LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ ІI. XI-XIII ВІК Страница 100

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    а й більш матеріально Ярополка, свого тїточного брата. ІІід час боротьби за Волинь в 1098-9 рр. волинський Давид проти київського Сьвятополка удаєть ся по поміч до Володислава-Германа, але сей останнїй дав себе закупити Сьвятополку, также тїточному брату свому, й зістав ся невтральним; в дальшій війнї й Давид, і Сьвятополкович Ярослав зарівно тїкають у Польщу, коли їх побивають. Коли сей Ярослав, чверть віка пізнїйше, прийшов до конфлїкту з Мономахом, Поляки (Болеслав Криворотий, Ярославів шваґер) підтримували Ярослава досить енерґічно і кілька разів давали йому поміч, хоч се в кінцї й не богато помогло йому 9).



    З свого боку й польські княжичі знаходили захист на Руси: до Сьвятополка подав ся по смерти батька, Володислава-Германа, Болеславів брат Збіґнєв, і Ярослав Сьвятополкович потім помирив його з Болеславом 10). Коли по смерти Болеслава Криворотого 11) розпочала ся боротьба між його синами, старший Болеславович Володислав удав ся по поміч до Всеволода Ольговича, супроти звязків свого молодшого брата Болеслава Кучерявого в Мстиславичами. Він посвоячив ся з Ольговичами, оженивши свого малого сина (Болеслава Високого) з донькою Всеволода Ольговича й піддержував його самого і його сина Сьвятослава, волинського князя, в їх боротьбі з Мстиславичами й Володимирком галицьким. З свого боку Всеволод піддержує Володислава в його боротьбі з братами (тодї то Ольговичі дістали при угодї з Володиславовими братами Визну). Коли ж Володиславу вкінцї прийшло ся тїкати з Польщі (1146), вислав він свого сина в Київ 12).



    Брати Володислава піддержували знов своро шваґра Ізяслава Мстиславича, хоч і не дуже енерґічно, як ми бачили, бо не могли своїми силами свобідно розпоряджати супроти заходів Володислава. Тут знову повторяєть ся клясична констеляція: польські князї помагають волинському князю, Ізяславу, проти галицького (Володимира) і проти киїчського (Юрия). Союз сей лучви ся разом із шлюбними звязками; джерела наші не дають докладнїйших поясснень сих звязків, але недавнїми часами було доведено зовсїм правдоподібно, що Ізяслав оженив свого сина Мстислава з сестрою Болеслава Кучерявого 13).



    Сей союз між волинською династиєю Ізяслава й польськими князями держить ся і далї потім, тільки звістки про волинські справи з сих часів досить скупі. Знаємо, що підчас боротьби з Юриєм Мстислав Ізямлавич шукав помочи в Польщі 14), хоч і не знаємо, чи дістав дїйсно. Пізнїйше на союзї з Поляками опирав ся він у своїх спорах за Київ з Ростиславичами (1169), але здаєть ся, теж далї дипльоматиї справа не пішла 15). Син Мстислава Роман, бувши волинським князем, жив у незвичайно тїсних зносинах з польськими князями, звертав ся часто за помочию до них в своїх справах, як от у своїй галицькій авантурі 1188-9 р., кілька разів, потім у боротьбі з Рюриком, — і з свого боку давав поміч польським князям у їх усобицях: в боротьбі Казимира з Мєшком 1191, потім помагав Казимировичам, 1195 р., а певно, що з обох сторон такі факти трапляли ся й частїйше, нїж ми знаємо 16). Сї заявки були цїнні для Романа особливо тодї як він мав ворогів і від Галича і від Київа, хоч польська поміч взагалї не була дуже значна, бо польські князї мали тодї свої домашні клопоти.



