LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ в 10 томах Страница 4

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    ідок, з неолїтичною епохою стоїть річ далеко краще. Богаті .останки новокамяної культури покривають, можна сказати, всю країну нашу, а коли в деяких околицях їх не знаємо, то се передовсім залежить від малої уваги, які ті місця звертали на себе; хіба сильно багнисті околиці лїсового пояса, тодї ще далеко більше неприступні як нині, або околицї гірські були незалюднені. Окрім поодиноких виробів, що стрічають ся спорадично, ми маємо з сеї доби цілї осади тогочасної людности з ріжнородними останками тодїшн ьої культури — вони звуть ся стаціями, стоянками, коли мають самі останки їжи, знарядя, поссуди, і робітнями — коли на них зістались слїди виробу знарядя чи посуди на тім місцї. Маємо також і могили або цїлї цвинтарі з сеї доби.



    Цілї ґрупи таких осад надр. ми знаходимо на території теперішнього Київа, властиво його передмість 2) (в самім місті такі слїди позникали). Осгбливо богагі й ріжнородні останки тодїшнього житя викриті в північній части Київа (коло Кирилївської улищ). Неолїтичний чоловік жив тут в печерах, штучно викопаних в грубій верстві глини (льоса), довгих і вузьких (на оден метр широкости). В одній печері, що удало ся захопити невичищеною, знайшли ся останки їжи: маса річних черепашок, та рибячі й звірячі кістки: волові, кінські, свинячі, розбиті за для мозку (але кісток в порівнянню з черепашка- ми було не багато); тутже перепалене каміннє від огнища, камінні знарядя й останки глиняної посуди, лихо, з руки вилїпленої і слабо випаленої (печера коло Кирилївського монастиря). В сусідстві тієї печери, коло Кирилївської улицї, в верхніх верствах землї, над вище згаданими останками палеолїтичного житя, теж знайшли ся слїди неолїтичних осад-давнійших, з більш примітивною культурою, й новійших. Туут люде жили на поверхні землї, у влоговинах чи викопаних в землї домівкаъ: в них знаходили ся теж огнища, останки їжі, знарядє кремінне, костяне, багато приборів з рогу оленячого або лосячого; тут же знайшли ся досить добре зроблені печи й гончарські горни для випалювання посуди. Ріжна давність, ріжний степень культури сих осад дає себе найвиразнїйше знати на гончарських виробах; на старших осадах (в глубоко викопаних в землї домівках) стрічаємо глиняну посуду дуже примітивно вироблену і дуже лихо орнаментовану, тим часом як в иньших бачимо виріб далеко кращий, краще орнаментований, є початки мальовання посуди, а в найновійших стрічають ся уже зроблені дуже добре, майже як теракотові, росписані начиння, що належать до тої пізно-неолїтичної (т. зв. передмікенської) культури, про яку будемо говорити низше. Плруч з поступом в техніці бачимо зміни і в самім побутї: зміняють- ся остаеки їжі, маси черепашок старших осад дають місце кісткам рибячим, звірячим і пташиним, полїпшаєть ся урядженнє домівок, і т. д. 3).



