Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ ІI. XI-XIII ВІК Страница 4

їв обох Болеславів дїйсно потім послужили історичними мотивами в актї прилучення Київа до Польщі 1569 р.).



Нарештї, завдяки участи варязьких полків у сїй війнї, маємо вже й чисто поетичну репродукцію сїєї війни — в скандинавській сазї про Еймунда 30). Ся саґа перехована в кодексї з кінця XIV в., але по складу свому значно давнїйша, описує геройські вчинки ярла Еймунда, що мав бути вождем Варягів, нанятих Ярославом для війни з Сьвятополком в числї 600 мужа; Ярослав має трм кампанії з Сьвятополком і бере гору все завдяки Еймундови, його радам і премудрим штучкам (досить наївним, своєю дорогою), а в останнїй війнї Еймунд крадькома, ріжними шруками забиває Сьвятополка (Еймунд з товаришами роблять засїдку в лїсї й штучно нагинають шнураии одно дерево, на се місце потім приходить Сьвятополк з військом і стає табором на ніч; в ночи Варяги привязали його шатро до того нагнутого дерева, потім на даний знак підрубали шнури, що тримали дерево, воно випростувавши ся, здерло шатро, і Еймунд в тій хвилї напав на Сьвятополка й убив його). При тім одначе саґа, здаєть ся, мішає війни Ярослава з Сьвятополком з війною його з Брячиславом полоцьким, а самого Сьвятополка з Брячиславом і Болеславом (тому він зветь ся в нїй Буріслейфом, князем Кенуґарда) 31). Зовсїм лєґендарна навить в більших подробицях, ся саґа дає нам одначе цїкавий і вірний образ відносин тих варязьких кондотєрів до їх руських патронів: їх торги за платню, використуваннє кождої тяжшої хвилї, щоб полишити умови найму, й бажання руського князя позбути ся сих прикрих і захланних наємників.



Примітки



1) Іпат. с. 90.



2) Видані Срезнєвским 1860 р. н. т. Сказанія о св. БорисЂ и ГлЂбЂ, з кодекса XIV в. Несторове Чтениє з кодекса XII в. видав Бодянський в Чтеніях Московських 1859 т. І, і осібно, „Сказаніє” т. зв. Якова тамже 1870 т. І, нове виданнє тамже 1879, II. Лїтературу авторства мнїха Якова див. в І т. Історії с. 549.



3) Порівняннє лїтописного оповідання з Сказанієм зробив свого часу Біжярский: ЗаЂчаніе о языкЂ Сказанія о св. БорисЂ и ГлЂбЂ сравнительно съ языкомъ лЂтописи (Записки акад. наук. 1862). Проф. Голубовсвий вказав недавно на залежність лїтописного оповідання від старої служби Борису і Глїбу, чи її джерела — відмінного віз Сказанія — його статя Служба св. мученркамь Борису и ГлЂбу въ Ивантчской минеЂ (Чтенія київські т. XIV). Саму службу, з мінеї с. Іванич (на Волини) XVI в. видав д. Бугославский ibid.



4) Навіть прийнявши, що в лїтопись увійшли відомости Сказания, можемо припустити в лїтописнім варіанті сьвідому поправку. В усїх редакціях лїтописи маємо сей варіант.



5) Ми маємо про се дві згадки. Одна в Сказанию і в лїтописи, в оповіданню перед убийством Бориса. Друга є в лїтописи тільки, перед походом Ярослава — вона більш детайлїчна, але амплїфікує слова Сказания: Святополкь же окаяньныи нача княжити в Кые†(с. 60), що повторяють ся в обох разах; очевидно, се тільки дублєт спільної звістки Сказзания і лїтописи про каптованє Киян.



6) Нкстор каже, що вони завернули ся, почувши про похід Бориса (с. 12), але фраза дуже риторична і тому не конче певна.



7) У Нестора Сьвфтополк ще за житя Володимира задумує убити Бориса, але се, розумієть ся, звичайне перетемненнє фарб.



