LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ в 10 томах Страница 52

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    тина. В більш чистій формі вона переховала ся в двох збірникках. Одну версію маємо в волинськім збірнику, закінченім десь при кінцї XIII в. — се полудневна версія. Найдавнїйший її кодекс (рукопись) — Іпатсокий, званий по імени костромського Іпатського монастиря (в північній Росії), де він переховував ся, писаний (як показує знак на папері) не скорше як в 20-х рр. XV в. (коло р. 1425, як приймають). Другий відмінний кодекс — Хлєбнїковський, списаний в XVI в. судячи по письму; від нього ідуть кілька новійших копій: т. зв. Поґодїнський — списаний, як тепер здогадують ся в 1621 р. в Животові, в Браславщинї, Єрмолаївський списаний з Хлєбнїковського в XVIII в., Нарушевичівський (або Краківський), списаний з Поґодїнського. Другу версію, північну маємо в суздальськім збірнику, закінченім на початку XIV в.; найдавнїйший її кодекс — Лаврентиївський, званий так по імеги писара, ченця Лаврентия, що списав її, правдоподібно — в самім Суздалї, 1377 р.; новійші кодекси: Радивилівський (инакше —



    Кеніґсберський), Академічний (инакше — Троїцький) і Троїцький (згорів 1812 р. і заховав ся тільки в варіантах до 907 р.), всї з XV віку. Поза тим, в більш або меньш змінених формах заховала ся Найдавнїйша лїтопись в иньших численних компіляціях.



    В найстаршім — Лаврентиївськім кодексї Найдавнійша дїтопись титулуєть ся так: „Се повЂсти времяньныхъ лЂтъ, откуду єсть пошла Руская земля, кто в КиєвЂ нача первЂе княжити, и откуда Руская земля стала єсть“. Сей титул повторяєт ся і в иньших кодексах і компіляціях, але з деякими відмінами; найбільш інтересне те, що в кодексах полудневої версії дописано: „ПовЂсть... черноризца ?еодосьева манастыря Печерьскаго“, а в однім з кодексів (Хлєбнїковськім) маємо ще й імя: „Нестера черноризця“. Низше побачимо, що отсей титул, по всякій правдоподобности, належить тільки до першої, вступної частини лїтописи, а тепер спинимо ся на отсїм імени лїтописця.



    Імя Нестора в титулї „Повісти“ вийшло з давньої традиції, що Нестгр, печерський монах XI в., автор житий Феодосія та Бориса і Глїба, був автором лїтописи. Сю традицію ми знаходимо вже в Печерськім Патерику (XIII в.), і завдяки його популярности сей поглядъ став широко розповсюдненим, — хоч і не загальним (ьо напр. редактор Никонівської компіляції уважав лїтописцем Сильвестра). Окрім звісного нам Хлєбнїковського кодекса імя Нестора стояло в титулї ще кількох (Татїщев знав їх три), і се в звязку з традицією Патерика давало на разї, як можно було гадати, певну віжповідь на питаннє, звідки зявилась Найдавнїйша лїтопись: її, мовляв, написав київський монах XI в. преподобний Нестор. На початках наукових студий давньої руської історії се уважалось певним. Було тільки певне ваганнє що до границі — де кінчить ся ота Нестрова лїтопись; але вже Мілєр в 1775 р. вказав на приписку Сильвестра під 1115 р. як на границю Найдавнїйшої лїтописи. Так справа на початку здавалась ясною. Лїтопись уважалась одноцїльною працею Нестора, і на сїм ґрунтї став звістний первоначальник наукової критики давньої руської історії Шлєцер. Він поставив першою задачою наукової роботи — відреставрувати „дійсного Нестора“ методом фільольоґічної критики, і його „Неетор“ на довго став провідником в студіях давньої руської історії. Під впливом його поглядів досить непримітно проминуло перші гадки про компілятивний характер лїтописи, висловлені особливо Строєвим, в передмові до його видання Софійського временника (1820).



