Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ ІI. XI-XIII ВІК Страница 121

ти ще на епізод під 1241 р., де маємо натяк на якийсь народнїй рух, викликаний „грабительствами нечестивых бояр”; „Курилови же сущю тогда въ БакотЂ, послану Даниломъ княземь и Василькомъ исписати грабительства нечестивыхъ бояръ, утиши землю” 6).



Сей епізод вказує нам і причину непопулярности бояр — їх грабительство. „Списаннє” сих боярських грабительств, за котрим, очевидно мав піти суд над боярами і реквізиції, „утишило землю”. На иньшому місцї Данило теж закидає боярам, що вони „граблять землю” 7). Бюрократична аристократія, коли вона не чує над собою руки правительства, як справедливо кажуть — найгірша з аристократій. Галицьке боярство було передовсїм урядничою верствою, що дивила ся на землю й людність як на джерело доходу, як на „корм”; захопивши в свої руки управу, воно мусїло дуже давати ся в знаки людности. А до сього ще прилучала ся ненависть до боярствва, як до верстви капіталїстів, земельних можновладцїв, що як скрізь, так і тут використовувала свою силу і правительственні впливи в відносинах з меньше заможною людністю.



Безперечно, ся неприхильність громади до бояр і підпора, яку громада давала Данилови в його боротьбі за галицький стіл, причинили ся немало до його побіди над ворогами. Але з другого боку сама ся обставина, що не вважаючи на поміч громади Данилови так тяжко випала ся боротьба, показує виразно, що полїтичного значіння громади в Галичинї не треба перецїнювати. Піднесений вже вище факт, що Галицька лїтопись, широко оповідаючи про сю боротьбу, так мало говорить про участь громади, теж промовляє за тим, що її роля в полїтицї не була так значна. Се треба пояснити з одного боку тим, що Данило взагалї анї трошки не мав демаґоґічних симпатий і здібностей, не вмів прийти до близших відносин до громади, порушити її, з другого боку — що таки сама громада не спромогала ся на більшу активність в полїтицї. Вон авиступає зрідка, принагідно, інїціариви не показує, а й сили її, здаєтть ся, не були великі. В наведенім вище епізодї, коли громада запевняє свою поміч Данилови, в результатї бачимо в його руках тільки „мало ратник”. Чи був се у галицької громади брак полїтичної школи взагалї, чи ослабили її попередні репресії зі сторони князя й його союзників-бояр, за часів Володаревичів? Се останнє минї здаєть ся більш правдоподібним, а до сього треба додати ще й те, що боярство, з розвоєм своєї сили, невважаючи на антипатії громади, могло в значній мірі невтралїзувати громадські змагання. Боярські кьїєнтелї тисячними нитками вяжали наоколо себе людей з міщанства і селянства. Досить порівняти наведені вище епізоди, де виразно пробиваєть ся неприхильність громади до боярських олїґархів — з тою характерною сценкою, де такий олїґарх Доброслав їде на конї Галичом „в одній сорочцї”, а Галичани біжать наоколо нього — „Галичаном же текущимъ у стремени єго” 8). Думаю, що ся залежність від боярства, її глубоко несимпатичного, в значній мірі невтралїзувала активну енерґію громади.



Подібно як княжими репресіями треба в певній мірі пояснити ослабленнє громадської активности в Галичинї, так з другого боку змаганням князїв — оперти ся на боярстві супроти неприхильної громади, треба признати, як я вже зазначив, несогірший вплив на зріст сили боярства в Галичинї. Але се був тільки один з моментів, що зложили ся на утвореннє в Галичинї такої сильної боярської кляси, якої не бачимо нїде більше в українсьво-руських землях 9), і то такий момент, що стрічав ся й по иньших землях. Среціальністю Галицької землї було, що тут боярство зложило ся в таку міцно сконсолїдовану масу, яка могла розвинути боротьбу на два фронти: маючи против себе громаду, бороти ся з князем.



Коли не найголовнїйшим, то одним з головних моментів, що вплинув на таке сконсолїдованнє боярства, була полїтична відокремленність землї. Протягом яких чотирох поколїнь незмінно сидїла в Галичинї одна династия Ростиславичів. Не було кому приходити на галицький стіл з иньшої землї, приводячи своїх дружинників, анї виводити, виходячи на стіл в иньшу землю. Не було, вийнявши зовсїм короткі конфлїкти, внутрішнїх війн і переворотів, які б відтїсняли бояр-сторонників одного князя та заступали їх сторонниками його противника-переможця. Наслїдком того в Галичинї більше нїж де инде могла розвинути ся дїдичність серед бояр; майно, впливи, колїґації, права на певні уряди перехдоили і зростали з поколїння в поколїннє. Повнїйше нїж де инде дорогою вікового процесу могла злити ся тут аристократія земська з княжою, дружинною, і злучити до купи силу економічну з урядничою. До того нечисленність княжої династиї, брак князїв підручних віддавав в руки боярства такі високі й впливов і становища, які по иньших землях були для них неприступні: вони займають в ролї намістників княжі столи (Зенигород, Перемишль і т. и.), мають свої великі полки, від себе роздають посади меньшим боярам, так що безпосередня залежність встого боярства, всеї землї від князя затрачуєть ся. Нпр. довідавши ся, що оден з олїґархів Доброслав дав від себе Коломию двом инььшим боярам, Данило не каже нїчого против такого роздавання ним волостей, а пригадує тільки, що Коломиї як раз не треба було віддавати 10).



