їхали на кочовища своїх приятелїв, „своїх сватів”, як каже лїтопись, і вернули ся.
Потім Рюрик мав з'їзд з „лукоморськими” Половцями — так звались, очевидно, Половцї поднїпрянські. Він обдарував і заприсяг їх, що не будуть більше нападати, а Контувдїя задоволив, давши йому місто Дверень. Після того Сьвятослав хотїв зробити ще загальний з'їзд з усїма ордами, правобічними і лївобічними, але Бурчевичі (мабуть лївобічна орда) не схотїли їхати в Канїв: бояли ся Чорних Клобуків, бо мали їх невільників у себе, і на тім все розбило ся. Приходило ся знову „стерегти” Київської землї 19).
Молоді князї одначе не дуже симпатизували такій обороннїй полїтицї старших. Коли при кінцї того ж року Чорні Клобуки задумали похід на Половцїв, вони не удали ся до Рюрика, бувши певні, що він однаково їх не пустить, а звернули ся до його сина Ростислава, і той дїйсно, потайки від батька поїхав з ними на Половцїв. Взяв з ними велику здобич в половецьких кочовищах, а вернувши ся „з славою великого”, пустив ся розвозити свої трофеї (сайгати) по свояках. Але Сьвятослав був тою славою дуже невдоволений і закликаы Рюрика, аби стеріг Рсуь від Половцїв, коли „зайняв” їх його син. Рюрик дїйсно прибув і з Сьвятославом вийшов під Василїв. Довго стояли тут князї, але коли вони розійшли ся, Половцї зараз попустошили Убереже і побрали в неволю Торків 20).
Таким чином боротьба з Половцями мала результати дуже непоказні. Почавши ся походами в степ в 60-х і потім 80-х рр., вона вкінцї зійшла на оборону границь. Всяка зачіпка викликала нові напади Половцїв на руські землї, й руським князям приходило ся буквально цїшими місяцями „стерегти руської землї” з військом. Ся потреба примушувала князїв нераз залишати иньші справи; Рюрик нпр., мусїв залишати через се свої походи на Литву 21) він вів боротьбу з нею, правдоподібно, для оборони союзної Турово- пинської землї). Очевидна річ, така практика стереження була дуже тяжка і можлива тільки при загальнім спокою. Правда, сю потребу міг би був задовольнити якийсь постійний і сильний сторожовий полк на пограничу, але до такої орґанїзації князївсько-дружинний режім ще не дійшов.
Що дїяло ся тими останнїми роками на лївім боцї, Київська лїтопись не каже. Маємо тільки під 1191 р. два походи Ольговичів в половецькі степи, обидва щасливі; про половецькі ж напади не маємо звісток.
Як я вже сказав, русько-половецькими справами вичерпував ся зміст полїтичного житя Поднїпровя в сих роках. Иньші полїтичні справи, як ми бачили, мали лише другорядне значіннє. В княжих відносинах було, як порівняти, дуже спокійно; по недавнїй катастрофі се були ясні й затишнї хвилї в Київі — спокій перед новою бурею. Яке б ілюзоричне не було „старійшинство” київського Сьвятослава, все ж він був таким старійшиною, бодай на Українї. Він мав певний престіж і за границями її: візантийський імператор Ісаак Анґел посватав саме перед смертию Сьвятослава його внучку Офимью Глїбовну за „царевича” — може свого сина й наступника Олексїя 22). В добрих відносинах жив Сьвятслав, здаєть ся, і з землею, не так як його батько. Принаймнї лїтопись згадує за всенароднїй пир, споряджений ним з нагоди посьвящення церкви св. Василия, де й Кияне „быша весели” 23).
Примітки
1) Іпат. с. 446.
2) Іпат. с. 450, 455.
3) Іпат. с. 456.
4) Більше в гл. VII.
5) Під сим роком стоїть його смерть в Іпат. л., і в сих роках хронольоґія її досить справна, як видно з дат 1184-5 і 1194 p. i з звісток про західно-европейські подїї 1187-1189 р., так що можна прийняти сей рік безпечно.
6) Іпат. с. 442, 444-8.
7) Іпат. с. 450-1 (1190, осїнь).
