LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ ІI. XI-XIII ВІК Страница 105

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    Володислав Сьвятий, десь не задовго перед смертию († 1095) вчинив великий похід на Русь, звідти в Польщу і Чехию (!). Подробицї сього походу часто зовсїм лєґендарні (так з ним звязано оповіданнє, як Угри при облозї Кракова здурили Поляків, що вони мають великі запаси поживи і можуть тягнути облогу без кінця). Але в самім фактї такого нападу Угрів на Галицьку Русь, — чи в спеціальнім походї, чи принагідно, — нема нїчого неправдоподібного; тим можна пояснити собі, чому 1099 р. Сьвятополк звернцв ся до Угрів по поміч на Володаря. Поводом до того Володиславового походду на Русь угорська хронїка ставить се, що Русини накликали були Половцїв на Угорщину. Вона представляє його дуже успішним. Русинр мали просити милосердя у короля „і обіцяли королеви бути йому вірними у всїм”. Та се, очевидно, звичайна шаблбонова фраза, бо нїяких близших подробиць сього походу хронїка не знає, і навіть не мотивує пізнїйшого походу Угрів на Русь, 1099 р., „непослушністю” галицьких князїв, як випадало-б для консеквенції 17).



    Угорський пхоід 1099 р., очевидно, робив ся з тим, щоб захопити собі щось з Галичини; між Ярославом і Кольоманом могба бути на тім пунктї умова. Але катастрофа, яка спала на короля завдяки Половцям, на довго відбила у нього охоту до нових проб. Угорська хронїка оповідає, що Кольоман умираючи заповів сину пімстити ся на Русинах за неславу, а похід Стефана на Волинь 1123 р., на заклик того-ж Ярослава, уважає походом для сповнення батьківського заповіту. Але з того походу, як знаємо, також нїчого не вийшло, зрештою він навіть не був вимірений на Галичину, бо Ростиславичі виступали в нїм союзниками Ярослава і Угрів, так що можна сказати — Перемишльська битва забезпечила Галичину на цїле столїтє від угорських апетитів, як забезпечила від волинських.



    В звязку з угорським конфлїктом, а також і з заінтересованнєм Подунавєм, як ми помічаємо у Ростислввичів, спеціально у Василька 18), могло стояти зближеннє їх до Візантиї. На нього натякає нам шлюб Володарівни з сином імператора Олексїя Комнена 19). Пізнїйший союз Володимирка Володааревича з Візантиєю таким чином міг бути лише продовженнєм давнїйших відносин.



    Про відносини до Польщі вперше чуємо в лїтописній записцї під 1092 р.: „сього року воювали Польщу Половцї з Василем Ростиславичом 20). Поясненнє для сеї відірваної звістки знаходимо в наведеній вище 21) сповіди Василька у володимирськім вязненню, де він боротьбу з Польщею виставляє задачею свого житя:



    Характеристично, що антітеза Руси й Польщі так глубоко була відчута і висловлена в нашім письменстві вперше під впливом обставин галицького житя. Вона утворила ся, очевидно, під впливом тієї боротьби за пограничні марки й західнї руські землї, про яку я говорив вище. Слова Василька: „мьстити Рускую землю” можуть мати двояке значіннє: боронити Русь від претензій польських і мстити ся за давні змагання Поляків — відірвати західнї руські землї. Котре з них нї вибеоемо, се не богато зміняє справу. Очевидно відносини були напружені, боротьба йшла далї. Василько одначе чув себе сильнїйшим, він уважав можливим перенести боротьбу на польський ґрунт і навіть знищити Польщу — „возму”, себто зруйную, „землю Лядскую”.



