LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ ІI. XI-XIII ВІК Страница 62

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    оюзника Михайла чернигівського, рекомендованого їм Юриєм 31). Але Михайло мусїв пильнувати чернигівського стола, тим більше що мав і претендента до нього в особі згаданого стрия Олега, а в Новгородї мав також противну апртію, тому скоро знеохотив ся до новгородського стола й рішив його зректи ся, а натомість забезпечити собі певні торговельні вигоди у Новгородцїв: „сказав Новгородцям: „не хочу у вас княжити, іду до Чернигова! гостей (купцїв) до мене пускайте : як земля ваша, так і моя” 32). Новгородцї наслїдком того покликали князем Ярослава, але скоро не помирили ся з ним, і закликали Михайла назад і той прийняв запросини. З того всього вийшла боротьба між Ярославом і Михайлом. Новгород переходив у них з рук до рук, а Ярослав воював чернигівскі волости. Михайло й тут операв ся на союзі з київським Володимиром і Юриєм, і за їх посередництвом сю справу вкінцї полагоджено 33).



    При переглядї сих подїй насуваєть ся цїкаве порівняннє становища суздальських князїв супроти українських сих часів з попереднїми часами. Ми бачимо, що суздальські князї по чвертьвіковій перерві знову беруть участь в українсьхих справах, але становище їх зовсїм не те, як дмвнїйше: нема тут і мови про широкі впливи Андрія або Всеволода, про ролю зверхника, розпорядника українських справ. Трохи згодом побачимо, що оден з суздальських князїв пробував навіть засїсти в помітуванім попередньою ґенерацією Київі, що за сей час підупав значно гірше і на Українї займав другорядне становище поруч Галича. Дальшу ж участь суздальських князїв в українських справах відвернуал зовсїм татарська катастрофа.



    Вертаючи ся до Михайла, бачимо, що він на початках тридцятих років полагодив свої клопоти — свої віднлсини в Чернигівській землї й свій конфлїкт з Ярославом. З тим сильно перемінила ся його полїтика: він вертаєть ся до широких плянів свого дїда й батька — на Київ і Галичину. Се стало ся зараз за полагодженнєм новгородського конфлїкту: очевидно, тільки він стримував Михайла, що вже перед тим мусїв носити ся з тими плянами. Ще весною 1231 р. чернигівські князї, з'їздять ся „ра соньмъ” до Київа, приязно пирують з Володимиром 34) з нагоди посьвящення ростовського епископа, а вже слїдом Михайло (зимою 1232/3 р.) вибираєть ся на Володимира. Але при тім Михайла далеко більше інтересує Галичина нїж Київ. Галицька справа знову стала отвором: Мстислав Мстиславич, що був на якийсь час запечатав її для української полїтики своєю особою, вмер; його зятя — угорського королевича Андрія Данило вигнав з Галича; але Угорщина не кинула претенсій на Галичину, боярство теж завзято бороло ся з Данилом, противставляючи йому кого будь в ролї конкурента, так що ґрунт для всяких претендентів на Галич був дуже придатний. Михайло й кидаєть ся на сю гру, разом з сином Ростичлавом; його пляни тим більше скуплюють ся на Галичу, що порыч нього появляєть ся иньший неспокійний дух — Ізяслав Мстиславич, правдоподібно — син Мстислава Романовича, київського князя 35). Він претендыє на Київ і стає союзником Михайла. Відповідно до того Володимир Рюрикович стає вірним союзником і помічником Данила.



    Так уложила ся нова система полїтичних відносин на Українї: союз київського князя з галицьким, чи лїпше сказати проотекторат над київським князем галицького, що тодї вже держав під своїм впливом майже всю Волинь (в Володимирі його заступав меньший брат Василько), а по противній сторонї князь чернигівський зі свояками, і деякі поменьші: згаданий Ізяслав, стриєчний брат Данила Олександер, князь белзький, князї пинські. Коли додати ще, що переяславський князь (правдоподібно був ним тодї Сьвятослав Всеволодович) не грав в українській полїтиці нїякої ролї, то будепо мати повний образ полїтичної системи тодїшньої України. Половецький хан Котян був союзником Данила, але заразом иньші половецькі хани помагають його ворогам.