    До докладнїйшої аналїзи лїтописи привели доперва т. зв. „скептики“, московський професор М. Каченовский та його ученики, що рядом статей в 1820-х і 30-х рр. попробували збити певність лїтописи, доводячи, що вона не може бути утвором XI в., що заведені до неї \581\ умови з Греками — фальсіфікати, що се робота пізнїйша і т. и. Хоч як се було нестїйне в цїлости, але при тім були висловлені й деякі важні гадки, напр. що Нестор міг бути автором якоїсь монастирської хроніки, але не лїтописи й т. и. В результатї се привело до докладнїйших студій над лїтописею зі сторони її оборонцїв, і так появили ся дві важні-аналїзи — Поґодїна, й особливо Буткова. Новий імпульс до аналїтичних праць дали потім статї професора московської академії Казанцева (почавши від 1849 р.), де він виступив з сильними арґументами проти погляду, що автором чи редактором лїтописи був Нестор. Його арґументи були прийняті рядом визначних учених, традиційний погляд був рішучо захитаний, і разом з тим на перший плян виступили питання про складові частини лїтописи, її джерела й редакторську роботу. На розвій сього останнього питання особливо вплинула боротьба норманїстів з антінорманїстами, що в 1860 і 70-х рр. зачіпала кардинальні питання ґенези лїтописи. В результатї появило ся кілька визначних праць, присьвячених аналїхї лїтописи. Срезневский в своїх „Чтеніях“ (1862 р.) попробував виріжнити з лїтописи давнїйші циклї записок; в полєміцї Ґеденова і Куніка про початок Руси вияснено було комбінативний характер лїтописного оповідання про початок Руси; в 1868 р. вийшла праця Бестужева-Рюміна про склад лїтописей, де він признав нашу лїтопиеь по просту архивом, в котрім переховались ріжнородні останки давнього письменства, і особливо застановляв ся над виясненнєм її компілятивного характеру.



    З кінцем 1860-х рр. студії над Найдавнїйшою лїтописю затихли, але дальші роботи над давньою руською історією вносили до них важні гадки й спостереження. Важне значінне напр. мали скептичні замітки Іловайского про вступні части лїтописи,, або напр. принагідно переведена деякими ученими реабілїтація звісток, що нее ввійшли в Найдавнїйшу лїтопись в її чистїйших версіях, а знаходять ся тільки в пізнїйших компіляціях. Потім важний поворот в студіях над лїтописю зробив 1890 рр. петербурський академік Шахматов рядом спостережень над хронольоґією й взагалї укладом лїтописи, а особливо тою увагою, яку звернув він на 1 Новгородську лїтопиеь другої радакції: він довів зовсїм певно, що ми маємо в її вступній частинї самостійну версію лїтописи, і до того — старшу нїж та, яку маємо в ширших версіях Повісти, полудневій і північній. Виявило ся при тім ще яснїйше, що для вияснення питань, звязаних з Найдавнїйшою лїтописею, дуже важне значіннє часом мають пізнїйші, навіть дуже пізнї компіляції, поминені в давнїйших археоґрафічних плянах і видавництвах (так друга редакція 1 Новг. лїтописи, що тепер здо\582\була таке першорядне значіннє, була опублїкована тільки 1888 р., а богато компіляцій зовсїм не видано, або є тільки давнї, малтприступні, неповні й непоправні видання). В результатї, тим часом як при кінцї 60-х рр., по кількох визначних працях, присвячених лїтописи (Сухомлїнова, Срезнєвского, Костомарова, Бестужева-Рюміна), справа лїтописи здавала ся майже вичерпаною, тепер вона була посравлена на ново й цїлий ряд питань стало на чергу, для свого розвязання потрібуючи попереду ще археоґрафічної роботи. Остання книга Шахматова (Разысканія о древнЂйшихъ лЂтописныхъ сводахъ, 1908), що збирає разом результати його пятнадцятилїтньої працї над лїтописею, повинна послужити точкою виходу для дальших, дуже ще довгих студій над нею.



    В сїм оглядї я не маю анї спромоги анї потреби переходити всї питання, звязані з Найдавнїйшою лїтописю й обмежу ся кількома, найбільш важними для нас, а то про склад лїтописи, про час появи ріжних її частин і про історичну їх вартість. Почнемо від першого.