    Ослїпленнє мусїло, розумієть ся, в значній мірі спаралїжувати на далї воєвничі пляни Василька, але боротьба йшла таки, тільки її провадив тепер головно Володар. Длуґош, що тут черпав по всякій правдоподібности з затраченого руського джерела, оповідає, що Володар часто нападав на польські землї й забирав добиу, поки його Поляки не зловили підступом в однім нападї, 1122 р. Головну ролю при тім мав відограти оден Поляк Петр Власт, або Петрко, як його зве Київська лїтопись, що бувши в службі Володаря, зрадив його й видав Полякам. Сей епізод мав великий розголос і описував ся боагто разів в сучасній руській і польській лїтературі, обробляв ся з лєґендарними подробицями, а завдяки тому, що сей Петро, збогачений своєю долею в викупі Володаря, щедро жертвував на цкркви, — перейшов і в західно-европейську лїтературу. За викуп Володаря Поляки жадали від Василькп неможливих сум — 80 тис. гривпн, і нарештї мали згодити ся на 20 тис. гривен, виплачених по части дорогими річами; при тім Володар мав помирити ся з Болєславом. Так оповідають джерела 22). О скільки певне було се помиреннє, тяжко вгадати, бо Володар два роки пізнїйше помер, але що його сини розпочали свою дїяльність походом на Польщу, то з сього-б виходило, що пригода Володаря не богато причинила ся до полїпшення віднносин між Галичиною і Польщею.



    В тій же сповіди Василька маємо ми далї ще иньші цїкаві признання. Оповівши, як він спровадив до себе Берендичів, Печенїгів і Торків і хотїв з ними воювати Польщу, Василько каже: „потім хотїв я перейняти Дунайських Болгарів і осадити їх у себе, а далї хотїв просити ся у Сьвятополка і у Володимира на Половцїв: піду собі, думав, на Половцїв, аби собі або славу здобути або головою наложити за Руську землю”...



    З сих слів бачимо, що Василько, хоч уживав Половцїв для війни з Польжею, як ми то бачили вище, зовсїм не був принципіальним приятелем Половцїв, противно — мріяв про боротьбу з ними. По друге — що він дуже дїяльно заходив ся коло кольоїнзації своїх земель ріжними іноплеменними елєментами, турецькими недобитками, а думав навіть про спровадженнє до себе Болгар (се були часи повного упадку Болгарії, по страшних візантийських війнах, серед нових печенїзько-половецьких спустошень). Сї два заміри — боротьбу з Половцями і кольонїзаційні заходи властиво треба получити оден з другим.



    Сї звістки про колбонїзаційні пляни Василька ми мусимо розуміти про кольонїзапію галицького полудневого погранича. Вони припадають на ті часи, коли й по иньших землях переведено або переводжено ще кольонїзацію пограничних з степом земпль тими „Берендичами, Торками, Печенїгами”; з рештою, се зовсїм не був елємент придатний на те, аби вводити його в середину оселої руської людности. Я думаю, що тут іде мова про кольонїзацію галицького „Понизя” — земель по середньому Днїстру, між Днїстром і Богом, і земель заднїстрянських. В звязку з сим мусїли стояти й пляни боротьби з Половцями, що стояли на перешкодї такому кольонїзаційному походу на схід і на полудень.



    Сим кольонїзаційним рухом треба поясняти те значіннє, яве в першій половинї, і то видко — ще за Василька, здобуває собі заднїстрянський Галич. В 1090-х роках столицею Василька уважав ся Теребовль, але здаєть ся ще перед смертию Василька старшим столом став Галич. В усякім разї — не пізнїйше як у 30-х рр. став він столицею полудневої Галичини, а в 40-х стає вже столицею цїлої Галичини, сполученої в руках Володимирка. І коли ми бачимо, що в серединї XII в. Галичина опанувала вже середнє Поднїстровє так, що одною рукою сягає по київське Побуже та на Погорину, а другою — в околицї нижньоо Дунаю, то з всякою правдоподібністю можемо, ба й мусимо думати, що кольонїзація Понизя вже перед тим зробила свої пепші поступи, отже приймати їх в значній мірі як результат кольонїзаційної і взагалї — внутрішньої полїтики Василька.



