онґолів на Чорноморє); для иньшого головним джерелом служить перський "Історичний збирач" великого визира монґольської держави Гулагідів Рашід-ед-діна († коло 1318 р.), споряджений на підставі урядових актів і монґольських джерел; в цїлости він досї не переложений: французький переклад Quatremere Bachid-ed-Din Histoire des Mongols de la Perse, 1836 обіймає тільки історію Гулагу; ромийський переклад уривків з нього подав Березїн в Ж. М. Н. П. 1853, V і 1855, ІХ (про походи на Русь), в Трудах восточ. отдЂл. археол. общ. т. XIII і Записках йогож т. XIV. З пізнїйших компіляцій згадаємо монґольські Алтун-тобчі ("Золоте скороченнє") в рос. перекл. вид. в VI Трудів вост. отд., і Ssang-Ssetsen, нїм. перекл. Шмідта вид. в Петербурзї", 1829, турецька комп. Абульґазі, новий франц. перекл. Desmaisons, Спб., 1875. Хинські джерела зібрані і використані в давнїйших працых: Іоакинеа Бічуріна Собраніе свЂдЂній о народахъ средней Азіи й Исторія первыхъ четырехъ хановъ изъ дома Чингизова, 1829, Васїлєва Истлрія и древности восточной части средней Азіи (Записки археол. общ. IV), Bretschneider Notices of the mediaeval geography and history of central and Western Asia drawn from Chinese and Mongol writings, 1876, йогож Chinese mediaeval travellers, 1875, Stanislas Julien Documents historiques sur les Tou-Kioue, 1877, Imbault Huart Recueil de documents sur l'Asie centrale (Bibliot.. de l'Ecole des langues orientales, v. XVI, 1881), Rosny Les peuples oroentaux connus des anciens Chinois d'apres les ouvrages originaux, 1881. Вірменські джерела — Delaurier Les Mongols d'apres les historiens armeniens (Journal Asiatique, 1858) і Патканова Исторія Монголовъ по армянскимъ источникамъ Спб., 1873-4. Виїмки з арабських джерел про монґольську орду в Ечропі — Тивенгаузенъ Сбориикъ матеріаловъ относящихся къ исторіи Золотой Орды, Спб., 1884. З західнїх джерел найважнїйші для нас подорожі Пляно Карпінї (1245-7) і Рюйсброка (1253), бо містять важні звістки про чорноморські степи (видані в IV т. Recueil de voyages et de memoires publie par la Societe de Geographie, IV, 1839), і звістки принесені з Руси на Лїьнський синод — у Матвія Парижського (Chronica majora t. IV в Scriptores reum britannicarum), також сучасні листи в Monum. Germ. hist. Scr. X XVIII і в Annales Burtonenses (Monum. Germ. hist. Scr. XXVII).
Про руську повість про перший прихід Монґолів була вже мова вище — c. 243. Про похід 1237 p. на Рязань маємо осібну повість, втягнену в скороченню в Лаврентиєвську лїт., а в цїлости звістку з пізнїйших збірників (надрукована з варіантами у Срезневсвого СвЂдЂніа и замЂтки ч. XXXIX). Про дальший похід на Поволже маємо осібні верзії в Лаврент. і 1 Новгородській. Зовсїм самостійне оповіданнє Галиько-волинської, що головно займаєть ся українськими землями.
Важнїйша лїтература: D'Ohsson Histoire des Mongols, 1834·, I-IV; Hammer-Purgstall Geschichte der Goldenen Horde, 1840 (перестаріла вже), Березинъ Очеркъ внутренняго устройства улуса Джучіева (Труды востс. отд. археол. общ. т. VIII), йогож Первое нашествіе Монголовъ на Россію Ж. М. Н. П. 1853, V і Нашествіе Батія на Россію — ib. 1855, ІХ, Кунїка в II т. Уч. Зап. Акад. по І и III отд. Erdmann Temudzhin der Unerschutterliche, Leipzig, 1862, Wolff Geschichte der Mongolen, Breslau, 1872, Howorth History of the Mongols, London, 1870, Strakosch-Grassmann Der Einfall der Mongolen in Mitteleuropa in den J. 1241 u. 1242, 1893, Cahun Les Revolutions de l'Asie — Lavisse et Rambaud Histoire generale II, 1893, йогож Introduction a l'histoire de l'Asie. Turcs et Mongols des origines a 1405, 1896. Olcsvary A muhi csata (Szazadok 1903) (про похід на Угорщину (1241 р.).
