LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ в 10 томах Страница 53

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    ширена вставками з Амартола й ин.



    ¦



    +? полуднева версія лїтописи



    ? північна версія ширшої ред. лїтописи



    Якими джерелами при тім розпоряджали укладчики лїтописи, ми вже по части бачили. Почнемо від старшої редакциї, як ми її означали вище: київські брати, хозарська дань, Аскольд і Дир, прихід варязьких кряз їв, Ігорь в Київі, Олегів похід на Царгород і його смерть, війни з Уличами. Памятаємо при тім, що в теперішнїм текстїможливо є деякі скорочення, що оповіданнє мабуть ішло далї, але тут ми будемо тримати ся того, що виріжнили з його теперішнього складу в 2-ій ред. Новг., з перед 945 р. Отже тут ми не маємо нїчого взятого з чужих джерел, виключивши тільки цитати з біблїї з нагоди епізоду про хозарську дань, нїчого взагалї з писаних джерел, — се збірка переказів і комбінацій редактора. Виріжнити сї комбінації не всюди можна на певно. Я не буду твердити на певно, чи нпр. поясненнє, що Аскольд і Дир були Варяги, або що Ігор був син Рюрика, а Олег його воєвода, або оповіданнє, що Ігор прийшов з Новгорода й забив Аскольда і Дира — то все комбінації виключно самого укладчика лїтописи. Але вище я показував, як на тих точках була слаба традиція, як ріжнородно укладались тодї ті перекази й імена в зовсїм відмінні комбінації, тому й тут признаю дуже велику участь комбінаціям автора сеї початкової редакції. Як на правдиві перекази напевно можна вказати на епізоди про київських братів, хозарську дань, похід Олега на Царгород, війну Ігоря з Уличами. Звістки сучасника в сїй редакції — тільки пояснення, напр. де могили Аскольда, Дира, Олега.



    При дальших редакціях сеї части, включно до поч. XII в., використано цїлий ряд писаних джерел, переважно чужих. Так ужито звістки Ґеорґія Амартола з його продовженнєм; звідси взято окрім історії походу Руси на Царгород за імп. Михаїла та Ігоревої експеди\592\ції, ще загальний етноґрафічно-ґеоґрафічний огляд на вступі, приклади з всесвітньої істориї — дивні звичаї ріжних народів, в паралєль поганським звичаям руських народів (Іпат. с. 8 — 9, тут він і цитуєть ся: „глаголетъ Георгий в лЂтописьцЂ“), „волъхвования отъ чародЂйства“ з нагоди смерти Олега (с. 24 — 5). Від Амартола також ідуть дрібні звістки про грецько-болгарські події з другої половини IX і першої X в., введені в лїтопись уже при її хтонольоґізації 1). Зістаєть ся одначе непевним, наскільки користала вона безпосередно з самого Амартола, а не з якоїсь історичної компіляції, що черпала з Амартола тільки між иньшрм — бо деякі хронольоґічні непорозуміння редакторів лїтописи виясняють ся власне за посередництвом таких власне компіляцій 2).



    1) Виказ місць взятих з Амартола див. у Сухомлїнова, де автор виказує й иньші писані джерела, і у Шахматоуа Хронологія.



    2) Шахматов поставив був здогад, що редактор Повісти користав з певної енцикльопедії (принесеної мабуть з Болгарії), де були м. и. хронїка Амартола, хронольоґія Никифора, біблїйно-апокрифічна історія, котрої слїди маємо в лїтопіснїй повісти про Володимира (Начальний лЂтописный сводъ и его источники, пор. йогож Древнеболгарская энциклопедія X в.). Здогад сей одначе має вповнї гіпотетичний характер, і здаєть ся, сам Шахматов тепер не дуже стоїть за ним.



    3) Він виданий з старшого кодекса (XIII в.) в I т. Подного Собр. лЂтоп., і з Никон. збірника — в т. IX, компіляцію його фраґментів з уирвками з Амартола вид. БЂлокуровъ п. т. Русскія лЂтописи по рукописи Н. П. Никифорова, Мва, 1898.



    Для хронольоґії ужито хронольоґічну працю патр. Никифора ????????????? ???????? (ЛЂтописецъ вскорЂ“, або „вкратцЂ“, як він зветь ся в словянськім перекладі) 3); з нього взята хтонольоґічна схема під 852 р. (як се довів Шахматов). В оповіданню про похід Ігоря 941 р. окрім Амартола користано безпосередно чи посередно з жития Василя Нового, як ми бачили вище (с. 440). Оповіданнє про Кирила и Методия (с. 15 — 16) взято з якоїсь осібної повісти, близької до панонських житий.



