Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ ІI. XI-XIII ВІК Страница 126

ь годї виміркувати, або в такій сумнївій формі, що тяжко на нїй опирати які небудь виводи. Можна виловлювати хиба поодинокі, більш або меньш певні вказівки, та помагати собі міркуваннями a priori — але се все буде далеке від такої повної й певної відповіди, якої-б ми собі бажали



Виходяяи з того, що угорська народність була правительственною, зверхнею, а руська підвластною і провінціональною, ми вже на ітй підставі можемо здогадувати ся, що вище урядництво і пани, що здобували собі земельні надання від короля (в значній мірі й тут виступають вищі місцеві урядники), були переважно мадярські. Бували й тут Русини, але, певно, далеко рідше. Звістний нпр. Maladik Buthenus, що втїкши з татарської неволї з значниим грошима (тридцять гривен золота), позичив їх королю і за те випросив собі в дїдичне вододїннє землю Тарновцї (в Словаччинї) — але чи був він Русин угорський, чи зайда, не знати 61). Так само Theza Ruthenus, що служив на королївськім дворі в початках XIV в. і за заслуги дістає маєтности від королеви 62). Такими-ж Русинами виходнями чи тубильцями могли бути Lue (Лев?) cum filiis Fudur et Stephanо, що дістали маєтність Брод в бережській столицї від кн. Анни, жінки Ростислава Михайловича 63). Русином був Iwanka filius Iwan з Унґварської столицї — його брат Dominicus Ruthenus дістав маєтність від кор. Андрія II 64). Можливо, що Русином був якийсь Germannus з над Топлї, що уживав ся спеціально до всяких поручень на Русь і з огляду на се був звільнений від усяких обовязків до шаришського замку 65). Міг бути Русином Петро син Zobuslo (Сбислава), що мав кілька маєтностей наж Лабірцем, або Zobuslo s Чичеровець, що тримав свою землю ще з надання Кольомана його прадїду 66). Імя „Якова”, наджупана землинського, звучить дуже по руськи, але се імя було і у полуднево-словянських підданих Угорщини, й взагалї на Угорщинї стрічаєть ся часто поза межами Руси, так само імя Микули, дїдича з під Шарош-потока, або Olodarhs, заступника жупана землинаької столицї і т. и. 67).



Більше руського елємента можна a priori припускати між йобадьонами наших столиць; деякі імена їх дїйсно звучать досить по руськи 68), але знову дуже покладати ся на сї созвучности трудно. З далеко більшою певностию можна вказати тут присутність чужих елєментів 69), хоч на неруськість імен також не все можна покладати ся, як показують наведені вище імена документальних Русинів. Велику ролю мусїв грати руський елємент між слугами замків, монастирів, панів (про свобідних господарів ми не маємо нїякого матеріалу в руках): так між слугами Лелеського монастиря звертають на себе увагу такі імена як Ivanes (дуже богато), Zemko (чит. Семко) і т. и. 70); вище я мав нагоду назвати слуг comitis Elyas de Bogda — Симона Іванового сина й Петра Прибислааового і т. и. 71).



Що мадярський елємент уже тодї досить значно втискав ся між руський, про се окрім особових імен сьвідчить і значний процент мадярських або змадяизованих імен осад, згаданих в документах: припустити, що всї вони з'явили ся в документах тільки в королївській канцелярії, переложені чи перероблені на мадярську мову її писарями або подиктовані Мадяром-петентом, по моєму — не можливо; петентам як раз було важно, аби інтересна для них місцевість названа була іменем уживаним на місцї — чи у тубильної людности, чи у його земляків-приходнїв, осадчих, —аби не вийшло баламуцтва 72).



Не согіршу ролю в розвою мадярської кольонїзації мусїли відограти також латинські монастрі і взагалї релїґійнї конґреґації, досить численні і на сїй території. Вище я згадував про монастирі в Серенчу і Лелесї, тепер назву ще нпр. громаду цістерсів в Бардїєві 73), громаду рицарів св. гробу, що дістала в 1212 р. землї над Топлею 74), громаду хрестоносниих рицарів в Габолтові, звістну з першої пол. XIII в. 75), нїмецьких рицарів в полудневім Мармароші, звістних нам уже на початках XIII в. 76).