    Я вище вже натякнув, що титул: Повість временних лїт і т. д. не може прикладати ся до цїлої лїтописи, аж до початкіч XII в. „Повість“, як каже титул, оповідала йно про пчоатки „Руської“ (себто Полянської, Київської) землї та про найперших князїв її („кто въ КиєвЂ нача пер› княжити“), отже се мало бути оповіданнє про подїї, що не доходили навіть до кінця X в., бо инакше-б у самім титулї згадано було про епохальну для кождого київського книжника подїю — охрещеннє Руси, як згадано в коротшій версії (так називаю я вступну часть 1 Новг. л.): „и како избра Богъ страну нашу на послЂднеє время“. З другого боку, в Повість мусїло входити що наименьше князюваннє Ігоря, — бо Олега її коротша редакція зовсїм не вважала за князя.



    Цїкаво, очевидно, було-б докладнїйше виріжнити сю властиву „Повість“ з цїлої лїтописи. Се й попробував зробити Срезнєвский. Він вказав, що в хронольоґічній табличцї князїв, уміщеній в лїтописи під 852 р. є певна ріжниця в рахованню років до Святослава і після нього: „отъ пЂрваго лЂта Олгова до пЂрваго лЂта Игорева лЂтъ 31; отъ пЂрваго лЂта Игорева до пЂрваго лЂта Святославля лЂтъ 33; отъ пЂрваго лЂтв Святославля до пЂрвваго лЂта Ярополча лЂтъ 28; Ярополкъ княжи лЂтъ 8; Володимеръ княжи лЂтъ 37; Ярославъ княжи лЂтъ 40“. На сїй основі Срезнєвский поставив здогад про три циклї відомостей в лїтописи: оден до смерти Святослава, другий до смерти Ярослава, третїй — по нїй. Окрім того він вказував, що звістки з болгарської та візантийської історії в лїтописи уривають ся на 943 ?.: він бачив тут доказ, що на тім роцї уривалась якась давнїйша лїто\583\пись. Се останнє спостереженнє тепер не має значіння, від коли цїлий ряд подібних звісток обяснено з продовження Амартола чи опертого на нїм хронноґрафа. Але гадка, що одна з редакцій Повісти могла кінчити ся смертю Святослава, не стратила певної імовірноети і тепер, тим більше, що в полудневій і північній версії тут дїйсно нїби закінченнє: „И бысть всехъ лЂтъ княжения Святославля лЂтъ 28, и нача княжити Ярополкъ“. Але найстарша редакція Повісти могла кінчити ся ще скорше, на смерти Ігоря нпр., або на пімстї Ольги, а не доходити до смерти Святослава.



    Вже тепер можна сказати напевно, що окрім ширшої редакції Повісти (Повістю я буду називати вступну частину Найдавнїйшої лїтописи, конвенціонально приймаючи її кінцем смерть Святослава), — редакції, яку маємо в полудневій і північній версії Найдавнїйшої лїтописи, ми маємо ще самостійну й старшу від неї редакцію у вступній частинї 1 Новгородськшї лїтописи. Се довів Шахматов, і в тім його велика заслуга в історії сього питання. В сїй Новгородській лїтописи 2-ої ред. 1) недостачу звісток до 1017 р. доповнено оповіданнєм, що від 945 р. (смерть Ігоря) хоч ріжнить ся значними прогалинами та варіантами від ширшої редакциї лїтописи, полудневої та північної версії, все таки досить близьке до них. Але до 945 р. воно ріжнить ся від них ще більше: хронольоґія в новгородській версії зовсїм відмінна і є кардинальні ріжницї в самих звістках (як от про Аскольда і Дира, або що Олег не був князь, а воєвода Ігоря); є деякі звістки, яких не маємо в ширших версіях (про війну Ігоря з Уличами), загалом же взявши новгородська версія далеко коротша від ширшої редакції і богато матеріалу в нїй бракує, тому можемо звати її коротшою (або новгородською) редакцією 2).



    1) Так зветь ся 1 Новг. л. із вступними доповненнями до дефектного Синодального кодекса.



    2) Шахматов зве новгородську редакцію лїтописи „Начальним сводом“, а ширшу — Повістю врем. лїт, не відріжняючи вступної частини, себто властивої Повісти від дальших частей Найдавнїйшої лїтописи.