    Осібну катеґорію становлять русько-візантийські умови — дві въ цїлости і одна в парафразї й уривках (під 907 р.).



    Слїдів користання з свійських, місцевих книжних творів, писаних повістей в сїй части не помітно нїде, так само і з яких небудь давнїйших свійських річних записок. Сухомлїнов свого часу поставив був теорію, що наші лїтописи розвинули ся з пасхальних табличок з короткими аналїстичними записками, але такі короткі аналїстичні записки належать до свіжійших редакторських верств в нашій лїтописи, а слїдів пасхальних таблиць в давнїй Руси досї не викрито. Срезнєвский пробував довести істнованнє в лїтописи записок ще з X в., але \593\ більшість вказаних ним звісток очевидно взята з чужих джерел, або пізнїйше викомбінована і тепер тільки одна звістка з X в. зістаєть ся загадкою — се комета під 911 р. Здогади Ламбіна і новійші — Ламанского про більші письменні матеріали з X в. використані в лїтописи, вповнї теоретичні. Шахматов в своїй останній аналїзї лїтописи також прийшов по виводу, що до часїв Ольги не видно слїду використання якихось свійських писаних джерел 1).



    В другій половинї X вв. редакційні верстви відріжнити ще тяжше. Присутність постороннїх книжних утворів відчуваєть ся місцями дуже сильно, але виріжнити їх докладно незвичайно трудно, майже неможливо. Шахматов, перевівши свою останню аналїзу лїтописи, припускає тапі книжні джерела, використані в лїтописи:



    болгарська лїтопись, що оповідала про війни Святослава 2),



    сказаніє про кн. Ольгу — її подорож до Царгорода, державні труди і смерть,



    сказаніє про Варягів мучеників,



    сказаніє про Володимира,



    фундаційна грамота Володимира церкві Богородицї Десятинній,



    сказаніє про Бориса і Глїба.



    1) Див. особливо резюме в гл. XVIII.



    2) Її вплив він добачає також в згадцї лїтописця, що Греки прийняли Олега за св. Димитріяя в його походї під Царгород.



    З сих гіпотетичних джерел болгарська лїтопись зовсїм сумнївна — всї наведені покази на неї мало значать, а головно, що трудно в болгарськім джерелї припускати таке змальованнє Святослава, як бачимо в лїтописи (а вора на думку Шахматова зачерпнула се оповіданнє з тої болгарської лїтописи). Фундаційна грамота Володимира могла входити в повість про нього. Що лїтописець використав якісь книжні повісти чи слова про Ольгу, мучеників-Варягів, Володимира, Бориса і Глїба, се вповнї можливо, і навііть в розмірах ширших, ніж припускає Шахматів. Дїло в тім, що Шахматов при своїй реконструкції першої редакції лїтописи припускає значні утрати з неї — пропуски пороблені при перерібцї — і тому ріжні екстраваґанції супротив лїтописи, які ми знаходимо в писаннях про Ольгу, Володимира і т. д. по за лїтописю, занадто зводить до першої, утраченої редакції лїтописи, а тим самим до мїнїмума приводить самостійність тих писань від лїтописи: так напр. вплив сказанія про Володимира він зводить до самої похвали крещенію, еказаніє про Бориса і Глїба до „короткої записи вишгородської церкси про убієніє, похорон, віднайденнє мощей, прославленнє і чуда від них“ — власне через те \594\ що забагато кладе на рахунок гіпотетичної першої редакції лїтописи, хоч сам a priori приймає, що не можна на рахунок лїтописцїв писати всеї тої аґіольоґічної роботи, з котрою ми стрічаємо ся в лїтописи (часто з очевидними фраґментами тільки).



    Деякі книжні запозичення, які маємо в сїй части лїтописи, могли дістати ся сею посередньою дорогою — через використані лїтописцем книжні „сказанія“, напр. в промові фільософа уривки з Палєї, або джерела спільного з нею, а в уста самого Володимира вложене ісповіданнє віри, не зовсїм православне („піваріаньке“), викрите недавно Нїкшльским в осібнім видї в рукоп. XII — XIII в. під назвою „Написанія о вЂрЂ“ (Сухомлїнов вказував ранїйше на ісповіданнє Михаїла Сінкела, включене в Святославів збірник 1073 р., але лїтописне ісповіданнє ріжнить ся від нього).



