками иньших джерел.



    Примітки



    1) Екскурс II.



    2) Порівняти: „бяхуть бо мудри и смыслени и нарицахуся Поляне, от них же суть Поляне Кияне и до сего дне“ (Іпат. с. 5). Кияне — тут очевидно, пізнїйша ґльоса, пор. Толстовський кодекс 1 Новгор. лїтоп.: „отъ нихже суть нынЂ Поляне и до сего дне“; з початку приписано було може тільки слово „Кыевъ“, як в Радивилівськім кодексї (Лавр. с. 9). Потім до сього тексту додано ще поправку: „яже и до сеи братья бяху Поляне“ — погляд просто протилежний, що заперечує, мов би Поляне походили від київських братів.



    3) В Повісти: „по сей братьи почаша держати родъ ихъ княжениє въ Поляхъ“ (в новгородвькій того нема).



    4) Asbumptis deinde Kyg, Szczyek et Korew, filii eotum et nepotes linea directa succedentes principabantur apud Ruthenos annis multis, donec successio huiusmodi ad duos fratres germanos Oszkald videlicet et Dyr pervenit — кн. I с. 63. В пізнїйших компіляціях маємо версію, що Аскольда і Дира вважає „Києвими племянниками“ (Гилярова Преданія русской начальной лЂтописи ст. 140).



    5) Се слово виводять звичайно з давнього нормаського var — віра, обітниця, отже заприсяжена дружина — Томсен, відчит III.



    6) Про сей дуже важний для вияснення ґенези лїтописної лєґенди момент див. особливо у Васїлєвского — Варяго-русская и варяго-англійская дружина вь КонстантинополЂ XI и XII вЂковъ, 1874, передруковано в „Трудах В.Г. Василевскаго“, т. І, 1908.



    7) Іпат. с. 53.



    8) Ак. Шахматоч, заговоривши в останнїй книзї своїй (Розысканія о древн. русскихъ лЂтоп. сводахъ с. 309-310) про те, що „упорная традиція указывала на варяжское происхожденіе кіевской княжеской династіи и княжескихъ дружинниковъ“, на доказ сього вказав на слова проложного життя Володимира: „съ бысть сынъ Святославль отъ племени воряжська князь Володимиръ“, і на наведену вже Ключевским апострофу слова на недїлю митаря і фарисея до „благородних“: „не хвали ся родом, не кажи батько у мене боярин і мученики Христові брати менї“: Кллючевский толкував се як похваляннє своїм варязьким родом — спорідненнєм з київськими мучениками-варягами. Одначе перший текст треба вважати ґльосою проложного життя, бо маємо тексти без сього додатку (див. Чтенія київ. істор. тов. II с. 28), а наведена Ключевским апострофа, навіть приймаючи його толкованнє, говорить про дружинну моду — хвалити ся варязьким походженнєм, але не має нїчого до династиї. А хоч д. Шахматов наводить се тільки для прикладу, думаю, що більших і виразнїйших прикладів у нього не знайшло ся, коли потім ще покликав ся тільки на родинні звязки Ярослава з варязькими конунґами, мов би то вони „мають значіннє для питання про варязьке походженнє київської княжої династиї . Не тільки про „упорну“, а взагалї про яку не-будь традицію варязького походження династиї трудно говорити — поза лїтописю.



    9) Див. Гилярова Преданія русской начальной лЂтописи с. 69 і далї, теж у Жданова Русскій былевой эпосъ с. 605, і Халанского Экскурсы въ область древнихъ рукописей — в Трудах предварит. комитета XII арх. съЂзда т. I с. 412-8, 422. В ширших версіях київські братя — розбійники новгородські, засуджені на смерть, але натомість пущені з землї; з тридцятьма иньшими Новгородцями вони приходять на Днїпро й засновують там місто. Цїкаво при тім, що коротшу версію сього оповідання, де говорить ся тільки про побіду Ігоря (в иньших — Олега) над Києм і його братами (з поминеннєм Аскьльда і Дира) маємо в досить раннїх компіляціях (Гиляровъ с. 72), і вона повторяєть ся в великім числї збірників. Се промовляє за тим, що ми маємо тут не якусь пізнїйшу модіфікацію лїтописного оповідання, а самостійну версію, і вона аж пізнїйше була злучена з лїтописною, а з сеї контамінації вийшло, що пущених Олегом київських братів побивають Аскольд і Дир, посли Олегові, а сих побиває Олег (як в варіантї „ЛЛЂтописца вкрЂтцЂ) — Гиляровъ с. 70).