16. Чорноклобуцька кольонїзація на Руси — її слїди в сучасній топоґрафії й питаннє про її впливи на український етнїчний тип.
Спостереження над топоґрафічною термінольоґією України дають інтересні вказівки на район турецької чи чорноклобуцької, уживши старого київського терміну, кольонїзації, і при бідности історичних звісток віддають нам часом цїнні прислуги. Нпр. роспростореннє їх на правім боцї Роси (в Таращанськім повітї) дає першорядний доказ, що пороська кольонїзація XII-XIII в. переходила значно за Рось; анальоґічні назви в Переяславщинї, Чернигівщинї, на Волини служать майже одинокими вказівками на розміщеннє тих осад. Тому пожадано, аби місцеві люде доповняли своїми звісткам ивпкази назв і урочищ. Не претендуючи на повноту, я вказую такі назви тут. І так маємо в Чернигівщинї: Печенюги в Новгород-сївер. пов., може й Печеники в Стародубськім, Торкин у Стародубськім, Козар і Козари в Козелецькім, Козаричі в Суразькім. В Полтавщинї: Вел. і М. Каратуль в Переяславськім, Козариха в Гадяцькім. В Харківщинї c. Печенїги в Чугуєвськім пов. і гора Печенїги коло Чугуєва, Торчинове городище в Богодухівськім, Торське в Купянськім, Хозарське городище і коло нього ур. Хозаревське в Валківськім. В Київщинї: ур. Торч коло Безрадич у Київ. пов., Торчин і р. Торчанка (або Турчанка, приток Уші) в Радомисльськім, Торчиця на р. Торчицї і в сусїдстві — c. Торчеський степок в Таращанськім, также р. Торча (приток Тикича) і Торчицькі взгіря між с. Богатиркою і Литвинівкою, Велике і Мале Половецьке в Васильківськім, Кмановка в Бердичівськім (самий Бердичів дехто виводив від Берендичів); додам іще лїс Печенїжець коло Росави в Грамотах в кн. литовскихъ с. 20 (з XV в.). На Волини: Торчин у Луцькім, Половецьке в Житомірськім. В Берестейщинї — Половцї в пов. Берестейськім, на Чорній Руси — Торчицї в пов. Новгородськім. На Поділю: Торчин Литинського п., Торків Браславського, Куманівцї Литинськ., Куманів і Кыманівка (його присїлок) в Проскур. В Галичинї: Берендьовичі і Торки в Перемиськім, Печенїя в Перемишлянськім (Петрушевич бачив в тім доказ, що сюди сягали печенїзькі кочовища (Н. сборн. 1865 c. 39) і се повторив проф. Дашкевич у своїй статї про грамоту Берладника (c. 370-1), в зовсїм катеґоричнім тонї.), Печенїжин у Коломийськім, могила Печенїги коль Звенигорода в Бобрецькім, Половцї в Чортківськім, Половець ур. коло Міновець в Сокальськім, Торки в Сокальськім, Торчиновичі в Самбірськім, Куманів у Тїшанівськім.
Перегляд сих осад і урочищ дає дещо й для питання, про асиміляцію і впливи чорноклобуцької кольонїзації на український етничний тип. Характеристично, що знані ймення ми стрічаємо по за степочим пограничем тільки в дуже рідких, спорадичних випадках; про асиміляцію ж пограничної кольонїзації говорити досить тяжко. Зрештою, хоч гадки про сю асиміляцію висловлювано досить часто, але дальше загальних висказів вони звичайно не йшли. Вкажу статї Ол. Яблоновского в історії української кольонїзації (Etniczna postac Ukrainy — Kw. Hist. 1893, Zrodla dziejowe XXII, гл. III і в иньших місцях, пок. Смірнова Значеніе урало-алтайскихъ племенъ въ образованіи к исторіи русской народности (ВЂстникъ самообразованія 1903 ч. 34-5). Той же погляд знаходимо у проф. Голубовского ПеченЂги с. 152, сильно заакцентував його й Бєлов у своїй Исторіи Россіи (1895 с. 7, 41), й ин. Сїж історичні погляди рішучо вплинули на д. Гильченка, що в своїх антролольоґічних студиях підносив турецькі елєменти в українськім антропольоґічнім типі. Свої примітки до сеї теорії, в значній мірі навіяної паралєлїзмрм із финськими впливами на великоруську народність, подавав я в рецензіях на згадані працї в Записках Н. Т. ім. Шевченка — т. VIII, XVII, XVIII, LV.
