бі образ полїтичної системи земель Руської держави. (Виїмками що до сього дальшого процесу роскладу були тільки Галичина і Ростовсько-суздальське князївство, що лишаючи ся одностайними, нероздїльними полїтичними цїлостями — та й то тільки до якогось часу, завдяки припадковим обставинам і заходам своїх єдиновластцїв, та ще Новгород, що фактично перетворив ся в републїку з номінальною княжою властю і виломив ся з князївсько-дружинного режіму). Розумієть ся, сей внутрішній росклд земель впливав ще сильнїйше на їх відокремленнє. Витворювало ся таке скомплїковане житє й відносини в серединї кождої землї, що вона все більше починає жити „своїм житєм”, й інтереси та дїяльність князїв, дружини, громади її все меньше виходять за границї своєї землї, а се, очевидно, ослябляло звязки — не тільки даної землї з иньшими, а й її власних частей між собою. Те що колись було вповнї реальною державною звязею, переходило на сьвідомість певної спільної полїтичної традиції, спільного права, спільної релїґії, спільної культури. Розвій сього партикуляризму тілоки в части стримували впливи більших деражвних центрів: старого Київа і молодших: Володимира (на Клязмі) і Галича; лучили часом поодинокі землї полїтичними звязками, але не могли спинити розвою сього процесу: він розвивав ся далї, коли переривали ся й ослабляли ся концентраційні впливи там, куди вони сягали, і ріс неустанно там, куди вони не доходили. Житє, розбивши ся на, атоми, ішло в глубину провінцій, в спід суспільности, замикаючи ся все в узшій, тїснїйшій просторони, але заразом дрібнїоо, блїдло й вироджувало ся — тому, що серед сеї децентралїзації й партикуляризму не могли вже відтворити ся відповідно сильні, могутні центри, які могли б заплоднювати далї новими запасами енерґії, новими поступами ідей і сил сей процес розсївання, розтїкання добутку полїтичної й культурної еволюції Київської держави.
На разї ми полишимо на боцї явища культурного й економічного житя й передовсїм прослїдимо в головнїйших моментах процес полїтичного ослаблення й упадку Київа й Київщини, аж до фіналу, — щоб потім переглянути полїтичне й культурне житє поодиноких українсько-руських земель та звернути ся до нової державної орґанїзації на Українї — Галицько-волинської держави.
ЗАПОВІТ МОНОМАХА І ЙОГО ВИКОНАННЄ; РОЗДЇЛ МІЖ МОНОМАХОВИЧАМИ ЧЕРЕЗ СПРАВУ КИЇВСЬКОГО СТОЛА; ПЕРЕХОДИ ПЕРЕЯСЛАВА З РУК ДО РУК; УЧАСТЬ ОЛЬГОВИЧІВ І ЇХ ПОХОДИ; СМЕРТЬ ЯРОПОЛКА; СТРАТИ МОНОМАХОВИЧІВ: ПОЛОЦЬК І НОВГОРОД.
Ми бачили, що Мономах, здобувши Київ (по смерти Сьвятополка), задумав зробити його отчиною свого рода, його виїмковим володїннєм. Без всяких перешкод передав він Київ по собі сину Мстиславу, поминувши иньші княжі лїнїї, а Мстислав — свому брату, старшому по нїм, Ярополку. Обидва операли ся на співчутє землї, себто — її вищих, впливових верств, що бажали мати князїв вср з Мономахової династииї, „з Володимеря племени”, — та на свої сили, чи сили своєї родини взагалї, що значно перевисшали сили всяких иньших претендентів. Дїйсно, претенденти мовчки перетерпіли се. Але скоро в самій родинї Мономаха справа київського стола викликала непорозуміння, і се дало можливість і Сьвятославичам — з початку Ольговичам, а потім і Давидовичам, заявити свої претензії на Київ, що його Мономаховичі хотїли зіставити тільки для себе. Иньші лїнїї Київом не інтересовали ся. Ростиславичі пильнували своєї Галичини; иньші лїнїї не мали нїякого значіння, а Всеславичі полоцькі й Сьвятополковичі туровські тільки завдяки сим усобицям Мономаховичів і встигли вернути собі свої батьківщини.