    10) Другу версію маємо і в 1 Новгородській лїт., третю — нпр. у. Гілярова с. 139 (хроноґраф XVI в.).



    11) Як вже згадував, в пізнїйших коміляціях (Гиляровъ с. 140) маємо версію, що Аскольд і Дир були „Кієві племянники“. Звідси ще оден крок — і Ігор стане Києвим внуком. В новгородській версії Повісти Кий від Ігоря хронольоґічно стоїть зовсїм недалеко: оповіданнє дає таке вражіннє, що Варяги підбили Новгородцїв, а сї їх прогнали дуже скоро по часах київських братів.



    12) Говорю тут про Повість в її остаточній редакції, але завязки сих поглябів бачимо і в початковій редакції.



    13) Про неї дивись II екскурс.



    14) Се звісна фраза, оцїнена вже норманїстом Соловйовим (І с. 115):„БЂша у него Варязи и СловЂни и прочи прозвашася Русью“, і реконструована Шахматовим в такім видї: „БЂша у него мужі Варязи и оттолЂ прозвашася Русию“ (Розыск. с. 542). Пор. вище с. 192.



    15) Про се див. в екскурсї II.



    16) Див. вище с. 190.



    17) „Новугородьци — ти суть людье отъ рода варяжьска, прежде бо бЂша СдовЂни“, каже Повість.



    Примітки



    1) Див. вище с. 190-2.



    2) Про обясненнє з фінського Ruotsi, особливо в новійшій редакції сеї теорії, даній ак. Шахматовим, див. в екскурсї I.



    3) Історію Київа як міста див. в т. II гл. IV.



    4) За Днїпром вже була Сїверщина, але пізнїйше київські князї, здаєть ся, як побачимо низше (т. II), прилучили до Київа вузенький клапоть на лївім боцї Днїпра, щоб сим захистити Київ.



    5) В Повісти Поляне живуть з початку „роды своими“, потім зявляють ся ті брати (по иньшій верзії — праотцї Полянського племени), вони „изгибоша“, і в результатї зістають ся знову „роды“ без княжої власти, що приносить ся на ново Варягами.



    6) Дехто як Mullenhof Deut. Altert. IV с. 177, Leist Alt-arisches jus civile II. 224, Brunner Deutsche Rechtsgeschichte I c. 181, уважали десяточну орґанїзацію навіть пра-індоевропейською. Се непевне, і широке росповсюдненнє сеї орґанїзації поза індоґерманським світом показує, що вона могла виникати спонтанїчно, самосїйно. Се треба мати на увазї супроти гадок про запозичаннє сеї тисячної, взагалї десяточної орґанїзації східнїми Словянами від Нїмцїв, смеціално східнїх, ґотської ґрупи, де звісні також тисяцькі в епоху по розселенню (і саме сшово спільне — ґот. pusundi, старосл. тысАшта, лит. tukstantis). До тогож староґерманська десяточна орґанїзація представляєть ся так неясно, її останки в історичних часах такі фраґментарні і в своїм значінню непевні, що тяжко виробити собі суд про те, як виглядала вона в суцїльнім, початковім видї, і чи могла служити прототипом для східнословянської орґанїзації. Новійші дослїдники як Schwerin Die altgermanische Hundertschaft (1907). Rietschel Untersuchungen zur Geschichte der germanischen Hundertschaft (Ztschr. f. Savigny-Stift. 1907) дуже сильно виступили против теорії воєнно-територіального десяточного устрою, анальоґічного з нашим, і кладуть натиск на сотню як форму кольонїзаційно-аґрарну.



    7) Грамоти Всеволода новгородського, нпр. в Христоматії В. Буданова І c. 226 і далї; Іпатська л. c. 613; про галицькі сотнї див. в т. V c. 147-8.