Осібне місце між елєментами руським і мадярським займали нїмецькі кольонїсти. Початки нїмецької кольонїзації полудневого Підкарпатя даутють другою половиною XII в. і уважають сю давнїйшу кольонїзацію нижне-нїмецькою (фляндрською). Але сильнїйше кольорїзація розвинула ся в XIII в., з Саксонїї, разом, а по части — і в звязку з нїмецькою кольонїзацією Польщі, й ся новійша кольонїзація покрила давнїйшу, про котру тепер тільки можна здогадувати ся. Татарське спустошеннє не мало вплинуло на розвій сеї кольонїзації: Нїмцями хотїли угорські королї винаготодити тожїшнї страти людности, як се робили польські, а навіть і руські князї. Головним тереном сеї кольонїзації на угорській Руси було русько-словацьке пограниче: Спіш і по части Шаришська столиця. В Спішу Нїмцї й чисельно грали важну ролю, і звязали ся в досить поважну орґанїзацію. Поодинокі кольонїї їх ішли і далї на схід. З західнїх громад згадаю Пряшів (Eperies), Кошицї (Kaschau); Бардїїв нїмецька кольонїя засїла ся, здаєиь ся, також чи не в XIII в. ще, хоч осадчий привилей дано її доперва в 1320 p. і то наче ново осїлій 77). На підгірю маємо нїмецькі кольонїї в Satoraija-Ujhely, Saros-patak (обидві коло Бодрога), Luprechthaza (тепер Beregszasz) 78). В першій чверти XIV в. розвиваєть ся нїмецька кольонїзація полудневого Мармароша: нїмецькі кольонїсти згадують ся в Густї, Вишкові (Visk), Тячові (Tesco, що називало ся властиво Teutsch-au), Довгім полї (Husszumezo) 79). Як бачимо, глубше в руську територію ся кольонїзація не сягала.



Кольонїзація ся знаходила особлившу опіку в правительстві, що змагало ся її можливо ширити — з мотивів кольонїзаційних і фіскальних, і старало ся показати її всяку ласку (hospites nostri carissiki). Громади мали повну самоуправу — звичайно самі вибирали собі старшину (villicus) і сьвященика; інґеренція провінціональної адмінїстрації була тїсно обмежена: тільки в важнїших карних справах як убийство, пролитє крови, крадїж, мав над кольонїстами суд наджупан, в усім иньшім судив їх сам війт. В свою громаду вони могли приймати кождого свобідного й також свобідно з неї виступати. Зобовязання супротив держави обмежали ся певною грошевою платою з ґрунту, що правда — досить значною 80).



Примітки



1) Про документальний матеріал для історії Угорської Руси й лїтературу її провінцій див. в прим. 14.



2) Вибираю цїкавійше з топоґрафічної й хороґрафічної номенклятури: Maltzov, Obruchno (Обручно), Raslavicz (Раславицї), ур. Pricluchyn, p. Grabouch, Kuchyn, гори Besczad (Бещадь) — в Шаришській стол. — F. IV. 3, с. 204, C. Аrр. VIII. 242, С. Р. 131. В Зелинській: Cheernatolo (теп. Ag-Csernyo, пень черн). Polyen (теп. Polyan), Pomochy (Помоч), Gyurcs, Lezna (теп. Leszna, Лїсне) і Chemerna (теп. Чемерне) і коло них Sepultura Ruthenorum над Лабірцем, p. Jezenow, лїс Gorboucha, p. Potok, ур. Bodowan, c. Chychywa (теп. Чичава) i Wysno (Вишня на Топлї), Staara (теп. Стара), Butka, Galach — F. VII. 5 с. 204-8, V. 2 c. 79, V. 3 c. 533, С А. VII. 300, 361, XI. 518, XII. 13.