    Старих лїтописних записок не видно і в сїй части. До такого виводу прийшов і Шахматов. Пок. Кунік вказав на ряд записок, що можуть походити з княжого помянника 1), але вони починають ся від р. 1100 (роки уродження і смерти осіб з княжої родини), перед тим їх не видко.



    Як я казав уже, Повість і її продовженнє з початку мали форму праґматичного оповідання, і аж пізнїйше роздїлено його на роки, а при тім пододавано і коротких записок, зачерпнених з ріжних джерел чужих і свійських або викомбінованих, з роками. Се була робота анальоґічна з пізнїйшою Галицько-волинською лїтописею, котру автор теж писав без років і аж пізнїише заміряв їх визначити (Іпат. с. 544), тільки не зрробив сього. Такий праґматичний характер мало оповіданнє, правдоподібно, аж до часів Ярослава — нпр. до 1026 р. Слїди пізнїйшого вставлювання річних чисел для першої частини я вказував вже вище; для дальшої вкажу нпр. на р. 988.



    Для хронольоґізації редактор мав перед усїм дві головні опорні точки. Перша — звістпа про Русь, себто про похід її на Царгород, з датою викомбінованою з грецьких джерел — викомбіонваною хибно, але як саме, сього й досї ми не знаємо напевно, не вважаючи на недавнї виводи Шахматова 2).



    1) ИзвЂстны ли намъ годъ и день смерти в. кн. Ярослава Владиміровича, 1896.



    2) Найновійші — Разысканія с. 98.



    На сїй датї оперте все датованнє перших подїй, аж до приходу Олега до Київа. Друга крайня опорна точка для вираховання дат — се дата смерти Володимира, відома з письменних джерел (1015 р.). Деякі посереднї дати редактор міг вивести теж з візантийських джерел (як нпр. для походу Ігоря 941 р.). Для другої половини X в. міг він знайти деякі хронольоґічні вказів \595\ки в тих „сказаніях“ про Ольгу, Володимира й ин., використаних в лїтописи — може рік смерти Ольги, хоч в деяких випадках міг мати самі днї без року (напр. при смерти Ярьполка). Натомість датами русько-византийських умов міг він покорисстувати ся хіба для поправок, тому що — як ми вище вивели з огляду на новгородську редакцію, сї умови були введені в лїтопись уже по довершенню хронольоґічного подїлу.



    Чи мав редактор якісь свійські хронольоґічні таблички, що помогли-б йому означити границї князювань і розложити події? Се питаннє дуже інтересне для нашої історії, але порішити його поки що не можна. Срезнєвский висловив здогад, що редактор міг мати такі записки, де по рокам князювань означені були визначнїйші подїї. Ми дійсно маємо одну таку табличку, для часів Володимира, в старім житиї його: „по святем же крещеніи пьживе бл. кн, Володимеръ 28 лЂтъ; на другоє лЂто по крещеніи къ порогомъ ходи, на третіє лЂто Корсунь городъ взя, на 4-оє лЂто церковь камену св. Богородица заложи“ і т. д. Але вона не має прикмет глубокої давнини і могла зявити ся, так як і літописні дати, з пізнїйших пригадок 1). В ширшій версії лїтописи пі 852 р. маємо табличку кназївств — я навів її вище; вона згоджуєть ся роками лїтописи що до князївств Олега й Ігоря 2), можна погодити її й для Святослава та Ярополка, тільки для князювання Володимира рішучо бракує одного року.



    1) Шахматов думає, що ся табличка була в старшій редакції лїтописи і відти взята старим житиєм.



    2) Срезнєвский думав противно, але він не звернув уваги, що звичайно тодї зараховували і перший і останній рік князївства, отже рахували роком більше нїж ми; віддповідно до того маємо: Олег сїв в Київі 882 р., умер 912 — отже 31, як в таблицї, Ігор сїв 913, умер 945, отже 33, як в таблицї; рахуючи початок Святославового князївства 945 р., будем мати до його смерти під 972 р, теж 28 р., як в табличцї; одначе в усїх версіях титул про початок Святославового князївства стоїть під 946 р, — може се недогляд самого редактора. Для Ярополка від 973 до 980 р. теж здобудемо 8 років, але для Володимира тодї забракне оден рік рішучо.