    8) Звичайно кождий князь має тисяцького, що заражом буває тисяцьким його князївства й називаєть яс то по імени столицї, то по імени Князя, як то ми бачимт в XII в.



    9) Против такого толковання десяточного устрою як перед-дружинного інституту, виступив недавно ПрЂсняковъ, з початку в осібній статї: „Кормилецъ, воевода, тысяцкій“ (ИзвЂст. отд. рус. языка 1908, І), а потім в книзї „Княжое право“ (1909). Опирраючи ся на згаданих нїмецьких критиках, що мовляв „устраняютъ миражъ тысячно-сотенной орґанизаціи какъъ основы и древнЂйшаго военнаго строя и разселенія“ в житю ґерманськім, він грловний натиск кладе на сотню як фіскальну орґанїзацію, і вважає її дїлом княжого режіму. Але при тім зістаєть ся неясним, яким чином ся сотна орґанїзація завершила ся тисячею — бо в дїйсносьи, очевидно, орґанїзація йшла не від сотнї до тисячі, тільки від тисячі до сотень. Зовсїм неправдоподібно, щоб з простого зложеня десяти сотень явило ся понятє їх цїлости — тисячі, і булоб даремно припускати, що тисяча в дїйсности складала ся рівно з десяти сотень чи дванадцяти (бо в чисолвій системі можливе і ваганнє між десятьма і дванадцатьма — пор. Шрадера Reallexicon с. 969). Тисяча початково могла бути неозначеним словом для сили, маси, анальоґічним понятєм як полкъ — уоружений нарід, Volk (як слов. т ь м а і грецьке ??????), котре тільки потім по десяточній системі розчленило ся на сотнї й десятки. З другого боку теорія кяжого походження орґанїзації не вияснить нам, яка потреба була княжому режімови творити сей уряд тисяцького-воєводи, коли князь сам властиво має бути вождем воєнних сил : се уряд в основі своїй для княжої власти конкуренційний, він асімільований кінець кінцем княжм устроєм, але орґанїчно з нього зовсїм не випливає (див. про тисячу в т. III с. 233-6).



    10) '?????? '??? ???????? ???? '????, '??????, ?????? '??????, '???????? ??? '??????? ??? ????? '???????????? ???????????? ???????? — Житиє Григория Амаст. гл. 43-Васильевский Русско-візантійскія изслЂдованія (текста і коментар). Житиє Стефана Сурозького-ibidem с. 100-1, чудо 3; про нього ibid. с. CCLXXXIX і далї, і новійше: Вестберґ О житіи св. Стефана Сурожскаго (Виз. Временникъ 1907) чудо не має слїдів пізнїйшої фабрикації, виключивши слова : „изъ Новаграда“ : „По смерти же святаго мало лЂтъ миноу, пріиде рать велика роусская изъ Новаграда, князь Бравлинъ силенъ зЂло“.



    11) ?? ???? ???????? ???????? ???????????? ??? ?'?? '??????? ??? ????????? ?????? ????????? ?????????? — властиво : „нарід, про котрий так часто говорено, котрий переходить всї иньші що до нелюдськости й охоти до убивання“ — Photii epistolae ed. Valetta с. 178.



    12) Вона була перейнята ними з візантийських джерел і хибно датована 866 роком.



    13) ?????? ?????? '??????i??? ?? ??? ????????? ??????????? ??? '????????? ???????? ???? '??????????? ??????????? — Lexicon Vindobonense c.208.



    14) Мізийських Словян і Болгар зве він їх власними іменами.



    15) ???? '?? ???????? ????????? ??????? ?????????, гл. 19, видана у Міня Patrologiae cursus, series graeca т. 107.



    16) Annales Bertiniani в Monumenta Germaniae historica, Scriptores I c. 434. Лїтература сього важного доказу норманської теорії вказана в екскурсї II.



    17) Низше побачимо, що се число — коло двадцяти досить трівко тримаєть ся в серединї Х в.



