Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ ІI. XI-XIII ВІК Страница 148

аводжу відти опись городка. Самий „городок" представляєть ся так: на хребтї гори, на вододїлї рр. Сукели і Опора, серед лїсу, висуваєть ся ряд високих скал, голих і стрімких. Перед ними тераса обведена валом, в однім місцї підмуиованим каміннєм. Стрімка стїна скали зрівняна, і в нїй виковано три печери: в серединї ширша, в формі неглибокої нижі, трохи вищої як на зріст чоловіка; з двох боків дві однакові печери, з симетрично викованими входами, що мали, видко, й двері, в серединї вони трохи ширші нїж двері і мають з боків по дві камяні лавки; над правою печеркою вгоні викована тераска, як би балькон. Ковані в камени сходи ведуть на другий поверх; в ріжних місцях видно вижолоблені в камени рівньбіжні заглублення: заложені туди дошки або бруси творили поміст і стїнни; подекуди камінь вигладжено; є глубока цїстерна. В серединї згадане склепіннє з тонких камінних, нетесаних плит. Над ним був третїй поверх. Се головний городок. В сусїднїх скалах є ще кілька печерок. Поблизу мочар і слїди гати ставка. Камінна робота взагалї досить акуратна.



Я питав ся місцевого селянина про назву „болди", котрими, зі слів нїби селян, звуть ся сї бубниські печери в лїтерарурі (сллво се толкують як волоську варіацію volta — склепіннє), але він сказав, що сеї назви у них не знають: звуть просто „камінь"; нїяких переказів про печери не знають.



Здаєть ся, не знаючи сього мого екскурсу, з подібними гадками виступив три роки пізнїйше краківський археольоґ В. Деметрикевич в статї: Groty wykute w skalach Galicyi wschodniej pod wzgledem archeologicznym (Materyaly antropologiczno-archeologiczne, VI, 1903). Оглянувши й описавши городки Бубнища та Урича й печери Розгірча, Більча Золотого, та зібравши відомости про кілька иньших печер східньої Галичини, він також зближає їх зі скальними монастирями середнього Днїпра й скальними городами Криму, та висловляє переконаннє, що маємо дт дїла з будовами історичних часів, з оборонними заками в Уричу й Бубнищу, з чернецькими печерами в иньших. Найстаршу традицію про монастир маємо в Синевідську (Іпат. c. 523). Про монастир Розгірче маємо традицію в канонїчних описях XVIII в. (у Деметрикевича c. 65); монастирі в Спасї і Крехові, де також є такі печери, загально звістні, в Більчу й Сїльцї коло Галича заховали ся устні традиції про монастир.



Урич під своїм іменем фіґурує мабуть під нсзвою Wrucz ніж замками, вичисленими в булї в 1369 p. (Theiner Monm. Poloniae І ч. 882 — див. про се том IV гл. 1), як взяті й знищені Любартом. 3 другого боку тут же льокалїзують замок Туустань, вичислений у Яна з Чарнкова між замками побудованими або відбудованмми Казимиром (Mon. Pol. hist. II c. 627, див. тамже приміику Бєльовского). Одна грамота (1539 р.) згадує arcem seu fortalicium Tustan nuncupatum vel potius rupem tantum inter montes in silvis Stryensibus versus Hungariam sitam (Teka konserwatorska I c. 121), та се могло б підійти й до Бубнища. Але Бєльовский запевняє, що він бачив на катастральній мапі сей замок на ґрунтах Урича (Деметрикевич c. 69, з рукописних записок Бєльовского).



Розумієть ся, сї печери й замки могли переходити ріжні стадиї. Подібно як печери копанів лесї Поднїпровя дуже часто були мешканнями передісторичного чоловіка й ріжними сховинами, перше нїж стати притулком анахорета, так могло бути з вибитими в карпатських вапняках печерами Галичини; (в печері коло Сїльця були знайдені такі передісторичні останки, неолїтичної культури). Монастир часом потрібував укріплень і ставав оборонним замком. З другого боку традиція про монастир могла з'являти ся ex post — нею об'яснювано призначеннє таких печер



14. Історична лїтература Угорської Руси.