    Коли зважити, що початки деяких князївств в лїтописи віддїлені під осібні роки від попереднїх як би навмисно, аби натягнути рік, то се наводить гадку, що ся табличка була взірцем для редактора при останній хронольоґізації і до неї він притянав факти, а не табличка обрахована на підставі дат лїтописи. Далї, я вище, в історичнім огляїд підносив факти, що вказують на спізненнє лїтописних дат; так східнї походи Святослава в дїйсности стаои ся років на два пізнїйше, подорож Ольги до Царго\596\роду теж о два роки; я піднїс деякі факти, що промовляють і за пізнїйшими роками смерти Олега й Ігоря. Як би признати, що редактор, роскладаючи роки за табличкою, де рахувались неповні роки, віжчисляв цїлі роки, то се нам обяснило-б сю справу: і так вже на часах Святслава й Ольга ми мали-б ріжницї два роки, на часах Ігоря три, на часах Олега чотири: в дїйсности, коли табличка була добра, він мав би вмерти в 915 — 6 р. Однакоев спізненнє подорожи Ольги й походів Святослава вказувало-б і ще иньше: що сї факти в якійсь табличцї датовані були роками князївств, і спізнили ся через хибний рахунок при хронольоґізації лїтописи. Але наскільки сї всї рахунки самостійні взагалї від лїтописи — не тільки від останньої хронольоґії, а і від старших редакцій її, се зістаєть ся неясним.



    Як на народнї перекази в сих дальших частях лїтописи можна на певно вказати, окрім вказаного вище, ще другий похід Ігоря на Візантию, деревську війну по смерти Ігоря (цікаво, що останнього епізоду Ольгиної пімсти в новгородській версії бракує, вона додана при пізнїйшій редакції), більшу частину з оповідання про подоріж Ольги до Царгорода (сватаннє імператора, посольство йоог до Київа), історію Святослава. Історія Володимира теж має богато елементів народніїх переказів: війни синів Святослава, Володимирові пири; дечого і тут бракує в коротшій (новгородській) версії: напр. під 993 р. тут тільки коротка звістка: „иде Володимиръ на Хорваты“, в ширшій додано зі словами: „Пришедшю же ему съ войны Хороватьской...“ чисто народнїй переказ про боротьбу отрока з Печенїгом і заснованнє Переяслава; так само до порожнього 997 р. (як у новгородській) дописано такий же народнїй переказ про білгородський кисїль. Трудно уставити напевно — чи тут маємо пізнїйші додатки ширшої редакції — чи скорочення в новгородській версії.



    Що до устних оповідань свідків, то з них користано, розумієть ся, широко, але вказівки на них дуже рідкі: під 1106 р., записуючи смерть девядесятлїтнього боярина Яня, лїтописець згадує: „у негоже азъ слышахъ многа словеса, яже вписах в лЂтописиць“, — але що власне, не поясняє. Маємо оповіданнє Гюряти Роговича під 1096 р., та не можна бути певним, чи се оповіданнє було записано безпосередно редактором, чи перейшло до нього через якесь сказаниє або що.



    Осібну катеґтрію становлять піснї; поедкуди ясно бачимо слїди їх — напр. в описи Лиственської битви (під 1024 р.):



    „и бывъши нощи, бысть тьма, и громове, и молънья и дождь яко посвЂтяша мъльнъя, и блисташа ся оружья, єлико же млънія освЂтя\597\ше, толко мечи видяху, и такъ другъ друга убиваше, 1) и бЂ гроза велика, и сЂча сильна и страшна“,



    або в звістці про смерть Романа Святославича (під 1079 р.):



    „и суть кости єго и до сего лЂта тамо лежаче, сына Святославля і внука Ярославля“.



    1) Ся фраза упущена в Іпат., Лавр. і под. кодексах, а заховала ся лише в пізнїйших компіляціях.



    Робота самих редакторів не скрізь видна і не скрізь однака. Найбільше її видно у вступній частинї, де відкривав ся безкраїй простір здогадам і комбінаціям. Вкажу кілька найбільш виразних прикладів. Така історія розселерня Словян з Дунаю під натиском Волохів (Іпат. с. 3 — 4 і 6 — 7), в ній даремно старали ся відкрити якусь дїйсну історію, і ще найправдоподібнїйше, що сю теорію лїтописпць уложив під впливом сучасного розпросторення Волохів в дунайських краях. Далї — комбінація подлрожи Андрія з варязько-грецьким путем — що то мовляв Андрій їхав через Київ до Риму. Історія міґрацій чужих народів — тут Хозари, через непорозуміннє, виступили въ ролї „білих Угрів“. Історія запросин варязьких князїв на Русь в порівнянню з коротеньким оповіданнєм старшої редакції розвинена далї в інтересах норманської теорії, напр. до слів: „идоша за море к Варягомъ“ додано : „сіце бо звахуть ся ты Варягы Русь, яко се друзиє звут ся Свеє, друзии .Урмани...“ і т. и., або многозначний додаток: „пояша по собЂ всю Русь“. Аскольд і Дир поставлені в певну звязь з Руриком і розповіджено, як вони зявили ся в Київі, чого не було в короткій редакції; так само пізнїйше вложені імена Аскольда і Дира в оповіданнє Амартола — в короткій редакції їх там нема. Супроти знайдених звісток, що Олег був князем, і супроти погляду старшої редакції, що він був тільки воєводою Ігоря, зявив ся компромісовий погляд, що він правив як опікун і свояк Ігоря. Завівши до Повісти історію про Кирила й Методія з її катеґоричною заявою, що Русь — се словянський нарід („СловЂньску языку... отъ негоже языка и мы єсме Русь; а СловЂнескъ языкъ и Рускый одинъ“), редакторъ спішить ся сей погляд привести до згоди з своєю варязькою теорією: „отъ Варягъ бо прозваша ся Русю, а пЂрвЂе бЂша СловЂне“. Але в меньш важних справах автор не дбав так про супречности — напр. маючи історію про побут Андрія в Київі, він лишає в оповіданню про Володимира слова диявола, що на Руси не було апостолів (Іпат. с. 80).