    Взагалї береги середнього Днїпра, можна сказати, вкриті останками неолїтичної епохи — стоянками й робітнями, що в сумі виказують істнованєн досить значної людности в ті часи: на просторони яких пятьдесяти верст мж Київом і Трипіллєм їх було помічено по обох боках Днїпра кільканадцять (тут сї спостереження мшжна було легко робити, бо вітер, розмітаючи піскові кучугури, відкриває сї правікові останки людського житя). Такіж печері, викопані в верствах глини, які ми бачимо під Київом, ідуть далї Днїпровим побережем; між Вишгородом і Терехтемировим в надднїпрянських кручах звісно звиш 50 таких певер, хоч вони досить легко заникають — нищать ся, засувають ся землею 4). Як особливо богату останками назву околицею с. Вишеньок під Київом, незвичайно богату кремінним знарчдєм дуже тонкої і делїкатної роботи. Трохи низше Днїпром, в порічю рр.Стугни і Красної в околицї Трипілля викрито слїди множества осад сеї передмікенської культури (по місцю нахідок названої трипільською). Люди жили тут в хатах, углублених в землю, а зверху надбудованих з дерева, вилїпленого глиною; зроблені проби реконструкції такої доміки представляють її в видї неглубокого заглублення в землї од 3 до 5 метрів в довжину і ширину, з глубшою ямою в центрі, де містить ся огнище; стіни робили ся з частокола або плетня і облїплювали ся глиною змішаною з половою або висівками. Центрабьна яма, в сусідстві огнища буває завалена останками їжі — особливо кістками звірят (оленя, кози, свині, корови, вівці, коня), рибячями кістками і. лускою, черепашками, перемішаними з попілом, черепками з розбитої посуди, і знарядєм камінним, роговим і кістяним. Останки попілу стрічали ся также і по за домівкою, на дворі. Відмінний від сих хат тип дають т. зв. точки, що в Трипільській околиці стрічають ся поруч них. В них нема слїдів таких богатих останків, за то маса глиняної посуди, цілої або побитої, часом з слїдами попілу і недопалених людських костей. Підлога в них з паленої глини, без центральної ями; стїни були також лїплені з глини. Висловлена була гадка, що сей другий тип то гробовища мешканців передмікенських осель. Але докладно відмежувати сї два роди будови, що стрічають то поруч себе, то тільки одні в даній місцевости, не завсїди можливо, і спеціально похоронне призначіннє тих глиняних „точків” також вимагає ще вияснення 5).



    В міру того як роблять ся пильнїйші дослїди, викривають ся богагі слїди людського житя в побережах і иньших рік: так нпр. показуєть ся, що смітниками, останками житя неолїтичних часів покриті береги р. Уша і його допливів, особливо р. Норини, де бачимо численні слїди осад й фабрик кремінного знарядя (а особливо прясел на веретена, що виробляли ся тут з шіфера і звідси широко розповсюджували ся по Українї, навіть в історичних часах). Неолїтичні останки викриті також в сусідстві нижнього Уша, в порічю Припети й нижньогоТетерева; в великім числї сконстатовано їх в порічю Буга (прослїджено береги між Берестєм і Володавою), і т. д. Велике гнїздо осад і робітень виступає в полудневій Волини, в околицях верхньої Горини й Ікви, де звістро вже близько сорок таких міцсь, і між ними кілька незвичайно богатих фабрик, головно полїровангоо камінного знарядя (як В. і М. Мощаниця, Радимин). З иньших, особливо визначних богацтвом останків місць згадаю Юрєву гору коло Сміли, де назбирано з півтори тисячі знарядь. Велика робітня відбиваного і полїрованого камінного знарчдя, костяних виробів і посуди вислїджено коло с. Волоського на Днїпрі (низше Катеринослава). Богату останками стоянку викрито в с.Пироговцї на Деснї (Новгородсїверського пов.), в Хайловщинї на Донцї і взагалї на піщаних берегах Донця, й ин. 6). Слїди осель-мазанок з мальованою посудою (т. зв. передмікенської культури) від київських околиць 7) тянуть ся передстеповим поясом далеко на полудневий захід в басейн Дунаю: гнїзда сих осель викриті в порічю р. Гнилого Тикича коло с. Колодистого в Звенигородськім пов., в порічю Кодими коло с. Криничок (Балтського пов.), в порічю Ушицї коло с. Крутобородинець (Летичів. пов.). Далї велике множество бачимо їх в Галичинї, в порічах лївих притоків Днїстра — Збруча, Ничлави, Серета, Джурина (коло Васильківець, Зеленчі, Капустинець, Золотого Більча і найновійші коло Кошиловець), і над саиим Дністром (коло Городницї і Мільницї). Викрито їх в порічю Прута на Буковинї (кошо с. Шипинцї) і на Бесарабії (Петрені в Білецькім пов.), і відси слїди анальоґічної культури йдуть далї на захід 8). Скрізь в наших находках виступають тут поруч характеристичної мальованої посуди отсї характеристичні також останки глиняних мазанок (вимощені глиною стіни, місцями глиняна підлога і глиняна ж стеля) з обстановою пізнього неолїта-знарядєм з каміння, рога і кости, з виразними слїдами одомашнення звірят і початків хлїборобства.



