описних звісток див. в моїй Історії Київщини с. 166 і далї. В оповіданню про боротьбу Ізяслава з Ольговичами ми маємо коміпіляцію в двох верзий — прихильної Ізяславу й прихильної Ольговичам (про сю контамінацію див. у Бестужева-Рюміна О соста†рус. лЂтоп. с. 80 і далї). Ся нпр. увага про ”лесть” Киян належить, очевидно, партизану Ольговичів.
2) Тут є знову ріжниця в днї: в Іпат. 1 серпня, в Лавр. ЗО липня (в кодексах Кеніґсб. і Академ. 1 липня, але се, очевидно, хиба поправка — поправлено день, а місяць лишив ся). Певну дату дає пізнїйше оповіданнє Київ. л., с. 457.
3) Незвичайно інтересний діальоґ Киян з Сьвятославом в Київський лїтописи переданий дуже коротко і не зовсїм ясно, — ширше і з всякими признаками певности в Воскресен. І с. 35. Кияне по своїй скарзї ва тивунів жадають від Ігоря: аще кому насъ будеть обида, то ты правы” (Воскр.: аще кому до насъ дЂло какоє да сами насъ судите) — тут, очевидно жадаєть ся від князїв, властиво від Ігоря — аби вони судили особисто. Се жаданнє громади поясняють слова Сьвятослава Ігорю в Воскр.: „азъ, брате, цЂлвоалъ крестъ на томъ Кіяномь, яко быти тебЂ княземъ во правду, а людемъ, кому до кого обида будетъ, ино ти ихъ судити во правду самому, иди мнЂ, а тіуномъ ихъ не судити, ни продавати (накладати грошеві кари); а что были тивуни брата нашего Ратша и Тудоръ, а тЂмъ не быти, а коимъ будетъ быти, ино имъ имати съ суда урокомъ, а въ свою волю имъ людей не продавати”. Отже, тивуни мали би побирати тільки кошти і кари при княжім судъ відповідно до такси, а самі не судити.
Сьвятославъ заповів Киянам, що кривд не буде, і додає: „я се вамъ (вар.; вы) и тивунъ, а по вашей воли” (Київ.; в Воскр.: „а тивуны вамъ по вашей воли”): я думаю, що тут треба виходити з Київ. л. як lectio difficilior, і по довгих роздумуваннях над сим текстом, міркую, що тут віддавали ся, провинники — тивуни народу на кару, і нарід потім дїйсно напав на дім Ратші; Ігор послав утихомирювати розрух мабуть тому лише, що він за далеко вже пішов. Татіщев (11 с. 282) розумів се так, що князь передавав вибір тивунів громадї. Я давнїйше в своїй Історії Київщини (с. 167) висловив дужку, що Сьвятослав обіцяв особисто судити аееляції на тивунів.
4) Тому я й спинив ся коло неї ширше.
5) „И не поча по тому чинити, якоже людіє хотяху” — Воскр. І с. 35.
6) Натяк на се ми бачили вище — с. 144.
7) Іпат. 230.
8) Ольговичевъ (вар.: а у Волговичъ) не хочемъ быти акы в задничи.
9) Іпат. 229-33.
10) Історія тих несповна шіснадпяти лїт (серпень 1146 — март 1162 р.) становить як раз половину Київської лїтописи, що обіймає 90 лїт( 127 сторін з 259 сторін, що займає вона цїла в виданню 1871 р.), а ще Київська лїтопись найбільш докладна з циклю наших давнїх лїтописей.
11) Іпат. с. 297.
12) ib. 289.
13) Лавр. с. 298.
14) Вячеслав, як він каже, був уже бородатим, ком Юрий родивсь, а Юрий 1149 р. мав уже кількох дорослих синів (Іпат. 268), мусїв отже мати більше як сорок лїт, a мав мабуть і цїлих пятьдесять, коли його молодший ло всякій імовірности брат Андрій родив ся 1102 р. (Іпат. с. 182 і близше Твер. с. 138), і дїйсно вже в 1119 р. Мономах посилав його на дуже небезепчну позицію — у Володимир (Іпат. 205). Старший Мономахович Мстислав родивсь 1076 р. (Лавр. с. 238), но нїм був ще Ярополк, Вячеслав значить не міг скорше родити ся як 1079-1080 р., але не дуже й пізнїйше. 1146 р. Вячеслав мусїв мати вже 60 лїт. Що був з нього не дурень випити, показує сама його смерть: з вечера перед смертию він „був веселий” з дружиною і в тім похмілю віддав Богу духа (Іпат. 325).