Непорозуміння вийшли з питання — хто в лїнїї Мономаха має дістати Київ по Ярополкку ?
Ми абчили, що в двох перших поколїннях Ярославичів Київ переходив не від батька до сина, а в порядку родинного старшинства: від старшооо брата до меньшого, і від меньшого брата до сина старшого брата. Мономах сей порядок перервав і передав Київ синови. Таким чином було скомбіновано старшинство родинне з порядком простим (від батька до сина). Скільки саме тут вплинули любецькі постанови і народнї симпатії до Мономахової лїнїї, не можемо докладно сказати. Але бачимо, що досить подібну комбінацію обох принципів дїдичення задумали повести далї старші Мономаховичі, а здаєть ся що такий плян мав і сам Мономах: Київ переходить від Мстислава до брата його Ярополка, але по Ярополку мав вернути до Мстиславового сина, з тим очевидно, щоб зістатись на далї за Мстиславичами, бо Ярополк синів не мав.
Ярополк, сївши в Київі, передав Переяслав старшому Мстиславовому сину Всеволоду, поминувши своїх братів. Се мало означати, що Всеволод буде наслїдником київського стола по Ярополку; так се зрозуміли зараз Мономаховичі, а тільки з тим міг і Всеволод міняти новгородський стіл на переяславський. При тім, по словам лїтописи (Суздальської), Ярополк чинив в тіім волю Мономаха: він „дав Переяслав Всеволоду, як присягнув був, умовляючись з своїм братом Мстиславом відповідно до волї батька, бо він (Мономах) дав їм (Ярополку) із Мстиславом Переяслав разом” 1). Себ то, Мономах, віддаючи Ярополку Переяслав, з'обовязав передати його по переходї в Київ Мстиславовим синам, инакше сказавши — бажав, аби Київ по Ярополку вернувсь у родину Мстислава, і меньші Мономаховичі не мали нїчого до київської отчини. Нема причин підозрівати сю звістку лїтописи: Ярополку чи Мстиславичам нїчого б не помогло видумувати якісь апокрифічні роспорядження Мономаха, бо князї були люде розважні і знали, що добрий дружинний полк буде лїпшим документом, нїж всякі умови й тестаменти. Тому коли покликувались вони на розпорядженнє Мономаха, воно мусїло бути звістне.
Цїкаве воно се Мономахове роспорядженнє — своїми результатами головно, й небезінтересно б знати його мотиви. Можливо, що Мономаха привела до нього нездарність Вячеслава, найстаршого по Ярополку Мономаховича, котрому инакше мусїв би дістатись Київ: він міг би сю отчиру тільки занапастити, випусттити з рук роду. Ще можливійше, що своїм тевтаментом Мономах хотїв обмиути можливість непорозумінь за київську спадщину між молодшими стриями і старшими братаничами. Взагалї се була неясна точка в тодїшнїх тай усяких родинних рахунках — відносини старшипства між старшими братаничами і молодшими стримяи. Пізнїйше у боярських потомків (вже в Москві) виробив ся принціп, що братанич має рівні права з безпосередно молодшим братом свого батька і більші від усїх молодших стриїв 2), себ то в нашім випадку Всеволод Мстиславич був рівний Ярополку і мав прероґативу перед Вячеславом. Сей принціп, що теж комбінує рахунок старшинства і простої лїнїї, зовсїм конвенціональний розумієть ся, і виробивсь пізнїйше; я тільки вказую як ілюстрацію сеї неясности, що привела пізнїйше до нового конвенціонального компромісу. Дуже можливим здаєть ся менї, що Мономах своїм роспорядженнєм хотїв як раз запобігти непорозумінням і боротьбі на сїй точцї, своїм тестаментом вказавши дальший порядок і виключивши від Київа всіх молодших братів Ярополка. Але результат вийшов як раз противний: молодші Мономаховичі як найенерґічнїйше запротестували, аби братаниыі мали їхх виключати. Немало тут зашкодив і податливий, нерішучий характер Ярополка, що хотїв усїм догодити, а власне сим привів відносини до повного розстрою — „й раздьра ся вся земля Русьская” 3).