Реєстр київських князів.
1 Володимир 979-1015
2 Сьвятополк син Володимира 1015-1019
3 Ярослав син Володимира 1019-1054
4 Ізяслав син Ярослава 1054-1068
5 Всеслав, з полоцької династиї 1068/9
6 Ізяслав, вдруге 1069-1073
7 Сьвятослав, син Ярослава 1073-1076
8 Ізяслав, в третє 1076-1077
9 Всеволод, син Ярослава 1077-1093
10 Сьвяьополк, син Ізяслава 1093-1113
11 Мономах, син Всеволода 1113-1125
12 Мстислав, син Мономаха 1125-1132
13 Ярополк, син Мономаха 1132-1139
14 Вячеслав, син Мономаха 1139
15 Всеволод, внук Сьвятослава (7), а чернигівської династи ї 1139-1146
16 Ігор, брат Всеволода (15) 1146
17 Ізяслав, син Мстислава (12) 1146-1149
18 Юрий, син Мононаха 1149-1150
19 Ізяслав (17), вдруге 1150
20 Юрий (18), вдруге 1150
21 Ізяслав (17) і Вячеслав (14) разом 1150-1154
22 Ростислав, брат Ізяслава (17) 1154
23 Ізяслав, внук ьСвятослава (7), з чернигівської династиї 1154/5
24 Юрий (18), в третє 1155-1157
25 Ізяслав (23) вдруге 1157-8
26 Ростислав (22), вдруге 1159-1161
27 Ізяслав (23), в третє 1161
28 Ростислав (22,) в третє 1161-1167
29 Мстислав, син Ізяслава (17) 1167-1169
30 Глїб, син Юрия (18) 1169-1171
31 Володимир, син Мономаха (11) 1171
32 Роман,син Ростислава (22) 1171
33 Михалко, син Юрия (18), з сузд. Династиї 1172
34 Рюрик, син Ростислава (22) 1173
35 Ярослав, син Ізяслава (17) 1174
36 Роман (32), вдруге 1175-1176
37 Сьвятослав, син Всеволода (15), з чернигів. Династиї 1176-80
38 Рюрик (34), вдруге 1180-1
39 Сьвятослав (37), в третє 1181-1194
40 Рюрик (34), в третє 1194-1200?
41 Інгвар, син Ярослава (35) 1200?-1202
42 Рюрик в четверте 1203
43 Ростислав, син Рюрика 1204-5
44 Рюрик в пяте 1205-6
45 Всеволод Чермний, син Сьвятослава (37), з чернигів. дин. 1206
46 Рюрик в шесте 1206
47 Всевоьод Чермний вдруге 1207
48 Рюрик в семе 1207-10
49 Всеволод Чермний в третє 1210-1212
50 Інгвар (41), вдруге 1212
51 Мстислав, син Романа (32) 1212-1223
52 Володимир, син Рюрика 1223-1234
53 Ізяслав, син Мстислава (51) 1235
54 Володимир (52), вдруге 1236
55 Ярослав, внук Юрия (18), з суздальської династиї 1236-8
56 Михайло, син Всеволода (45), з чернигівської династиї 1238-9
57 Ростислав, син Мстислава (51 ?) 1239
58 Данило галицький 1240
99 Михайло, вдруге 1241-1246
60 Ярослав (55), вдруге 1246
*) Число поставлене в ско
Страница 149 из 149
Следующая страница
[ 139 ]
[ 140 ]
[ 141 ]
[ 142 ]
[ 143 ]
[ 144 ]
[ 145 ]
[ 146 ]
[ 147 ]
[ 148 ]
[ 149 ]
[ 1 - 10]
[ 10 - 20]
[ 20 - 30]
[ 30 - 40]
[ 40 - 50]
[ 50 - 60]
[ 60 - 70]
[ 70 - 80]
[ 80 - 90]
[ 90 - 100]
[ 100 - 110]
[ 110 - 120]
[ 120 - 130]
[ 130 - 140]
[ 140 - 149]
