Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ ІI. XI-XIII ВІК Страница 119

ks Malopolski III ч. 687 і 707 — Копитова, Лубно, Лайще).



11) В реєстрах папського податку з 1326 p. (Theiner Monum. Poloniae І с. 255) фіґурують між польськими парафіями Чудец (Czudecz) і Добрихів (Debrechow), коло Стришева. Добрихів виступає як маєтність копшивницького монастиря в документї 1338 p. (Kod. Malopolski III ч. 653). В цитованій вище грамотї 1356 р. Чудець мабуть також не зачисляєть ся до руських земель. Для XVI в. див реєстри в Zr?dla dziejowe XVIII. І і мапу. Завважу, що виказам з 1326 р. і взагалї церковним границям особливе значіннє надавав недавно проф. Потканьский (Granice biskupstwa krakowskiego. Rocznik krakowski IV), уважаючи східню границю краківської діецезії заразос границею полїтичною і церковною (c. 226). Та при змінности полїтичних границь трудно говорити так катеґорично. Сатрою егноґрафічною племінною границею Руси й Польщі уважає він пущу, що тягнул ся ”Вислоком, від устя Сяну” (Przywilej z 1086 roku — Kw. hist. 1903 с. 24). Докази обіцяв він дати пізнїйше, але досї сеї обіцянки не сповнив. З того що досї знаємо, така племінна границя здаєть ся не дуже правдоподібною.



12) Привилей в 1282 p. (Riedel's Codex dipl. Brandenburgensis серія I т. XX с. 190 ч. 19) звістний в потвердженню з 1305 р. (тамже ч. 25), передрукованім з Бекмана Bischof thum Lebus, 1706, с. 7; ориґінал близше незнаний; сумнїви що до змісту документу 1282 р. у Войцєховского Szkice historyczne c. 43, сумнїви що до дати потвердження у Абрагама op. c. с. 199. На потвердженнє того, що біскуп любуський мав до Коросна якісь права, Войцєховский вказує (с. 46), що він поберав там медову дань „з Поляків'' в XIV-XV в., хоч саме Коросто було тодї королївським містом (Liber bеnеfiсіоrum І с. 650). Може з таких поборів in parribus і виросли сї претензії католицьких бїскупів і монастирів дг тих пограничних міст?



13) Про сю звістку й русько-польсько-угорське пограниче див. в прим. 12.



14) Codex Arpadianus т. IX (Monumenta diplomataria XVII) с. 166: король Володислав потверджує ґрафу Отону з Біберштайну надання свого батька кор. Стефана на vniuersas possessiones seu uillas iuxta terminos, metas seu indagines regni nostri et regni Polonie ас Ruzye existentes... quarum nomina in priuilegio predicti patris nostri dixit taliter contineri, videlicet villa Razlauth (вар. Razlauch, Раславиця на полуднє від Бардіїва), item villa Sancte Trinitatis (мб. Трочани над р Секровом, тамже), ville Omnium Sanctorum (по мад. Mindszent, по слов. Біяцовце, дальше на захід, уже за Спишською границею), villa Kobula (теп. Кобилє, по угорськи L?falu, на полуднє від Бардіїва), villa Bardfa (Бардіїв), Моkurlang (слов. Мокролуг, мад. Sarpatak на Топлї, вище Бардіїва), Guebold (Gubolt, теп. Gabolt?), Margan (Murgan, Маргоня над Топлею, низше Бардіїва), Steella (Szemella, теп. Смильно на верхівях Ондави) et Rodamyn (Rodoma, теп. Радома на схід від Маргонї). Реґеста сього документа з варіантами (я винотував їх у скобках) в Codex diplomaticus Fejer'a V. 2 с. 406.



