LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ ІI. XI-XIII ВІК Страница 76

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    ти ся.



    Більшість сих волостей, як ми бачимо, лежать на території Полянської землї. Се пояснюєть ся двома причинам:и роздаючи волости підручним князям, аби мати їх до помочи, київські князї зовсїм природно, садовили їх у найлизшій околицї Київа. З другого боку князї, особливо ті, що мали якісь надїї на київський стіл, уважали то за певну точку гонору — мати „чвсть в Руській землї”. Се теж було одною з причин неподїльности Київщини, бо полянській території трудно було подїлити ся вже з огляду на її тїсні границї, за її ж границями княжі волости в Київщинї (з виїмкою Погорини) викроювали ся дуже рідко.



    Більш або меньш тїсні звязки з Київом сих волостей в часи істновання в них осібних князїв залежали від тих мотивів, котрі приводили до їх утворення. Коли се нпр. була волость призначена київським князем свойому сину або иньшму підручнику, покликаному до помочи, то, розумієть ся, тїсні звязки сеї волости з Київом майже не осабляли ся. Подібно було, коли київський князь давав якомусь сарацї бездомному князю якусь волостку на якийсь час. Инакше було, коли дїлено Київщину між кількома претендентами; але й тодї сьвідомість неподїльности Київської землї впливала на певну солїдарність, бодай часом. Так ми бачили, що Сьвятослав Всеволодович і Рюрик, подїлишви Київщину, почували ся до обовязку пильнувати спільними силами „Руської землї”, без ріжницї, чия то мала бути пайка — Сьвятослава чи Рюрика. Рюрик запитав раз Сьвятослава, як він гадає, чи йти походом сеї зими на Полвцїв, чи тільки стерегти землю, і Сьвятослав висловив ся проти походу; тодї Рюрик сказав, що він би в такім разї пішов на Литву, „але Сьвятослав з незадоволеннєм відповів: брате й свате, як ти підеш з своєї отчини в своїх справах, а я знову піду за Днїпро в своїх спраыах, то хтож з нас лишить ся в Руській землї?” і тим перебив дорогу Рюрику 12)



    Історичні обстаини зробили з Київа не тільки полїтичний, але й духовний, культурний центр давньої Руси. Початки такого значіння виходять за границї докладнїйших історичних відомостей. Ми можемо нпр. догадуватись, що в сфері матеріальної культури Київ міг уже й скорше нїж в Х в. стати важним, або навіть головним огнищем для східньої Европи, судячи по звісткам про торгрвельні й культурні зносини його з тодїшнїми сьвітовими огнищамис їєї культури. Але наші відомости й археольоґічні матеріали не йдуть назад далї кінця Х в., а головний розцьвіт київської культури, судячи по тому що ми маємо, ми повинні покласти на XI-XII в. Се той час, коли в давнїй Руси перечажає вже рішучо вплив византійської культури й головно під її впливом, хоч і не виключно, розвиваєть ся руська культура й штука.



    Вже зваживши те саме, що Київ був найславнїйшою столицею, куди в XI-XII в. лїзли князї з ріжних династий, щоб на „золотім столї київськім” коронувати свою полїтичну кариєру, далї — що се був центр релїґійного житя, найбогатша збірка церков і монастирів, осїдок найпишнїйшої аристократії й плютократії, — ми моглиб зміркувати, що тут мусїла найбільше розвинути ся штука й артистичний промисл. І се потверджуєть ся й письменними звістками, а ще більше — археольоґічними памяткмми. На полї церковного будівництва (сьвітське стояло зовсїм на другім пляні) иньші землї не тільки що рівняти ся, але й наближати ся не могли до Київа, що до ґрандіозности, численности й богацтва його архитектурних памяток. Далї — коли порівняти всї ті останки старої штуки XI-XII в., привозної й місцевої, знайдені в Київі — з одного боку, і знайдені по всіх иньших землях Руської держави — з другого, то бачимл, що сума всїх останнїх не дорівняє київським ріжнородністю та богацтвом. Очевидно — тут було головне огнище, головний торг, найбільший попит на сей артистичний промисл, і його набільший, живий музей.



