ли як на неї, і вона бояла ся активно виступити — досить, що Мстислав держав Переяслав в руках, і хоч Глїб двічи ходив під Переяслав на заклик Переяславцїв, але Мстислав його обидва рази прогнав, і Переяславцї не зрадили його в битвах 23). Але як прийшов Юрий з більшими силами (1149), Переяславцї перейшли до нього і по тому все тримали ся його: се видно, як порівняти становище Киян і Переяславцїв у війнї Юрия з Ізяславом: Кияе самі переходять до Ізяслава, скоро він з'явить ся на „руськім” ґрунтї, з Переяслава Юрия треба вибивати силоміць 24). Одначе Переяславцї мусїли приняти ще раз Мстислава 25) і тільки 1155 р. дістали Глїба Юрєвича вже на постійно — він просидїв у них до 1169 р., а по собі зіставив сина Володимира 26). Особливої,одначе заслуги Переяславцїв в виробленню сього statu quo не було: князї самі дали Глїбови спокій від разу.
Більше сили й витревалости, нїж слабе і виставлене мов горох при дорозї Переяславське князївство, показала в анальоґічній справі зрмля Турово-пинська. Вона була отчиною Сьвятополка, але по його смерти взяв її собі_Мономах, і в руках Мономаховичів вона зістала ся більш як 40 лїт, з невеликиси перервами. В 1157 р. з'явив ся тут Юрий Ярославич, син Ярослава Сьвятополковича, нещасливого волинського князя. Де він був перед тим не знати; в 40-х роках бачимо його на Волини, запеклим ворогом Ізяслава Мстиславича 27), правдоподібно — він мав якусь дрібну волость десь в сусїдстві Турова. Мабуть зараз по смерти Юрия Мономаховича він відібрав чи просто заняв спорожнену Турово-пинську волость, де за житя Юрия сидїв його син Борис 28). Але йому прийшло ся видержати тяжку боротьбу. Ізяслав Давидович, сївши в Київі, попробував тогож року вигнати Юрия Ярославича, щоб передати сю волость Володимиру Мстиславичу. З дуже значними силами приступив він під Туров: з ним був смоленський і галицький полк, Ярослав луцький і ще кілька другорядних князїв; Юрий все упраша Ізяслава, щоб він дав йому спокій — „прийняв його в любов”, — але не піддавва ся. Облога протягла ся десять тижнїв і закінчила ся нїчим: конї почали здихати в війську Ізяслава, і він не помиривши ся з Юриєм, пішов геть 29). Два роки пізнїйше прийшло ся Юриєви витримати новий напад: Мстиславичі з синами Андрія Володимировича обложили його в Турові. Причину, здаєть ся, дав до сього сам Юрий 30). Але й на сей раз союзники простояли півтретя тижня під Туровом і вернули ся нї з чим 31). На сїм його клопоти скінчили ся: Ростислав на другий рік (1161) прийняв Юрия „в любов” і він ходив разом з полками Ростислава й Ольговичів відбивати Слуцьк від Володимира Мтиславича 32): він отже оборонив здобуту ним позицію в сучасній полїтичній системі, і вона була признана в князївськім сьвірї.
Здобуваючи сю позицію й боронячи її, Юрий, очевидно, опирав ся на співчутє туровської людности. Князь незначний, він не міг би нїколи власними силами відбити ся від таких тяжких нападів. Коли Туровцї терпііли довгу облогу, спустошеннє околиць, руїну цїлої землї й не видавали Юрия, не примусили вийти з міста, піддати ся, як то часто бувало, а „били ся кріпко” за нього, то очевидно, що їх привязаннє до свого „отчича”, їх рішучість — здобути собі свою осібну династию й відокремити ся була дуже велика.
В тім же самім часї відокремилась і Волинь, хоч без власної інїціативи, самими обставинами. Тут осїла ся лїнїя Ізяслава Мстиславича, судячи по всьому — популярна у волинської людности: на неї дивились як на свою і боронили.
Сим і закінчив ся процес відокремлення земель Київської держави. Зістали ся на далї тільки два князївства, що не мали своїх осібних династий, не становили осібних, замкнених полїтичних тїл з сього погляюу, бо були якимсь bonum nullius для князїв — Київщина і Новгород-Псков. З Київом се сталося через його виїмкову ролю, про котру я казав вище, з Новгородом — через те, що тут роля князя була відмінна: її скорше можна прирівняти до ролї презідента в републїканській державі, до ресорту котрого належали одначе воєнні справи землї.
