LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ ІI. XI-XIII ВІК Страница 77

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    нстатувати, а тим меньше — вимірити.



    В наших лїтописях з X-XIII в. вичисляють ся такі міста виразно як приналежні до „Дреговичів”, себто Турово-пинського князївства: Туров, Пинськ, Случеськ, Клечеськ 7). Крім того в серединї XII в. до Турово-пинського князївства, видно, зачисляв ся ще й Черторийськ, на Стири 8), але пізнїйше він належав уже до волинських земель: в першій чверти XIII в. ним володїв луцький князь Мстислав Нїмий, а коли по його смерти взяли Черторийськ пинські князї, Данило і його тесть Мстислав Удатний уважали се узурпацією („не подобаеть Пиняномъ держвти Черторыйска, яко нее могу имъ терпЂти”). Данило відібрав його від Пинян, і він зістав ся й на далї в Луцькій волости 9). Коли відійшов він від Турово-пинської землї не знати.



    Нема непевности, що Городно (містечко в Пинськім повітї між Стирем і Случею) теж належало до Турово-пинського княэївства; ґеоґрафічне положеннє виразно на се вказує. Але ми починаємо про нього чути тільки тодї, коли воно вже становить осібну княжу волость — так званого Всеволодка городенського, в 20-х рр. XII в. 10). Він був сином Давида Ігоревича, що володїв останнїми часами перед смертю Погориною; пнавдоподібно в заміну за Погорину Сьвятополк а може й Мономах, що теж володїв Турово-пинською землею, дав його сину кусник сеї останної — Городенську волость. Окрім Городна ся волость обіймала ще Дубровицю і правдоподібно — Степань на Горини 11), отже — землї по нижнїй Горини, тим часом як властива т. зв. Погорина, себто землї на верхнїй Горини, належали тодї до Київщини; потім до Волини. Чи вся Городенська волость була сформована з Турово-пинських земель? В тім нема нїчого неможливого, коли пригадаємо, що сусїдній Черторийськ належав по всякій імовірности до Турово-пинських земель, а він лежить майже однаково далеко від Припети як і Степань. В усякім разї в другій половинї XII в. Городенська волость злучила ся з Турово-пинською: старші лїнїї городенської династиї скінчили ся на синах Всеволодка 12), їх землї, очевидно, перейшли до Всеволодкового зятя Юрия Ярославича, туровського князя 13), наслїдком сього посвоячення; вже 1184 р. в Дубровицї бачимо Юриєвого сина Глїба 14). Молодші лїнїї могли зацїлїти (пізнїйше ми стрічаємо виводи деяких княжих фамілїй від сеї династиї), але по них ми нїчого не знаємо.



    На західнїй границї Пинського князївства лїтописи згадують місто Небль (теп. Нобель, близько Припети) 15), але не дають виразних вказівок, куди воно належало. Остатня звістка яку вони дають, скорше б натякала на приналежність його до Пинська, і се стає дуже правдоподібним, коли зважимо, що пізнїйше Небль дїйсно входив у склад Пинського князївства 16). Але се місто мусїло бути пограничним, бо дальші осади на верхнїй Припети (Льбязь, Ветли, Ратно), як вказують акти XIV в., належали до Володимирського князївства, і дуже можливо, що так воно було й давнїйше.



    Якийсь час — коло 60 лїт, належала до Турово-пинського князївства Берестейська земля, і разом з Турово-пинською була прилучена до Київа. Стало ся се правдоподібно за Всеволода 17), а відлучила ся Берестейщина назад в серединї XII в. 18). Границею Пинщини і Берестейської землї був вододїл р. Пини і Буга: землї в районї правих притоків Буга належали вже до Берестя, себ то до Волини (як Кобрин, Каменець на Лоснї), а землї пізнїйшого Пинського князївства (XV-XVI в.) скінчили ся як раз областию Пини та середньої Ясольди, і се можна прийняти й для попереднїх часів. На півночи крайнї городи турово-пинські були Клецьк, Копиль і Слуцьк.