    Тепер виникає важне й невияснене ще питаннє, як розуміти ріжницю в відносинах коротшої редакції до ширшої перед 945 р. і по нїм? Границею сей рік ледви міг бути: оповіданнє коротшої редакції під 945 р., що належить вже до другої частини, безпосередно звязане з попереднїм (під р. 922 — 942). Тим часом єсть виразні ріжницї перед і по сїм роцї: особливо кидаєть ся в очі ріжниця вх ронольоґізації: до 945 хронольоґія короткої версії вповні відмінна від ширшої, з 945 згоджуєть ся з нею. Можна-б припустити, що від 945 р. коротша версія в пізнїйшій Повісти лишила ся меньше зміненою, \584\ тим часом як частина до 944 р. була вповнї перероблена й доповнена новими редакторами, котрих роботу амємо в пізнїйшій Повісти, і відти така ріжниця перед і по 945 р. Але можна поставити ще иньшйй здогад: що від 945 р, друга редакція 1 Новгородської лїтописи була доповнена з иньшого джерела — редактор відписував не з Повісти тієї коротшої редакції, як до р. 945, а з иньшої. Я-б се уважач найбільш правдоподібним уважаючи на ту зміну в хронольоґізації, але розумієть ся, все се ще буде тільки здогад: до вияснення сеї справи поможуть з часом дальші студиї над невиданими лїтописними компіляціями. Поки-ж що ми маємо для Повісти до 945 р. дві редакції — коротку й ширшу (останню в двох версіях — полудневій і північній), і для часу від 945 також дві — коротшу (новгородську) і розширену (в двох версіях — полудневій і північній).



    Чи коротка версія, перехована в новгородській радакції (до 945 р.) заховала ся в початковим видї, а не скорочена? В теперішнїм видї вона, в порівнанню з ширшою редакцією, виглядає голим кістяком, як буде видко з сього побіжного огляду:



    коротка редакція:















    к иївські брати



    похід на Цангород







    хозарська дань, Аскольд і Дир











    прихід варязьких князів











    Ігор в Київі















    920 Похід Ігоря на Царгтрод



    922 Похід Олега на Царгород











    922 смерть Олега







    війна з Уличами















    ширша редакція:



    етноґрафія загальна



    етноґрафія словянська і руська



    путь із Варяг в Греки і свв. Андрій



    київські брати







    2 і 3-їй етноґрафічний огляд



    хозарська дань



    хронольоґічна таблиця



    охрещеннє Болгарів



    прихід варязьких князів



    Аскольд і Дир



    похід на Цвргород



    Олег в Київі



    походи Олега



    Угри



    Кирил і Мефодій







    907 похід Олега на Царгород



    1 умова з Греками



    2 умова з Греками



    912 смерть Олега



    походи Ігоря і византийські звістки







    похід Ігоря на Царгород



    (в короткій ред. під 920 р.)



    2-й похід



    упова з Греками







    945 — смерть Ігоря, а далї иньша редакція, близша до ширшої Повісти.\585\



    Як на просте скороченнє чогось анальоґічного з ширшою редакцією зміст короткої редакції виглядає занадто пляновим — є певна суцільність в тім кістяку; про скороченнє звістної нам ширшої редакції не може бути анї мови з орляду на кардинальні ріжнийї; тільки деякі скорочення (купюри) початкової редакції тут можливі. Написана була ся стара Повість, очевидно, без років. Ті кілька років, які бачимо в короткій редакції, — то пізнійші, досить незручні вставки: так 854 р. — що має означати, мабуть, початок царювання імп. Михаіла, поставлено над всїм оповіданнєм від київських братів аж до походу Ігоря на Царгород; історію Ігоря механічно роздїлено між кількома роками. Так само обидва оповідання взяті з грецького джерела: про похід на Царгород за імп. Михаіла та Ігорів похід — се вставки додані вже пізнїйше; вложені вони не на місцї: похід на Царгород між київськими братами і хозарською даню (саме оповіданнє має тут слїди розриву: „по сихъ лЂтехъ братіа сіи изгибоша“...), похід Ігоря — перед походом Олега. Се уміщеннє їх саме показує, що сї додатки зроблені не з ширшої редакції, а незалежно від неї; на се вказують і иньші подробицї: оповіданнє про Ігоревий похід не звязане з Аскольдом і Диром, оповіданнє про Ігоревий похід не має звісток з жития Василя Нов., є й язиковї відміни.