Примітки
1) Іпат, с. 298, 300.
2) „Покликав мужів (бояр) батька свого Вячеслава, тивунів і ключників, і казав їв позносити майно батька свого перед себе: убраннє, золото, серебро і зібравши то все, почав роздавати по монастирях, по церквах, до затворах, бідним, і так роздав усе, а собі не взяв нїчого, тільки взяв честний хрест собі на благословеннє, а решту майна відложив на поминаннє, чим сьвічку й просфору по нїй (на парастасах) відправити” — Іпат. с. 326.
3) „Се Богь поялъ стрыя твоего Вячеслава, а ты ся єси еще с людми в Кие†не утвердилъ; а поЂди лЂпше в Киевъ таже с людми утверди ся, да аче стрый придеть на тя Дюрги, птнЂ ты ся с людми утвердиль будеши: годно ти ся с нимъ умирити — умиришися, пакы ли — а рать зачнеши с нимь” — Іпат. с. 326. Тут може бути мова про формальний акт потвердження Ростислава на київськім столї Киянами, або про зміцненнє свого становища самою практикою — дати привикнути Киянам до нового князя, прихилити їх до себе.
4) По Новгородській лїтописи — він просидїв у Київі тільки тиждень — с. 139.
5) 20/III. 1155.
6) Іпат. с. 323-329, Лавр. с. 324-7, 1 Новг. с. 140.
7) „Хощеши ли к нам прити (вар,: внити) у миръ? или се мы к тобЂ (Іпат. с. 131).
8) Іпат. 329-331, Лавр. с. 327-9, Воскр. І с. 63-4.
9) Іпат. с. 299.
10) Кенїґсберський й Академічний кодеекс Лавр. л. — с. 303.
11) Почавши від 1156 (1157) року Київська лїтопись знову спішить ся на оден рік, як видно з поданих нею під 1158 р. ознаяень днїв. Лаыр. і l Новг. мають роки добрі.
12) Іпат. с. 334-6, Лавр. с. 329-30.
13) Іпат. с. 343.
14) Було се в р. 1156 — Іпат. с. 353; про попередню його одисею Берладника — ib. с. 237, 239 і низше в гл. VIІ
15) Іпат. с. 341.
16) 22 грудня. Іпат. с. 344.
17) Іпат. с. 336-345, Лавр. с. 331.
18) Іпат. с. 357.
19) Десь при кінцї 1160 р.
20) В Іпат. (с. 363) трохи не ясно: Ізяслав, увійшовши до Кпїва, ”всимъ дасть прощениє Кияномь, ихьже бяху изоимали”, виходило б, що се взяті в неволю на війнї (так і думали деякі), але в Воскр. (І с. 74) инакше, і я думаю, що се автентична звістка, а в Іпатськ. вона стала неясною через скороченнє: ”опроста всЂхь Кіанъ, ихже бЂ поималъ Ростиславъ въ крамолЂ”
21) Іпат. с. 354.
22) Іпат. с. 345-354, Лавр. с. 331, Воскр. І с. 71-5 — вона має тут детайлї пропущені в Іпатській, а повторені також і в Нїкон. І с. 220.
23) Іпат. с. 253, 255-6, Лавр. с. 302-3 (1148р.).
24) Іпат. с. 277,306.
25) Іпат. с. 307.
26) Іпат. с. 373.
27) Іпат, с. 271, 273.
28) Борис згадуєть ся тут іще 1156 р. — с. 335, а вже 1157 р. Ізяслав іде виганяти з Турова Юрия Ярославича. Борис умер потім у Суздалї (Лавр., Воскр. — 1159 р., Іпат. 1159 == 1158); нн знати — чи його вигнано, та сам він покинув Туров.
29) Іпат. с. 337-8.
30) Під 1160 (= 1159) маємо в Київській лїт. (с. 346) фраґмент звістки: „воєва Георгий Ярославичь ис Турова”... По тім наступає фраґмент звістки про похід Ізяслава Давидовича на Сьвятослава Ольговича — пор. Воскрес. І с. 71, і слова: ”къ Путивлю” належатт уже до сеї звістки, як видно з порівняння з Воскр. (в виданню Іпат. лїт. вони віддїлені хибно). Судячи по тім походї Мстиславичів на Юрия, що наступив слїдом, можна з правдоподібністю догадувати ся, що Юрий воював десь на волинськім пограничу і тим викликав похід Мстиславичів на Туров з сього погляду, бо були якимсь bonum nullius для князїв — Київщина і Новгород-Псков. З Київом се сталоо ся через його виїмкову ролю, про котру я казав вище, з Новгородом — через те, що туи роля князя була зовсїм відмінна: її б скорла можна прирівняти до ролї презідента в републїканській державі, до ресорту котрого належали одначе справи воєнні землї.