    ПОЧАТОК, РУСЬКОГО ІМЕНИ, ПЕЧАТКИ ПОЛЇТИЧНОЇ ОРҐАНЇЗАЦІЇ В КИЇВЩИНІ, ДЕСЯТОЧНА ОРҐАНЇЗАЦІЯ; МОЖЛИВИЙ ПОЧАТОК ЇЇ, РОЗВІЙ ДРУЖИННИХ СИЛ КИЇВА, ЗВІСТКИ ПРО НИХ; ХРОНОЛЬОҐІЯ ПОЧАТКІВ КИЇВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ



    Наша держжава зветь ся в свійських і в чужих джерелах Руською — так зве її Повість, Араби IX і X в., Візантийцї (Константин Порфирородний). Вони знають, що Русь — се загальна назва і заразом центр сїєї держави, головний нарід, нарід-володар; се імя переносить ся й на той елємент, що передовсїм звязував тодї собою сю державну орґанїзацію,-на дружинну верству, так що імя Руси пристає й до Варягів, котрі перебували на службі в сїй державі, і вони з сим іменем ідуть потім далї, хоч перед тим сї назви не мають. Але заразом імя Руси спеціально звязуєть ся з землею Полян, з київською околицею: се Русь, Руська земля х??'??????, і під сим іменем вона противставляєть ся всїм иньшим, як „муж руський“ (Киянин) противставляєть ся під сим іменем людям з иньших країв 1). Сю спеціалїзацію руського імени на Київі й Киянах з одного боку і на її державі з другого найприроднїйше можна обяснити тим, що імя Руси, яке-б не було його походженнє, було спеціальним іменем Київщини, Полянської землї тодї, коли вона ставала центром тої ширшої „Руської“ держави і йдучи з Кмїва, як з її плпмінного центра, ся назва обіймала де далї ширші круги 2). Уже з того одного виходило б, що й ся державна орґанїзація мусїла вийти з Київа, коли імя руське, що переышло потім на цїлу сю державу, ішло з Київа.



    Що Київ став такою вихідною точкою нової державної орґанїзації, се було зовсїм природно. Він був набільшим торговельним і найбогатшим містом на цїлім просторі тієї пізнїйшої Руської держави. Його далека торговля документуєть ся находками монет римських, візантийських, арабських на його території 3), а від IX в. маємо й письменні звістки про його широкі торговельні зносини. Торговля, богацтва вимагали оборони завсїди, а особливо в ті часи, коли племінна боротьба була звичайним явищем, і Поляне, як пригадує собі Повість, „быша обидими Деревляны и инЂми окольными“. Київ, положений на границї Полянської землї 4), на узькім клинї, висуненім між Сїверянами і Деревлянами, виставлений на напади всяких річних піратів, особливо вимагав для своєї торговлї і для своїх купецьких караванів такої оборони — певної, орґанїзованої, сильної. Певно, що про неї мусїли здавна подбати ті „лїпшиї мужі“, що „держали“ „Руську“ землю, богаті натриціанські роди Київа, безпосередно інтересовані в його торговлї. Тільки при забезпеченій оборонї могла розвинути ся торговля в такім пограничнім містї. Широка ж сіть торговельних зносин Київа, яку бачимо вже в IX віцї, була неможлива без орґанїзованих, завсїди готових до оборони воєнних дружин, і вони мусїли зявити ся тут дуже рано.



    Як, при яких саме обставинах зявили ся в Київі дружинні полки, того ми докладно сказати не можемо й правдоподібно — нїколи вже не зможемо. Не пояснить нам того теорія Повісти, що Київ опановала прихожа варязька династия з своєю дружиною, бо певно в усякім разї (поминаючи поовну непевність сїєї теорії), що Київ не стояв отвором, чекаючи, аж прийдуть варязькі ватаги й органїзують в нїм оборону, як то представляє Повість: Аскольд і Дир „поидоста по Дънепру, идучи мимо, и узрЂста на горЂ городок и въспрошаста, ркуще: чий се городъ? Они же ркоша: была суть три братья, Кий, Щекъ, Хоривъ, иже сдЂлаша городъ сий и изгыбоша, а мы сЂдимъ — роди ихъ и платимы дань Козарамъ. Асколдъ жр и Диръ остаста въ городЂ семъ, и многи Варягы съвокуписта, и начаста владЂти Польскою землею“. Такої ідїлї не можна собі представити на Днїпровім торгвельнім шояху, у „обидимих сусїдами“ Полян. Не пояснить нам того і лєґенда про київських братів, бо се, як я сказав, етимольоґічний міт, всунений в переказ про часи, коли Київ не мав сильної орґанїзованої княжої власти і Поляне „живяху кождо съ родомъ своимъ“ 5). Може найбільше привабна з усеї традиції подробиця пізнїйших хроноґрафів про Кия кондотієра, ватажка дружини — але вона занадто пізня, аби з нею що небудь зробити.



