Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ ІI. XI-XIII ВІК Страница 85

Іпат. с. 222, 430, 456. Про радиицькі городи див. Іпат. с. 358 (Гомій). Стародуб (ib. 360, 408) виступає як би сцперечна волость і здаєть ся, що вона мала належати до Новгорода, але Сьвятослав Всеволодич силоміць задержав її при Чернигові.



29) Іпат. с. 343.



30) Опись чернигівських границь з початку XVI в. (видана в Документах архива юстиціи І с. 64) називав граничними осадами Сосницю і с. Волинчо (теп. Волинка) на Убеди (Волынчо село черниговскоє, граница з Новымъ Городкомъ, Сосница черниговскоє, граница черниговская, рубеж з Новым Городком), а до чернигівських зачисляє також с. Козлиничі і Домислин (теп. Домошлин), при Убеди-ж. Сьому вповнї відповідає лїтописне оповіданнє про війну 1234/5 р., коли Данило з Володимиром київським попустошили чернигівську волость Михайла Всеволодича: ”грады многи по ДеснЂ, туже взяша и Хороборъ и Сосницю и Сновескъ ,и иныи грады мнози” (Іпат. с. 514). Сосниця і Хоробор (що лежав в сусїдстві і в описи XVI в. виступає як крайнїй чернигівський город при Деснї) правдоподїбно назвкні й тут як крайнї чернигівські городи. На се справедливо звернув недавно увагу проф. Голубовскій (Ж. М. Н. П. 1903, V). Комбінуючи лїтописні звістки XII в. з сею описею, виводить він, що в XII в. границею Чернигівської волости з Новгородською була р. Мена, але се вже дуже гіпотетично.



31) Се знаємо з Слова о полку Ігоревім.



32) Іпат. с. 207, пор. вище с.136.



33) Іпат. с. 360, 1166 р.



34) Іпат. с. 496.



35) Іпат. с. 435.



36) „Мятяхуть ся акы в мотви, городы воставахуть” — метафорична опись, наче про хвилі підчас бурі.



37) Розд. II.



38) Сї слова можуть належати і до князїв і до всього війська.



39) Розд. IV.



40) Се, очевидно, імена визначних чернигівськнх бояр, пор. Олбиря Шерошевича — Іпат. 344, „розбійника Могута” — Нїкон. І. 69, але „мтгути” може бути тут і синонїм „билї” — бояре, бо значитьь теж ????????, див. Словар Срезневского sub vocibus.



41) Засапожникь — нїж за холявою.



42) Розд. IX.



43) Писане підчас князювання в Київі Сьвятослава Всеволодича, воно дає амальґаму мотивів і тонів київських і чернигівських.



44) Забєлїн висловив гадку (Археол. ИзвЂстія 1894, X), на мою думку дуже правдоподібну, що кінцеву частину Слова треба читати: рекь Боянъ и Ходына, і т. и., себто: сказали Боян і Ходина, співцї старих часів Ярослава, поети Сьвятослава, улюбленцї Олега. Себ відкривало перед нами ще одного поета чернигівських дружинних кругів, а заразом давало виразне сьвідоцтво, що Боян був дїйсно чернигівським дружинним поетом.



45) Див. І с. 573, II с. 19-20, 72.



46) Особливо се видно в записках про війну 1146-7 р., нпр. партії нa с. 331, 234, 236, 238 Іпат. и ин.



47) Іпат. с. 315, 1152 р.



48) Недауно ак. Шахматов висловив гадку, що була якась чернигівська лїтописна компіляція, зладжена при кінцї XIII в. і використана в північних володимиро-суздальських компіляціях — общер. лЂтоп. своды, гл. IV. Сей здогад одначе досить слабко обставлений і мало правдоподібний.