    Аналїза лїтописи дала нам спроможність слїдити заа тим, як поволї, протягом десятолїть зберали ся в нїй матеріали. Але разом з тим при тих редакціях не одно й відпадало. Таких відпадків лиши\598\ло ся вам дещо в короткій редакції лїтописи, дещо в пізнїйших компіляціях. Що було причиною того, що та чи иньша звістка не війшла в останнї редакції, се не всюди можна пояснити. Дуже часто могло се стати ся через недогляд: напр. бачимо, що в останнї редакції не війшов початок переказу про Ігоря — його війна з Уличами, а тільки продовженнє — повстаннє Деревлян; переставляючи записки, легко було щось упустити; але де що могло викидатись і свідомо. Поки на давню лїтопись дивились як на одноцїльну працю, доти сї відпадки дуже легковажено (особливо се гостро виступає у Карамзїна). Тепер, коли ми бачимо, яку довгу і повільну редакційну роботу переходила лїтопись, які переміни при тім робились, сї відпащки в наших очах мають не меньше значіннє, як і заведене в лїтопись. Розумієть ся, треба тільки відріжняти те, що по всякій імовірности належить до записок XI — XII в., від пізнїйших комбінацій (як напр. вивід Руси від річки Руси в Воскресенській лїт,), від пізнїйших записок (як численні звістки Никонів. лїт. про богатирів) або простих непорозумінь (нпр. похід Прусів, що помилкою зроблено з напасти від „прузів“ — сарани, і т. д.) З сього погляду сї екстраваґанції пізнїйших компіляций ще вимагають критичної перевірки.



    На тім кінчу свій екскурс; додам тільки щр дещо з біблїоґрафії.



    Видання Найдавнїйшої лїтописи : перше виадннє, з Радивилівського кодекса, з скороченнями, вийшло 1767 р. (Библіотекаа российская исттрическая, І, з передмовою Шлєцера). Нове впданнє на підставі кодексів північної ґрупи, розпочате Тимковським на початку XIX в., доведене було тільки до 1019 р. (1824). Аж в I т. Полного собтанія лЂтописей 1846 р. видано суздальський лїтописний збірник, і в нїм Найд. лїтопись північної версії; до варіантів ужито кодекси полудневої версії, а самої полудневої версії не видано: вона вийшла аж 1871 р. в двох виданнях: ЛЂтопись по Ипатскому списку (весь волинський збірник) і ПовЂсть временныхъ лЂтъ по Ипатьевскому списку — фототипічне виданнє самої Найдавнїйшої лїтописи; в 1908 р. вийшло нове виданнє II тому полного собранія з повним текстом волинського збірника. Північна версія була видана ще кількп разів: ЛЂтопись по Лаврентьевскому списку, 1872 р. (нове виданнє 1897 р.) і крім того сама Повість в фототипічнім виданню: ПовЂсть врем. лЂтъ по Лавр. списку, 187Z і в звичайнім 1910; готуєть ся нове видсннє I тома Полного собранія. Радивилівський кодекс виданний фототипічно з його численними мінятюрами в р. 1902 в двох томах п. т. Радзивиловская или Кенигсбергская ЛЂтопись (Памятники древней письменности, XCVIII). Зведений текст Найдавнїйшої лїтописи з варіантами й доповненнями з усїх виданих лїтописних збірників: Сводная лЂтопись, составленная по всЂмъ изданнымъ спискамъ лЂтописи Л. Лейбовичемъ ,1876.