    Як я вже згадав, конфлїкт між Михайлом і Володимиром зазначив ся вже десь зимою 1232/3 р. 36). Володимир тодї сподївав ся походу на Київ і звернув ся по поміч до Данила. Той прибув у Київ і своїм посередництвом відвернув війну. Се було початком дуже тїсного союза Володимира з Данилом; Володимир дав йому Мстиславову волость в Київщинї — Торчеськ; Данило віддав її Мстиславовим синам 37); обидва князї по тому рпийняли між собою „братьство и любовь велику”. Сей полїтичний союз був так важним для Володимира, що брав перевагу й над родинними звязками: коли Олександер белзький, його зять, програвши скоро по тім свою боротьбу з Данилом, кинув ся тїкати до свого тестя в Київ, Данило дігнав його й зловив на границях Київщини, і Володимир не уступив ся за зятем 38).



    Не диво, бо Володимир далї чув себе загроженим. Відносини його з Михайлом не полїпшили ся від Данилового посередництва. Десь з кінцем 1234 р. війна розпочала ся на добре. Михайло з Ізяславом обложили Київ. Володимир звернув ся знову до Данила, і той, ,,знаючи його прихильність”, поспішив ся в поміч. Михайло відступив від Київа й подав ся за Днїпро, а Ізяслав втїк до Половцїв. Данило з Володимиром пішли слїдом за Михайлом, обложили Чернигів і поставши тяжкі машини, якими дуже нищили місто і як каже лїтопись, були такі машини, що кидали на місто каміння, яких і чотири б то чоловіка не здужали підняти, а самі почали пустошити Чернигівщину, і в тім перейшла цїла весна. Про кінець сеї чернигівської кампанїї Галицька лїтопись промовчує; комбінуючи її оповіданнє з звістками Новгородської, виходить, що Михайло вийшов із Чернигова, не витримавши тяжкої облоги; тодї Чернигівцї піддалис я і Данило посадив тут Мстислава Глїбовича, стриєчного брата Михайлового, що прилучив ся до нього в сїм походї — мабуть власне з пляном здобути при тім чернигівський стіл. Але коли Данило з Володимиром по сїй побіді хотїли вертати, напав на них несподївано Михайло („створивъ прелесть на ДанилЂ”) й дуже понищив його полки, „побив Галичан без числа, ледви Данило вийшов” 93).



    По сїй пригодї, замовчаній в лїтописи, Данило хотїв забртаи ся до дому безпечними „лїсовими краями”, бо військо його було ослаблене. Але Володимир упросив його зістати ся: Михайло ішов на нього слїдом з Чернигівцями, а Ізяслав наспів з Половцями. Данило не схотїв лишити вірного союзника й виступив на Половцїв. Ворожа сила показалась одначе така велика, що інїціатори походу самі почали радити відступити, та Данило спротивив ся з своїх лицарських принципів — коли стати до битви, то вистояти до кінця. „Сказав Данило на те: коли воін раз пішов на битву, повинний або здобути побіду, або полягти від ворогів! Я стирмував вас, але тепер бачу, що маєте страшливу душу! Я вам казав, що зі змученим військом не можна йти против сьвіжого, але тепер нема що вагати ся — ідїм против них!” Пішли на ворогів, і під Торчеськом стала ся битва. Війська Данила й Володимира побито. Володимир зачинив ся у Торчеську, але як каже лїтописець — за зрадою кількох Галицьких бояр, Ізяслав здобув Торчеськ і взявши Володимира в неволю, віддав його з жінкою Половцям, Данило ж утїк до Галичрни. Ізяслав по тім приступив з Половцями під Київ, і туди ж наспів Михайло з своїм полком. Київ здобуто, і Половцї „багато злого наробили Киянам”; з заграничних купцїв узяли контрибуцію 40). Ізяслав сїв у Київі. Михайло слїдом здобув Глаич. Противні Данилови галицькі бояре пустили поголоску, що Ізяслав з Половцями іде на Волинь, і тим змусили Василька, що з військом стеріг Галича, вийти на Волинь, а позбувши ся залоги, підняли в Галичинї повстаннє на Данила. Данило масїв забрати ся в Угорщину, а бояре посадили в Галичу Михайла 41). Союзники осягнули таким чином свої пляни, і Чернигівщина, Крївщина й Галичина знову злучиди ся в союзних руках. Тільки дуже не на довго.