В Ужській: Zaluchka (теп. Zalacska, Залужицї), Radich, Chechyr (теп. Csicser, Чичеровцї), Zyrutwa (теп. Стретава, мад. Szeretwa), yp. Criua, Rebren, Luchka, c. Polon, p. Jezeneu і маєтність Jesenev, yp. Tesla, p. Bresincze, c. Ruzka (Руська, друга Руська в ст. Землинській, згад. в XIV в. — C. And. IV. 265,) c. Woyan — C. A. VII c. 302, VIII c. 66, 91, IX c. 240, X c. 299, F. IV. 3 c. 380, C. P. VI c. 181, 331, 396, VIII c. 440. В Бережській: Zolwa (теп. Szolywa, Свалява), Beregh, Borod, Dobron, Zolonka, Chorna woda, Konachna, Harazdow, Kothna, Jasnapatak, p. Beberke, Prenez, оз. Uztro — C. A. V, c. 135, VIII. 260, 345, C. P. VI. 168, VIII. 98. Про мадярську трансскріпцію див. в прим. 14.



3) Див. т. І c. 196-200.



4) Лави. c. 124.



5) Див. про се вище c. 413-4 і 449-50.



6) Див. т. III гл. 1.



7) Heinricus Stephani regis filius, dux Ruizorum in venatione ab арrо discissus perit flebiliter — Ann. Hildesheimenses, Моnum. Germ. historica Scr. III c. 98.



8) Nuntius ad regem (до угорського короля) dirigitur, qui tunc in marchia Ruthenorum morabatur (Vita Chunradi regis — Monum. Germ. hist. Script. XI c. 74). Тяжко прикладати сю звістку до Галичини, як робить нпр. Ґрот (Изъ исторіи Угріи c. 24), звязуючи се з участию Угрів в боротьбі Володаревичів і Васильковичів — ледво чи поїхав би посол до угорського короля так далеко.



9) Bidermann ор. c. II c. 59, Lehoczky Beregvarm. Monogr. I, c. 117.



10) Нпр. для Шаришського комітату див. Fejer III. 1 c. 79 (1209), для Землинського — Ib. c. 163 (1214), Унґварський — ibid. (Martino (comite de) Zemlin, Benedicto (comite de, Hunguar, Бнрежський — Endlicher Monum. Arp. c. 718 (Mesku comes de Beregu). По імени свого столичного замку ком. Бережський називав ся також Боршівським — in comitatu de Borsua — Cod. Arpad. IX c. 333, Неуm comes de Borsoha — Endlicher p. 709.



11) Див. Szirmay Not. hist. com. Zemplen. с. 12 і 37, пор. нпр. Cod. Arpad. VIII c. 6, XI c. 518, Cod. Patrius VIII c. 176 i т. и.



12) Mihalyi c. 77, 78 ,127, Csanki c. 410.



13) Нпр. Fejer V. 3 c. 87, VI. 2 c. 253, VII. 2 c. 147, Stifmay Not. Ugoch. c. 71.



14) Мармарод — Marmarisius, Mammarus, Cod. patrius II c. l (1199), Fejer VI. 2 c. 253 i 387 (1300).



15) Нпр. в документї 1303 p. Nicolaus voyvoda, comes de Ugocsa et Marmarusio; на документї 1327 p. вже маємо Stepha(n)o de Marmarusio (comite) — Fejer VIII. l, 147, VIII. 3, 212, пор. Cod. Patrius V. 108.



16) foo-ispany, comes parochialis по латинї.



17) Mocud centurio Землинської столицї — Endlicher c. 646.



18) Див. нпр. наданнє замкової землї Каяти, auferendo ab eodem castro et a iurisdictione comitis de Sarus pure et simpliciter eximendo — Cod. Patr. VIII, 451.



19) Золота буля § 3, 5.



20) Про дїдичність наджупанського уряда див. нпр. наданнє в дїдичне володїннє Ужського комітата (1290) — Codex Arpad. V. 3 і XII. 492.



21) comes curialis, по мадярськи al-ispany.



22) Т. зв. iudices
Страница 126 из 149 Следующая страница