    Видання иньших лїтописей і лїтописних компіляцій: Новгородська найдавнїйша і пізнїйші — в III і IV т. Полного собранія лЂтописей, 1841 і 1848. Новгородская лЂтоптсь по синодальному списку (1 і 2 редакції), 1888; крім того фототипічне виданнє синодального кодекса, 1888. \599\ Новгородскія лЂтописи (друга і третя) 1879. Россійская лЂтопись по списку СофЂйскому великаго Новгорода, 1795. ЛЂтописецъ, содержащій въ себЂ Россійскую исторію отъ 6360 до 7106 года, 1781 і 1819 р. (тут Архангелогородський лїтописець, близький до 2-ої ред. 1 Новг.). Софійскій временникъ, вид. Строєв 1820 р. (два томи). 1 Псковська — осібое вид. 1837 р. Поґодїна і потім в Полном соб. т. IV. ЛЂтопись Переяславля Суздальскаго (близька до півн. версії Повісти, але з деякими додатками) — з одної рукописи вид. 1851 р. кн. Оболєнский, з иньшого, фраґментарного кодекса Бєлокуров, 1898, п. т. Русскія лЂтописи. В Полном собрані-ї лЂтописей крім вказаних вийшли ще: в V і VI т. вибірки з Софійських лїтописей, в т. VII і VIII Воскресенська, в IX — XIII Никонівська (1 вид. 1767 — 1792 р., 8 томів), в XV — Тверська лїт. (готуєть ся нове виданнє), в XVI — Збірник Авраамка, в XVIII т. лїтопись Семіонівська (ще не вийшла), в XX лїтоп. вид. Львова, в XXI Степенна книга, в XXII Хронограф, в XXIII Єрмолинська (не вийшла). Найдавнїйшу лїтопись сї компіляції мають переважно в скороченнях; найблизший до ширшої версії текст старої лїтописи в Воскресенській, найбогатший екстраваґанціяим — в Никонівській.



    Важнїйша лїтература Найдавнїйшої лїтописи : Татїщев в I т. Исторії Россійскої гл. V — VII. Миллеръ О первомъ лЂтописцЂ россіійскомъ (ЕжемЂсячныя сочиненія, 1755). Schlozer Probe russischer Annalen, 1767, i Nestor, russische Annalen 1802 — 9, 5 томів (рос. переклад Язикова, 1809 — 19, 8 томи). Строєва передмова до Софійського временника, 1820, йогож О византійскихъ источникахъ Нестора (Труды моск. іст. тов., 1828).



    З писань скептиків головнїйше: Каченовского О кожанныхъ деньгахъ (ВЂстникъ Европы, 1827 і 1828), О Русской ПравдЂ (ibid. 1829), О баснословномъ времени въ россійской исторіи (Ученыя Записки моск. унив., 1833); Скромненка (С. Строєва) О недостовЂрности древней русской исторіи и ложности мнЂнія касательно древности рус. лЂтописей (Сынъ Отечесвта, 1834), О первобытномъ видЂ и источникахъ нынЂ намъ извЂстныхъ лЂтописей (ib. 1835), Кто писалъ нынЂ намъ извЂстныя лЂтописи (ib. 1835) (се відповіди на полєміку Поґодїна). Про них — Иконниковъ Скептическая школа въ русской исторіографіи — Унив. изв. київ. 1871 і осібно. Реакція против виводів скептиків: Поґодїна Несторъ — друковало ся в часоп. Русская Библіотека від 1834 р., осібно 1836, передрук в I т. ИзслЂдованій; Бутковъ Оборона лЂтописи Несторовой отъ навЂта скептиковъ, 1840. З тих часів ще: Перевощиковъ О русскихъ лЂтописяхъ, 1 вид. 1836. Кубаревъ Нестгръ (Рус. исоор. сборникъ, IV, 1842). Ивановъ Краткій обзоръ русскихъ вррменниковъ (Уч. Зап. Казан., 1843 — описано кодекси). ПолЂновъ Библіографическое обозрЂніе русскихъ лЂтописей (Ж. ?. ?. ?. 1849).



    Полєміка про авторство Нестора: Казанскій Еще вопросъ о НесторЂ, Дополненіе къ вопросу о НесторЂ (Временникъ, I і III, 1849), відповідь Буткова — Современникъ, 1850, відповідь Казанского — Отечественныя Записки, 1851, йогож: Критическій розборъ свидЂтельствъ Патерика Печ. о лЂтописи Нестора (Врем. VII, 1850, „Примітки“ до неї Шевирьова ib. X, 1851), Объясненіе нЂкоторыхъ недоумЂній касательно лЂтописи Нестора (ib. XIII, 1852).