    Порівнюючи обидві редакції Повісти, ширшу й коротку, можна приблизно відреставрувати старшу редакцію її, що оповідала про київських братів, хозарську дань, прихід варязьких князїв до Новгорода, а потім Ігоря до Київа, про похід Олега на Царгоиод івійни Ігоря з Уличами й Деревлянами, та про його смерть, — те що Шахматов зве „начальним сводом“. В своїй останній працї він попробував піти ще далї: вилучивши пізнїйші додатки і зміни, дійти ще старшої, першої редакції лїтописи котру, він зве „древнЂйшим кіевским сводом“. По його гадцї, в результатї тої аналїтичної роботи, дістанемо таку запись:



    Лєґенда про київських братів, що кінчила ся словами: „и по сихъ братии держати почаша родъ ихъ къняженне в Поляхъ; и бЂша ратьни съ Древлянами и съ Угличи“.



    Варяги Півночи — їх панованнє у Словен і ин. (без покликання Рюрика і братів), їх князь Олег, похід його на Смоленськ і Київ, де він знаходить Аскольда і Дира.



    Похід Олега на Царгород і смерть.



    Ігор — його війни з Деревлянами і Уличами, деревлянська дань і смерть Ігоря (в иньшій форміі де конфлїкт виходив між Ігорем і Свенельдичем Мстишею).



    Похід Ольги на Деревлян (без історії пімсти) і її розпорядження.



    Подоріж Ольги до Царгороду і охрещеннє, її намови Святослава на християнство.\586\



    Святослав — його походи на Хозар, Вятичів і Болгарів.



    Прихід Печенїгів на Київ і смерть Ольги.



    Друга болгарська кампанїя Святослава і смерть його.



    Усобиця Ярополка і Олега, і т. д.



    Шахматов думає, що ся лїтопись була зладжена при київський миирополичій катедрі коло р. 1039 і доведена до 1037 року, а пізнїйше, в 1070-х рр. (1083) вона була доповнена в Печерськім монастирі „великим Никоном“ і коло р. 1O95 тамже продовжена і скомбінована з новгородською перерібкою лїтописи 1039 року — так повстав „Начальний свод“, старша редакція Повісти, а потім в 1116 і 1118 — дві ширші редакції її:



    Полишаючи на боцї отсю ґенеальоґію редакцій, дуже складну і гіпотетичну, я спиню ся трохи коло даної Шахматовим реконструкції першої лїтописної записи. Вважаю її дуже цінною як пробу, як імпульс до дальшої аналїтичної роботи; його помічення над слїдами пізнїйшйх вставок і змін в лїтописнім текстї часто дуже влучні; але дану ним пробу реконструкції вважаю далекою ще від розвязання питання про обсяг і склад першої лїтописоої записи.



    Я не певний навіть, чи взагалї при теперішнїм станї нашого матеріалу, без нових відкрить в сферї лїтописної традиції ми можемо надїяти ся на скільки небудь докладну реконструкцію тої першої лїтописи. В даній тепер пробі Шахматов подекудди спиняєть ся ще на півдорозї — напр. ледво чи вдоволить кого зроблений ним роздї лоповідання про Варягів між київською лїтописею і її новгородською перерібкою, або полишеннє в київський лїтописи Аскольда і Дира в такій неумотивованій формі (по всякій правдоподібншсти Аскольд і Дир в початковій редакції були звязані з лєґендою про київських братів, як сказано було вище), і т. д. Правда не легко відріжнити контамінацію, переведену пізнїйшими редакторами, від того що могло зявити ся уже в першій редакції з комбіновання ріжних переказів (або переказів з письменними звістками). З другого боку я думаю, що перша редакція лїтописи в кождім разі ледви чи сягала так делеко, аж до р. 1037, як приймає Шахматов, і належало б пошукати коротшого лїтописного цікля, відповідно до сказаного вищее.