    Взагалї про якусь більш ясну і постійну княжу полїтику на Волини можна говорити від тодї, як тут загнїздила ся своя династия — себ то від середини XII в. Але полїтику сеї династиї — Мстиславичів можна схарактеризувати одним словом як не-волиньску. Мстиславичі легковажать собі свої волинські волости та все шукають чогось лїпшого. Ізяслав цїлий вік бореть ся за київський стіл, держачи Волинь тільки в резерві, як ми вже то бачили. Так само й його син Мстислав духом живе в Київі, хоч доля судила йому тільки „діткнути ся” золотого київського стола. Так само пильнує Київа його молодший брат Ярослав луцький. Сыпроти упадку Київа з кінцем XII в. в дальшій ґенерації тільки поменьші князї, як от луцькі Ярославичі (Інгвар і його син Ярослав) інтересують ся Київом і там часами засїдають. Старша лїнїя — Роман і його син Данило вже Київом помітують, а звертають, всю свою енерґію на те, аби здобути Галичину.



    Не можна в тім не добачити інтересної паралєлї з полїтикою иньшої династиї — чернигівської. Ріжниця тільки в тім, що успіхи чернигівської династиї були не трівкі, не йщли дальше особистих успіхів того чи иньшого князя, тим часом як волинським князям удало ся осягнути щось реальнїйше: сполучити трівко Волинь з Галичиною й засснувати сильну державу, що істнувала півтора столїтя, не без певних користей для національного й культурного розвою українсько-руського народу.



    Про полїтичну дїяльність громади — віча в Волинських землях XI-XII в. лїтопись говорить дуже мало, і тут таки мусїла вона де що замовчати, бо земля переживала занадто важні переміни в своїм полїтичнім житю, аби могла все зіставати ся їх пасивним сьвідокм. Одинокий факт, проказаний нам лїтописею, маємо з війни 1098 р., коли Ростиславичі, галицькі князї, обллжили Володимир. Іґноруючи кн. Давида, що засїв в містї, Ростиславичі удаюиь ся тодї безпосередно до громади і жадають видачі трох Даыидових бояр, яко інїціяторів Василькового ослїплення, і громада змушує Давида їх видати. „Послали сказати Володимирцям :„ми не прийшли на ваш город, анї на вас, а на наших ворогів: Туряка, Лазоря і Василя, що намовили Давида, і послухавши їх поробив те все Давид. Хочете за них бити ся — ми готові! Як нї — то видайте тих нпших ворогів. Почувши се, горожане „созвонили” віче, і сказали Давиду люде на вічу: „видай тих мужів,_бо ми не будемо за них бити ся! за тебе готові бити ся, а за них не бємо ся! як же не хочеш, то відчинимо городські ворота, і тодї сам собою клопочи ся”. Приходило ся Давиду їх видати. Сказав, що їх нема — бо післав був їх до Луцька, і з тої дороги Туряк утїк до Київа, а Лазор і Василь пішли в Турійськ. Люде прочули, що вони в Турійську й підняли крик на Давида 17): „виюай, кого вони хочуть, а як нї — то піддамо ся!” Давид післав і казав привести Васил і Лазоря, і віддав їх Ростиславичам, і стала ся згода в недїлю. А другого дня, в понедїлок, на зорях, повісили Ростиславичі 18) Лазаря й Василя й розстріляли стрілами” 19).



    Сей епізод дуже добре показує, що володимирська громада вміла не гірше від иньших рядити в трудних хвилях справами землї, й подібних епізодів, певно, буввало в житю й більше. Але в нїм я піднесу ще ту заяву Володимирцїв, що вони готові бити ся за Давида, як характеристику їх загальної династичної полїтики. Дїйсно, не тільки з сеї заяви, а і з цїлого оповідання про волинську війну 1098-9 рр. видко, що Володимир і взагалї Волинь уважали династию Ігоря Ярославича за свою, і дїйсно були готові „бити ся” за неї і за свого „отчича” Давида Ігоревича. Натомість на динпстию Ізяслава Ярославича, що перехопила Волинь від Ігоревої й кілька разів пробувала тут закоренити ся, дивила ся Волинь як на чужу.