    До котрої землї належала т. зв. Чорна Русь — волости в районї полудневих притоків Нїмана — Новгородок, Несвиж, Слоним, Волковийсь, і верхньої Яслльди (Здитов), доки їх не забрали литовські князї, се досї не вияснено.Е тноґрафічний підклад теперішньої кольонїзації показує, що сї землї стояли в кольонїзацийнім звязку не з берестейським Побужем, а з дреговицькими — білоруськими землями; се потверджує й повний індіферентизм галицьких князїв XIII в. до сих земель. Звичайно думають, що сї волости належали до полоцьких, чи то минських, як і волости басейну Березини 19), і се вповнї можливо, хоч і бракує нам яких небудь близших вказівок на се, окрім хиба argumentum a silentio: що як би то були турово-пинські землї, то може б ми прт них що чули в XI-XII в., коли Турово-пинська земля належала до Київа.



    Также гіпотетично лише можемо ми провести турово-пинську границю і по вододїлї Птичи й Свислочи, бо в басейнї Свислочп бачимо полоцькі волости — Минську й Ізяславську. Клин між Припетю й Днїпром, по відокремленню Турово-пинської землї, як ми бачили вже, належав до Київщини (Брягинська волость), як і волость Мозирська. Чи належали вони коли до Турова не знати.



    Таким чином Турово-пинське князївство XII-XIII в. займало землї середньої Припети. На півночи воно було ограничене вододїлами Зах. Буга, Нїмана і Березини; на полудень вганяло ся в области Горини і Стира. Се клясичне „Полїсє” — край лїсів і багнистих трясовин; тільки західня частина, між Пиною і Ясольдою трохи вища, сухійша і густїйше залюднена, решта вкрита й тепер великими лїсами, неперехідними багнами й дуже слабо залюднена. Одначе в часи Руської держави й пізнїйше — в XIV-XVI в. такими лїсовими та багнистими краями не помітували, як тепер, вони бо мали дуже цїнну в ті часи прикмету — безпечність; сї лїси й „дреговини” забезпечали їх від всяких ворожих спустошень далеко лїпше як вали й замки. Та й господарка тодї була инакша — ловецтво, бортництво, пізнїйше лїсові промисли давали тодї лїпші доходи як рільництво, і тим пояснюєть ся, що полїські селяне XV-XVI в. платили податки не низші, а навіть часом і вищі від тих, що жили на найлїпших ґрунтах. За те торговля, культурні зносини, комунїкація на подібнім теренї мала великі перешкоди, і на полї культури ми не можемо тут анї богато вимагати анї богато припускати.



    Головні центри місцевого житя ми вже знаємо — се Туров, Пинськ, Клецьк, Слуцьк, Городно, Дубровиця, Степань, Чорторийськ. Коли долучити сюди згаданий Небль та Копиль, то заразом ми маємо вже всї осади, згадані в наших лїтописях.



    Туров мусїв бути споконвічним полїтичним центром, коли не всеї території пізнїйшого Турово-пинського князївства, то бодай його східньої частини. На се вказує лєґенда, переказвна в Повісти временних лїт, про князя Тура, що він прийшов з-за моря, поставив Туров, „отъ негоже и Туровци прозвашася”, і тут княжив 20). Ся лєґенда, розумієть ся — тільки етимольоґічний міт: від імени міста зложено переказ про йго фундатора — епонїма, але вона вказує на те, що в Турові памятали князїв перед Сьвятополком, старшим Володимировим сином. За Володимира Туров був столицею всього Турово-пинськогр князївства, полїтичним центром, і зістає ним до кінця XII в. До сього прилучаєть ся й церковне значіннє його як катедри: туровські епископи відомі нам від першої пол. XII в. 21), але катедра могла бути заснована далеко скорше 22). З місцевої повісти про Мартина мнїха, списанї десь в другій половинї XII в., довідуємось пно істнованнє тодї в Турові й „епіскопля монастиря”” Бориса і Глїба, за мурами, на болоню, де мало стати ся чудо над тим Мартином, описане в повісти. Правдоподібно, сей монастир був еписаопською резиденцією, а засновано його, мабуть, за часів Ярослава, що міг мати на метї тут, у столицї Сьвятополка запечатати память сього „окаянного князя” згадкою про убитих ним братів; се було б найбільше правдоподібне обясненнє. У всякім разї се не була памятка пізнїйшої династиї Сьвятополковичів, і взаралї, ивдко, вони не спромогли ся на якусь визначнїйшу церковну фундаію, бо туровських князїв з другої подовини XII в. ховано в київськім монастирі св. Михаіла (Золотоверхім) — фундації їх предка Сьвятополка 23).