8) Іпат. с. 379-81, 383-4, 387, Лавр. 339-342, 344-5, Ніконов. І с. 241.
9) Іпат. с. 408-9, 410, 414-5, 442.
10) С. 105.
11) Іпат. с. 414, 428.
12) Іпат. с. 424-6, Лавр. с. 374-6, Слово о полку Ігоревім VIII
13) Ґеоґрафічний коментар до сього походу у Арістова О землЂ Половецкой с. 223 і далї, про самий похід Іпат. с. 423-438, Лавр. с. 376-9, Слово о полку Ігоревім.
14) Іпат. с. 440.
15) Іпат. с. 449, 444.
16) Лтопись пише його ріжно: КунтувдЂй (найчастїйше), Кунтугдый, Котувдый.
17) Зима 1090-1 р. по лїтописи. Деталїчно перевірити дат Іпатсьтої лїтописи тут не можна, але, як я вже вгадував, її хронольоґія для сих років взагалї правильна, як видно з дат 1184 і 1194 рр. (дати половецьких походів і смерти Сьвятослава)._
18) В лїтописи — 1192 р.
19) Іпат.. с. 450-5.
20) Іпат. с. 455-6.
21) Іпат. с. 456.
22) Іпат. с. 457.
23) Іпат. с. 428.
СМЕРТЬ СЬВЯТОСЛАВА, РЮРИК У КИЇВІ; ІНТРИҐА ВСЕВОЛОДА СУЗДАЛЬСЬКОГО; КОНФЛЇКТ РЮРИКА З РОМАНОМ ВОЛИНСЬКИМ І ОЛЬГОВИЧАМИ. РОМАН В ГАЛИЧИНЇ; ПЛЯНИ ОЛЬГОВИЧІВ; ЗМІНИ В ПОЛЇТИЧНІЙ СИТУАЦІЇ. ПОХІД РОМАНА НА КИЇВ; ДРУГИЙ ПОГРОМ КИЇВА, СМЕРТЬ РОМАНА.
1194 р. (25 липня) умер старий Сьвятослав — дуже поважно і побожно, як описує лїтописець, як слїдує патріарху Руської землї 1). Передчуваючи близьку смерть, він казав себе постригти в чернцї й заразом послав по Рюрика, щоб передати йому київський стіл. Нема сумнїву, що наслїдство Рюрика було умовлено вже захдалегідь між ними і всї уважали його певним наступником по Сьвятославу. Київська людність стріла його як свого: „вийшли до нього з хрестами митрополит, всї ігумени, і Кияне всї від малого до великого ;Рюрик же війшовши до св. Софії й поклонивши ся св. Спасу й св. Богородицї, сів на столї свого дїда і батька, з славою й честию великою, і утїшила ся вся Руська земля Рюриковим княженнєм, Кияне, і християне і поганї (Чорні Клобуки), бо всїх приймав з любовию до себе, і християн і поганих, не відгоняв нїкого”, як описує прихильний йому лїтописець. Князї також прийняли се як довершеоий факт і нїхто не протестував против того, що він зайняв стіл по Сьвятославу.
Правда, Всеволод суздальський був старшим, і Ростиславичі, як вони казали, „положили на немь старЂшиньство — вся братья во ВолодимерЂ племени” (всї Мономахові потомки). Але відколи вже його старший брат не показав охоти сидїти в Київі й все передавав його ріжним своякам, Всеволода вже й не брали, очевидно, в рахунок між кандидатами на Київ. І він дїйсно не мав найменьшої охоти йти до Київа, але йдучи слїдами брата, бажав відновити свій вплив на Українї, взяти в свою опіку і Київ, і взагалї українських князїв. Для сього треба було тільки наггоди, а що вона не приходила, що відносини на Українї були дуже згідні, і перехід Рюрика на київський стіл теж не викликав нї з відки протесту, — тож Всеволод постарав ся пересварити князїв, і дїйсно зробив се дуже зручно, так що в результатї викликав нові замішання на Українї, а вони привели до нового зруйноваеня Київа, як і попереднї, викликані Андрієм 2). Всеволод був ще о стільки зручнїйший від свого попередника ,що зробив се самою інтриґою, не жертвуючи своїми силами, і мав приємність бачити, як, руйнували Київ самі пересварені ним українсткі князї. Се була дорога і вигіднїйша, і певнїйша: практика Андрія показала, що на силу війська не завсїди можна числити.