8) Володимир вмер 15 липня, Бориса вбито 24, вість про смерть Володимира дістав він вже вертаючи ся з походу і на Альту міг прибути вже 17-18. Дати смерти Бориса і Глїба подані згідно у Нестора і т. зв. Якова (17, 20, 52, 58) і сходять ся з днями тижнїв, поданими в них; правдоподібно, вони оперті на церковних записках і не мають в собі нїчого непевного.



9) Вид. Срезневского с. 45.



10) Про традицію місцеву (з під Гребенова, на верхівях Опора, де має тепер бути ур. Сьвятословіє, потік Сьвятославчик і могила „якогось Сьвятослава”) див. в книжечцї К. Устіановича Три цїкаві загадки, Чернївцї 1902, с. 72 і далї.



11) Іпат. с. 98.



12) Тут є дві верзії. По т. зв. Якову і лїтописи Сьвятополк покликав Глїба до Київа, що, мовляв, батько хорий, і Глїб поїхав з Мурома Волгож, потім на Смоленськ — до Київа (маршрут не дуже натуральний!), і тут під Смоленсьом його вбили. По Нестору Глїб був при батьку, але довідавши ся про замисли Сьвятополка на Бориса, втїк „на полунощныя страны, сущю иному тамо брату святому” (с. 11), але Сьвятополк послав наздогін убійників і ті „въслЂдовавши въ кораблеци борзы, гнаша по святемъ ГлЂбЂ дни многы” (с. 17), а здогонивши, вбили 5 вересня. Ся ріжниця показує, що властиво про обставини Глїбової смерти в 2-ій пол. XI в. нїчого не знали крім того, що вбили його коло Смоленська, і то 5 вересня. А ся дата — шість тижнїв по смерти Бориса, не згоджуєть ся з обома об'ясненнями: задовго се і для дороги з Мурома перед вістю про смерть Володимира, і для втікачки з Київа. Що ж робив Глїб той час, і для чого опинивсь він у Смоленську, на се можна відповідати тільки ріжними здогадмаи — нпр. про його пляни мести за брата, боротьби з Сьвятополком, і т. и.



13) Іпат. с. 102.



14) По Сказанию Ярослав довідав ся, від сестри Предслави, заразом про смерть батька і про убитє Бориса: „отець ти умерлъ, а Святополкъ ти сЂдить в КыєвЂ, убивъ Бориса, а на ГлЂба послалъ” (с. 60), а по деяким верзіяв лїтописи — і про смерть обох братів: „отець ти умерлъ, а братоя ти избиєна” (1 Новг. с. 82). Останнє — тільки недокладна, зовсїм неможлива парафраза Сказаная (його варіант задержав ся в північній редакції й деяких полудневих — Хлєбнїк. і Погод.); але й оповіданнє Сказания зовсїм неправдоподібне: при живих зносинах Київа з „верхнїми” землями нп можна припустити, щоб до Ярослава дійшла разом вість про смерть батька і брата, роздїлену десятьма днями, а тим більше — і про висланнє убійників наа Глїба. Очевидно, оповіданнє стратило вжр хронольоґічну перспективу подїй, і його деталїв в сїм не можно брати дуже серіозно.



15) Давнїйші новгородські лїтописи в звязку з сими заслугами Новгородцїв для Ярослава ставлять наданнє Новдородцям „правди і устава” — правного кодексу „Руської Правди” (2-а редакція 1-ої Новгор., Софійська і пізнїйші компіляції — Воскресенська, Тверська, Нїконівська — то під 1018, то під 1019, то 1020 р.). Се розумієть ся, пізнїыша комбінація. Але натомість виставлено здогад ,що Новгородцї дїйсно дістали тодє якусь конституційну хартію (див. нпр. Костомарова СЂвернорусскія народоправства І го. IV). Справдї, ми маємо вже в XII в. традицію про якусь новгородську конституційну хартію (без імени князя, розумію Лавр. с. 343 == Іпат. с. 383: „издавна суть свобожени Новгородци прадЂды князь нашихь”), а пізнїйше Новгородцї покликували ся на Ярославові грамоти (нпр. 1 Новг. с. 229-230, 236). Але ще Соловйов у своїй дісертації Объ отношеніяхь Новгорода кь вел. князьямь, 1846, довів, що головні моменти новгородської конституції виробились аж пізнїйше, не на основі якоїсь Ярославової хартії. Навіть річна данина до Київа, по словам лїтописи, давала ся з Новгорода і далї, до смерти Ярослава (Іпат. с. 13), так що ми не можемо вказати нїчого, що могло б бути предметом Ярославової хартії, актом спеціалньої вдячности його Новгородцям.



