LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ ІI. XI-XIII ВІК Страница 80

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    ку X в., в уривках Олегової умови і в оповіданню про похід Олега на Київ, виступають два або три важні центри — Чернигів, Переяслав, і третїй, на радимицькім пограничу — Любеч. Пізнїйше в XI в. Переяслав стає центром полудневої Сїверщини, що відокремляєть ся в осібне — Переяславське князївство, Чернигів — центром північної Сїверщини, разом з сусїднїми територіями Радимичів і Вятичів; Любеч тодї вже не грає якоїсь визначної ролї, алк хто зна, чи не він то як раз притягнув і звязав з Чернигівщиною радимицьку територію. Що подїл Сїверщини на Переяславщину і Чернигівщину не був тільки капризом князїв, а мав якийсь глубший підклад, показує той факт, що переяславська людність зовсїм не тягне до Чернигівщини, навпаки — шукає собі князїв з иньшої княжої династиї; очевидно — сей подїл був сотворений самою суспільною і полїтичною еволюцією землї, а може й ще якимись причинами, незвістними нам близше.



    Внутрішнї відносини в Сїверянській землї перед прилученнєм її до Руської держави, та й пізнїйше, нам майже не відомі. Ми знаємо, що якийсь час (десь в VII-VIII в.) Сїверщина, як і Вятичі й Радимичі, підлягали Хозарам. Київські князї перейняли від Хозарів сю зверхність над Сїверщиною на себе. Повість се кладе на часи Олега, инакше сказавши — на найдавнїйші часи Руської держави: Олег мав підбити Сїверян і Радимичів, сказавши їм давати дань замість Хозарам — до Київа, а також розтягнув свій вплив і на Вятичів. В своїм місцї я навів мотиви, що примушують нас відсувати залежність Сїверщини від Київа назад, в ІХ в. 4). На початку X в. по звісткам Олегової умови, потвердженим і оповіданнєм Константина Порфирородного, і по поглядам Повісти найважнїйші центри (Сїверщини — Чернигів, Переяслав, Любеч, мали вже бути обсаджені київськими залогами й намістниками. В Любечу Олег садовить „мужь свой”: Чернигів і Переяслав вичислені поміж тими городами, де „сЂдяху велиции князи побъ Олгомъ суще” (до них доданий, може самим лїтописцем — і Любеч). Цїкаво при тім, що Повісиь, знаючи, як Радимичі бунтували ся пізнїйше за Володимира, як Вятичів аж кількома пізнїйшими походами, за Сьвятослава і Володимира, поставлено в тїснїйші звязи до Київа, про Сїверян нїчого не може сказати окрім Олегового походу (скомбінованого, по всякій правдоподібности, самим автором). Се могло б вказувати, що уставленнє відносин Сївкрян до Київа виходило за границї всякої народньої памяти і в народнїй традиції не лишило ся нїякої памяти про якусь реакцію Сїверян.



    Орґанїзація управи в сї часи в Сїверщинї не звістна близше. Не знаємо, що тш були за „великі князї” в сїверянських центрах — чи київські династи, чи просто намістники, чи можр які тубильні князї; останнє я б уважав найменьше правдоподібним з огляду на давнї й тїсні звязи сих центрів з Київом. Сї звязи мусїли бути досить тїсні уже з самого огляду на важне значіннє Сїверщини і для торговлї і для його оборони.



    Маленьку подробицю дає нам Повість з часів Сьвятослава. Тодї на поміч Київу, обложеному Печеніґами в неприсутности Сьвятослава, прибули в поміч „люди оноя страны ДнЂпьра”, під проводом свого воєводи Претича. Він не був з княжої династиї, і тільки, аби настрашити Печенїгів, казав, що прийшов з передовим військом свого князя. Очевидно, тодї в Сїверщинї сидїли воєводи з руки київського князя, власть котрого була тут досить сильною: Претич, заохочуючи своїх людей до небезпечного приступу під Київ,-страхає їх, що инакше Сьвятослав їх „погубить”. Все се, розумієть ся, тілки гадки й представлення XI віка, але як память про обставини другої пол._X в. вони можуть бути приняті, тим більше, що в основі їх може лежати де що з народнїх переказів про ту київську облогу.