Лїтература історії Угорської Руси не бідна титулами, біднїйша своєю вартністю. Старші писання оглядає Юрий Жаткович в статї A magyarorszagi oroszok tortonetirata („Історія історіоґрафії Угорських Русинів"), в часоп. Szazadok, 1890, VII-VIII; крім кількох рукописних творів XVII-XIX в., як записки з історії церуви в Угорщинї Андреллї (XVII в.), Бабиловича Historia dioecesana, Лучкая Historia Carpathiko-Ruthenorum, обговорені тут Decsy (Дейчі) Az magyar oroszokrol valo igen rovid elmelkedes („Коротка згадка про Угорських Русинів"), 1797 (Кошицї), Iв. Басидовича Brevis notitia fundationis Theodori Koriatovics anno 1360 factae, 1799 і пізнїйші працї. Такими були: Meszaros К. (Мейсарош) A magyarorszaig oroszok tortenete („Історія Угорських Русинів"), 1850 (Ужгород); Bidermann Die ungarischen Ruthenen, ihr Wohngebiet, Erwerb und ihre Geschichte I-II, 1862-7 (Інсбрук) — перша наукова праця, на жаль в історичній части дуже уривкова; Дулишковичъ І. Историческія черты Угро-русскихъ, I-III, 1875-7 (Ужгород).



На сїм спинила ся та лїтература. Але є крім того чимало моноeрафій, давнїйших і новійших присьвячених чи то комітатам, залюдненим Русинами, чи то поодиноким місцевостям, виданих осібно і в місцевих періодичних виданнях. Так для західнього краю руської території дають ріжні замітки „Річники спишського історичного товариства" (A Szepesmegyei tortenelmi tartulat evkonyve), іземлинська історична часопись: Adalekok Zemplen-vermegye tortenetehez („Матеріали до історії Землинської столнцї"), тут нпр.: L.Kapas і G. Dongo Torteneti jegyezetek Zemplen-vermegyerol („Замітки до історії Землинської столицї") (p. 1896 і далї), G. Dongo Zemplen-varmegye torteneti foldrajza („Історична ґеоґрафія Землинської столицї") — ibid. 1898-1900 (тут вибірка ґеоґрафічного матеріалу — ріки, урочища, села, до кінця XIII в., але на жаль без зазнпчення джерел), I.Zsindely Sarospatak varosnakjogi es politikai helyzete а XIII szazad elejen — ("Правні і полїтичні обставини м. Шарош-Потека до к. XIII" (ст.) (р. 1896), і т. и. Доси цїнні старі моноґрафії Сірмая: Szi5may Notitia historica com. Zempleniensis, 1804, його ж Notitia politica соm. Zempleniensis, i Notitia historica, politica, oeconomica montium et locorum viniferorum Zempleniensis, 1798. Для столиць Ужської й Бережської: Meszaros Ungvar tortenete (історія Унґвара), 1861, Balogh Munkacsvar tortenete (історія Мункача), 1890; Lehoczky T. Beregvarmegy3 monografiaja 3 т. 1881 („Моноґрафія Бережської столицї") і йогож історія унїатських парохій Бережської столицї: A beregmegyei gorogszer tartasu katholikus lelkeszsegek tortenete a XIX szazadvegeig, 1904. Для Мароморошу: Wenzel Kritikai fejtegtesek a Maramaros tortenetehez („Критичні замітки до історії Мармароша") (в Akademiai Ertesito 1857, містить богато документального мвтеріалу), і мапмароський дипльоматар дра Мігалі (як низше), як перша частина заповідженої колєктивної історії Марамарошу. Для Угочі стара моноґрафія Szirmay Notitia politica, historica, topogгaphica comitatus Ugochiensis, 1805. З згаальнїйших праць історично-ґеоґрафічного характеру згадаю Csanki Magyarorszag tortenelmi foldrajza a hunyadiak koraban („Історична ґеоґрафія Угорщини в часах Гунїадів", є вказівки й для XIII-XIV в., але неповні; Угорська Русь в І т. 1890). Rupp Magyarorszag helyrajzi tortenete fe tekintettel az egyhazi intezetekre („Toпоґpaфічна історія Угорщини з особливим оглядом на інституції церковні"), до Угорської Руси належать томи II і III, Будапешт, 1872 і 1876).



