LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ ІI. XI-XIII ВІК Страница 40

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    енити”. Ся пропозиція стрічена була з загальним співчутєм. Кияне сказали: „радіємо, щг Бог виратував тебе, брата нашого 33), від великої лести; підемо всї за тобою і з дітьми, як ти собі бажаєш!” Але один чоловік сказав: „за князем нашим підемо раді, але перше про се подумаймо, як то раз були зс Ізяслава Ярославича зробили лихі люде: вирубали з поруба Всселава й поставили собі князем, і богато злого з того було нашому місту. А тепер от Ігор, ворог нашого князя, навіь не в порубі, у св. Федора! Убиймо наперед його, а тодї підемо за нашим князем на Чернигів — кінчити з ними!” Сї слова серед загального розлражнення на Ольговичів упали як на порох. Даремно Володимир втримував людей, представляючи їм, ще убийство Ігоря буде неприємне Ізяславу, даремно умовляли митрополит, тисяцький, — Кияне казали: „то вже ми знаємо, що по доброму не скінчимо з тим племенем (Ольговичами), анї ми, анї ви” і з криком кинули сяд о монастиря св. Федора, де був Ігор. Се було поблизу. Володимир кинув ся остеречи Ігоря, але маса народду зайняла міст, що лучив Софіыську гору з старим городом, де стояв манастир св. Федора, і він мусїв об'їздити крузною дорогою, а люде тим часом прибігли до монастиря і заставши Ігоря в церкви, під час служби, виволікли відти 34). Володимир наспів, коли його виводили з брами манастиря і накривши його своїм плащем пробував умовити людей, аби не били Ігоря. Люде не слухали й били Ігоря, бючи помилкою й Володимира, що хотїв йго заслонити собою, але все таки удало ся вихопити Ігоря з їх рук і умкнути до сусїднього двора вдови кн. Мстислава. Браму зараз замкнено, а Ігоря сховано до сїней. Але люде слїдом наперли, виломили браму Мстиславового двора і поюачивши Ігоря, виволікли йото з сїней і на сходах почали бити — били, доки не стратив притомности. Потім обдертого, півголого потягнули за ноги через Бабин торжок на княж двір і тут добили, а потім відвезли тїло возом на подільське торговище й покинули тут 35).



    Сей нечуваний факт, довершений в горячцї незвичайного роздражнення, зробив велике вражіннє. Зараз наступила реакція. Ігоря признавали сьвятим, мучеником. Уже коли він лежав на подільськім торзї, „человЂци благовЂрнии” брали собі його кров і кусники одїжи, як релїквії; оповідали про чуда над його тїлом, а слїдом його смерть описано вже звичайним аґіоґрафічним, шбльоновим способом (в лїтописях ми маємо вже слїди двох таких оповідань) 36). Ізяслав дуже був незадоволений сею подїєю й супроти можливих обвинувачень заявляв свою неповинність в смерти Ігоря. Неповинність його дїйсно не підлягає сумнїву, але побоювання обвинувачувань не були даремні: дїйсно, Ольгович Сьвятослав називав потім Ізяслава убійником йоро брата 37).



    Ся несподївана подїя перебила, здаєть ся, той уплянований похід Киян. Ізяслав, діждавшись брата Ростислава з Смоленська, в осени попустошив полудневу Чернигівщину, а зимою вибрав ся знову й попалив наднїпрянські околицї Любеча, де була „вся жизнь” чернигівських князїв. Давидовичі і Ольговичі не відважили ся виступити проти нього, кликали Юрия в поміч, та даремно. Юрий вислав тільки сина Глїба, і той опанував Посемє та пробував кілька разїв опанувати Переяслав, де Юрий мав прихильників, але проби сї не удали ся. Сам Юрий не пішов — може зайнятий новгородською діверзією. Давидовичі й Ольговичі вкінцї зневірили ся в своїй справі й розпочали переговори з Ізяславом, „післали своїх послів до Ізяслава Сьвятославича, просячи мира і так кажучи: „так було за наших дїдів і батьків наших — миръ стоить до рати, а рать до мира (очевидно — приповідка), а тепер до нас не май жалю, що ми були встали на рать (зачали війну): шкода нам було нашого брата Ігоря й ми до того змагали, аби ти пустив нашого брата, а що вже нашого брата убито — пішов до Бога, де й усїм нам бути і Богови нас судити, то доки вже нам губити Руську землю? лїпше б нам уладити ся”. Ізяслав і його союзники прийняли сю пропозицію прихильно. В осени 1148 р. уложено згоду: Сьвятославичі зобовязали ся забути справу Ігоря й нїчим не ворогувати на Ізяслава. По тім відбув ся з'їзд князїв під Київом у Городку, але приїхали тільки Давидовичі, Сьвятославів обох не було.