49) Виданнє Норова, (накладом петербурської археоґрафічної комісії) 1864 р. і нове Веневітінова, накладом Палестинського Товариства, Спб., 1885. Про самий твір — статї Веневітінова — в Лїтописи археоґраф. комісиї т. VII і Журналї мин. нар. просв. 1883 V і 1887, І. На Сїверщину як на вітчину автора вказує його порівнянне Йордану з р.. Сновию.



50) Особливо се виразно вказують слова: „княжаше в Чернигоове в болшемъ княженьи, понеже бо (бЂ) старий братьи своєй” — очевидно, проповідник мкв на гадцї иньші чернигівські ж князївства і братию чернигівської династиї; на пізнїйший час вказують ґенеальоґічнї пояснення, хто то був Давид. Недавно проф. Голубовский в спеціальній розвідцї висловив здогад, що слово виголошене було 1175 р., з нагоди боротьби Сьвятослава Всеволодича з Олегои Сьвятославичем — „Опытъ пріуроченія Древнерусской проповЂди „Слово о князьях” къ опредЂленной хронологической датЂ” — Древности-Труды археогр. ком. москов. археол. общества, вип. III



51) І с. 65.



52) Іп. с. 145



53) Посланиє видано в Чтеніях московських 1848. VII, про біблїотеку Сьвятоші згадує Патерик.



54) За Всеволода каже оден давнїй синодик, що я проглядав в копії (див. виде с. 145): великаго князя Всеволода кіевскаго въ иноцЂхъ Кирилла, великаго князя Георгія, убіеннаго въ КіевЂ. Про Сьвятослава — Іпат. с. 457, про иньших — Любецький синодик чернигівських князїв — ЛЂтопись зан. археогр. комиссіи т. IX.



55) Про Предславу Сьвятославну не сказано виразно, що вона постригла ся в Київі (Іпат. с. 204), але се виникає власне в того, що лїтопись записала її смерть без означення місця постриження.



ВАЖНЇЙШІ ГОРОДИ: ЧЕРНИГІВ, ЛЮБЕЧ, ГОМІЙ, СТАРОДУБ, НОВГОРОД І ПОДЕСЕНЄ, ПОСЕМЄ, ВЯТИЦЬКІ ГОРОДИ.



Тепер переглянемо визначнїйші осади й місця Чернигівщини. Перегляд сей буде короткий, бо за браком місцевої лїтописи ми дуже не богато знаємо про них.



Почнемо від столицї. Чернигів належить до найстарших й найважнїйших історичних руських міст (кажу — історичних, бо слїдів доісторичного житя, скільки знаю, в нїм не знайдено). Уже на початку X в. (фраґменти умови Олега) він уважав ся по Київі найважнїйшим містом тодїшньої Руської держави, і для України зіставав ся таким аж до татарського погрому 1). Розкопка Чорної-могили в Чернигові з її похороном, датованим монетами кінця IX в., дає нам доказ богатого дружпнного (може й княжого) житя в Чеонигові X в.; але близші історичні відомтсти починаємо мати про нього, від коли тут засїдають князї з Володимирової династиї. За Мстислава Чернигів став столицею лївобічної Руси, як Київ правобічної. Памяткою по нїм лишила ся церква св. Спаса, розпочата ним і виведена над землею „як можна було дістати рукою, стоячи на конї”. Рахуючи час засновання, треба уважати її найдавнїйшою з церков, яку маємо на Руси, взагалї в землях Руської держави, але коли вона була закінчена — не відомо. Вона лишила ся головною святинею Чернигова, його катедрою; тут звичайно ховали чернигівських князїв, почавши від самого Мстислава. В осібнім „тпремі” -каплицї церкви св. Спаса положено було тїло кн. Ігоря Ольговича, поважаного як мученика 2). Будова церкви зацїлїла досить добре до нинїшнїх часів, але внутрішнє мальованнє пропало (слїдів мозаїки не видно). Окрім спаської лишили ся ще церкви Бориса і Глїба, Пятниць, Успенська в Єлецькім монастирі і прор. Ілї в Ілїнськім, але всї значно перрбудовані. Поза тим звістні з лїтописи дві церкви — камяна св. Михаіла на княжім дворі, і Благовіщення, обидві збудовані Сьвятославом Всеволодичем 3). Про монастирі під містом згаду лїтопись під 1094 р.