    Кінець XII в. і навіть друга його полгвина була в тім переломом. Я вкажу на дрібний нїби, але дуже характеристичний симптом. До середини XII в. кождий важнїйший князь бажає полишити в Київі якусь памятку по собі, по своїм князюванню. Кождий київський князь ставить свій патрональний монастир — по свому християнському імени. Менші князї ставлять часом церкви, або роблять значнїйші жертви до вже готових церков. Останнїй з київських князїв, хто поставив у Київі свій патрональний монастир, був Всеволод Ольгович; по нїм поставили ще Сьвятослав і Рюрик церкви на княжих дворах. В XIII в. князї вже не старають ся лишати по собі памятку в Київі, противно — вони розтягають з Київа та Київщини зібране там добро. Вістуном сього був Андрій Юриєвич, що викрав чи забрав славний образ з Вишгорода до Володимира. Король Данило будуючи катедру в Холмі, позабирав образи з Київа, з фамілїйного монастиря св. Федора, і з Овруча, дзвони теж „принесе ис Києва” 13). Не казати вже хиба про грабованнє київських церков і домів під час погрому 1169 р. і пізнїйших.



    З росптвсюдненнєм христіянства Київ став релїґійним центром Руси і центром церковної управи. Цїлий час до середини XIII в. він був осїдком зверхника руської церкви — митрополита; тут поставляли ся епископи для всїх земель Руської держави і в дуже значній, навіть в переважній масї вони брали ся з Київа ж. Так еп. Симон на початку XIII в. числив таких епископів, що вийшли з самого лише київського Печерського монастиря, на 50 мужа. Особливим центром був Київ для монашества: число монастирів, яке ми знаємо в Київі, далеко перевисшає суму всїх иньших, які ми знаємо по иньших землях XI-XII в. Розумієть ся, тут мусимо числити ся з припадковістю наших відомостей, але що Київ був головним огнищем монашества, його митрополїєю, се не підлягає сумнїву. При аскетичнім характері тодїшнього християнства і особливім поважанню чернецтва се й надало Київу значіннє „руського Єрусалима”, яке він задержав і доси. Спеціально Печерський монастир, що вже в XI в. уважав себе взірцем і митрополїєю всїх иньших руських монастирів 14), служив тою всеруською сьвятощею, що оповивала своєю авреолєю й цїлий Київ. Не тільки звичайні люде, але й особи з ріжних княжих династій приїздили в Київ, щоб постригтись або просто дожити тут віку в сусїдстві сьвятинь — як Сьвятослав Давидович, як жінка Глїба минського, як сестра суздальського Всеволода Ольга і т. и. 15).



    Таке ж виїмкове становище займав Київ і в старій книжности. Переважна більшість письменників XI-XII в. так чи инакше звязані з Київом. З анонїмної лїтератури, переховані в нинїшнїх копіях, в півнїчних землях, безперечно, є теж велика маса матеріялу звязаного так чи инакше з Київрм 16).



    Нарештї ще в однїй сфері староруського житя Київ відограв важну, виїмкову, хоч і не так примітну ролю — в сформованню старого руського права. Не може бути сумнїву, що як раз звичайове право Київщини і передовсїм київської громади, як громади „города”, міродайного для його пригородів і провінцій, та рішення київських князїв і сусїдів лягли основою старопуської кодіфікації права, що мала значіннє потім для цїлої системи земель Руської держави, а пізнїйше послужила основою кодифікацій в. кн. Литовського і Москоыської держави.



    Прмиітки



    1) Іпат. с. 233, 284.



    2) Іпат. с. 230.



    3) Іпат. с. 279.



    4) Іпат. с. 285-6.



    5) На таку гадку наводить особливо дорогобузька депутація: її, видно, інтересувало) головно, аби місто не було пограблене військом Ізяслава, і так розумів се, очевидно, й сам Ізяслав (див. вище с. 167).