    За те був тут син Юрия — Ростислав. Ізяслав пильнував перетягати до себе Юриєвих синів, котрих він посилав проти нього. Чи хотїв він тим ослабити стрия, чи піддобрити ся до нього, давши волости в „Руській землї” його синам — не знати; досить, що він закликав до себе Глїба Юриєвича 38), а тепер не знати, чи на йоо заклик 39), чи з власної інїціативи, прибув до нього старший Юриєвич — Ростислав 40), Ізяслав прийняв Ростислава лвскаво, дав йому волость на Побожу, що мав перед тим иньший анальоґічний своячок — Всеволод Ольгович, а виряжаючись потім в похід на Юрия, лишив його „стерегти Руської землї”. Але потім казали, що Ростислав використав свій побут для збирання партиї свому батьку.



    Упоравшись із Сьвятославичами, Ізяслав задумав докінчити свій тріумф і упорати ся з Юриєм, тим більше, що той „обиджав” Новгород, де тодї сидїв другий Ізяславів син Ярослав. На згаданім з'їзді в Городку було умовлено, що зимою Сьвятославичі насеіють з полудня, а Ізяслав з Новгороду, брат його Ростислав із Смоленська, і стрінувши ся на Поволжу рушать разом на Юрия. Ізяслав дїйсно виконав сей плян, але Сьвятослаяичі не додержали обіцянки: їх капітуляція перед Ізяславом не була щира і тепер вони чекали, чим скінчить ся війна Ізяслава з Юриєм, щоб відповідно до її результату прилучитись до сього чи до того. Ізяслав з братом Ростиславом тільки попустошили верхнє Поволже і більле нїчого не доказали.



    Коли Ізяслав по тім вернув ся до дому, йому донесли, що Ростислав Юриєвич копає під ним, підмовляє на нього Чорних Клобуків і Киян. Ізяслав закликав його до себе й переказав, що чув. Ростислав жадав суду, але Ізяслав побачив тут скритий намір дальшої інтриґи — „хоче мене ппремварити з християнами (суспільністю київською) або з поганами (Чорними Клобуками)” („хотя мя заворожити зъ хрестьяными или погаными”), і без суду, з безчестєм виправив Ростислава до батька, відібравши дану йому волость й арештувавши дружину його і майно. Суздальська лїтопись уважає поголоску на Ростислава неправдивою 41), але той факт, що Ростислав, прибувши до батька, дїйсно зараз похвалив ся перед ним, що Юрия „хоче вся Руська земля і Чорні Клобуки”, піддає гадку, що Ростислав може й не був тільки пасивним слухачем сих заяв прихильности до Юрия. У всякім разї ся вість рішучо вплинула на Юрия: знаючи, що він має прихильників в Переяславщинї, де коло того попрацював другий Юриєвич — Глїб, і в самій Київщинї, а мавши знову доказ, як Сьвятославичі невірно тримають ся Ізяслава, чекають лише зміни ситуації, він рішив ся виступити з усею енерґією з своїми претензіями на київський стіл.



    Тепер наступає найбільш інтензивна стадія сеї боротьби, що з своїм широким розмахом не має собі пари в історії давньої Руси. Не рахуючи навіть тих звязків, які лучили її з европейською полїтикою, ся напружена боротьба князїв з участию всїх земель Руської держави, з виїмком хиба ІІолоччини, і з великою активністю земських громад, зістаєть ся памятним явищем.



