Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ ІI. XI-XIII ВІК Страница 103

слЂже отмьстьє створи держателю града того и вьдасть и в руцЂ Данилу”.



28) Іпат. с. 524.



29) Іпат. с. 610-1.



30) Іпат. с. 144, 168, 175, 205.



31) Іпат. с. 481, 483 (коло 1210 р.).



32) Іпат. с. 487.



33) Іпат. с. 486-7.



34) Десь в р. 1214-5.



35) Іпат. с. 593.



36) Нпр. згадуєть ся „дворный слуга (Володимирра), любимы сынъ боярьскый Михалевичь именемъ Рахъ” — Іпат. с. 584.



37) Іпат. с. 608-10.



38) Іпат. с. 601, 609-10. Що слово „списа” не завсїди треба розуміти буквально, показує запись номоканона 1286 р. — „списанъ бысть сий помоканонъ боголюбивымъ княземъ Владимиромъ сыномъ Васильковимъ и боголюбивою вняжнею Ольгою Романовною... Ппшущимъ намъ сия книгы поЂхалъ господь нашь (Володимир) къ Ногоєви, а госпожа наша оста во Володимери” — Срезневскій Древніе памятники с. 147. Отже слово „списа” часом значить „замовив написати”. В оповіданню про Володимира можна розріжныти просто „списа” і „самь списа'', і се остатнє розуміти про книги ним самим списані, як то приймають звичайно. Але трэба признати, що деяке місце для сумнїву зістаєть ся й тут.



39) Волковъ Статистическія свЂдЂнія о сохранившихся древнерусскихъ книгахъ, 1897, с. 34. Пор. критику прийнятого ділєктичного крітерія в брошюрі проф. Кримського Филологія и погодиснкая гипотеза.



40) Срезневскій Древніе памятники с. 147, 149, 158, Записки Наук. тов. ім. Шевченка т. XIV бібл.с.40. Галицьке евангелиє я датую 1282р. з таких причин: день записи може вказувати на роки 1265, 1271, 1282 (на пізнїйші не можна думати, бо инакше було б не шість, а сїм тисяч в датї, и вона б не могла складати ся зі стількох цифр). Юрий, що був дуже молодим в 70-х рр. (він женив ся 1282 р.), ледви чи міг згадувати ся тоді разом з батьком; знов же згадка про нього, думаю, вккзує на його тїснїйшу волость, Холмську землю.



41) Іпат. с. 585-6, 598-9. Що Дунай був чоловік з репутацією, показує епізод з Конрадом мазовецьким, де він, діставши з Люблина запросини — їхати в Краків княжити, просить у Володимира: пошли со мною своєго Дуная, ать ми честно” (аби бачили, яку ти минї честь показуєш) (Іпат. с. 598).



42) Диевнія россійскія стихотворенія собр. К. Даниловымъ с. 22, 203. Імена Волини й Галича великоросийським рапсодам здавна стали незрозумілі, й наслїдком того появили ся такі дивовижні варіанти як нпр. в Онежських билинах зібр. Гільфердінґом (ІІ 128, пор. 130):



Да изъ тою ли со Галичи со проклятоей



А й со той ли славноя съ ИндЂи со богатоей



А съ того славнаго богата съ Волынь-города,



Съ Волынъ-города да со индЂйскаго і т. и.



43) Піснї про Романа не раз обговорювали ся в лїтературі. Звязав їх з Романом волинським у перше Безсонов, при виданню збірника Рибнїкова (I ст. IV-V). Найважнїйша праця про них — Жданова ПЂсни о князЂ РоманЂ (Ж. М. Н. П. 1890, увійшиа в його книгу Русскій былевой эпосъ), окрім того Антонович і Драгоманов Историческія пЂсни малорусскато народа І с. 41-2, Костомаров у рецензії на сю книгу — ВЂстникь Европы 1874, XІІ, Потебня Объясненія малорусскихъ пЂсенъ с. 58, О. Мілєр у Галахова Исторія рус. словесности І с. 120-l, H. Коробки Весенняя игра — пЂсня „Воротаръ” и пЂсни о кн. РоманЂ, ИзвЂстія II отд. академіи, 1899, II. Особливо дослїдники займали ся веснянкою „Воротарем”. Костомаров, Потебня, Коробка поясняли її симболїчно, мітольоґічно, відкидаючи історичне толкованнє: але навіть ставши на мітольоґічну точку треба відповісти на питаннє: яким чином прийшло в сю веснянку імя Романа, і які реальні факти з його житя на се вплинули?