    Дальша, докладнїйша аналїза лїтописи: Соловьевъ Исторія Россіи, \600\ особл. т. III гл. I. Сухомлиновъ О древней русской лЂтописи какъ памятникЂ литературномъ — Ученыя зап. II отд. акад. наукъ т. III (1856), йогож О преданіяхъ въ древней рус. лЂтоп. (Основа, 1861). Костомаровъ Лекціи по русской исторіи, I (1861), йогож — Преданія первоначальной русской лЂтописи (ВЂстникъ Европы 1873, потім в XIII т. Моноґрафій). Срезневскій Чтенія о древнихъ русскихъ лЂтописяхъ (Записки акад. наукъ, II, 1862 і осібно, тут три перші статї: чотири дальші, в части видруковані, не були тодї випущені, й вийшли доперва в ИзвЂстіях отд. рус. языка 1903, І). Билярскій ЗамЂчаніе о языкЂ Сказанія о св. БорисЂ и ГлЂбЂ сравнительно съ языкомъ лЂтописи (Записки акад. 1862). Бестужевъ-Рюминъ О соста†русскихъ лЂтописей (ЛЂтопись археогр. ком. IV, 1868). Дісертація Лєже (Leger) De Nestore reerum russicarum scriptore, 1868 виходила з перестарілих поглядів, і для неї лїтература і полеміка 50-х і 60 рр, не істнувала, новійші виводи Лєже використав уже в передмові до свого перекладу лїтописи: Chronique dite de Nestor (Publicqtions de l’ecole des langues orientales vivantes, 1884). З лїтератури 70-x i 80-x рр. згадаю: Ламбинъ — з його численних статей (деякі зістались недруковані) особливо Источникъ лЂтописнаго сказанія о началЂ Руси, Ж. М. Н. П., 1874, VI і VII. Иловайскій — Еще о норманизмЂ, гл. IV і V (1872, передр. в Разысканіях). Погодиръ Борьба не на живота, а на смерть съ учеными ересями, 1874. Голубинскій Исторія русской церкви (1880, т. I гл. 2 — аналїза повісти про Володимира). Маркевичъ О лЂтописяхъ, I (Записки одеськ. унив., т. XXXVI, 1883, і осібно). Архангельскій Первые труды по изученію нач. рус. лЂтописи (кінчить ся 40-ми роками, Уч. зап. казан. ун. 1886 і осібно).



    Найновійша лїтература — в справі авторства чи редакторства Нестора: Шахматовъ НЂсколько словъ о Несторовомъ Житій ?еодосія (ИзвЂстія отд. рус. языка, 1896, рецензія моя в Записках Н. тов. ім. Ш. т. XVII). Е. Щепкін — Zur Nestorfrage (Archiv fur sl. Philologie т. XIX, 1897). Моє: Нестор і лїтопись (Привіт, ювилейний збірник д-ра Франка, 1898). Відповідь Шахматова на статю. Щепкіна в ИзвЂстіях, 1898, I. В справі редакцій лїтописи і її джерел працї Шахматова: О начальномъ кіевскомъ лЂтописномъ сводЂ (Чтенія москов. іст. тов. 1897, III і осібно). Исходная точка лЂтосчисденія Повісти временныхъ лЂтъ (Ж. ?. ?. П. 1897, Ш), Хронологія древнЂйшихъ русскихъ лЂтописныхъ сводовъ (ib. кн. IV, рецензія в Записках т. XXI), ДревнЂйшія редакціи ПовЂсти временныхъ лЂтъ (ib. кн. VII, статя лишилась недокінчена, автор підходить до поставлених в нїй питань на ново, і з иньшого боку в статї Общерусскіе своды). Кіевопечерскій Патерикъ и Печерская лЂтопись (Ж. М. Н. П. 1898, Ш), Начальный лЂтописный сводъ и его источники, 1900 (Юбилейный сборникъ В. ?. Миллера — ИзвЂстія моск. общ. люб. антроп. и этногр. т. 97), Древнеболгарская энциклопедія X в. Визант. врем. 1900, — оцїнки в Записках т. 40 і 45), Общерусскіе лЂтописные своды XIV и XV вЂковъ (Ж. М. Н. П. 1900, IX і X, 1901, XI — тут про найдавнїйшу лїтопись в гл. IV, оцЂнка в Запписках т. LIX). Srkulj Die Enstehung der altesten russischen sog. Nestorchronik, 1893 (слабеньке). Истринъ Одинъ только переводъ Псевдокаллис?ена, а древнеболгарская энциклопедія X віка . — мнимая (Визант. врем. 1903) — реплїка на статю Шахматова. Нарештї, з останнїх праць Шахматова (поми\\601\наючи спеціальнїйші, вичислені вище) — Разысканія о древнЂйшихъ русскихъ лЂтописныхъ сводахъ,_1908.