    Припустивши навіть, що київська династия Х в. була чужа, варязька (хоч, повторяю, ся звістка йде з дуже непевного джерела), се мабуть була-б тільки переміна династиї, як і представляла то собі старша редакція лїтописи: нова варязька династия заступила-б місцеву, київську. Що найбільше — дїдичні варязькі князї з своєю дружиною заступили місце давнїйшої воєнної орґанїзації, без котрої неможливо собі представити тутешнього житя. Київ і варязька династия з горсткою своїх Варягів, що скоро розплили ся в руській стихії, могла хиба прикорити темп тієї суспільної еволюції, що розпочала ся далеко скорше, нїж собі Повість представляла.



    Треба тут піднести оддин факт, що може бвти пережитком перших кроків воєнної орґанїзації, коли Київ не був ще одиноким центром оборони на всю Полянську землю. Сей факт — істнованнє тисяцьких у Київщинї не тільки в Київі, але й у Білгогодї й Вишгородї. Сю тисячну воєнну орґанїзацію стрічаємо готовою вже в перших відомих нам близше чачах Руської держави (кінець X віка): земля подїляєть ся на сотки і на десятки, на чолї десятків стоять десятники, а на чолї соток — соцькі, і се все разом становить тисячу, на чолї її — тисяцький, инакше воєвода, найвищий воєнний урядник землї чи князївства. Початки і розвій отсеї десяточної орґанїзації, звістної у ріжних індоевропейських і иньших народів (Перуанцїв, Монґолів і ин.), мало відомі і в історичних часах вона виступає уже доволї слабо 6). Після того як розвинулась дружинна орґанїзація і на неї перейшла вся вага в оборонї, тисячна орґанїзація тратить свій чисто-воєнний характер: в Новгородї напр. соцькі й тисяцький мають судові й адмінїстративні компетенції, на Волини XIII в. „сто“ стає адмінїстрацийним і фінансовим округом. Ще пізнїйше — в XIII-XV в. вона подекуди, де її бачимо, сходить на орґанїзацію сільської людности, безпосередно залежної від княжого замкв 7). В військовій орґанїзації XI-XII в. тисячна орґанїзація вже мало дає себе знати, крім того що тисяцький лишаєть ся головним воєводою. Сїлд незвичайно високого значіння тисяцького зістав ся в тім, що події в Київщині датують ся не тільки іменем князя, але також іменем тисяцького. Сї факти приводять до гадки, що ся воєнна орґанїзація була старшою від князївсько-дружинної; через те в період найбільшого розвою дружинного устрою, за династиї Володимира, ми застаємо ту тисячну, взагалї десяточну орґанїзацію в періодї упдку й роскладу.



    Слїди сїєї орґанїзації ми бачимо скрізь на просторі давньої Руської держави, та очевидно, вона не скрізь була місцевою, і коли взагалї державна орґанїзація йшла з Київа, то правдоподібно, що й ся десяточна орґанїзація не була з якої иншьої з східно-словянських земель перенесена князями в Київщину, але навпаки — тут була переведена з давен-давна і звідси, бодай в деяких фраґментах (як уряд тисяцьких, соцьких і т. и.) переносила ся в иньші землї. Досить можливо, що то була місцева стара, перед-дружинна орґанїзація оборони в „Руській“ (Полянській) землї. І тут треба піднести сю цїкаву обставину, що тим часом, як по иньших землях ми бачимо по одному тисяцькому на князївство 8), на маленькім просторі старої Полянської землї бачимо трох тисяцьких — в Київі, Вишгородї й Білгородї; тим часом сї останнї два городи грають тодї при Київі дуже скромну ролю й дуже рідко бувають княжими столами, а тисяцьких стрічаємо тут і тодї, як не було в них осібних князїв, і перше навіть, нїж вони стали осібними княжими волостями.