44) Пробовано ще близше означити фактичну основу сеї піснї — нпр. посадженнє Данила на стіл в Галичи 1211 р., але — ne quid nimis.



Розділ VII. Галичина і Угорська Русь.



Русько-польська боротьба; Ростислав і Ростиславичі; боротьба з Ярополком; ослїпленнє Василька, його пляни, війна 1098-9 рр.; галицька полїтика супроти Волини й Київа; відносини до Угорщини і Візантиї, відносини Польщі; полуднева кольонїзація.



Друге поколїннє Ростиславичів, подїл Галичини і усобиця. Бунт Галича; сполученнє Галичини в рукаах Володимирка; дальша доля Івана Берладника. Полїтика Володимирка на Руси, кампанії 1144 i 1146 р.; відносини до Польщі й Угорщини; союз в Візанииєю, боротьба з Ізяславом 1149-51, галицькі кампанїї 1150 і 1152 р.; смерть Володимирка; оповіданнє про неї Київської лїтописи, характеристика Володимирка.



Ярослав — його характер і становище, відносини до Ізяслава й кампанїя 1154 р., переміни в галицькій полїтицї супроти Волини; справа Івана Берладника, його похід на Понизє й кінець; відносини до Угорщини й Візантиї; родинні справи Ярослава, повстаннє галицьких бояр, дальші відносини Ярослава до сина; смерть Ярослава. Галицька усобиця, зносини боярства з Романгм, утеча Володимира, перше запанованнє Романа в Галичу, угорська окупація, похід Ростислава Берладничича, поворот Володимира; його смерть; кінець династиї.



Територія Галичини — границя волинська і польська, карпатське підгірє, пограниче русько-польсько-угорське, границя угорська; полудневе пограниче. Значнїйші осади: Перемишль, Сянок, Ярослав, Звенигород, Городок, Теребовль, Галич, його місце, його памятки, Синевідсько, скальні замки й печери на Підгірю, Покутє і Понизє, Львів.



Внутрішнї відносини, громада в XII в., її становище супроти династиї Романа, її антипатиї до боярства, слабкість громади; розвій боярства, його сконсолїдованнє, становище в XII в., його полїтична програма XII-XIII в., йшго неудача; культурне житє: сполученнє елєментів східнїх і західнїх — в культурі, в явищах житя.



Угорська Русь, матеріал до пізнання її; її історія; її орґанїзація в XII-XIII в., комітати, суспільна еволюція XI-XIII.в., ґеоґрафічні відміни в сїй еволюції; королївські замки, розвій привілєґіованої власности, економічні обставини, господарство, суспільні верстви, йобадьони; їх упадок; піддані панські, еманципація невільників; етноґрафічні елєменти — руський, мадярський, нїмецький.



РУСЬКО-ПОЛЬСЬКА БОРОТЬБА; РОСТИСЛАВ І РОСТИСЛАВИЧІ; БОРОТЬБА З ЯРОПОЛКОМ; ОСЛЇПЛЕННЄ ВАСИЛЬКА, ЙОГО ПЛЯНИ, ВІЙНА 1098-9 РР.; ГАЛИЦЬКА ПОЛЇТИКА СУПРОТИ ВОЛИНИ Й КИЇВА; ВІДНОСИНИ ДО УГОРЩИНИ І ВІЗАНТИЇ, ВІДНОСИНИ ПОЛЬЩІ; ПОЛУДНЕВА КОЛЬОНЇЗАЦІЯ.