15) Codex Andegavensis IV с. 263. Король Людовик позволяє бану Mykch поставити замість деревляного камяний замок in quodam monte in medio quarumdam possessionum eorum Wyfalu, Lythene, Karakow, Strathyna et Keykmezew vocatarum ac ad eosdem pertinencium in comitatu de Sarus in vicinitate et commetaneitate confiniorum Polonie et Ruthenie regnorum adiacentium et existencium eidamque monti circumadiacencium (даних йому кор. Каролем), почасти за заслуги, tum eciam pro maiori et cerciori tuicione ac defensione confiniorum regni nostri circa confinia dictorum regnorum Polonie et Ruthenie constitutorum.. З згаданих в сїм документї сїл можна вказати Kukemezo (слов. Кукова) коло Топлї, низше Курими, Строчин (Szorocsin) на Ондаві, Litinye (Луцина) недалеко Торицї; з численних Ujfalu є Pes-ujfalu в сусїдстві, на Торицї.



16) Іпат. с. 566, Мушина виступає гранчиною осадою в грамотї 1209 року — Fejer III. l. c. 79 (castrum Ujvar in finibuss Polonorum — usque ad fluvium Poprad versus Muchina, пор. VIII 4 с. 231 і 234). Для означення угорсько-польської границї ще Fejer IV 3 204 (села між Поарадом і Топоею, на самій теперішнїй границї — ргоре Poloniam) і Codex Arpadianus VІІI 242.



17) Виходило б се з того, що до маєтностей Копшивицького монастиря, що тягли ся над Вислокою і Яселкою, належали також і землї над Топлею коло Бардуїва — див. Fejer IV, 1 с. 468 і VI. 2 с. 376, отже й вони могли входити в склад тої спірної території.



18) Супроти такої конфіґурації руської границї в Карпатах приходить ся думати, що й на Підгірю вона сягала далї на захід, займпючи, бодай часами, й вислецьке колїно. Я означаю сю границю на мапі в двох лїнїях, як максимальну і мінїмальну, хоч ми й не можемо вповнї докладно судити про розміри її змін.



19) Іпат. с. 2, 14, 97, 499, 507, Слово о полку Ігоревім X.



20) Іпат. с. 509. На иньшім місцї (с. 572) та ж лїтопись так поясняє, що то зветь ся ворітьми: „се же бЂашеть (на русько-польській границї) мЂсто твердо, зане немощно бысть обойти єго никуда же тЂмже нарЂчахуть ся „Ворота” тЂснотою своєю”.



21) Codex Patrius Hungar. VIII. 239.



22) Іпат. с. 521.



23) С. Arpad. VІІI. 68: villam sancti Nicolai (Sz. Miklos) supra Munkach ex ista parte indaginis existentem et villam Zoloa (Szolyva) ex altera parte indadinis ac terram Werezka (Верхнї і Долїшнї Верецьки на горішнїй Латорицї).



24) Rogerii Carmen miserabile гл. 14 і 20 (porta Ruscie).



25) Fejer III 2 c. 132 — опись границь маєтности Szeplak (і тепер Szeplak, на границї ком. Maros-Torda i Kluasenburg). З огляду на інтерес сеї вказівки я перевів близшу аналїзу сеї описи: границя починаєть ся від берега Мароша, in loco Moggorew (Magyaro?) і Марошом іде ad castrum Vecheu (Vecs), відти звертає на полудневий захід, іде поуз село Luer (Lover), перетинає дорогу — magnam viam, quae ducit de Sceplak usque in Regun (Szasz-Regen), потім скручує на північ й іде на поберпже Soyon (Sajo?), далї сею річкою до її верхівя, потім горами Gsuzberz, Bodagd (їх я на мапі не знайшов) ad alpes Clementis (теп. Kelemenizvor i Kelemen-Czebruk) et inde ad Russiam. Отже руська границя лежала десь недалеко від тих alpes Clementis, на північ або на схід, на верхівях Бистрицї. Ся вказівка на територію теперішньої полудневої Буковини яко на Русь особливо інтересна. Хоч документ сей видано ще в 1829 р., він досї, скільки знаю, не був використаний.



26) Розд. X.



27) Гл. VIII.



28) Лїтературу поодиноких галицьких міст див. в прим. 9.