    На Подністрянщинї слїди неолїтичного чоловіка бачимо в скальних печерах, як і в палеолїтичні часи. Печери з слїдами неолїтичного побуту знайдено також на галицькім Поділлю (коло Золотого Більча). 9)



    Камінь і в сїй стадії культури зіставав ся головним матеріалом для всякого знарядя, але техніка його значно вища в поріваню з палеолїтом : знарядє відбите зручним ударом вирівнюєть ся і вигострюєть ся дрібними ударами — тим надаєть ся йому й краща, правильнїйша форма, і більша користність. Деякі знарядя, як молоти, сокірки, долота, клини, делїкатно полїтерують ся. Для насаджування на держално просвердлюють ся акуратні дїри, чого не знала палеолїтична техніка. Саме знарядє стає більш ріжнородним, появляють ся нові форми його, напр. булави, долота; сокіри й молотки приберають ріжні варіяції. Окрім каміня обробляли кість і ріг; київсьуа оселя при Кирилївській улицї дала особливо богату колекцію виробів з рога оленячого та лосячого: сокіри, вузькі і ширші, полїровані, також долота, спицї, вістря, шила і т. й. В великім числї стрічають ся отсї кістяні і рогові вироби поруч камінних в оселях передмікенської культури.



    Дуже важним культурним здобутком був виріб посуди з глини і вивалюваннє її в огнї; в київських оселях, як я згадував, знайшлись гончарські гшрни для випалювання посуди, викопані в землї, густо обтиксні патичками і вимазані глиною, а зверху заложені глиняним чеерпєм і теж вимазані глиною. Фабрикація з орнаментованнє посуди доходить в сїй добі до духе значного розвою й вимоти.



    Сї технічні здобутки передовсім кидають ся в очі в неолїтичних нахідках. Але і в матеріальній і в дцховій культурі чоловіка помічаємо ще иньші, далеко важнїйші зміни. Чоловік не задоволяєть ся вже природним захистком, а робить собі штучні домівки, крок за кроком полїпшуючи їх. Він копає печері в землї, далї будує стіни з паль і плоту, обмазуючи глиною; доходиь ріжних полїпшень в урядженню огнища, печи і т. й. Глиняні хати осад викритих в околицї Трипілля часом стоять кругом, инодї по кідькадесять, творячи таке чимале село (хоч не всюди ясно, чи маємо до діла з хатами, чи з якимись похоронними будовами). Нахідки в полудневій Волини в деяких гороищах численних останків неолїтичної культури (Будераж, Радимив, Васьковичі) вказують, що тодїшнїй чоловік будував уже городки для безпечної оборони, чи може й иньших цілей, а великі розміри декотрих сих городищ (що займають часом гектар і навіть кілька гектарів поверхні) вказують на значну великість громад, що будууали сї городки. Вони лежать в сусідстві ріки, обведені високим округлим валом і зивчайно по за ним мають ще другий концентричний вал, тільки неповний — він боронить слабшу, приступнїйшу сторону городка 10).



    Ловецтво, рибальство й просте збираннє їдобного матеріалу перестали бути одинокими способами виживлення чоловіка. Він уж господарить. Західноевропейські неолїтичні нахідки не лишають місця для сумнїву, що неолїтичний чоловік мав уже домашніх звірят: не тільки пса, найдавнїйшого з них, але й вівцю, козу, бика, свиню. Кости сих звірят в великім числї стрічвють ся тепер в згаданих мазанках з мальованою посудою, пізно-неолїтичної доби, і по всякій правдоподібности се вже худоба домашня. Найбільше сумнївів буддять численні кости коня-чи був се кінь одомашнений чи дикий (дикі коні в великім числї жили в наших степах, і навіть одомашненнє коня взагалї деякі дослїдники ведуть зі східноевропейськпх степів). Не підлягають сумнїву початга хлїборобства: в тих же глиняних будовах в значних масах стрічають ся зерна збіжа ячменя й особливо пшеницї, в цїлим видї, і в видї круп, також пшенична, просяна і ячмінна полова. Для меленян і обдирання зерна служили заглублені камнї з другпм округлим каменем до ростирання, що дуже часто стрічають ся в неолїтичних осадах Поднїпровя і Поднїстря, — сї зернотерки були прототипом ручних жорен 11).



    В сумі образ матеріальної культури пізнїх неолїтичних часів, який дають наші розкопки, відповідає досить близько тому образу, який дослїди лїнґвістичні дають індоевропейській культурі на переломі неолїту й металїчно ї культури, перед розселеннєм індоевропейських племен. Се побачимо низше.