31) Іпат. с. 349.
32) Іпат. с. 356.
ПОЛЇТИЧНІ ВІДНОСИНИ В 1160-Х РОКАХ, ПОЛОВЕЦЬКА СПРАВА. НОВИЙ ПОЛЇТИЧНИЙ ЦЕНТР НА ПІВНОЧИ; ПОЛЇТИКА АНДРІЯ ЮРИЄВИЧА. СМЕРТЬ РОСТИСЛАВА; МСТИСЛАВ ІЗЯСЛАВИЧ І ІНТРИҐИ КНЯЗЇВ; ОХОРОННІ ЕКСПЕДИЦІЇ; КОНФЛЇКТ МІЖ КНЯЗЯМИ. ПОХІДД НА КИЇВ І ПОГРОМ 1169 Р. РОСТИСЛАВИЧІ І АНДРІЙ, ЇХ КОНФЛЇКТ І ДРУГИЙ ПОХІД АНДРІЯ НА КИЇВ, 1173 Р.; ЯРОСЛАВ ІЗЯСЛАВИЧ; СМЕРТЬ АНДРІЯ Й УПАДОК СУЗДАЛЬСЬКОГО ВПЛИВУ. БОРОТЬБА ЗА КИЇВ РОСТИСЛАВИЧІВ І ОЛЬГОВИЧІВ; ПЛЯНИ СЬВЯТОСЛАВА ВСЕВОЛОДИЧА; КОМПРОМІС РЮРИКА І СЬВЯТОСЛАВА ВСЕВОЛОДИЧА. ВІДНОСИНИ УСТАВЛЕНІ КОМПРОМІСОМ 1180 Р.
Увільнивши ся від Давидовича, Ростислав засїв на київськім столї міцно і спокійно. Мстислав вправдї, посадивши стрия вдруге в Київі, щось був розсварив ся з ним: мабуть забагато хотїа від нього. Ростислав тодї зайняв його київські волости, Мстислав хотїв розпочати війну, але передумав і помирив ся, діставши назад свої волости 1). З Ольговичами Ростислав помирив сяя теж; старий Сьвятослав умер 1164 р., а його місце в Чернигові зайняв Сьвятослав Всеволодович; Роситслав, як їх спільний союзник, посередничив між Всеволодичом і синами Сьвятослава Ольговича. З Андрієм Юриєвичом Ростислав мав на початку конфлїкт з поводу Новгорода, але й його полагодив: син Ростислава зістав ся в Новгородї й далї 2). В результатї Ростислав зайняв спокійне, авторитетне й досить впливове становище патріарха „Руської езмлї”: чернигівські Ольговичі, волинські Ізяславичі, галицький Ярослав, переяславський Глїб, Рязань, Новгород — стояли в сфері його полїтичного впливу і він ще (се вже в останнє) підтримував київську традицію давнїх добрих часів: вимагав до себе поважання, абби князї мали його „отцемъ собЂ въ правду” і „в послушаньи” ходили, а з свого боку пильнував традицийного обовязку — доглядав справедливости між князями й надїляв волостями ріжних підупалих князїв 3). Загранична полїтика його інтересувала мало. Знаємр, що імп. Мануіл, забираючи ся до нової боротьби з Угорщиною, заходив ся притягнути й Ростислава до союзм, й присилав до ньог
Страница 48 из 149
Следующая страница
[ 38 ]
[ 39 ]
[ 40 ]
[ 41 ]
[ 42 ]
[ 43 ]
[ 44 ]
[ 45 ]
[ 46 ]
[ 47 ]
[ 48 ]
[ 49 ]
[ 50 ]
[ 51 ]
[ 52 ]
[ 53 ]
[ 54 ]
[ 55 ]
[ 56 ]
[ 57 ]
[ 58 ]
[ 1 - 10]
[ 10 - 20]
[ 20 - 30]
[ 30 - 40]
[ 40 - 50]
[ 50 - 60]
[ 60 - 70]
[ 70 - 80]
[ 80 - 90]
[ 90 - 100]
[ 100 - 110]
[ 110 - 120]
[ 120 - 130]
[ 130 - 140]
[ 140 - 149]
