, вернувшись у Київ, гнївав ся на нього „за Всеслава”, і Сьвятослав потайки забрав Антонія собі до Чернигова 27). До Чернигова могло переноситись і більше незадоволених на Ізяслава та збільшити апетити чернигівського князя до київського стола. 1069 року, під грозою польського війська Сьвятослав не відважив ся прийняти пропонованого йому київського стола: тепер міг він заздалегідь приготоватись до нападу і опановання його.
До того прилучились і деякі спеціальні причини. Можемо догадувати ся принаймнї про одну. Ізяслав буа вигнав Всеслава, але сей відібрав собі Полоцьк назад. Тим самим пропала рівновага княжих паїв: Ізяслав лишив ся і без Полоцька і без Новгорода, що відступив був Сьвятославу, беручи собі Полоцьк. Правдоподібно, в звязку з сим він входить вкінцї в зносини з Всеславом; Сьвятослав і Ваеволод, що не піддержали Ізяслава в боротьбі з Всеславом аз Полоцьк тепер дуже були занепокоєні сими Ізяслава зносинами з Всеславом. Можливо дїйсно, що Ізяслав, не можучи переболїти утрати Новгорода, хотїв використати поміч полоцького волхва проти Сьвятослава, аби відібрати від нього назад засінений на Прлоцьк Новгород. З рештою супроти недавнього союза Сьвятослава і Всеволода йому теж треба було союзника; „ніщо не гине на сьвітї”, і недавня спільна демонстрація Сьвятослава й Всеволода против Ізяслава мусїли лишити певні рефлєкси в його голові. Досить, що зносини Ізяслава з Всеславом вкінцї стали ся поводом до війни. По словам лїтописи, Сьвятослав вмовив у Всеволода, що Ізяслав вмовляєть ся з Всеславом на них обох, і тим прихилив Всеволода до спільної війни з Ізяславом 28).
З раштою близший повід не має тут особлившої ваги. Конфлїкт висїв у повітрі. Повторяю: після того як спілка трох Ярославичів позаберала все, що йно було на Руси в иньших руках, трудно було, аби кождий задоволив ся тим, що дістав, і щоб не почали вони тягнути оден від одного. Вигнаннє Ізяслава тїснїйше злучило Сьвятослава з Всеволодом. Ізяслав злучив ся з Всеславом. Перший повід який трапив ся міг привести до конфлїкту.
Лїтопись взагалї висуває як головного інїціятора Сьвятослава. Се досить правдоподібно, хоч на представденнєВ севолода в зовсїм пасивній ролї, в дальшім епізодї мусїло вплинути і змаганнє лїтописця: до реабілїтації сього князя, взагалї дуже симпатичного автору лїтописи.
В мартї 1073 р. Сьвятослав з Всеволодом рушили на Ізяслава. Той не відважив ся стати проти них. Своє хитке становище в Київі він мабуть сам знав добре; тож забрав що міг забрати і з родиною вибрав ся з Київа. Сьвятослава проголошено князем на Берестовськім дворі під Київом. Як би можна було покласти ся на докладність стилїзації сучасника Нестора (в житиї Теодосия), то виходило-б, що опановавши Київ, Сьвятослав з Всеволодом ще потім ходили походом на Ізяслава, аби витиснути його „от всея области”, і аж тодї Ізяслав забрав ся знайомою дорогою — до Болеслава 29).
Спільники подїлили ся волостями Ізяслава: Київщину взяв собі Сьвятослав, Всеволод — Волинь і Туровську волость, за те відступив Сьвятославу Поволже; по за тим землї обох братів зістались без переміни 30). Таким чином Сьвятослав мав Київщину, Черниговщину з Муромом, Новгород із Псковом, ІІоволже, Тмуторокань; Всеволод — окрім незначної тодї Переяславщини, ще Волинь, Смоленськ і Туров. В Полоцьку зіставав ся Всеслав. Сьвятослав був рішучо сильнїйшим від Всеволода і зайняв становище впливове, зверхнє над всею полїтичною системою Руської держави, що пригадуало більше становище його батька, нїж становище його попередника Ізяслава; се видно нпр. з того, як говорить про нього в своїй автобіоґрафії Всеволодів син Мономах: „послав мене, каже він, Сьвятослав на Чехів” 31).