Сївши в Київі, Рюрик закликав брата Давида з Смоленська — порозуміти ся „про Руську землю” і „о ВолодимерЂ племени”, бо вони собі зістали ся тепер „старійші від усїх в Руській землї” (себто в Київщинї, де Давид володїв Вишгородом).
Давид прибув на весну 1195 р., і почали ся з тої нагоди пири. Насамперед запросив до себе на обід Рюрик Давида до Київа „і були в великій любови й великім веселию”; і Рюрик обдарував його великими дарами. Потім запросив його Ростислав Рюрикович до Білгорода на обід, і тут повторило ся теж саме. По тім Давид приймав Рюрика з дітьми у себе в Вишгородї, вс воїй волости. Потім Давид запросив до себе на обід „всї монастирі”, „і був з ними веселий, роздав велику милостиню їм і бідним”. „Потім Давид покликав усїх Чорних Клобуків, і попили ся у нього всї Чорні Клобуки, і обдаривши їх великими дарунками, відправив”. Потім „Кияне почали кликати Давида на пири і показували честь велику й дарували богаті дари”. Давид запросив на пир Киян „и ту бысть с ними в весельи мнозЂ и во любви велици”. Заразом серед исх пирів Рюрик з Давидом „ряди всї покінчили — про Руську землю і про брати свою Володимере племя”. Визначено волости декому з ”Володимерового племени”, між ними, правдоподібно, дано волость і Рюриковому зятеви Роману — Торчеськ, Треполь, Корсунь, Богулав і Канїв, що відограли слїдом таку важну ролю.
Ся гармонїя князїв і землї, се патріархальне пированнє послужило одначе всрупом до подїй дуже сумних для сих князїв і для цїлої землї. Порядкуючи справи „Руськрї землї і Володимеря племени”, Рюрик з Давидом зовсїм призабули Всеволода, але той зараз запротестував проти такої самостійности. Прислав своїх послів і зявив, що коли Рюрик, сївши в Київі, забув про нього, признаного „старійшого”, і роздаючи волости молодшим, не „учинив части в Руській землї” йому, то нехай же він далї не сподїєть ся помочи від нього і сам пильнує Київа і Руської землї з тими молодшими, „а я побачу, як ти з ними їх удержиш”. Ся заява дуже занепокоїла Рюрика: Всеволод дїйсно показував йому протекцію в дотеперішнїх відносинах з Ольговичами, і „без нього, як казва Рюрик, йому не можна було бути”, — з огляду на його права на Київ, як старшого. Щоб його заспокоїти, Рюрик був готов на всякі уступки — дати йому волость, яку схоче. Але тут доперва вийшов клопіт: Всеволод не хотїв нїякої иньшої волости, а як раз тої, що дістав від Рюрика Роман, і про яку Рюрик був присяг Роману, що в нього її не відбере. Даремно він давав Всеволоду вибрати иньшу волость, той обставав при своїм, маючи очевидний намір посварити Рюрика з Романом. Рюрик не хотїв сварити ся з зятем, але бояв ся і Всеволода, і вкінцї, коли Всеволод став грозити повним розривом 3), здав справу на митрополита, а той, уважаючи своїм обовязком запобігти війнї, розгрішмв його з присяги Роману й радив віддати
Страница 55 из 149
Следующая страница
[ 45 ]
[ 46 ]
[ 47 ]
[ 48 ]
[ 49 ]
[ 50 ]
[ 51 ]
[ 52 ]
[ 53 ]
[ 54 ]
[ 55 ]
[ 56 ]
[ 57 ]
[ 58 ]
[ 59 ]
[ 60 ]
[ 61 ]
[ 62 ]
[ 63 ]
[ 64 ]
[ 65 ]
[ 1 - 10]
[ 10 - 20]
[ 20 - 30]
[ 30 - 40]
[ 40 - 50]
[ 50 - 60]
[ 60 - 70]
[ 70 - 80]
[ 80 - 90]
[ 90 - 100]
[ 100 - 110]
[ 110 - 120]
[ 120 - 130]
[ 130 - 140]
[ 140 - 149]