    Естетичному розвою неолїтичної людності наших країв дає високе свідоцтво мальована й гравірована кераміка з кінця сеї доби (т. зв. передмікенська). Хоч початком своїм вона, мабуть не була свійська, але в кождім разї розвинулм ся й держала ся на широкій просторони вашої території роботою свійських майстрів: численні гончарські горни й смітники з невдалим начиннєм і слїдами випалювання свідчать про се виразно. Способи виробу дуже примітивні — начиння роблять ся ще без гончарського колеса, що найбільше вигладжують ся дощечкою, або роблять ся на глиняних правилах; але посуда ся виріжнюєть ся вже дуже високою технікою в виробі і випалюванню глини, що в певних родах зближаєть ся своїм виробом до теракоти. Крім посуди дуже ріднородних, часом удже оріґінальних і куріозних форм (збанки форми груші або бомби, миски для привішування, підставки, двоякі форми бінокля і т. й.), в великих масах стрічаємо глиняні фігурки людської подоби і звірячої; на посудї теж, хоч і рідше, стрічають ся малюнки людей і звірят. Маємо отже зовсїм серіозні початки артистичної творчости; розумієть ся, вона дуже наівна, але сміливо береть ся до розвязок проблем плястики, помічує реальні форми, рух (малюнки собак). Але все ж таки найбільше вражає богатий і повний смаку орнамент і полїхромія мальованої посуди. Орнаментація зложена головно з ріжнородних комбінацій кривих спіральних лїнїй: на одних начинях, не мальованих, сї лїнїї витискані, чи гравіровані, і взір складаєть ся з комбінацій таких концентричних лїнїй; на посудї мальованій сей орнамент мальований на тлї натуральнім, або на помальованім кольоровім. При тім сей спіральний орнамент визначаєть ся дуже значним артизмом, правильністю, різнородністю й смілїстю комбінацій; ґамма красоп — білих, червоних, чорних, каштануватих (на червонім поли чорні або каштануваті взори, на білїм — червоні і т. й.) мав в собі також багато артистичного, як і сама форма посуди, так що сї вироби серед бідної обстанови неолїту і прийнятих звичайно поглядів про некульутрність і примітисність тодїшн ього чоловіка вдаряють незвичайно — як щось неможливо високе. Але сума наших відомостей, зростаючи все більше з часом, власне протестує все голоснїйше против таких поглядів на тодїшн є житє як щось дуже примітивне.



    Бачимо вже культ небіжчиків, — се незвичайно характеристич- не для чоловіка явище, що вказує на цїлу еволюцію в крузї ідей, звязаних з смертю, матеріальною і духовною істотою чоловіка і т. й. Похорони небіжчиків — принаймні в другій половині неолїтичної доби (бо для ранньої неолїтичної культури похоронів ми досї не можемо на певно виказати у нас), уложили ся вже в певні вироблені, рітуальні форми, і сї похоронні обряди в своїм переведенню вимагали часом чималого накладу кошту і працї (високі могили, може похоронні глиняні будови), а се вказує на велике значіннє, привязуване до сих виразїв пошани і заразом-способів охорони від злоби небіжчиків і шкоди від них.



    В рітуалї сїм переходили часом більше або меньше різкі зміни, розширяючись на великі простори. Такі перейнятя обрядів, як і ріжні культурні течії, також не раз дуже розширені, дають характеристичну вказівку на широкі зносини, обмін ідей і продуктів між тодїшньою людністю, бо обясняти сї відміни, як то до недавна робленг, а й тепер часто робить ся — самими лише міґраціями, переходами племен, що, мовляв, переносили з собою певні обряди й культурні форми, нинї вже нїяк не можна 12).



    В археольоґії прийнято, що старшим обрядом було хованнє небіжчика в землї, а паленнє трупа — новійшим. Се само по собі вповнї правдоподібно, але з наших находок такого хронольоґічного наступства не можна поки ощ уставити, бо похоронних находок з часів раннього неолїта не можемо на певно вказати, а в пізнїйшій неолїтичній добі поруч себе виступають обряд ховання і обряд палення.