    Юрий рушив зараз, при кінцї липня 1149 р., закликавши в поміч Половцїв. Він пішов звичайною дорогою, через землю Вятичів на Переяслав. Давидовичі зістали ся на сей раз при Ізяславі. Ольговичі зараз прилучили ся до Юрия; Сьвятослав на вість пр опохід Юрия вислав до нього поала, питаючи ся, чи серіозно воює, і діставши відповідь, що Юрий за повойованнє своєї землї й безчестє свого сина хоче мстити ся до кінця — з тим щоб або честь свою вернути, або голову зложити 42), виступив з свого союза з Ізяславом. Не вважаючи одначе на такі рішучі запевнення, Юрий не мав охоти доводити до війни й надїяв ся, що Ізяслав піде на компроміси; він хотїв дістати від нього Переяслав відступного, але Ізяслав на компроміси йти був не охочий, хоч Юрий своїм походом захопив його досить неприготованим: брат Ростислав ще не нампів до нього з свого Смоленська,а Кияне, як ми знаємо вже, не хотїли брати активної участи в сїй боротьбі Мономмховичів між собою. Ізяслав толкував ся перед ними, що він помирив ся б із Юриєм, як би той ішов сам. Коли ж бо йде з Половцями й Ольговичами; але даремно порушував він такими арґументами найдражливші струни Киян, вони повторяли: „мирись, княже, ми не підем”. Тільки запевнивши, що йому треба війська лише на те, аби заімпонувати ворогови й привести до доброї згоди, що до війни не прийде, і він в Юриєм помирить ся, — нахилив Ізяслав на рештї Киян до того, що вони пішли з ним у похід.



    Діждавши ся Ростислава і Давидовича Ізяслава, Ізяслав пішов з ними під Переяслав, де стояв Юрий. Перед битвою Юрий запропонував, щоб Ізяслав відступив Переяслав його сину, то він лишитт Ізяславу Київ: „от, брате, ти на мене приходив і землю мою повоював, і старійшинство з мене зняв (відтиснув від Київа)! але, брате і сину, — для Руської землї і для християнства — не проливаймо християнської крови... Дай минї Переяслав, нехай я посажу сина вП ереяславі, а ти сиди, „царствуй” у Київі! Як же не хочеш того минї зробити, то неха Бог то рішить”... Ізяслав не згодив ся й не схотів входити в нїякі переговори, не услухав і епископа переяславського, що сповняючи обовязок духовенства — стримувати від кровопролитя, з слїзми просив йогш пьмирити ся з Юриєм. „Надїяв ся, каже лїтописець, на множество свого війська і казав: „добув я своєю головою Київа і Переяслава” (в значінню: нїхто до того не має права). Воно й справдї відступати Переяслав і сажати собі під бік Юриєвича, не маючи довіря до миролюбности і словности Юрия, було трудно. Юрий одначе далї оминав битви, і думали вже, що він без битви відступить від Переяслава. Ізяслав надїючи ся на свої сили, рішив не дати йому відійти й перейшовшм за Трубеж, приступив до його табору. Під той час якийсь дизертир (перескокъ) утік з Юриєвого табору, Юриєві вояки погнали за ним, а Ізяславові чати прийняли се за рух Юриєвого війська й дали алярмові крики (рекуче: „рать” !). Обидва війська виышли против себе, але Юрий не атакував, і простоявши до вечера, став відступати
    Страница 40 из 149 Следующая страница



    [ 30 ] [ 31 ] [ 32 ] [ 33 ] [ 34 ] [ 35 ] [ 36 ] [ 37 ] [ 38 ] [ 39 ] [ 40 ] [ 41 ] [ 42 ] [ 43 ] [ 44 ] [ 45 ] [ 46 ] [ 47 ] [ 48 ] [ 49 ] [ 50 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 ] [ 50 - 60] [ 60 - 70] [ 70 - 80] [ 80 - 90] [ 90 - 100] [ 100 - 110] [ 110 - 120] [ 120 - 130] [ 130 - 140] [ 140 - 149]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.