    Згадка лїтописи про еп. Акима звертає на себе увагу незвичайною його ролею і долею. Коли Вячеслав, тодї князь туровський, надїючи ся на свій ряд з Ізяславом, почав розпоряджати ся княжими волостями, гнїв Ізяслава впав не тільки на Вячеслава і його бояр, а й на еп. Акима: він відібрав Туров від Вячеслава, його посадників казав поковати, а еп. Акима арештувати й привести до Київа. Очевидно, Аким уважав ся впливовим дорадником, а може й інїціатором тих Вячеславових розпоряджень 24). В другій пол. XII в. прославив ся на туровській катедрі еп. Кирил, найславнїйша особа, яку взагалї дала давнїй руській історії Туровь-пинська земля. Оповіданнєє прологів (звістне вправдї в пізнїйших тільки копіях, XVI-XVІІ в.) каже, що він був і родом з Турова, син богатих батьків (не знати, тільки, чи се звичайна шабльонова подробиця таких житпй), потім постриг ся й затворив ся „в столпі”. Його численні твори показують в нїм чоловіка дуже осьвіченого на тодїшнї часи, обзнайомленого з риторичною технїкою, твк що коли він бодай початки сеї осьвіти дістав у Турові, то се може датии несогірше сьвідоцтво тутешнїй книжности.



    Другим центром землї і суперником Турова був Пинськ. В сказанію про Бориса і Глїба (т. зв. Якова) ще Сьвятополк (Старий) має столицю в Пинську 25). В лїтописи в XI в. столицею виступає Туров, але й тут при кінцї XI в. 26) Пинськ згадуєть ся як важний, другий, во Турові тутешнїй центр. При кінцї XII в. (в 1190-х рр.) бачимо, що родина старого туровського князя Юрия — його жінка й молодші сини живуть у Пинську 27), хоч ще в звістках Турову дає ся перше місце перед Пинськом 28). В XIII в. вже за пинськими князями дуже часто й не чуємо зовсїм туровських, очевидно — Пинськ узяв гору над Туровом, хоч Туров і далї мусїв лишити ся княжим столом: „пинські і туровські князї” згадують ся в Волинській лїтописи в подїях 1270-х рр. 29). Катедра зістала ся й на далї в Турові.



    Подібно як з Туровом, було і з Горьдном. Ми бачили, що воно під 20-х рр. XII в. стає столицею осібного князївства — Городенського 30). Але при кінцї XII в. столицею на місце Городна стає, видко, Дубровиця, бо про городенських князїв від тодї не чуємо, а на їх місце виступають дубровицькі. Якихось близших подробиць про сї міста не маємо. Серед подій 1184 р. в київській лїтописм записано, що Городен пого
    Страница 77 из 149 Следующая страница



    [ 67 ] [ 68 ] [ 69 ] [ 70 ] [ 71 ] [ 72 ] [ 73 ] [ 74 ] [ 75 ] [ 76 ] [ 77 ] [ 78 ] [ 79 ] [ 80 ] [ 81 ] [ 82 ] [ 83 ] [ 84 ] [ 85 ] [ 86 ] [ 87 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 60] [ 60 - 70] [ 70 - 80] [ 80 - 90] [ 90 - 100] [ 100 - 110] [ 110 - 120] [ 120 - 130] [ 130 - 140] [ 140 - 149]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.