    Найстарший обряд ховання, який можна сконстатувати — се похорони т. зв. скорчених скелетів. Небіжчика ховають в ямі (рідше на поверхні землї), й над ним сиплють могилу, часом досить високо (і до сїще бувають могили до 10 м. високі). Найбільш типова форма похорону — де труп лежить на боцї, скорчивши ноги, з притуленими до лиця руками; але вона вагаетл ся значно: часто труп лежить дещо скорчений тільки, або й випростуваний.О собливих рітуальних подробиць в похороні не примітно; стрічаєть ся камяне знарядє й глиняна посуда; часом яма ммє слїди деревляної цямрини, або обложена каміннем; загалом же обстанова похорону дуже бідна. З такими прикметами виступає він на широкім простори східньої і центральної України (Приднїпровє і далї на схід до долїшнього Поднїстровя). Там де в могильних насипах стрічаємо кілька типів похорону, се звичайно найстарший. В західнїй Українї (Галичинї) звістні кілька випадків такого похорону, але вже без могильних насипів (такі звісні й далї в західнїй Европі). Місцями сей рітуал додерзав ся до початків металїчної культури (бронзи й навіть залїза) 13). Зовсім конвенціонально і безосновно його тепер звуть часом „кімерійським”.



    При кінцї неолїтичної культури на сїм похороннім типі слїдний новий дуже характеристичний обряд: обсипування, або обмазування небіжчика червоною краскою (охра, окис зелїза) 14). Нахідки таких т. зв. фарбованих скелетів вкпзують на широке розповсюдненнє сього обряду, особливо в надморськім і степов ім поясї: могилп такі звісні в дуже великім числї, часом великими гніздами, по кількадесять або кілька соток, від Кубани до Бесарабії; на півночи вони сягають в полудневу Київщину і в порічє середнього Донця, в Харківщинї; звісні і в Сибіри 15). Хронольоґічно сей обряд припадав на кінець неолїту й початки металїчної культури 16). Що до самого крашення були ріжні обяснення, але докладнїйші спостереження не лишають уже місця сумнїву про його походженнє: положений в могилу труп посипав ся або мастив ся зверху краскою, часом лише голова і верхні части, часом цїлий, і з розкладом тіла фарба осідала на костях 4). Зрештою крашеннє небіжчиків звісне і в инших краях — нпр. в Італїї, полудневій Франції, північній і полудневій Америц, Океанії. Його досить правдопдібно ставлять в звязь з рітуальним значіннєм червоного кольору яко краски жалоби-широко розповсюдненим (включно до „червової китайки” наших козацьких похоронів).



    В полудневій Волини і на Поділю червоних скелетів не бачимо, натомість виступав такий варіант: небіжчика клали на поверхні землї, підсипаючи йому під голову ясної глини; зроблені з сеї ж глини валки клались на труп; з ним ховали камінне зварядє і глиняні судини і насипали могилу 18).



    На галицькім Поділю і подекуди на Волини стрічаємо похорон трупів в камяннх скринях (кістах), зложених з камяних плит, старанно притесаних, з плитяним же дном і накривкою; разом з трупами знаходили посуду і каміннп знарядє. На жаль досї не удалось захопити ні одної такої скринї цїлої, не попсованої, або не спорожненої 19).



    Похоронний обряд з паленнєм мерця бачимо також в ріжних відмінах.



    В лїсовім поясї — в київвськім Полїсю й на Волини, бачимо урни з попілом небіжчика поховані в камяних скринях. Сей похорон стрічаєть ся дослїдникам досить рідко, бо сї скринї не мають над собою могил і лише припадково видобувають ся; але в кількох випадках такі гроби удало ся оглянути докладно. В неглибокій ямі під верхньою верствою землї поставлено довгим чворокутником, на один — два метри довго, вісїм камяних плит, зтесаниих з верху, аби не виставали, і зверху накрито девятою великою плитою: в такій скрині (вісті) стояло по кілька горнцїв з попілом і лежали полїровані камінні сокіри 20).



    На сходї, в басейні Донця викрито похоронні поля з паленнєм мерців, з грубо зробленою глиняною посудою і такимже грубо-зробленим (може спеціально для похорону) камінним знарядєм 21).



    В осадах з мальованою і орнаментованою посудою ми бачили „точки” з похоронними урнами, що містять в собі спалені кости небіжчиків ; при них посуда і ріжне знарядє. Але брак докладнїйших дослїдів не дає ще можности відріжнити помешкання від таких похоронних будівель, анї здати собі справи з урядження сих похоронни„точків” 22).