Західнїй край! Що можна сказати, чи властиво — чого не можна сказати про найдавнїйшу історію сього західнього краю української території, вказав я давнїйше 1). Угорську Русь наші лїтописцї, навіть галицькі і волинські замовчали зовсїм, і нам прийдеть ся збирати для неї дрібні звістки з пізнїйших угорських грамот. Про Галичину до середини XII в. маєом лише кілька уривкових звісток 2).



В поглядах лїтописця Галичина предстваляєть ся краєм відвічного суперництва Руси і Польщі; такою виступає вона на сторонах лїтописи уже в першій зістцї, про прилученнє її за Володимира. Я вище вказав 3), що ся лїтописна звістка баламутна в своїм представленню, але вона цїкава, як відгомін боротьби Руси з Польщею за Галичину в XI в., про котру також не знаходимо докладних вістей в наших джерелах. Друге цїкаве в сйї звістцї, що тут Перемишль виступає як головний, найдавнїйший центр пізнїйшої Галичини. Дуже можливо, що він уважав ся давнїйше зашальним центром для цїлого Підкарпатя, тодї бо він був ще таким пограничним містом яким став тепер. Я вказував, що пограничні, мішані русько-польські маарки зближали ся до Висли, а збита руська кольонїзація мусїла досить виходити за свою теперішню границю на рівнинї, і коли за Володимира руська полїтичнс границя тягла ся „аж по Краків”, вона ледво чи виходила дуже значно за ті мішані території.



Пізнїыше руським князям рідко коли (хиба ще за Ярослава) удавало ся в цїлости вернути ся до Володимирової границї; загорнути ті мішані території. Противно, від коли Краків звязано тїснїйше з Польською державою, Поляки починають сягати й по чисто руські землї. За Болеслава Хороброго, під час ослаблення Руси по смерти Володимира, Поляки правдоподібно забрали не тільки волинське Забуже, але й Галичин,у і вернено сї втрати назад аж кільканадцять лїт пізнїйше. Звістки про новий атак маємо в 1070-х рр., під час вигнання Ізяслава, але чи здобула тодї що небудь Польща, не знати; у всякім же разї якихось тривалійших і значнїйших усьпіхів вона певно тодї не осягнула, хмба щось дуже малозначне й ефемеричне. Головна маса галицьких земель від Ярославової ревіндикаціі мусїла зіставати ся в руках руськхи князїв, чи то злучена разом з Волинею, чи осібно 4).



При подїлї земель за Володимира Галичину злучено в одну волость з Волинею в руках Бориса, потім Всеволода. Пізнїйше переходять в безпосередню власть київського князя. В 50-60 рр. в Галичинї, мав, правдоподібно, сидїти Ростислав, син старшого Ярославичв Володимира, і вона була відлучена від Волини, аж доки Ростислав не вттїк до Тмутороканя (1064 р.). Причини сеї утечі незвістні; правдоподібно, були ними інтриґи Ярославового стрия і сусїда Ізяслава, що здобувши Волинь, хотїв прилучити до неї й Галичину. Два роки пізнїйше Ростислав заоинув від грецької отруї, лишивши у лїтописця симпатичну память: „сей Ростислав був муж на війну відважний, зростом гарний, лицем красний, для вбогих милосердний”. Його три сини мусїли тодї зістати ся ще дуже молодими: на історичну арену вони виходять аж кільканадцять лїт пізнїйше. Полишили ся вони, правдоподібно, без усяких волостей, бо звичайно старші свояки загортали спадщину таких „ізгоїв”. Правдоподібну їх отчину — Галичину загорнув разом з Волинею Ізяслав, а по його смерти тримав сї волости його син Ярополк 5).



1081 р. вперше виступають сини Ростислава. Того року Володар Ростиславич і Давид Ігоревич втікли, не знати звідки — може бути з Володимира, де держав сих претендентів під своїм доглядом Ярополк, і пробували осїсти ся в Тмутороканю, де княжив Ростислав перед смертию. Се їм не удало ся: Тмуторокань мав иньшого хозяїна — Олега Сьвятославича. Потім
Страница 103 из 149 Следующая страница