15) Старшшго свого сина Мстислава Ізяслав посадив у Переяславі, а Волинь тим часом віддав молодшому брату Сьвятополку.
16) Іпат. с. 224.
17) Інат. с. 234 і 236.
18) Іпат. с. 242.
19) Се видко а того, що перед 1149 р. Вододимирко не мішаєть ся в боротьбу Юрия з Ізяславом.
20) Іпат. с. 275.
21) З молодшої лїнїї Сьвятослава чернигівського (потомство Ярослава Сьвятославича).
22) До посвоячрння сього причинив ся мабуть князь Отон оломуцький, тїточний брат згаданого чеського короля Володислава, що перебувва в 1130-х рр. на Руси до 1141 р.; правдоподібно, за його посередництвом Сьвятополк оженивсь в 1144 р. з якоюсь його своячкою, може сестрою і се дало початок до зносин Ізяслава з чеським королем. Див. 1 Новг. 135, Іпат. 268, Monum. Germ. hist. Scr. XVII, 651, 659, 663. Про сї чесько-руські зносини див. Ґрота Изъ исторіи Угріи и славянства с. 80 і далї, 139 і далї; д. Ґрот висловляє здогад, що сьвятьполк оженив ся з сестрою згаданого Отона Евфемією.
23) Див. вище с. 117.
24) Іпат. с. 283 (1150). Про бана Уроша див. у Ґрота op. c. с. 39 і далї.
25) На се вказує факт, що вдова Юрия з його молодшими синами пізнїйше удала ся в Візантию, до Мануіла, и той дав Юриєвичам волости на Дунаю — Іпат. 357, Кіннам с. 236. З того здогадували ся, що Юриєва вдова була з роду Грекиня (Карамзїн II пр. 405, Ґрот op. c. с. 180), але се вже слабший здогад.
26) Cinnami р. 115 ed. Bonn., Nicetae Choniatae p. 122 ed. Bonn.
27) ??? ???? ?????? ??? ???o? (Мануіла) B???????? ????????, ????? ??o??o??? 'P????o?? ???? — Кіннам р. 115. Коли Приймати для походу Мануіла 1151 р., як чинить Ґрот, то тут требс розуміти похід на Володимирка 1150 р. (Іпат. 282), не 1152 р., як робить той же самий Ґрот.
28) Іпат. с. 283, 291, р.1150-1
29) Іпат. с. 235-242, Лавр. с. 298, ще Воскр. І с. 36-7, 1 Новг. с. 136-7.
30) Іпат. с. 239, Лавр. с. 298.
31) Див. Іпат. с. 243, пор. 243 і 245, 1 Новг. с. 136.
32) Пор. Іпат. с. 268: „а вы (Ізяслав і Ростислав) вЂдаєта, оже намь (Киянам) съ Гюргемъ не ужити, аже по сихь днехь где узримь стягы ваю, ту мы готовы ваю єсмы”.
33) „братью нашю”.
34) В київській печермькій лаврі є образ Божої матери, званої Федорівської, з котрою звязана традиція, що то перед нею молив ся Ігор, коли його вхопили; на постаментї ікони представлено й образ Ігоревої смерти, але образок пізній і нїчого реального в собі не має.
35) Іпат. с. 249-9, Лавр. с. 300-2.
36) Одно — мабуть сильно скорочене, але без стороннїх додатків, маємо в Суздальській лїтопиви, друге, вже скомплїковане — в Київській. Останєн має деякі подробицї так близькі до суздальської верзії і в загальнім оповіданню на стільки годить ся з нею, що у них мусить бутм спільне джерело, трохи відмінно скорочене в обох сих лїтописях (в Суздальській покорочене більше, в Київській меньше). Але окрім того в Київській лїтописи маємо вставки в звичайнім шабльоновім аґіоґрафічнім стилю, що дуже мало відповідають стисненому, реальному оповіданню; порівняти тільки риторичні мірковання і „возгласи” Ігоря: „Тако толикы страсти и различная смерти на праведники находили суть” і т. д., або: „О окаяньнии! не вЂсте ся что творяше, се бо творите невЂдиньємъ” і т. д., — з простим, живцем ухваленим окриком: ”ох, брате, камо мя ведуть?”, що так мало відповідав попереднїй риторицї. Очевидно, в Київській лїт. ми маємо скороченнє того оповідання, спільного обом лїтописям, доповнене з якоїсь иньшої повісти, написаної вже відповідно вимогам аґіоґрафічної риторики. Див. про се ще у Бестужена-Рюміна 0 соста†84-6, Хрущова О древнерусскихъ повЂстяхъ и сказаніяхь с. 167-172.