16) Сказаниє і лїтописи північної й полудневої редакції (і пізнїйші компіляції) рахують Варягів 1.000, а новгородського війська 40.000, натомість Новгородська (2 ред.) тільки три тисячі Новгородцїв, разом 4.000 (с. 83, теж у збірнику Амврамки с. 40). Звістка Новгор. л. правдоподібно, поправляє число, що здалось за-великим, і дїйсно за велике, але знов і 4.000 для такого далекого й небезпечного походу трохи за мало.



17) При тодїшнїх способах війни в тім нема нївого неможливого. Поправка Татїщева на 3 тижнї не авторитетна.



18) В 1-ій Новгородській.



19) Соф. с. 132, Воскр. І с. 325, Нїкон. І с. 75. Архангелогородський лїтописець дає ще більш підозрілу подробицю: „СЂтное и до cero дни словеть” (від сеї битви) — се очевидно Сїтомль, де потопили ся Печенїги під час битви 1036 р., але ся подробиця: може бути і припискою, бо по инших компіляціях її нема. У всякім разї ся звістка мусить бути принята cum grano salis. Що до 1 Новг., то в другій редакції маємо контамінацію: з початку бачимо коротеньку записку, де Сьвятополк біжить, згідно з ширшою верзією лїтописи, „въ Ляхи”, потім ширше оповіданнє — з 1 редакції Новгородської л., де Сьяятополк тїкає „въ ПеченЂгы” (Новг. с. 83-4).



20) Перше — що лїтописна записка датує вхід Ярослава до Київа 1017 р., отже се мало стати ся на весну 1017 р., значить, як здатись на докладність сього датовання — кілька місяцїв по любецькій битві. Друге — при сїм входї стала ся в Київі велика пожежа, що понищила богато церков (Іпат. с. 100, Лавр. с. 138, пор. Тітмара VIII, 16), і се моглоб вказувати на неконче спокійний характер переходу Київа під власть Ярослава, хоч можна б припустити й просто припадковий огонь.



21) 1 Нов. 89.



22) Thietmari VII. 48, текст неясний: nilque ibi (у Болеслава) ad ur6em possesam proficisse. B l Новг. під 1017 р.: „Ярославъ иде къ Берестию”. Сю зыістку трудно прикласти до війни Ярослава з Сьвятополком 1018 р., скорше належить звязати з сею згадкою Тітмара; з того б вийшло, що Ярослав напав на забузькі землї Болеслава.



23) Про джерела й лїтературу кампанії 1018 р. див. прим. 2.



24) „Був у Ярослава Кормилець (пістун) і воєвода Будий, почав він глузувати з Болеслава, кажучи: от ми скипкою проткнемо твоє грубе черево — бо Болеслав був великий і тяжкий, ледво міг на конї сидїти. І Болеслав сказав своїй дружинї: як вам від тих глузувань не прикро, то я і сам піду на погибіль, і сївши на коня, поїхав у річку, а за ним його військо. Ярослав же не встиг урядити війська, і побив Болеслав Ярослава”. Замітний сей паралелїзм в оповіданнях про битви під Любечом і під Волинем: в обох одні одних зачіпають, і хто зачіпає, той побитий. Сей параьєлїзм, дуже звичайний в поетичнім обробленню подій, вказує на устну, народну, чи поетичну традицію, як джерело обох оповідань, і їх тїсну звязь між с
Страница 4 из 149 Следующая страница