    За часів Володимира Сїверщина, очевидно, зіставала ся в безпосереднїй залежности від київського князя: синам її Володимир не віддав. Тому мусїла вона потім переходити з рук до рук від Сьвятополка до Ярослава. 1024 р. засїв у Черниговї не впущений до Київа Мстислав тмутороканський. Чи стало ся се припадком, чи Чернигівщина сьвідомо бажала відокремити ся від Київа, не знати, але від тодї Чернигів стає центром всїх заднїпрянських земель. Ярослав і Мстислав „раздЂлиста по ДнЂпръ Рускую землю”, і такий подїл стояв до смерти Мстислава (1038 р.), а традиція його, правдоподінбо, лишила свій слїд і в пізнїйшім подїлї земель Ярослава.



    Подїл земель між синами Ярослава і тут, кя в богатьох иньших землях, став вихідною точкою для дальшої полїтичної орґанїзації. Полудневу Сїверщину Ярослав відлучив і утчорив осібне — Переяславське князївство. До північної Сїверщини, з Черниговом прилучено землї Радимичів, Вятичів, Муромську волость і Тмуторокань. Все се, по всякій правдоподібности, були землї держави Мстислава тмутороканського, з котрих вилучено тільки Переяслав, щоб утворити ще одну княжу волость на середнїм Днїпрі, в тім осередку руського полїтичного житя, де хотїло ся мати свій осїдок кождому з старших Ярославичів. З сих земель вже в другій ґанерації Ярославичів відлучили ся від Чернигова Муромо-рязанська волость і Тмуторокань. Муромо-рязанська волость стала осібним володїннєм молодшої лїнїї Сьвятославичів — потомків Ярослава Сьвятославича і тратить всякі звязки з Черниговом, незабаром увійшовши під вплив ростово-суздальських князїв. Тмуторокань виходить зовсїм за обрій руської полїтики (принаймнї — нам відомо), хоч память про її звязи з Чегниговом не загинула вповнї: так в Слові о полку Ігоревім сїверські князї вибирають ся „поискати града Тьмутороканя”. Радимицькі ж і вятицькі землї зістали ся при Чернигові, і не відокремили ся в системі чернигівських земель навіть в тій мірі, як відокремила ся потім нпр. Новгород-сїверська волость. Взагалї, проявів полїтичного житя сї землї не подають майже нїяких за весь час XI-XIII в. Причину сьому треба шукати в житю й обставинах самих земель.



    Радимицьке племя займало досить невелику територію — басейн р. Сожі. Якихось більших центрів — торговельних чи полїтичних тут не бачимо, коли не рахувати сюди Любеча. Що племя се не було зовсїм позбавлене якоїсь відпорної енерґії, се показує його повстаннє за Володимира, але, очевидно, для полїтичного відокремлення тут не було ґрунту.



    Вятичі були серед східно-словянських племен найпізнїйшим здобутком Руської держави. Хоч перші згадки про їх залежність від Київа сягають ще початків Х в., але вони й пізнїйше стояли в близшій залежности від Хозарів, і тільки по зруйнованню Хозарської держави за Сьвятослава ся залежність скінчилась. Але приборкав Вятичів рішучо і примусив в останнє до покорности Київу доперва Волоодимир. Вятичі, видко, борикали ся сильно, бо прийшло ся йому аж двічт ходити на них походом, поки вони помирили ся з обовязком давати дань „від плуга”, наложену на них ще за Сьвятослава.



    Та й після сього залежність Вятичів від Київа була досить поверховна, поза той обовязок дани довго не виходила. Ще при кінцї XI в. тут, видко, були якісь свої князї: правдоподібно, що таким явимсь князем чи автономним старшиною був Ходота й його син, на котрих походом ходив Мономах у 1080-х 5). О скільки слабі тут були впливи нової княжої династиї й її дружини, та взагалї культури Руської держави, показує й те, що при кінцї XI в. Вятичі, здаєть ся — одні тільки з поміж східнословянських племен, формально уважали ся поганами. І в XII віцї в їх землї князї не перебувають, волостей тут не викроюють. Взагалї якихось більщих городів — центрів навіть тодї ми тут не бачимо, і земля ся, видко, уважала ся якимсь глухим, заказаним кутом: коли підчас війни Ізяслава Мстиславича з Сьвятославом Ольговичем Сьвятослав, тікаючи від Ізяслава, чкурнув „за лЂсъ у ВятичЂ”, Ізяслав стратив охоту далї за ним уганяти ся й повернув назад 6). Що Вятичі не уважали ся й добрими чернигівськими підданими, натякає та промова, з котрою звернули ся тодї Давидовичі до вятицької людности, поручаючи їм зловити Сьвятослава (що або був уе князем Вятичів або мав у тім моментї право ним бути): „се єсть ворогъ намъ и вамъ, а ловите єго убити лестію, и дружину избити, а имЂниє єго въ полонъ вамъ” 7). Ми можемо припустити і тут, як припускали про Деревлян, що тутешня людність під зверхністю чернигівських князїв жила „своїм житєм” у своїх громадах, не виходячи за границї сих тїсних громадських інтересів, та анї трошки не журячись княжою й усякою иньшою вищою полїтикою.