29)) Таке камяне знарядє з Перемишля було в колєкції пок. еп. Ступницького — Zvior wiadomosci do antrop. krajowej XIV c. 24.



30) Длуґош І с. 532 (звістка зачерпнена, певно, з руського джерела).



31) Длуґош IV 148-9, див. також записку з одного рукописного евангелія перемишльськоої капітули у Петрушевича Историческое извЂстіе о церкви св. Пантелеймона с. 24-5.



32) 1 Новг. с 211 (митрополит дав перемишльську катедру Антонїю, відставленому від новгородської катедри).



33) Іпат. с. 527-8 (1242 рік).



34) Не після Галича, як і досї думає Ґолубінский — І с. 698.



35) Іпат. с. 509.



36) Іпат. с. 310.



37) Про се в моїй соатї: Чи маємо автентичні грамоти кн. Льва (в Записках Наук. тов. ім. Шевченка т. 45). Найдавнїйша грамота про сї конюші села в Древностях Археограф. Коммиссіи Моск. Археол. Общ. І с. 546.



38) Див. про сї традиції в т. III гл. 1.



39) На жаль сї поміри й пляни, зроблені інж. Мокловским, досї не опублїковані, була лише коротенька згадка про реферат в справозданнях краківської академії (1901, IV), то ж нотую се поки що лише як поголоску. Недавно проф. Колесса опублїкував кілька перґамітових листків з Лаврівського монастиря, які він датує XII-XIII вв. та уважаєІ останками старих монастирських книг (Лаврівські перґамінові листки в XІ-XIII в. — Записки Н. т. ім. Шевченка т. 53). Зрештою про Лаврівсьвий монастир статейка Площанского: Лввровъ, село и монастирь, в Сборнику Гал. Матицї, 1866).



40) Олександр з Перемишля тїкає на Угорщину, і за ним женуть „оли до Санока и вороть Угорьскыхъ” — Іпат. с. 509.



41) Іпат. с. 532.



42) Лавр. с. 295.



43) 1146 і 1211 рр.



44) Іпат. с. 484.



45) Головнїйші вказівки про Галич в лїтописи — Іпат. 319, 447, 486, 493.



46) Лїтературу його, досить численну, хоч не дуже богату змістом див. в прим. 9.



47) Першою історичною звісткою була б згадка про Галич в оповіданню Патерика про соляну крізу в Київі за Сьвятополка, підчас волинської війни (с. 154), але в утворі XIII в. ся подробиця може бути й пізнїйшою. Потім маємо апокріфінчу угорську грамоту з 1124 р., з титулом Gallitiae rех (як вище с. 449). і грамоту Івана Берладника з датою 1134 р.., де він титулує себе „отъ стола галічского кнЂзь берладсьскы”. Для 1134 р. такий титул теж треба уважати анахронїзмом (сам по собі він не ясний, і не звичайний, і мав би означати претензії Івана до галицького стола). Зовсїм нїчого не варта згадка „Галичан” під 1139 .р в Густинській комп. (Пол. собр. рус. лЂтоп. II с. 294), котру мабуть має на гадцї проф. Дашкевич в своїй розвідцї про грамоту Берладника (с. 376) — вона зачерпнена з пізнїх польських компіляцій (проф. Дашкевич в сїй своїй статї показує взагалї досить дивну необережність в громадженн юматеріалу).



48) Іпат. c. 484.



49) Гадки, що Галич був на теперішньому місцї, бронить завзято о. Петрушевич, задля сього, здаєть ся, навіть відступивши від свого початкового погляду, що костел св. Станїслава був руською церквою XIII в.: він переносить тепер сей костел на XIV в. (зрвсїм неправдоподібно). Такий же погляд на місце Галича висловив Іловайский. Шараневич, що в своїй першій книжцї був такого-ж погляду на давнїй Галич, змінив його під впливом находок, які показали ся в 80-х рр. на побережу Лімницї, й перенїс туди да
Страница 119 из 149 Следующая страница