    Не маючи змоги вилучити в чистім видї першу редакцїю лїтописи, не можемо ставити собі завдння — з її змісту докладно визначити час її написання. Та непевність і вагання в лїтописнім представленню основних фактів і видносин з початків X в., яке помічаємо вже в рснїйших редакціях (особливо вагання що до Олега і його видносин до Ігоря), показують в кождім разї, що поза XI вік на\587\зад початків сей лїтописи виносити нїяк не годить ся 1). Деякі подробицї лїтописного оповідання досить виразно вказують на середнї десятилїтя XI віку як на той час, коли йшла ся лїтописна редакція — хоч ми звичайно й не можемо ствердити, що певна фраза була вже в першій редакції лїтописи. Напр. поясненнє: „Дирева могила за святою Ириною“, що читаєт ся в короткій редакції, вказує на часи не давнїйши від 1030 — 1040-х років, бо та частина міста, де стояв монастир св. Ірини, була забудовна вже по 30-х р. XI в. З другого боку читаючи в коротшій версії при оповіданню про усобицю Святославичів, що могила Олега „єсть и до сего дня“ коло Овруча, мусимо міркувати, що се писало ся до перенесення Олегових костей до київської церкви Богородицї, записаного під р. 1044 2).



    1) Мушу піднести, що в першій редакції варязької теорії Повісти, як ми можемо собі представити її, прихід Враягів на Русь припадав на часи пізнїйші від тих, на які паде він в останнїй редакції її. Перша редакція не знала довгого правлїння Ігоря, його неповнолїтства, і т. д. Все те, що свійська традиція донесла про Ігоря, містило ся легко в двох десятолїтях перед його смертю; на сі часи припадав і лєґендарний похід Руси на Грецію, датований потім 907 роком; тому що в народнїй традиції ранїйші подїї закривають ся пізнїйшими, ледво аби перший укладчик Повісти представляв сей похід старшим від 940-х років (від походу 941 року). Прихід Рурика в Новгород і Аекольда в Київ супроти того припали-б, в представленню автора, десь на початки X, найдальше — на кінець IX в. Їх пересунули потім о кількадесять лїт назад письменні звістки про Русь (звістки грецьких хронїстів і умови), віднайдені пізнїйше редактором, чи редакторами Повісти (отму й завила ся така маса порожніх років при Ігорі), а в першій редакції початки варязької Руси ледви чи представляли ся старшими від самого кінця IX або початку X віку.



    2) 1 Новг. с. 26, Лавр. с. 151.



    В оповідкнню про контрибуцію наложену на Новгородців за Олега стояло: „єже и нинЂ даютъ“, як заховало ся в Никон. лїт., з того в 1 Новг. вийшло: „єже не даютъ“, а в полуд. і півн. версіях поправлено: „єже до смерти ЯрославлЂ даяше Варягом“, — отже се писало ся не пізнїйле половини XI в. Таке ж значіннє мають пояснення під 945 р. (в коротшій і ширшій редакції), що Свенельд був „отець Мьстишинъ“, — се виясненне могло мати значиннє тодї тільки, як ще був у свіжій памяти сей Мстиша, або пояснення топоґрафїї Київа в історії пімети Ольги фактами з другої половини XI в.: „городъ же бяше Києвъ идеже єсть нинЂ дворъ Воротиславлъ и Чюдинь“ — Никифора і Чудина ми знаємо, оба були визначними боярами в момент смерти Ярослава (згадують ся в Рус. Правдї Акад. § 18), і до сього часу мусить належати се поясненнє.