    Так Ярополк Ізяславич нпр. очевидно не мав анї трохи підпертя в землї і при кождім нападї мусїв заберати ся з Володимира та шукати якоїсь сторонньої помочи, аби його знову на володимирськім столї посадила: так було підчас його конфлїкту з Ростиславичами і потім в війнї з Всеволодом (1084 і 1085). Натомість коли Сьвятополк прийшов у 1099 р. на Давида, Володимирцї боронили ся завзято: облога трівала сїм тижнїв, і на сей раз, видко, громада не наставала на свого князя, аби пібдав ся, бо справа дотикала ся не шкірм якихсь лихих дорадників-бояр, тільки його самого, його династиї, а з тим — і полїтичної окремішности землї. Вкінцї Давид сам не витримав — піддав ся, і Сьвятополк опанував місто. Але як кілька місяцїв пізнїйше Давид прийшов знова під Володимир, місто зараз піддало ся йому, і тільки Сьвятополкова залога в замку задержала ся і помогла Сьвятополковим союзникам вернути місто. Те саме повторило ся на ново трохи згодом: і Луцьк і Володимир піддали ся від разу Давидови, коли він лише з'явив ся 20). Ріжниця в відносинах землї чи її центрів до ріжних династий очевидна і зовсїм не двозначно показує нам полїтику землї 21).



    Як відомо, династия Ігоря, в особі Давида Ігоревича не удержала ся на Волини й мусїла перейти на маленьке сусїднє Городенське князївство. Волинь знову переходить в руки династиї Ізяслава Ярославича, але ся династия таки не має опертя в землї і не може в нїй устояти ся. Се виразно показало ся в конфлїктї Ярослава Сьвятополковича з Мономахом; ще в перший похід Мономаха на Ярослава Ярослав остояв ся: по довгій, двомісячній облозї, Мономах помирив ся з ним. Але при новім конфлїктї Ярослав, не чекаючи навіть ворожого війська, подав ся з Володимира, бо, видно, зрозумів ситуацію. Дїйсно його бояре зараз перейшли до Мономаха 22), і Волинь піддала ся без боротьби. Коли Ярослав прийшов потім з великими силами, Володимир не піддав ся йому, невважаючи, що залога в нїм була дуже не велика: очевидно, Володимирцї не почували ся до нїякого обовязку супроти Ярослава.



    Стративши династию Ігоря, Волинь признає своєю династиєю Мстиславичів, коли вони, по кількох перемінах, осїдають ся тут уже на певно в серединї XII в. Се показало ся виразно, коли Юрий кілька разів попробував відібрати від них Волинь для свого братанича Володимира, сина Андрія, що з руки Мономаха сидїв кільканадцять лїт в Володимирі. Волинь стояла при Мстиславичах — при Ізяславі, потім при його синї Мстиславі. Кампанїя 1149 р. скінчила ся на нїчім, обмеживши ся довгою, шеститижневою облогою Луцька, так само і кампанїя 1155 р. (нрва облога Луцька). 1157 р. прийшло до недовгої, але дуже завзятої облоги Володимира; „стояли під Володимиром десять днїв, обложивши город, і богато крови пролило ся між ними, — люде гинули від ран”. Юрий побачив, що нїчого не візьме, і залишив облогу. Підчас її трапив сят акий характеристичний епізод: Юриїв кандидат на Волинь Володимир Андрієвич з частиною війська пустив ся під Червень. Червняне зачинили перед ним ворота, тодї він попробував покликати ся на свої отчинні права: підїхав під город і почав говорити до Червнян: „я прийшов до вас не з війною, ви були милими підданими мого батька, і я в
    Страница 100 из 149 Следующая страница



    [ 90 ] [ 91 ] [ 92 ] [ 93 ] [ 94 ] [ 95 ] [ 96 ] [ 97 ] [ 98 ] [ 99 ] [ 100 ] [ 101 ] [ 102 ] [ 103 ] [ 104 ] [ 105 ] [ 106 ] [ 107 ] [ 108 ] [ 109 ] [ 110 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 60] [ 60 - 70] [ 70 - 80] [ 80 - 90] [ 90 - 100] [ 100 ] [ 110 - 120] [ 120 - 130] [ 130 - 140] [ 140 - 149]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.