    Про иньші лїтописні збірники і компіляції головнїйше: окрім згаданих праць Шахматова: О начальномъ кіев. сводЂ, ДревнЂйш. редакціи и Общерусскіе своды, ще його-ж: Симеоновская лЂтопись XVI вЂка и Троицкая начала XIV в. (Изв. отд. рус. яз. 1901). Ермолинская лЂтопись и Ростовскій владычніій сводъ (ib. 1903) і замітки про Никонівсвку компіляцію (ib. 1900, з поводу книги Лихачева). Далї: Сениговъ ИзслЂдованія о новгородскихъ лЂтописяхъ и Россійской исторіи Татищева, 1887. Янишъ Новгородская лЂтопись и ея московскія передЂлки, 1878. Тихомировъ О сборникЂ именуемомъ Тверскою лЂтописью (Ж. М. Н. П., 1876, II), йогож НЂсколько замЂтокъ о новгорродскихъ лЂтописяхъ (Ж. М. Н. П., 1891, IX) і ОбозрЂніе состава московскихъ лЂтописныхъ сводовъ (ЛЂтопись занятій археогр. ком. X, 1895) — огляд пізнїйших частин Воскр., Нико,н Соф., і 4 Новг. л. ПолЂновъ ОбозрЂніе лЂтописи Переяславля Суздальскаго (Ученыя записки H отд. петерб. акад. I. 1854). Лавровскій ИзслЂдованіе о лЂтописи Якимовской (ib. II, 1856). Про Степенну книгу розыідка Васенка. Про компіляцію Татїщева — вищеназвана праця Сенїґова; але і видана Татїщевим Якимівська лїтопись і його власна компіляція вимагають ще нової критичної оцїнки. Важнїйші екстраваґнції пізнїйщих коппіляціій супроти текста Лаврент. кодекса зібрав Бестужев-Рюмін в згадній вище працї; регабілїтації їх причвятив кілька сторін Шахматов в згаданій працї Общерусскіе своды (X с. 164 і далї). Ширший, дуже інтересний звід версій з пізнїйших компіляцій і парафраз зробив Гілров п. т. Преданія руссклй начальной лЂтописи, 1878 (вийшло лише в 1890-х рр.), але тільки до смерти Ольги. Перегляд рукописного матеріалу: Шиловъ, Описаніе рукописей содержащихъ лЂтопиные тексты, 1910 (ЛЂтоп. зан. археогр. ком. XXII).



    Дрібнїйша лїтература у Иконникова Опытъ русской исторіографіи, т. II.



    II. Норманська теорія.



    Історію норманскої теорії в історіоґрафії треба почати від Повісти временних лїт, бо автори і редактори її, особливо останніх редакцій виходили з переконання, що Русь — то оден з варязьких народів, а Варяои — се північно-ґерманські народи на балтийськім побережу: „сице бо звахуть ся ты Варягы Русь, яко се друзии зовут ся Свеє (Шведи), друзии же Урмани (Нормани), Аньгляне, инии Готе (Готлянд) — тако и си“. Варягами на Руси X — XI в. звали ся дружини, зложені переважно чи виключно з Скандинавів; редактор Повісти виразно відріжняе їх від Словян і як видко з наведеного тексту, уважає назву Варягів етноґрафічною — загальним іменем північно-ґерманських, чи властиво — скандинавських народів. Се зовсїм ясно у нього, і зовсїм природно пізнїйше ми стрічаємо толковання, що варязькі князї були „Нїмцї“, як то читаємо в численних перерібках Повісти 1), або Шведи, як в Новгородї 1613 р. мотивували вибір на володаря шведського королевича тим, що й перші князї прийшли звідти 2).



    1) Див. напр. виказ їх у Гилярова Преданія с. 107.



    2) Так принаймнї оповідає про се сучасний шведський історик Відекінд в своїй Historia belli sueco-mosco\/itici, від котрої деякі норманїсти ведуть новійшу норманїстичну лїтературу.



    З початком наук
    Страница 53 из 55 Следующая страница



    [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ] [ 51 ] [ 52 ] [ 53 ] [ 54 ] [ 55 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 55]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.