    Ширші редакції мають слїди пізнїйшого часу. Так в етноґра\588\фічнім оглядї (Іпат. с. 9) і в оповіданню про Угрів (с. 14) згадують ся Половцї, що вказувало-б на час не ранїйший останньої чверти XI в., бо Русь близше познайомилась з Половцями тільки в 1060-х рр. Таке-ж значіннє має згадка тамже, що поганський похоронний обряд заховав ся досї у Вятичів, — значить иньші племена були вже тодї християнізовані. Для північної редакції маємо на рештї докладну дату, коли вона була закінчена, — се приписка під 1110 р.: „игуменъ Сильвестръ святого Михаила написах книга си лЂтописецъ... в 6624, индикта 9 лЂта“, отже 1116 р. Для полудневої редакції такої дати не маємо, але у всякім разї вона була закінчена після смерти Святополка і Давида Ігоревича († 1113), яв видно з хронольоґічної таблички під 852 р. і згадки про смерть Давида під 1097 р., в заведеній до лїтопси повісти Василя. Вказати докладну границю, де кінчить ся найдавнїйша лїтопись в полудневій версії, дуже трудно: під 1110 і 1111 р. маємо тут одну повість про похід на Половцїв, і здаєть ся, що до неїж належить ще оповіданнє про смерть Святополка ; можливо що вона була закінчена трохи пізнїйше, нїж північна 1). Коротша версія новгородська мусить бути ранїйша, але у всякім разї належить теж не старшим часам як кінець XI в.



    Таким чином Найдавнїйша лїтопись була результатом досить інтензивної роботи протягом значного часу — яких 60-и лїт, перейшовши кілька редакцій. Скільки руа робило над нею? На се питаннє, на жаль, не можна відповісти. Можливо, ще значну частину редакційної роботи доконала та сама рука: той самий книжник, що уложив початкову редакцію Повісти временних лїт, міг трудити ся над її розширеннєм (певна одностайність в деяких тенденціях, напр. в поглядах на початок Руси, руської дйнастиї і на її династичні права, може наводити на таку гадку — хіба б припустити, що пізнїйший редактор перейняв ся виложеними в старшій редакції гадками й розвинув їх потім в цїлу систему). Але цїлу редакційну робтту надати одному перу неможливо, хоч би з огляду на той значний простір часу, тай ріжні суперечности, що досить слїдні в теперішнїм текстї.



    Я згадував про традиційний погляд,, що редактором був Нестор. Доводи Казанского збили сей погляд 2)



    1) Шахматов приймає 1118 р., але більш гіпотетичоо.



    2) Найбільше виразна суперечність така: Нестор в життиї Теодосія каже, що не застав уже Теодосія живого, вступаючи до Печерського монастиря, а в лїтописи оповідач, чи редактор, каже про себе, в першій особі, що прийшовши до Печерського монастиря, був пострижений Теодосієм.



    (до них де що доложив недавнїми часами Щепкін, як низше); вони довели, що Нестор, \589\ автор жития Теодосія та „Чтєнія“ про Бориса і Глїба, не міг бути автором лїтописи, бо для історїї подїй, описаних в тих його утворах, в лїтописи ужито зовсїм иньших джерел. Пробовано се поправити тим, що мовляв Нестор не був автором Найдавнїйшої лїтописи, а автором печерської лїтописи, що увійшла як складова частина в Найдавнїйшу лїтопись, але се стрічаєть ся з тією-ж трущностию: як раз печерські подїї, описані в Найдавнїйшій лїтописи, десь аж до кінця 80-х рр., не могли бути описані Нестором: вонр перечать ся з житиєм Теодосія і в фактах і в загальнім освітленню ппчерсьих подїй. Коли традиція (досить пізня, XIII в.) про лїтописательство Нестора має що в сгбі, то його можна уважити або автором печерських записок з кінця XI та початку XII в. (се ще найскорше), або одним з останнїх редакторів. Шахматов, що в ранїйших своїх працях силкував ся оборонити лїтописательство Нестора, в новійшій уже спиняється на Никонї, характеризованім у Нестора як чоловік книжний і письменний: по його думцї, бувши тмутороканським ігуменом, Никон відти принїс сучасні відомости в лїтопись і ріжні старші хозарські і тмутораканські перекази і лєґенди. Можливости такої не бачу підстав заперечувати, але і певних доказів Никонової роботи також не бачу 1).



    1) Серія тмутороканських звісток, навіть як би вони були принесені Никоном, могли бути вписані иньшим лїтописцем; але вони могли мати зявити ся і не через безпосереднї звизки Київа з Тмутороканем, а з кругів дружинних чернигівських, тому що говорили про княжат чернигівських (в тім і перекази про Мстислава тмутороканського). А хозарські перекази вказані Шахматовим дуже мало мають в собі хозарського: лєґенда про хозарську дань не хозарська, а київська.