    Примітки



    1) Спеціальну лїтературу наднїпрянських князївств див. в прим. 6.



    2) Я думаю, що якби у Радимичів був такий важний центр як Любеч, то вони б грали трохи инакшу ролю; тому припустивши навіть, що він стояв більш на радимицькім, як на сїверянськім ґрунтї, думаю, що його Сїверяне опанували далеко перед тим, нїм Радимицька земля була цїла прилучена до Сїверщини.



    3) Див. вище с. 261.



    4) Т. І с. 372-3.



    5) Лавр. 239.



    6) Іпат. с. 239.



    7) Іпат. с.240



    ЧЕРНИГІВЩИНА: ЇЇ ВІДОКРЕМЛЕННЄ, ЇЇ ТЕРИТОРІЯ І ГРАНИЦЇ; ПОСЕМЄ. ЗМАГАННЯ ЧЕРНИГІВСЬКИХ КНЯЗЇВ, БОРОТЬБА ЗА КИЇВ, ЕМУЛЯЦІЯ З СУЗДАЛЕМ, ГАЛИЦЬКІ СПРАВИ. ДРОБЛЕННЄ ЧЕРНИГІВЩИНИ: ПОДЇЛ ДИНАСТИЇ НА ЛЇНЇЇ, „ЛЇСТВИЧНОЄ ВОСХОЖДЄНІЄ”; ЧЕРНИГІВСЬКІ КНЯЗЇВСТВА. ПОЛЇТИЧНА ДЇЯЛЬНІСТЬ ГРОМАДИ; ВІЧЕ ЧЕРНИГІВСЬКЕ, СТАРОДУБСЬКЕ. СУСПІЛЬНО-КУЛЬТУРНЕ ЖИТЄ: РОЗВІЙ ДРУЖИННОСТИ Й ДРУЖИННОЇ ПОЕЗИЇ; ЛЇТЕРАТУРНІ ПАМЯТКИ; ЦЕРКОВНЕ ЖИТЄ; МАТЕРІАЛЛЬНА КУЛЬТУРА.



    По Ярославовому подїлу Чернпгівщина з сими своїми аннексами стала удїлом рода Сьвятослава Яославича, і сей рід закоренив ся глубоко: поодинокі, дрібні княжі роди з сеї династиї зацїлїли тут, у східно-рівнічній частинї землї, ще в XV-XVI в.



    Уже Сьвятослав, видко, постарав ся загнїздити ся в Чернигові й уважав його своїм містом. Навіть здобувши Київ, заповів він себе перенести др Чернигова й поховати у св. Спаса — в церкві, заснованій першим чернигівським князем — Мстиславом, хоч сам у Київі збудовав свій патрональний монастир св. Симеона. І сї звязки навязані з Чернигівщиною Сьвятославом, дали себе знати зараз по його смерти: коли Всеволод захотїв заграбити Чернигівщину собі, місцева, сїверянська людність скільки могла пр
    Страница 80 из 149 Следующая страница



    [ 70 ] [ 71 ] [ 72 ] [ 73 ] [ 74 ] [ 75 ] [ 76 ] [ 77 ] [ 78 ] [ 79 ] [ 80 ] [ 81 ] [ 82 ] [ 83 ] [ 84 ] [ 85 ] [ 86 ] [ 87 ] [ 88 ] [ 89 ] [ 90 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 60] [ 60 - 70] [ 70 - 80] [ 80 ] [ 90 - 100] [ 100 - 110] [ 110 - 120] [ 120 - 130] [ 130 - 140] [ 140 - 149]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.