    Володимир не багато пробув у половецькій неволї, хиба кілька місяців 42). Вже зимою 1235/6 р. під час війни Данила з Михайлом, посилає він Данилу в поміч Торків 43). Чи здобув він собі Київ від разу, не знати, але що тогож 1236 р. він таки сїв у Київі, се каже Галицька лїтопись виразно 44). Михайлу тодї приходилось видержувати тяжку боротьбу з Данилом: сї роки наповнені завзятою війною за Галичину, де Михайло „возводив” на Данила і Угрів, і Ляхів, і Половцїв, і Русь. Тому він не міг далї підпирати свого союзника Ізяслава, що з рештою також бере дїяльну участь в боротьбі за Галич, коло котрої обертаєть ся тодїшня українська полїтика, і Володимиру не тяжко було підчас неї вернути собі Київ.



    Взагалї Київ у сих роках як пилка переходить з рук на руки, без всяких війн: його не тяжко було здобути, тяжше задержати. До нього не привязували великої ваги, легко мирили ся з його утратою, але як легка здобич він знаходив все нових і нових претендентів. Ще тогож року (1236) користаючи з українських замішань, звдумав здобути Київ Ярослав Всеволодович, тодїшній новгородський князь. Він прийшов з полками Новгородцїв і Новоторжцїв і зайняв Київ легко, здаєть ся — без бою: принаймнї Новгородська лїтопись, оповідаючи про се, не згадує нїякої війни, й каже, що Новгородцї з того походу прийшли всї здорові 45). Та довго він тут не забавив: як каже лїтопись, „не можучи держати Київа, пішов в Суздаль” 46). Але що він не вернув ся в Новгород назад, а пішов у Суздальщину, то видно мав уже звістку про татарську катастрофу, де загинув і тодїшнїй суздальський князь Юрий, опорожнивши йому стіл 47). Ся звістка могла й вплтнути на Ярослава, що він покинув київський стіл. Опорожнений Київ зайняв Михайло, полишивши в Галичу сина Ростислава (1238) 48).



    Та се був дуже небезпечний час. Татари перейшовши огнем і мечем північні землї — Рязанську, Ростово-Суздальську і Новгородську, 1239 р. звертають ся на Україну 49). Осібні віддїли татарської армії були послані на Переяславщину і на Чернигівщину. Переяслав узято приступом, пограблено, людей побито („изби всЂ”), навіть епископа Симеона забито, хоч Татари взагалї духовенства не зачіпали; про князя не згадуєть ся — може втїк перед облогою. Другий віддїл приступив під Чернигів; кн. Мстислав Глїбович став до бою „з усїма воями”, але в битві не міг витримати і понїс великі страти; по сїм взято Чернигів і спалено; епископ
    Страница 62 из 149 Следующая страница



    [ 52 ] [ 53 ] [ 54 ] [ 55 ] [ 56 ] [ 57 ] [ 58 ] [ 59 ] [ 60 ] [ 61 ] [ 62 ] [ 63 ] [ 64 ] [ 65 ] [ 66 ] [ 67 ] [ 68 ] [ 69 ] [ 70 ] [ 71 ] [ 72 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 60] [ 60 - 70] [ 70 - 80] [ 80 - 90] [ 90 - 100] [ 100 - 110] [ 110 - 120] [ 120 - 130] [ 130 - 140] [ 140 - 149]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.