Зробивши такий сильний крок по дорозї до єдиновластя й усунувши одного брата, Сьвятослав ледво щоб мав охоту заспокоїти ся на тім. Та поки що мав він небезпечного противника в особі Ізяслава, а нїж з ним упорав ся, смерть заскочила його, — занадто скоро, аби міг показати свої пляни.
Болеслав і сей раз не відмовив Ізяславу своєї участи. Правда, лїтопись наша промовчує се: вона каже тільки про остаточний результат зносин Ізяслава з Болеславом: Ляхове, взявши від Ізяслава гроші, каже вона „показали ему путь отъ себе” 32). Та промовчане нею доповняє автобіоґрафія Мономаха: він згадує, як його Сьвятослав із Всеволодом посилали на польське поґраниче, в Берестє, „на головнЂ, йде бяху пожгли” — отже була якась війна і Поляки попалили пограничні осади, а потім Мономах знову ходив до Сутиск, на границю „мира творить с Ляхы” 33). З того видно, що Болеслав був розпочав якусь воєнну акцію на пограничу, але потім завів угоду з Сьвятгславом і Всеволодом. У пізнїйшого Длуґоша ми знаходимо, правда дуже прикрашене і розмішане ріжними додатками, оповіданнє про війну Болеслава: він мав взяти по довгій облозї Перемишль, потім Волинь і Володимир 34). Такі успіхи одначе за ним признати трудно, Володимир на певно зістав ся за Всевольдом, що найбільше — може Блеслав здобув Перемишль, хоч і то не на довго, бо за Всеволода він уже знову належав до Руси 35). Висланий потім батьком і стриєм до Сутиск на переговори з Болеславом Мономах правдоподібно тодї-ж привів до згоди, і слїдом бачимо Болеслава в союзї з Сьвятославом: Болеслав, що тодї розпочав війну з Чехами, звертаєть ся по поміч до Сьвятослава, і той вирядив Мономаха і свого сина Олега з військом, що заходило „за Глогову до Чеського лїса” (Лавр. 238).
Згода Болеслава з Сьвятославом мусїла стати ся не пізнїйше кінця 1074 р., бо вже при кінцї 1074 Ізяслав, стративши надїю на Болеслава, подав ся до Нїмеччини. Помиривши ся з Сьвятославом і Всеволодом, Болеслав Ізяславу „показав путь від себе”, як каже лїтопись, хоч забрав був у нього гроші, обіцюючи поміч: на забраннє грошей потім скаржив ся Ізяслав папі. Ізяслав надїяв ся знайти поміч і опіку у імперетара і удавши ся до посередництва саксонського марґрафа Дедо, з ним в сїчнї 1075 р. прибув на двір молодого цїсаря Генриха IV в Майнц. Передавши йому дорогі подарунки — „безцїнні богатства в золотій і срібній посудї й дорогоцїнних одежах”, як оповідає сучасник Лямберт, Ізяслав просив у нього помочи на Сьвятослава. Генрих взяв ся до посередництва і вислав до Сьвятослава в посольстві його шваґра трірського препозіта Бурхарта; він наче б то загрозив Сьвятославу, що коли не верне добровільно братови його стола, то буде мати війну з Нїмеччиною 36), тай то ще тільки той Бурхарт прохав імператора, аби не брав ся до Сьвятослава ще острійше. Так оповідає Лямберт, але сам додає, що Генрих досить мав на голові своїх домашїнх справ, аби мати охоту брати на себе ще якісь чужі клопоти. Лїтопись наша нїчогон е знає не тільки про таке гостре, а й взагалї про яке небудь заступництво Генриха за Ізяслава. Вона вправдї згадує про послів від Генриха до Сьвятослава, але при тім каже тільки, що Сьвятослав хвалив ся перед послами своїми богацтвами, але дістав колючу замітку, що богацтво само по собі не богато значить,-військг дорожше від богацтва: потрапить і не таке ще здобути 37). Анекдотка ся характеристична для відносин київських дружинних кругів (з них очевидно вона вийшла) до Сьвятослава: київська дружина, видко, була не дуже задоволена з Сьвятослава, коли звістну анекдотку про Володимира обернула на нього. Але Нїмцям Сьвятослав заімпонував: тойже Лямберт каже, що Бурхарт привіз від Сьвятослава Генрихови стільи золота і срібла і дорогих одеж (чи тканин), що нїхто не памятав, аби коли в Нїмеччину привезено було стільки 38). Очевидно, тодїшня Русь мала чим заімпонувати бібній ще тодї і малокультурній Нїмеччинї — богацтвом, розкішю, комфортом, своєю вирафінованою грецько-оріентальними впливами штукою.