    Всї отсї відмінні типи і варіації похоронного обряду вказують на етноґрафічні або культурні ріжницї, зміни і рух в житю нашої території тої доби — не завсїди ще зрозумілий в своїх причинах, але в кождім разї очевидний. Найбільш одначе проречистим проявом руху і змінности житя тих часів являєть ся все таки сама отся культура глиняних маазнок і мальованої посуди. Крім самої високої вартости своєї (розмірно висока технїка, багацтво форм, перші безсумнївні початки артистичної творчости, в дечім — високий поступ її) — вона викликає ряд інтересних питань з житя нашої території сих часів..Різко відріжняючи ся від попередніх і сусїднїх верств неолїтичної культури, вона з характеристичними прикметами одностайности прокидаєть ся раптом на великій території, від нижньої Десни до середнього Дністра і Прута. В анальоґічиих нахідках мальованого начиння і глиняних статуеток проходить на захід на Молдаву і Семигород, далї анальоґії для неї бачимо в нахдіках середне-ддунайських країв і Адріатицького побережа, з другого боку вони прокидають ся в останнїх нахідках Тесалїї і в памятках старої еґейської культури передмікенських часів. Сї подібности не одному дослїднику піддавали гадку, що в сій нашій культурі мальованої посуди маємо відблиски перед-мікенської або й мікенської культури еґейського побережа; се дуже привабне обясненнє, але трудність в тім, що тамошня передмікенська культура, що цвіла коло 2000 лїт перед Хр., як звичайно приймають, розпоряджала високо-розвиненого бронзовою культурою, і трудно собі представити, щь людність наших країв переймала орнамент і технїку росписування посуди, а не перейняла від своїх учителїв чи посередників металїчного знарядя, анї навіть уживання гончарського колеса, добре звісного в передмікенській добі. Тому иньші дослїдники склонні бачити в нашій культурі явище старше від перед-мікенської культури еґейського побережа, десь коло 3-ої тисячі лїт перед Хр., або нваіть прототип перед-мікенської культури, що був принесений в ті полудневі сторони якоюсь мандрівкою — напр. тракийських племен, що мандрували з чорноморських сторон в краї балканські 23). Той факт, що в початках металїчної доби ся культура зникає, не лишаючи нїяких слїдів, нїякої спадщини у пізнїйшої кольонїзації, справді дає арґумент за мандрівкою представників тої пишної культури,-поки що принаймні.



    З другого боку признаннє сеї культури незалежною від еґейської, розумієть ся, висуває на чергу питаннє — під якими ж впливами розвинула ся вона у нас, де її вихідна точка? Як на таку иньшу можливу вітчину її пробувано вказати на стару Персію 24). Правда, не бракує голосів і за тим, щоб бачити в наших нахідках культуру самостійну, яка зробила великий вплив на европейську культуру 25). Але недавні нахідки ва Північнім Кавказї і Туркестанї посуди і фіґурок нераз дуже близьких до наших, а також і подібних глиняних будівель, з кремінним і мідяним знарядєм (в нахідках туркестанських) родлять досить мало правдоподібною гіпотезу самостійности і більш кажуть сподївати ся розвязання справи від дальших азийських нахідок. Остаточно розвязати се питаннє було б передчасно силкувати ся тепер, коли ми ще так мало знаємо про сю культуру у себе — коли в нашім розпорядженню лише кілька відокреалених гнїзд, більш менш припадково викритих, переважно лихо розслїджених і лихо описаних. Я спинив ся на сих здогадах тільки на те, щоб зазначити, які інтересні перспективи відкривають перед нами сї нахідки.



    Меньше нїж для студіовання неолїтичної культури, зроблено Досїдля вияснення фізичного типу неолїтичної людности наших країв. Досї можна констатовати лише одно: се була людність довгоголова 26). На иньші антропольогічні прикмети зважалось дуже мало, аби було можно щось загальнїйше вивести, але де звертали увагу на форму черепа (і розумієть ся — де похоронний обряд зіставив кістяк цїлим, не спалено його), звичайно виявляло ся, що неолїтичні черепи довгоголові 27). Виїмки рідкі, одиничні, і то в похоронах переходового часу, напр. в похоронах з фарбованими кістяками, що стоять уже на порозі металїчної культури 28).