Важнїйші збірки документального матеріалу XII-XIII віку такі: Codex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus et civilis, opera G. Fejer, до XIII столїтя належать т. II, III. 1-2, IV. l-З, V. 1-3, VI. 1-2, VII. 1-5, 1829-41 (при цитатах сей кодекс означаю буквою F., римська цифра значить том, а арабська по нїй — частину); Codex diplomaticus Arpadianus continuatus, ed. G. Wenzel, т. I-XII (Arpadkori uj okmanytar — Monumenta Hungariae historica diplomataria т. VI-XIII, XVII, XVIII, XX, XXII, 1860-74 (сей кодекс означаю буквами C. A.); Codex diplomaticus patrius hungaricus (Hazai okmanytar), т. I-VIII, 1865-1891 (озрачаю його буквами С. Р.). Окрім сих великих дипльоматарів загального характеру містять документи з руської території поменьші або спеціальнїйші збірки, як Diplomatarium comitatus Sarosiensis, eruit Wagner, 1780; Mihalyi I. Maramarosi diplomak a XIV es XV szazadbol („Мармарошські документи XIV-XVI в."), 1900; Sztaray csalad okleveltara 2 т. (Архів родини Стараі, влластителїв c. Стара в Землинськім ком., документи землинської й Ужської ст.); Zichy csalad okmanytara (Архрв родини Зічі); Hazai okleveltar (Архив до історії вітчини) 1234-1536, вид. Nagy L, Deak F., Nagy G., Пешт, 1879 (м. и. з Землинської й Ужської столицї, до історії родини Dessewffy). Вкінцї Leveltari kutatasok (Архівні, розвідки) А. Комаромі, (Komaromy) в Tortenelmi Tar 1903, що містять чимало документального матеріалу з руських комітатів.



В першім виданню моєї Історії я подав був в примітках реґести з документів до території Угорсьвої Руси. Замість доповняти їх і розширяти, постановив я сим разом їх вилчуити: їх збірку, доповнену й продовжену до пол. XV в. задумую видати осібно, спільно з дром Томашівським, що від студий сучасної Угорської Руси останнїми часами звернув ся до її історії (результатами його занять Угорською Русию мав я спромогу покористувати ся при сїм, другім виданню книги).



До угорських слів, що трапляють ся низше, треба пояснити що до вимови: неакцентоване а вимовляєть ся близько як о, акцентоване о як ов, e переважно як ей, o як и, ? як ив, u як фран. u, ? як фран. uv, ch (в старій транскрипції) і cs в сучасній читають ся як ч, сz яr ц, s як ш, sz як c, zs як ж, gy як дь, Іу, ny, ty -як ль (жайже й), нь, ть.



15. Лїтература монґольсько-татарської міґрації.



Ґрандіозні монґольські завойовання були описані сучасниками і пізнїйшими письменниками в численних творах хинських, турецьких, перських, арабських, словянських, західньо-европейських; їх довгий (але неповний) реєстр див. при книзї Гамера. З оріентальних джерел найбільш важне: для першого похода в Кіпчак сучасні звістки ібн-ель-Атіра (виїмки з нього в II т. Ученых Записок т. І и III отд. петерб. академії і у Тізенгаузена, як низше); піднесу, що його оповіданнє дуже близько згоджуєть ся з руськими оповіданнями про перший прихід М
Страница 148 из 149 Следующая страница