Взявши ся за руки, замкнувши ся в своїм крузї, куди не легко було пролїзти новому чоловіку (ми се можемо слїдити по аристократичним поглядам галицького лїтописьця, що злобно пригадує одному з олїґархів попівський рід — „поповъ внукъ”, другим — їх селянське походженнє, „племя смердьє”, тримаючи в залежности від себе меньше боярство, оперши ся одною ногою на воєнну силу своїх полків, другою на широко розвинену земельнув ласність, галицьке боярство при кінцї XII в. було дїйсно так сильне, що могло побороти ся з княжою властиию і супроти її відчуження від громади мати в сїй боротьбі перевагу.



Перший раз ми стрічаємо характеристику відносн галицького боярства до свого князя в оповіданню про похід Ізяслава київського на Галичину. Коли прийшло до битви під Теребовлею, бояре пригадують свому молодому князю Ярославу, що він у них оден, а до того ще молодий, якби що стало ся з ним, щоб вони робили? просять його, аби не ризикував — „їдь собі і здалека диви ся на нас, як ми будемо свої голови складати за честь твого батька і твою, памятаючи, як нас твій батько годував і любив” 11). Отже тут галицькі бояри виступають пееред нами вірними і вдячними слугами Володимирка, а Володимирко — спеціально добрим для бояр князем. Такіж відносини закроюють ся між ними і його сином. Але сей син схотїв поминути вірних слуг свого батька, знайшовши собі нових „приятелїв”, правдоподібно, в родинї своєї нешлюбної жінки. В таких разах бояре де инде звичайно покидали невдячного князя й перехьдили до иньшого, але такий звчиайний вихід не був добрий для Галичини. Се ж був відрізаний кусник, глухий зазубень, звідки анї князям анї боярству не було анї переходу анї виходу; до того місцеве боярство занадто зросло ся, закоренило ся в землї, аби пустити ся в сьвіт за очі. Накликати на Галичину якогось претендента теж не було надїї — становище Ярослава в полїтицї було занадто міцое. Тож замість кидати князя, боярство виступає против нього — і змуушує його до таких уступок, яких йому було потрібно. Як саме змусило воно його, сього ми, на жаль, близше не знаємо, бо маємо перед собою тільки останнїй результат: князь капітулює перед боярами, а його приятелї Чарговичі кровию платять за свої впливи.



Сей перший усьпіх осьміляє бояр і вони далї поступають в сїм напрямі: немилого їм Ярославича Олега вони виганяють в союзї з Володимиром, а потім, коли тим способом не удало ся його позбути ся, отроюють (як оповідають польські джерела). Коли й Володимир показуєть ся їм ненаручний — змушують його до утїкачки. Заразом, в парі з сьвідомістю своєї сили, мусїли в боярстві зростати його аспірації, і ми можемо на певно прийняти, що вже в 80-х рр., підчас боротьби з Ярославичами, починала зарисовувати ся в головах боярських проводирів проґрама — князя лише князем називати, а самим всю землю держати, як зве їх поступованнє Галицька лїтопись півстолїтя пізнїйше 12).



Сей ідеал був осягнений, коли епізод з Володимиром Ярославичем несподївано привів в Галич Угрів, і король, посадивши тут свого сина, „даде весь наряд Галичанамъ” 13). Але показало ся, що ся ідея не вповнї вияснила ся в головах галицьких бояр і вони не могли від разу зжити ся з гадккою, що їх князем буде чужинець. З рештою можливо, що й загальна неохота людности до угорської зверхности вплинула на них. Досить, що замість консервувати таке вигідне для їх клясових інтересів угорське панованнє, галицькі бояре риють під Уграми, та спроваджують претендента в особі Ростислава Берладничича. Хгч потім вони і не мають відваги піддержати Ростислава та підводять його під угорський меч, але завсїди важно, що переважна маса боярства, судячи з лїтописного оповідання, бажала зміни так користного для них угорського statu quo на княже правлїннє 14). Ми не знаємо, яке становище займало боярство при поворотї Володимира, потім при другім князюванню Романа, але той факт, що й по Романових репресіях бояре шукають виходу в спровадженню до Галича руської княжої династиї — Ігоревичів, показує як мало ще виломило ся боярство з своїми клясовими змаганнями з рам династичної традиції, з звичайних поглядів, що руська земля не може жити без княжої династиї з родини св. Володимира і що бояре можуть правити землею тількм при боку князя, під його, хоч би й номінальною, але завсїди — княжою фірмою.



Але з другого боку досьвід поучував галицьких бояр, що їх полїтичні змагання виросли понад рівень звичайної княжої влссти, звичайного руського полїтичного modus vivendi. Романові репресії (побільшені певно плоьським хронїстом, але завсїди, очевидно, не легкі) і різня, счинена Ігоревичами, нарештї переконали бояр, що їм нема що думати знайти таку руську династию, котра полишила б стільки простору полїтичним претензіям боярства, скільки вони собі самі хотїли зачеркнути. Аж тепер — в другім десятолїтю XIII в., сформовуєть ся боярська полїтика, що при всїх відмінах, при незгодї боярських партій й істно
Страница 121 из 149 Следующая страница