    1124 р., в оден рік умерли обидва Ростиславичі — Володар і Василько. Як бачимо, їх тридцятьлїтнє князюваннє в Галичинї становить дуже важну добу в історії сеї країни, й енерґічна та добре обрахована дїяльність сих князїв мала дуже важні наслїдки для неї й навіть і взагалї для України-Руси. Рядом завзятих, більш або меньш щасливих війн оборонено самостійність Галицької землї від Волини, від Польщі й Угорщини. Важність боротьби з Польщею й Угорщиною з національного й культурно-історичного погляду сама собою ясна, але я мушу додати, що й боротьба з Волинею була не позбавлена сеї ваги, хоч на перший погляд може виглядати на просту усобицю. Важно було, аби Галичина вийшла з ролї київської прищіпки, якою була так довго Волинь, аби вона стала метою для своєї династиї, яка-б цїлим рядом лїт, з поколїння в поколїннє, подбала про забезпеченнє сеї загроженої позиції, що могла бути легко занедбана в ролї київської провінції, серед завірюх, що абсорбували увагу київського правительства. Завдяки дїяльности перших Ростиславичів ся галицьаа рпоґрама була осягнена. Забезпечено істнованнє галицької держави й галицької династиї; кольонїзацією розширено її терен і тим помножено сили для боротьби; заложена основа для більшого значіння сеї далекої руської волости, і треба було тільки аби в дальшій ґенерації знайшов ся чоловік, щоб потрафив використати вже зроблене і дальше повести Галичину по вказаній дорозі. Він і знайшов ся — в особі Володаревого сина Володимирка.



    Примітки



    1) Т. І с. 184 і далї, і вище с. 359-362.



    2) Лїтературу Галичини див. в прим. 9.



    3) Т. І с. 433 і далї.



    4) Див. вище с. 13, 59, 63.



    5) Див. вище с. 52, 71.



    6) Про се див. вище с. 75. Ваганнє в датї зрештою може бути не велике: між 1084 і 1087 рр.



    7) Іпат. с. 167.



    8) Я маю одначе те вражіннє, що автор повісти про волинську війну увсжав сей закид Ростиславичам про Ярополкову смерть не правдивим. Пор. слова Василька в тій повісти: „клену ся Богомь и єго пришествиємь, яко не помыслилъ есмь зла братьи жоимъ ни в чемь же” (Іпат. с. 174), в першій лїнїї, вони належать до тих інсінуованих Василькови замислів на Сьвятополка, але виключають участь Василька також і в смерти Ярополка.



    9) В оповіданню лїтописця є також натяк нат е, що він уважає Нерядця намовоеним чи насланим убійником, бо каже, що Нерядець то зробив „отъ дьяволя наученья и отъ злыхъ человЂкъ”.



    10) мьстити — значить і мстити, і боронити, мабать перше.



    11) Або: пімщу ся.



    12) Сї слова вказують на те, що автор, записуючи сю Василькову сповідь кільканадцять лїт по подїях, дечому дав у нїй пізнїйше осьвітленнє (тут нпр. рішучо бачимо вплив пізнїйшої боротьби Сьвятополка й Мономаха з Половцями — тому Василько мав „посити ся” у них на Половцїв).



    13) Іпат. с. 174.



    14) Рюрика не було вже на сьвітї: він умер 1094 р.



    15) Іпат. с. 176.
    Страница 105 из 149 Следующая страница



    [ 95 ] [ 96 ] [ 97 ] [ 98 ] [ 99 ] [ 100 ] [ 101 ] [ 102 ] [ 103 ] [ 104 ] [ 105 ] [ 106 ] [ 107 ] [ 108 ] [ 109 ] [ 110 ] [ 111 ] [ 112 ] [ 113 ] [ 114 ] [ 115 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 60] [ 60 - 70] [ 70 - 80] [ 80 - 90] [ 90 - 100] [ 100 - 110] [ 110 - 120] [ 120 - 130] [ 130 - 140] [ 140 - 149]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.