LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ ІI. XI-XIII ВІК Страница 130

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    в наших джерелах про нього нїчого, аж в останнїх десятилїтях XII в. чуємо про нього знову, але як про волость уже страчену Руию. Одначр страчена вона, по всякій правдоподібности, тільки десь в другій пол. XII в., не скорше.



    Можна здогадувати ся, що при кінцї 60-х рр. XІІ в. Тмуторокань стояв у сфері полїтичного впливу Візантиї. Укладаючи 1169 р. умову з Ґенуезцями та даючи їм право приставати у всїх пристанях Візантийської держави, Візантийське правительство виключило з того тільки „Росію” і Тмуторокань 21). Правда, можна б думати, що тут іде мова тільки про сферу торговельних впливів (як тепер европейські держави роздїлюють на чужих землях території „своїх інтересів”). Особливо стає таке толкованнє можливим з огляду на ту „Росію” — чи розуміти тут Руський порт коло устя Дона, чи взагалї руські землї. Але як би не було з нею, Тмуторокань таки, правдоподібнїйше, стояв тодї в залежности від Візантиї. Певний натяк на се можна найти і в Слові о полку Ігоревім, де Тмуторокань, в оповіданню про подїї 1185 р. виступає поруч грецьких міст Корсуня і Сурожа 22), Що Тмутоорокань тодї не належав до Руси, се виразно каже те саме Слово 23). Памятаючи, як Візантия все пильним оком дивила ся на сю руську волость, та що сї часи були періодом найбільшої сили Візантийської держави, буде найбільше правдоподібно прийняти, що Візантия загорнула тодї Тмуторокань під свою зверхність.



    Але незадовго перед тим Едрізі, що писав у серединї XII в. (1154), каже про Тмуторокань, що в нїй сидять „князї, відомі з своєї сили, відваги й воєвничости, що зробила їх дуже страшними для сусїдів” 24). Отже тодї Тмуторокань до Візантиї в усякім разї не належав. Що то були за князї, Едрізі близше не пояснює, але найбільше правдоподібним таки буде, що були се далї руські князї, хоч про них і не згадують наші лїтописи — якісь minores gentes, або таки й ізгої XII в.



    На потверженнє гадки, щр в серединї XII в. Тмуторокань міг належати ще до руських князїв, піднесу оден факт, що вказує на якісь близькі зносини середини і другої половини XII в. з кавказькими народами. Се численні шлюби руських князїв з сього часу з ріжними княжнами і царівнами грузинськими й осетинськими, „з Обез” і „з Ясів”. Так 1153 p. висватав собі Ізяслав Мстиславич „изъ Обезъ цареву дщерь”. Андрій Юриєвич оженив свого сина Юрия з славною грузинською царицею Тамарою. Всеволод суздальський оженив ся з Ясинею, а сестру своєї жінки (свесть) видав за Мстислава Сьвятославича чернигівського (1181). У Андрія Юриєвича був ключник Ясин Анбал, оден з його убійників і т. и. 25). Всї сї шлюби вигьядали б досить дивно, якби ми прийняли, що жве з кінцем XI в. Тмуторокань і нижнє Подолє стали для Руси „землею незнаємою”. Я думаю, що й Слово о полку Ігоревім натякає на недавну втрату Тмутороканя, малюючи Сьвятославичів як двох соколів, що полетїли „поискати града Тмутороканя” 26): не дуже б воно було мудро пригадувати волость страчену перед трома поколїнями й давно забуту, як то виглядало б з нашої лїтописи. З того всього я уважаю првадоподібним, що Тмуторокань руські князї стратили десь тільки в третїй чверти XII в.



    „Соколам-Сьвярославичам” не удало ся вернути Тмутороканя. Нема взагалї нїяких натяків, аби руські князї його вернули, а заразом і дальша історія Тмутороканя виходить за границї нашої працї, тим більше, що й для руської кольонїзації він був страченим. Угорські місіонарі, що були в Тмутороканю 1237 р., застали тут судячи по їх описи, вже якусь варварську, не-словянську людність 27).