    Примітки



    1) Всї хронольоґічні обчислення його, розумієть ся, можуть бути тільки приблизні, гіпотетичні тим більше, чим далї вони йдуть в глубину минулого. Подаємо напр. такі обрахунки з новійшої археольоґічної лїтератури: пізнїй палеолїт, маґдаленська і солютрейська доба 40.000 15.000 лїт перед. Хр., переходова 15.000- 5.000, раннїй неолїт 5.000- 3.500, пізнїй неолїт 3.500-2.100, мідяна культура 2.100-1.800, бронзова 1.800-1.000, рання залїзна (Діпільон-Вілянова-Гальштат) 1.000-500, культура Тен від 500 до Хр., римська від Хр. до 300. В наші сторони карпатсько-днїпровські нові культурні течії доходили з значнім опізненнєм: римські впливи в II-IV в. по Хр., тенські коло 200 л. перед Хр., гальштатські колл половини останнього тисячолїтя перед Хр., і початки металїчно ї культури мусїли теж значно пгипізнити ся.



    2) Кирилївська ул., Флоровська гора, Юрковиця, Преорка, Соломянка, Лиса гора.



    3) Про неолїтичні печери Київа — Антоновичъ Археологическія находки и раскопки въ Кіе†и въ Кіевской губерніи въ 1876 г. (Чтенія київські І), Антоновичъ и Армамевскій op. c. 31-3, Уваровъ op. c. 276, Труды IV (съЂзда т. І. Про богаті, хоч і недбало використані нахідки Хвойки коло Кирилївської ул. — передо всїм його власна публїкація: Каменный вЂкь средняго ПоднЂпровья с. 754 і далї. Більше науково, але тільки на підставі уділених йому звісток і рисунків, студіював їх Вовк op. c. (Материяли І). Коротші замітки, але оперті на автопсії, вповнї або в части — Антоновичъ і Армашевскій op. c. 29-30, Записки Наук. Тов. ім Шевченка т. IX, Труды XI съЂзда II с. 141.



    4) Про неолїтичні гнізда в околицях Київа і по Днїнру — Археологическая карта Кіевской губ. В. Антоновича, статї М. Біляшевського первобытный человЂкі на берегахъ р. ДнЂпра вблизи Кіева, в Київській Старинї 1890, IV, НЂсколько новнхъ стоянокъ — ibid. 1891, III. і СлЂди первобытнаго человЂка — Трууды УIII съЂзда т. III, К. Мельник в Трудах IX съЂзда т.II і Каталогъ коллекціи Поль (таб. І — Вишеньки), Т Кибальчич в Сборниву археолог. института т. III, Самоквасов в кн. Антропологическая выставка III (с. 339-100) й ин.



    5) Про трипільські нахідки: Хвойка Каменный вЂкъ р. ПриднЂвровья, і йогож: Раскопки 1901 г. въ области трипольской культуры, (Записки отд. русской й слав. археологіи Русскаго Археол. Общ. т. V). Про иньші низше.



    6) Антонович Археологическая карта Волынской губ. (тут і рдібнїйша лїтература), йогож О каменномъ вЂкЂ въ Зап. Волыни (Труды XI зїзды т. І). Якимовичъ Дюнныя стоянки неолитической эпохи въ Радомысльскомъ уЂздЂ Кіевской губ. (Археолог, лЂтопмсь Южной Россіи, 1903). Н. БЂляшевскій Дюнныя стоянки нролитической эпохи на берегахъ Западнаго Буга (Труды XI зїзда, І). Бобринскій Курганы в случайныя археологическія находкиб лизъ м. СмЂлы І с. 122 (Юрєва гора). Каталогъ коллекціи Н. Поль (с. 113 — Волоське). Самоквасовъ — Антропологическая выставка III, с. 389 (порічє Десни). Городцовъ — Труды XII съЂзда с. 15, 249, й ин.



    7) В лїтературі появили ся глухі звістки про нахідки в порічю Десни (у Хвойки), але близше про них нічого не звісно.