Ярополк взяв ся до виконання свого зобовязання, скоро лише сїв у Київі. Він покликав Мстиславича Всеволода сїсти в Переяславі, і той поїхав туди, на велике незадоволеннє Новгородцїв, що дуже не любили такого помітуванння новгородським столом і були навіть зобовязали Всеволода присягою, що будн у них князем аж до смерти 4). Новгород на разї лишив ся в його номінальній власти. Тим часом молодші Мономаховичі Юрий і Андрій, довідавши ся, що Ярополк передав Переяслав Всеволоду, зрозуміли, як і належало, що сим рішаєть ся справа київського стола: „се брат наш Ярополк хоче по своїй смерти передати Київ свому братану Всеволоду”, як переказує їх гадки лїтопись 5), і постановили протестувати. Їx старший брат Вячеслав, що мав властиво виступати наслїдником Київа, — цїлком нездарний, сидїв мовчки в своїм Турові, і на нього не було що числити. Тому Юрий з Андрієм постановляюсь робити на власну руку й власними силами; вони обіцяли і присягнули собі помагати один одному, а на випадок смерти — хто переживе, має помогти дїтям покійного брата оборонити батьківщину 6).
Всеволод ледви встиг прибути до Переяслава, як впав на нього несподївано Юрий з полком і вигнав звідти. Київська лїтописо переказує, може анекдотичну подробицю, що Всевоолод не пробув у Переяславі й пів дня: рано прибув, а перед обідом вже його Юрий виполошив. Мусїв вертати ся до Новгороду, а там його з початку не хотїли навить і приймати 7).
Але Ярополк не хотїв позволити Юрию такого насильства. Він встиг якось умовити його 8), і Юрий, пробувши в Переяславі вісїм день, вийшов звідти, а Ярополк віддав Переяслав другому Мстиславичу Ізяславу. При тім згадують с якісь умови й присяги між Юриєм і Ярополком, між Ярополком і Ізяславом, але нїчого навіть правдоподібного пр зміст їх я не вмію сказати.
Та й Ізяславу не довго прийшлось посидїти в Переяславі: і Ярополк ще тогож самого року силоміць („с нужею”) вивів його звідси, а на йото місце посадив Вячеслава. Суздальська лїтопись каже, що Ярополк зробив се за порадою братиї, з причини полоцьких подїй; Ізяслав, переходячи в Переяслав, полишив у Полоцьку брата Сьвятополка, але Полочане вигнали його й посадили одного з внуків Всеслава — Василька; отже, мовляв, треба було присутности Ізяслава в Полоччинї 9). Та така печаливість Ярополка за полоцьку волоть Мстиславичів не дуже правдоподібна 10). Скорше, Вячеслав зажадав собі Переяслава, як старший, і то мабуть не сам, а намовлений меньшими братами, що все таки боялись бути виключеними; Київська лїтопись каже навіть, що Ізяслава „вигнав” Вячеслав із Переяслава 11). Туров віддали Ізяславу, в придачу до Минська, що ще лишивсь у Ізяслава з Полоцьких волостей; крім того Ярополк поручив князям новгородському й смоленському дати Ізяяславу ще від себе подарунки, „д
Страница 34 из 149
Следующая страница
[ 24 ]
[ 25 ]
[ 26 ]
[ 27 ]
[ 28 ]
[ 29 ]
[ 30 ]
[ 31 ]
[ 32 ]
[ 33 ]
[ 34 ]
[ 35 ]
[ 36 ]
[ 37 ]
[ 38 ]
[ 39 ]
[ 40 ]
[ 41 ]
[ 42 ]
[ 43 ]
[ 44 ]
[ 1 - 10]
[ 10 - 20]
[ 20 - 30]
[ 30 - 40]
[ 40 - 50]
[ 50 - 60]
[ 60 - 70]
[ 70 - 80]
[ 80 - 90]
[ 90 - 100]
[ 100 - 110]
[ 110 - 120]
[ 120 - 130]
[ 130 - 140]
[ 140 - 149]