    Богацтво печерських звісток з другої половини XI в. робить правдоподібною гадку, що лїтопись перейшла в сїм часї через руки когось з печерської братії — може був ним і Никон. З далеко більшою правдоподібністю, майже — з певністю, можна назвати одного з пізнїйших редакторів її — видубиицького ігумена Сильвестра, що підписав ся в згаданій приписцї 1116 р. На простого переписувача він був занаадто визначним чоловіком, з другого боку — брак відомостей про Видубицький монастир не позволяє уважати його таким автором, що трудив ся над лїтописею ще в другій половинї XI в.



    Як поворотні точки, де кінчила ся лїтопись в ріжні стадії розвою, крім третьої чверти X в. (між смертю Ігоря і Володимировим хрещеннєм) з значною правдоподібністю можна прийняти ще 1030 — 1040 рр.: тут дїйсно відчуваєть ся прогалина, по котрій наступає як вступ до чогось нового запись про смертю Ярослава і його роз\590\порядження. Вказані далї Шахматовим як такі поворотні моменти записки під 1073 і 1093 рр. також мають де що за собою, але не виступають так певно. Пізнїйші руки перрейшли по лїтописи і загладили богато. Через се наші мірковання про розвій лїтопис все ще мусять мати загальний і приблизний характер.



    Ті найстарші часи лїтописи, що могли бути описані в 1030 — 40-х рр., без лїт (означимо їх букврю А для схематичного перегляду), маємо в Новгородській лїтописи вже доповнені деякими звістками грецького (чи грецько-болгарського) похождення і незручно розбиті на роки: над вступною частиною поставлено 854 р., подїї з часів Ігоря роздїлені на кілька років, решту виповнено порожнїми роками; в 2-ій редаакції Новгородської лїтописи маємо сю частину до року 944 (в її теперішнїм видї назвім її В).



    Незалежно від неї стара запись (А) кількома наворотами протягом другої половини XI віку була продовжена, розширена, перероблена й хронольоґізована — доведена до тої стадії, яку звемо коротшою редакцією (Г), а Шахматов називає Начальним сводом: в досить чистім видї маємо се в 1 Новгор., від р. 945 до 1016 і від 1054 до 1074. Тут нема ще вступних ґеоґрафічно-етноґрафічних оглядів, вставок з Амартола, нема русько-візантийських трактатів, нема ще деяких переказів — напр. останьої пімсти Ольги (спалення Коростеня) 1).



    1) Чи при тім київська лїтопись була скомбінована з ногородською, як думає Шахматов, се менї не ясно і я не бачу на се доказів. Новгородські погляди, новгородська тентенція, як я її назвав, проходить глубоко в концепцію лїтописи і вона комбінує на ріжних місцях зовсїм явним образом перекази київські з новгородськими (початок київських князїв, дїяльність Ольги, Володимира, війна Ярослава з Святополком), але власне через те я б скорше вважав се не пізнїйшою контамінацією, а такою комбінацією, яка лежить в основі лїтописи, коли на першої, то перших редакцій.



    Сї доповнення одержала лїтопись потім, переходячи в стадію, котру звемо ширшою редапцією (Е). Редакційна робота робила ся й тепер не від разу, а кількома наворотами і можливо — кількома руками. Так нпр. на вступі сей етноґрафічний огляд українських племен даєть ся трома наворотами: повтореннє вступних слів „Поляном живущимъ о собЂ“ вказує на кілька вставок, зроблених ріжними часами. Сю ширшу редакцію продовжену до 2-го десятилїтя XII в., маємо в двох версіях, північній і полудневій.



    Таким чином коротка схема розвою лїтописної роботи була б така: \591\



    ? (початккові записи 1030 — 1040 рр.).



    ¦



    +? теперішня коротка редакція (яку маємо в Новгор. до 944 р., з самостійною хронольоґїєю).



    ¦



    ? розширена і хронольоґізована коротша лїтопись.



    ¦



    +? коротша новгородська версія лїтописи, що маємо від 945 до 1016 і від 1054 до 1074 р.



    ? доповнена умовами і роз
    Страница 52 из 55 Следующая страница



    [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ] [ 51 ] [ 52 ] [ 53 ] [ 54 ] [ 55 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 55]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.