    Додам, що торговельне значіннє Тмутороканя тривало далї в XIV-XV в. Чи стояв він в якійсь залежности від Візантиї в XIII в. не знати. Пізнїйше загнїздили ся тут Італїяни: в XV в. бачимо в Матрезї осібних володарів з ґенуезької фамілїї Ґвізольфо, що залежали з одного боку від Ґенуезької републїки, з другого — від якихось місцевих татарських династів. 1475 р. зробили сьому володїнню кінець Турки, забравши Тмуторокань, разом з сусїднїми пристанями 28).



    Покінчивши з Тмутороканем, поглянемо на руську кольонїзацію в сусїднїх краях. Про Русинів у Криму ми маємо перший натяк у тій ославленій загадковій звістці, що св. Кирил у Корсуни знайшов „еуаггедіє и псалтырь роуськими писмены писано и чоловЂка глаголюща тою бесЂдою” 29). Ся записка, хоч значно пізнїйша від IX в., але все досить старої дати, виходить, очевидно, з переконання, що Русини в Криму були посельниками досить звичайними 30).



    У ібн-ель-Атіра, сучасника першого приходу Монґолів в Кіпчак є цїкава звістка, що говорить очевидно про богаті руські кольонїї Криму і Азовського побережа. „Богато визначнїйших руських купцїв і богачів, каже він, поскладали в кораблї що мали дорогого й кількома кораблями поїхали в мусулманські краї”, себто на малоазійське побереже Чорногоо моря 31). Кількадесять лїт пізнїйше Рюйсброк, переїздячи з Судака на північ, на Перекоп, каже, що між місцевою людністю було богато Русинів; про якихось невільників не можна тут думати, бо сї Русини, як оповідає Рюйсброк, дуже остро тримали ся супроти татарських звичаїв і доводили, що хто пє кумис, не може спасти ся 32). У східнїх письменників також знаходимо звістки про руську кольонїзацію в Кримі в другій половинї XII в. Так посли султана Бейбарса, що звідали місто Солхат (Старий Крим), коло 1263 р. оповідали, що воно було залюднене Половцями, Русинами й Алянами 33).



    Правдоподібно, значною домішкою Русинів у людности Криму й треба пояснити змагання руських князїв підбити його під свою власть, про які я згадував вище.



    Про Подонє маємо дуже слабкі звістки, хоч істнованнє тут руської кольонїзації в XI-XIII в., не підлягає сумнїву. Так мав я нагоду згадувати, що археольоґічні останки Білої Вежі (коло c. Цимлянської на Дону) виказали істнованнє тут христіанської руської кольонїї 34). Супроти того тих Біловежцїв, що виеміґрувади звідси на початках XII в. в Сїверщину 35), треба уважати Русинами. В XII в. як на руську кольонїю можна б вказати на Шарукань, з огляду, що його не знищили руські князї в походї 1111 р. 36). Може й деякі з „команських городів” Едрізі належать сюди 37).



    З другої половини XII столїтя маємо кілька згадок про той Руський порт в околицї устя Дону очевидно досить важний в тім часї 38). В околицї нижнього Дону, згадує Рюйсброк „Руське село”: їдучи від Перекопа на нижню Волгу, він переїздив Дін коло сього Руського села, що сидїло на лївім боцї ріки й мало від Батия порученнє перевозити подорожних через Дін човнами 39). Сї Русини живили ся хлїборобством, сїючи жито й просо, і рибальством, суоачи рибу. Самий Дін Рюйсброк називає при тім східньою границею Руси 40), тим самим натякаючи на якусь значнїйшу руську кольонїзацію на захід від Дону. Далї на схід, на Волзї знайшов він подібну осаду перевозників, „нове село”, що Татари осадили з Русинів і Сараценів на суміш, аби перевозили посьів 41). Але Русини й тут не булии якимись тільки невільниками, приходнями, перенесеними з татарскього примусу. Пляно-Карпінї, оповідаючи про місто Орну, що лежало правдоподібно десь на Каспийськім морі і було зруйноване підчас Батиєвого походу, каже, що в нїй було богато християн: Хозарів, Русинів, Алянів і иньших 42).