    Се насуває питаннє, чи істнованнє в сих київських „пригородах“ осібних тисяцьких не було останком колишньої самостійної орґанїдації в городах Полянської землї, з тих часів, коли вона не злучила ся ще в одну вонєну орґанїзацію, коли Київ не здобув повної переваги над пригородами , і кождий значнїйший город сам орґанїзував військову оборону на тій території, що безпосередно до нього тягнула? Окрім Вишгорода — звістного ще в Х в., як визначне торговельне місто, і Білгорода — пограничного з Деревлянами міста на важній торговельній дорозї на захід, може ще й яке з полудневих, пізнїйше знищених міст було центром такої орґанїхації, і ся орґанїзація була зроблена в формі подїлу людности чи городської волости на десятки й сотки? Аж пізнїйше, з розвоєм київської дружини, в такім разї стратила ся воєнна орґанїзація своє значіннє, й вожд київської дружинии вповнї підбив під свій вплив сї провінціальні центри та злучив Полянську Землю в одну воєнну й адмінїстраційну цїлість. Той факт, що в Київі й надалї зістались тисяцькі, вказував би, що тим реформатором не був тисяцький — начальник земського війська, тільки хтось иньший став на чолї дружини і в свої руки взяв з часом провід воєнними силами: чи київський князь, що не задовольняючись земським військом завів свою осібну, від нього безпосередно залежну дружину; чи якийсь ватажок-кондотієр, свійський чи прихожий, взятий на службу громадою з його дружиною; чи такий узурпатор, що силоміць опанував Київ 9).



    То тільки певно: розвій воєнних сил Київа, що не міг стати ся инакше як з утвореннєм спеціального війська — дружини, почав ся далеко скорде, нїж собі представляла Повість (себ то в другій полояинї IX в.). На початку IX в. (коли не при кінцї VIII в.) Р у с ь (?? '????) робила вже напади на малоазійські береги Чорного моря, і в першій половинї сього столїтя була в Візантиї вже добре звістна, „як розбійничий і нелюдський нарід. Житиє Георгія Амастридського (писане в 1-ій полов. IX в., як тепер доведено), оповідаючи пронапад Руси на Амастру (тепер Амассера, недалеко Синопа), називає її „народом, я к т о в с ї з н а ю т ь, дуже суворим і немилосердим“. Житиє Стефнаа Сурозького (на жаль переховане тільки в перекладї) згадує про напад руського князя Бравлина на Сурож (теперішнїй Судак, на полудневім березї Криму), що мав стати ся десь в кінцї VIII або, на початку IX в. 10). А патріярх Фотий в своїм посланію (в 860-х рр.) зве Русь „народом загально звіcтним з своєї нелюдськости й воєвничости 11).