Перша верзія — як у Суздальській має виразну тенденцію — виправдаьи в сїй історії Ізяслава. Се могло бути й першою причиною до написання сього оповідання про убийство Ігоря. Тенденція проступає дуже сильно: Кияне заявляють в нїм без всякої льоґічної потреби, що вони знають про неохоту Ізяслава до сьою убийства; дуже піднесені заходи Володимира виратувати Ігоря; Ізяслав заявляє свій жаль на Киян. В верзії Київської лїтописи перший момент пропав, але другий розвинено ще більше (с. 250).
37) Іпат. с. 264.
38) Іпат. с. 253.
39) Як каже Никонівська компіляція — І. 178.
40) Суздальськк лїтопись каже, що батько його послав у поміч Ольговичам, але він натомість надумав пристати до Ізяслава: воно не блуо що й надумувати, бо Ольговичі тодї уложили згоду з Ізяславом.
41) Лавр. с. 304; Київська лїтопись переповідає сад факт (с. 261-2).Погляди дослїдників двоять ся, найдальше йдуть ті, що приймають звістку Татіщева (II пр. 423 і 432), мов би Юрий спеціально з тим і вислав був Ростислава, аби йому збирав партію на Руси.
42) „Любо соромъ свой сложю и земли своєй мьщю любо честь свою, налЂзу, пакы ли — а голову свою сложю'' — перша половина фрази зложена з повторення того самого в двох відмінних верзіях.
43) 23 серпня 1149 р.
44) Іпат. с. 268.
45) Іпат. с. 276.
46) Іпат.с. 251.
47) Іпат. с. 297.
48) Іпат. с. 297.
49) Іпат. с. 275.
50) „Приде Изяславъ вмалЂ изъ Володимеря Кыеву, хотяжимъ его Кыяномъ” — Лавр. с. 309.
51) Як бачимо, і Ізяслав, і Вячеслав оба сходять ся на тім (принаймнї в оповіданню лїтописця), що Ізяслав кликав Вячеслава на київський, стіл, а той не пішов. Вячеслав додає, що був звязаннй присягою даною Юрию. Чи іде мова тут іще про Ізяславову пропозицію компромісу, по першім вигнанню його з Київа, не прийняту Вячеслааом, чи може окрім того Ізяслая ще перед походом на Київ знову мав зносини з Вячеславом, як той погнївав ся з Юриєм, і хотїв перетягти його до себе, й притім міг йому показувати перспективу Київа, та Вячеслав побояв ся виступити проти Юрия? Пізнїйше Ізяслав признавав, що він два рази скривдив Вячеслава — і власне другий раз під час сеї другої війни за Київ, а Вячеслав теж рахував, що Ізяслав „двічи відступив від свого слова” (Іпат. 298). Слова Ізяслава одначе не зовсїм ясні: перший раз він „не положив чести” на Вячеславі як воював з Ігорем, „а потомъ коли у ТуяЯмаща” (Іпат. 288). „У Тумаща” оз
Страница 44 из 149
Следующая страница
[ 34 ]
[ 35 ]
[ 36 ]
[ 37 ]
[ 38 ]
[ 39 ]
[ 40 ]
[ 41 ]
[ 42 ]
[ 43 ]
[ 44 ]
[ 45 ]
[ 46 ]
[ 47 ]
[ 48 ]
[ 49 ]
[ 50 ]
[ 51 ]
[ 52 ]
[ 53 ]
[ 54 ]
[ 1 - 10]
[ 10 - 20]
[ 20 - 30]
[ 30 - 40]
[ 40 - 50]
[ 50 - 60]
[ 60 - 70]
[ 70 - 80]
[ 80 - 90]
[ 90 - 100]
[ 100 - 110]
[ 110 - 120]
[ 120 - 130]
[ 130 - 140]
[ 140 - 149]