    На Подоню ж бачили ми Бродників підчас війни 1223 р., але про них ми будемо говорити ще трохи низше, а тепер перейдїм далї на захід — в краї днїпровські й дальші.



    Що тут руська кольонїзація перед печенїзьким розпростореннєм сягала моря й Дунаю, себ то виповнювала цїлу просторонь між Днїпром, морем і Дунаєм, про се виразпо казала нам Повість временних лїт. По печенїзькій бурі на нижнїм Днїпрі ми знаємо з наших джерел тільки одно місто — се Олешє.



    Воно лежало на устю Днїпра, і теп. Олешки (Алешки) стоять, очевидно, в ґенетичнім звязку з сим старим містом 43). Вперше воно виступає в наших джерелах в другій половинї XI в. (1084), і почавши від тодї кілька разів згадуєть ся в XII-XIII в. 44). З тих бачимо, що се було більше торговельне місто, з значнїйшими кольонїями купцїв. Через нього йшла комунїкація Київа, взагалї середнього Поднїстровя з морем, і Олешє було нїби морським портом Київа — низше Олешя по Днїпру нїякої значнїйшої пристани ми не знаємо. Сюди виїздили з Київа стрічати визначних гостей, що прибували з моря. Відси вивозили полудневі товари, що приходили з того ж моря, в иньші краї, як нпр. на Поднїстровє. Окрім того в околицях Олешя, на Днїпровім лиманї розвинено було рибальство, ще в X в., в умові Ігоря згадують ся „Корсуняни”, що приходили на устє Днїпра. І пізнїйше вивозили з Олешя рибу в дальші краї — Данило коло Кучелмина, на галицькім Понизю стрічає на Днїстрі „лодї з Олешя”, що везли рибу й вино 45). На значіннє Олешя в заграничній торговлї й комунїкації вказує той факт, що на італїянських мапах XIV в. Днїпро зветь ся по імени Олешя, castrum illicis в латинськім перекладї рікою de ellexeellexe (звідти elese, erese). В XV в. бачимо тут ґенуезьку кольонїю, знищену Турками в серединї сього столїтя; пізнїйше її місце заступив турецький Очаків 46).



    До кого належало Олешє? В X в., як видко з умови Ігоря, устє Днїпра було мов би нейтральним: сюди приходили на промисли Греки з Криму, тут же пробували й Русини, очевидно — для торговлї й промислів, а головно для того ж рибальства. В умові з Ігорем Візантийське правительство жадало, щоб Русини не кривдили в околицях при устю Днїпра тих Греків промисловцїв і самі щоб не зимували, инакше сказати — не оселювали ся на завсїди. З того б виходило, що ся околиця, кажу, була невтральною, тай мала мішану, в тім і руську людність, по часои рухому, промисловську, а по части й більш осїлу. Очевидно, Візантийське правительство хотїло запобігти такій осїлій кольонїзації, аби не утворила ся в сусїдстві Криму якась руська волость, подібно до Тмутороканської, що давала вже й без того досить клопоту візантийському правителбству. Та правдоподібно, сї дипльоматичні заходи не були в силї перепинити елєментарного кольонїзаційного руху. Важоїйшою перешкодою були турецькі орди, але й вони, певно, не були в станї знищити сього руху промисловцїв і оса
    Страница 130 из 149 Следующая страница



    [ 120 ] [ 121 ] [ 122 ] [ 123 ] [ 124 ] [ 125 ] [ 126 ] [ 127 ] [ 128 ] [ 129 ] [ 130 ] [ 131 ] [ 132 ] [ 133 ] [ 134 ] [ 135 ] [ 136 ] [ 137 ] [ 138 ] [ 139 ] [ 140 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 60] [ 60 - 70] [ 70 - 80] [ 80 - 90] [ 90 - 100] [ 100 - 110] [ 110 - 120] [ 120 - 130] [ 130 ] [ 140 - 149]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.