    Укладчики київської лїтописи приложили звістку про похід 860 р. 12) до київської Руси. Се цїкаво-при її теорії про початок Руси, що вона не уважала можливим приложити її до якоїсь иньшої Руси і втиснула як могла між зскликаннєм Варягів і приходом до Київа Олега: очевидно, вона тут ішла несвідомо і навіть проти своєї теорії за загальним переконаннєм, що Русь — се Київщина. Ся подробиця має характер і вартість історичного документу. З сею вказівкою Повісти сходять ся вказівки иньших сучасних джерел. Патр. Фотий в своїй проповіди каже, що напастники (Русь) прийшли з краю, віддїленого від Греків численними краями і племенами, морями й сплавними ріками 13). Цїс Лев в своїй тактицї (писанійй при кінцї IX в.) згадуючи про подорожі по Чтрному морю „так званих північеих Скитів“, себ то Руси 14), каже, що вони уживають маленьких, легких і швидких човнів, бо виїздять в Чорне море з рік і тому не можуть уживати більших кораблїв 15). Сї пояснення показують, що в руських піратах IX в. не можна бачити мешканцїв саомго морського побережа, бодай виключно, а похід 860 р., зовсїм певно, вийшов таки не з сього побережа, а з дальших країв. В оповіданню Бертинських анналів 839 р. про послів від руського кагана до візантийського імператора також, очевидно, йде мова про Русь не чорноморську, тільки дальшу від моря, київську мабуть. Сї поали „руського короля, прозвищем хакана“, післані до візантийського імператора не могли вернути ся безпечно назад, бо дорогу з Царгорода заступали „варварські, незвичайно дикі та великі народи“ (правдоподібно — Угри, або й Болгари, не Печенїги, як часто думають — бо вони зявились тільки при кінцї столїтя тут). Тому візантийський імператор не схотїв їх пустити назад тією дорогою, а переслав до імп. Людвика Побожного, просячи, аби він їх від себе відправив до дому 16). Се трудно прикласти до якогось чорноморського князя або до хоозарського хана, тільки хиба до київського князя. Виходило б з того, що в 30-х рр. IX в. в Київі буя уже мабуть якийсь сильний „король“ руський.



    Але се ми й без того мусїлиб вивести уже з самих руських походів на початку Х в. Очевидна річ, що коли сї походи на Чорне моне йшли від київського князя, він мусїв тодї вже панувати над нижньою частю Днїпра й Чорноморським побережем, або принаймнї мати тутешню людність під своїм полїтичним впливом і в своїм розпорядденню тртмати значні воєнні сили. Коли то робили якісь чорноморські князї, то вони звали ся руськими через те, що залежали від київського князя, бо приймаючи, що руське імя розходилось з Київа разом із залежностію від Київа, инакше сього обяснити не можемо. Отже в обох разах мусимо прийняти, що на початках IX в. в Київі була вже якась сильна воєнна орґанїзація, що розширила сферу своєї дїяльности далеко поза околицї Київа.



    І значить треба думати, що вже в VIII в. найпізнїйше, київські князї вийшли з ролї пасивних сторожів місцевого житя і безпечности київських зносин і торговлї та маючи значні воєнні дружини, які для самого свого удержання потрібували війни, почали воювати сусїднї племена та споружати далекі походи, на землї Візантийської держави, а потім і на схід, коли ослабла хозарська застава.



    До того-ж самого виводу прийдемо ми иньшою дорогою. В умові Ігоря з Греками посли висилають ся від імени двадцяти чотирох (або двадцяти пяти) князїв, на чолї котрих стоїть „великий князь руський“ Ігор; декотрі з них могли бути тільки членами династиї, без удїлів, але яких двадцять було князїв на князївствах 17), що підлягали київському князеви, або намістників з титулом чи значіннєм князїв — те що умова Олега називає: „иже суть подъ рукою єго (Олега) свЂтлыхъ и великихъ кнзяь и его великихъ бояръ“. Така велика державна система не може виробити ся протягом кількадесяти лїт, як представляє Повість, де руські князї одним махом опановують цїлий великий „путь із Варяг в Греки“, а знову протягом трох років підбивають полудневі племена. В дїйсности на се треба було дуже довгого часу, і ті здобутки, що в Повісти зложені на купу на початку князювання Олега (инакше сказати — виходили за границю історичної традиції), були здобутком мабуть цїлого с т о л ї т я а б о й б і л ь ш е.



    ХОЗАРСЬКА ЗВЕРХНІСТЬ, ЗДОГАДИ ПРО ЇЇ ВПЛИВ НА ПОЛЇТИЧНУ ОРГАНЇЗАЦІЮ РУСИ. РОЛЯ ТОРГОВЕЛЬНИХ ЦЕНТРІВ. ВАРЯЗКІ ДРУЖИН Й ЇХ ЗНАЧІННЕ, РОЗВІЙ КНЯЖОЇ ВЛАСТИ



    В результатї завязки
    Страница 35 из 55 Следующая страница



    [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ] [ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 55]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.