    6) Іпат. с. 365, 367.



    7) Іпат. с. 375.



    8) Іпат. с. 273.



    9) Іпат.с. 327.



    10) Іпат. с. 368 — про Мстислава Ізяславича.



    11) Реєстр князїв на сих волостях (не вповнї докладний) див. в катальоґах Поґодїна, в йогр ИвслЂдованіях т. VI.



    12) Іпат. с. 455.



    13) Іпат. с. 559.



    14)) Іпат. с. 113.



    15) Іпат. 338, 422.



    16) Новійша проба статистики київських рукописей, які заховали ся до тепер — у Волкова Статистическія свЂдЂнія о сохранившихся древне-русскихъ книгахъ (Памятники древней письменности СХХІІ) с. 30-1.



    ТУРОВО-ПИНСЬКА ЗЕМЛЯ: ЕТНОҐРАФІЧНИЙ ПІДКЛАД, ТЕРИТОРІЯ І ГРАНИЦЇ; ГОЛОВНЇЙШІ ГОРОДИ: ТУРОВ І ПИНСЬК; ПОЛЇТИЧНЕ ЖИТЄ ЗЕМЛЇ; ЗМАГАННЄ ЗЕМЛЇ ДО ВІДОКРЕМЛЕННЯ; ТУРОВСЬКА ДИНАСТИЯ; СТАНОВИЩЕ ТУРОВО-ПИНСЬКИХ КНЯЗЇВ В XIII В.



    В додатку до сього роздїлу я скажу де що про Турово-пинську землю — небогато, бо відомости наші про сю землю взагалї незвичайно скупі і часто поплутані, а до того й інтерес вона для нас має тільки другоряжний, бо її етноґрафічна приналежність до українсько-руської ґрупи племен в ті часи непевна, а до теперішньої українсько-руської території вона належить тільки своїм західнїм краєм. Бувши довший: час „київською волостию” 1) вона достойно і праведно може бути обговорена тут — в додатку до Київщини 2).



    Етноґрафічним підкладом сеї землї — князївства ми мусимо уважати Дреговичів. Київська лїтопись не раз просто так і називає турово-пинську територію: „Дреговичі” 3). Але справа з дреговицькою територією стоїть дуже не ясно 4), і в теперішнїм станї науки сеї неясности не можна й усунути. Лїтопись каже, що Дреговичі сидїли між Припетю й Зах. Двиною 5); але басейн р. Березин иналежав до Полоцького князївства (потім відокремляєть ся він в осібне князївство Минське), і приналежність його до Дреговичів часто оспорюєть ся, а полїтичні центри Турово-пинської землї — Туров і Пинськ лежать на правім уже боцї Припети, так що лїтописного означення що до припетської границї уже нїяк не можна прийняти за докладне 6). Тож приходить ся зовсїм відложити на бік справу етноґрфічного підкладу, що могла б нам вияснити початкову чи ідеальну територію Турово-пинського князївства, її ґенезу, — а просто зайняти ся його полїтичними границями.



    З сими стоїть річ нїби трохи лїпше, але й тут богато неясного. Треба памятати, що Турово-пинське князївство, положене в сфері впливу і в сусїдстві двох сильнїйших полїтичних центрів — Київа і Володимира, легко могло поносити, і певно поносило ріжні територіальні страти, хоч ми переважно й не можемо докладно їх ско
    Страница 76 из 149 Следующая страница



    [ 66 ] [ 67 ] [ 68 ] [ 69 ] [ 70 ] [ 71 ] [ 72 ] [ 73 ] [ 74 ] [ 75 ] [ 76 ] [ 77 ] [ 78 ] [ 79 ] [ 80 ] [ 81 ] [ 82 ] [ 83 ] [ 84 ] [ 85 ] [ 86 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 60] [ 60 - 70] [ 70 - 80] [ 80 - 90] [ 90 - 100] [ 100 - 110] [ 110 - 120] [ 120 - 130] [ 130 - 140] [ 140 - 149]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.