    8) Відомости про сї нахідки до р. 1903-4 зібрані в 2 вид. сього тому і в статї_Вовка: Вироби передмікенського типу у неолїтичних становищах на Українї (Матеріали до українссько-рус. етнольоґії, VI ст.). Доповнити її треба такими важнїйшими публїкаціями: Хвойка Роскопки 1901 г. (як вище); R.Kaindl Prahistorisches aus der Bukowina (Jahrbuch der Zentral Kommission, 1903 і 1904, осібно п. т. Beitrage zur Vorgeshichte Osteuropas, 1910) і Neolithischne Funse mit bemalter Keramik in Koszylowce (ibid., 1908) — нахідки в музею львів. унїв. знаю з автопсії); Niederle Slovanske Staroz.. І гл. XI; А. Спицын Раскопки глиняныхъ площадокъ близъ с. Колодистаго (ИзвЂстія археол.к ом. XII, спровозданнє пок. Доманицького). Штернъ Доисторическая греческая культура на ЮгЂ Россіи (Труды XIII археол. зїзду, І, 1907). Реферат Хвоыки про роскопки в Крутибородинцях — виходить в Трудах XIV арх. зїзду, див. ИзвЂстія с. 47. Про розкопки криницькі знаю від А. Спіцина.



    9) Materyaly antropologiczno-archeologiczne IV с. VII-VIII. Oesterreichische Monarcie in Wort und Bild, Galizien,с. 118.



    10) Антоновичъ Каменный вЂкъ въ Зап. Волыни, і йогож карта Волыни, sub vocibus.



    11) Про нахідки згадані статї Хвойки, Вовка, Штерна. Спеціальна статя про кости з кошиловецьких розкопок: : Dure, Untersuehungen uber neolitbische Knochenreste aus Ostgalizien (Ztschr. t. landwirtschafti Versuchs'wesen in Oesterreich, 1909). Про одомашненнє звірят і почтки хлїборобства взагалї крім нового, та ново обробленого видання класичної працї Гена (V. Hehn, Knitnrpflanzen und Haustiere in ihrem Ubergang aus Asien nach Griechenland und Italien sowie in das uhrige Europa, див. : E. Hahn Die Haustiere und ihre Beziehung zur Wortschaft des Menschen, 1896. C. Keller Die Abstammung der altesten Haustiere, Ціріх, 1902 йогож Naturgeschichte der Haustiere, Берлїн, 1905 i Die Haustiere als Menschlicher Kniturerwerb (в серії Der Mensch u. d. Erde ,Kpемepa б. р.). 0. Albrecht, Zur altesten Geschichte des Hundes, Монахів, 1903. P.Matschіе, DieVerbreitung der Haustiere (Mensch u. Erde). Hahn Zur Entstehung des Getreidebau 1903 (Ztschr. f. Ethn.). Hoops Waldbaume und Kulturpflanzen im germanischen Altertum, 1905. M. Much Vorgeschichtliche Nahr-und Nutzpflanzen Europas (Mitt. d. anthrop. Ges. in Wien 1908). Перегляд матеріалу про домашніх звірят — Much Die Heimat der Indogermanen im Lichte der urgeschitlichen Forschung, 1902, розд. VI, підручники Шрадера, Гірта й ин. Спеціальнїйше, про східноевропейські краї: Д. Анучинъ Изъ древнЂйшей исторіи домашнихъ животныхь въ Россіи — Трудн VI съЂзда т. І. О. Кеппенъ. Къ исторіи тарпана (дикого коня) въ Россіи і Д. Анучиъ Къ вопросу о дикихь лошадяхъ в ихъ прирученіи въ Россіи — Журналъ Мин. Нар. Просв. 1896 кн. І і VI



    12) Про се моя статя: Етноґрафічні категорії і культурно-археольоґічні типи в сучасних студіях Східньої Европи, 1904 (Статьи по славяновЂдЂнію, вид. петерб. академії. І).



    13) Бранщенбургъ Объ аборигенахъ Кіевскаго края — Труды XI съЂзда т. І (там і де що з иншої лїтератури сих находок); Еварницкій Розкопки кургановъ въ Херсонской губ. — ibid.; Кнауера, розкопки бесарабські, ibid. т. II і в Чтеніях київ. істор. товариства т. Ш — VI; Антоновичъ Каменный вЂкъ въ Зап
    Страница 4 из 55 Следующая страница



    [ 1 ] [ 2 ] [ 3 ] [ 4 ] [ 5 ] [ 6 ] [ 7 ] [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 55]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.