ІІосди Генриха від Сьвятослава вернули ся десь в жовтнї 1075 р. Але Ізяслав їх не ждав. Ще весною він вислав свого сина до папи, а що папа Григорий VII був рішучим ворогом імператора, то коли бачимо, що Ізяслав не ждучи повороту Генрихового посольства від Сьвятослава і заповідженого Генрихом оружного заступництва, удав ся до папи, то се показує, що він далеко лїпше зрозумів ситуацію, нїж той Лямбертів Бурхарт, і переконав ся, що йому зовсїм нема чого сподїватись від Генриха. В квітнї 1075 р. прибув до Григория VII котрийсь з синів Ізяслава і, як каже папа, заявив, що він за згодою батька хоче дістати „Руське королївство”, regnum Ruscorum, в лєнн від св. Петра. Не знати, чого в дїйсности хотів Ізяслав від папи — чи помочи, чи впливу на Болеслава, але то певно, що нїяких позитивних результатів він не осягнув. Маємо з сього епізоду дві булї папи, датовані 17 і 20 квітня 1075 p. 39). Перша адресована до „короля Русів Димитрия”, як він зветь ся взагалї в своїй західньо-рвропейській одісеї. Папа каже, що згодив ся на проханнє його сина, обіцяє йому в потребі поміч, жичить йому щасливого королювання до віку та повідомляє, що вислав до нього послів для переговорів 40). Цїла буля робить вражіннє або непорозуміння або сьвідомого викручування: анї натяку на вигнаннє Ізяслава, а згадане в нїй посольство, здаєть ся, призначалось не для полїтичних, а для церковних справ. Друга буля адресована до Болеслава, говорить про церковні справи Польщі, а при кінцї папа згадує за Ізяслава і просить, аби Болеслав звернув йому забрані гроші.
Не знати, куди вже звернувсь Ізяслав, нїчого не діставши й від папи. Ще півтора року прийшло ся йому помандрувати по Европі, поки смерть Сьвятослава не змінила обставин на його користь.
З короткого князювання Сьвятослава в Київі ми дуже мало що знаємо поза справами, звязаними з вигнаннєм Ізяслава. Окрім згаданого вже посольства Бурхарта ми маємо згадку ще про одно посольство Генриха на Русь десь у тих часах, в якій справі — не знати 41). Крім того є ще звістка в Татіщевській компіляції про зносини Сьвятослава з Візантиєю, але вартість її досить сумнївна 42).
У внутрішнїхх відносинах Сьвятослав мав передо всїм до роботи з тою опозицією, яку він сттрів у Київі. Хоч для більшости суспільности він, правдоподібно, був князь пожаданий, але були елєменти йому противні. Вище ми зазначили слїд незаловолення
Страница 16 из 149
Следующая страница
[ 6 ]
[ 7 ]
[ 8 ]
[ 9 ]
[ 10 ]
[ 11 ]
[ 12 ]
[ 13 ]
[ 14 ]
[ 15 ]
[ 16 ]
[ 17 ]
[ 18 ]
[ 19 ]
[ 20 ]
[ 21 ]
[ 22 ]
[ 23 ]
[ 24 ]
[ 25 ]
[ 26 ]
[ 1 - 10]
[ 10 - 20]
[ 20 - 30]
[ 30 - 40]
[ 40 - 50]
[ 50 - 60]
[ 60 - 70]
[ 70 - 80]
[ 80 - 90]
[ 90 - 100]
[ 100 - 110]
[ 110 - 120]
[ 120 - 130]
[ 130 - 140]
[ 140 - 149]