Відомости про саме місто дуже убогі — не йдуть далї таких елєментарних відомостей, що по за внутрішнїм городом (дЂтинець), де стояла катедра і княжий двір, був „градъ околний”, обгорржений палїсадами („острогъ”), инакше „передгородьє”, що мало кількоро воріт — між ними одні від р. Стрижня 4), і т. и.



Сусїднїй Любеч, славний в X в., як важний центр, а в духовних сферах прославлений як вітчина Антонїя Печерського, в наших джеелах пізнїйше не грає нїякої ролї 5). В війнї 1148 р. його сильно попустошили Мстиславичі, бо тут була тодї „вся жизнь” чернигівських князїв: не знати — чи се треба розуміти про княжі фільяарки і господарство, чи взагалї про богату околицю, що несла їм великі доходи (скорше перше). Одначе по сїй операції Любеч попав хто зна чи не в катеґорію „пустих городів”, де сидять „самі псарі та Половцї”, як описує околицї Чернигова Сьвятослав Ольгович по тій завзятій війнї Мстиславичів і Ольговичів 6), але тут є варіянт: „Любескъ”, і я не ручив би, що тут мова про Любеч. У всякім разї ся звістка про спустошеннє околиць Чернигова і залюдненнє їх Половцями інтересна; окрім того ми й на иньших місцях маємо ще згадки про тврецьку кольонїзацію Чернигівщини (так згадуєть ся якесь турецьке колїно: Коуї черниговські) 7). Правдоподібно, сими турецькими осадниками кольонїзовано головно полудневе чернигівське пограниче, побереже Остра і Сейма 8).



У властивій землї Радимичів найважнїйшим містом був, правдоподібно, Гомій, теп. Гомель. Сьвятослав Ольгович, опановуючи Чернигівську волость (в тїснїйшім значінню) сам їде до Чернигова, сина висилає в Гомій, а по иньшах городах розсилає посадників 9). Але з рештою нїяких подробиць про се місто не маємо.



Досить визначну ролю грає Стародуб. Очевидно, се була сильна кріпость: як знаємо, тут завзято боронив ся Олег Сьвятолсавич від Сьвятополка й Володимира, утїкши сюди з Чернигова; бльокада тревала цїлий місяць. Але окрім тго се, видко, була й визначна осада, бо, як ми бачили, в 1160-х рр. вона взяла активну участь в боротьбі між князем Сьвятославом Всеволодичем і новгородським Олегом Сьвятославичем 10). Правдоподібно, Стародуб був одним з тих другорядних княжих столів Чернигівсської землї XII-XIII в., про котрі ми, на жаль, не маємо майже відомостей.



Друга столиця Сїверщини — Новгород, званий сїверськи мдля відріжнення від иньших Новгородів, стає дуже пізно звістним в наших джерелах: він згадуєть ся в лїтописях тільки в серединї XII в., хоч уже, по всякій правдоподобности, від 1096 р. вс був княжою столицею. Подробиць майже нїяких про нього не маємо 11). Місцева традиція зачисляє до перредтатарських часів Успенську церкву, що мала стояти на місцї пізнїйшої катедри, і св. Николая, та місцевий монастир св. Спаса; але останків з княжих часів в церквах Новгорода взагалї не видко нїде 12).



Вщиж на верхнїй Деснї був центром княжої волости в другій половинї XII в., як ми бачили, але близших відомостей про нього не маємо. Здаєть ся, чи не заступив його пізнїйше Трубчевськ, бо його бачимо княжим столом в останнїй чверти XII в., і се значіннє полїтичного центра він заховує й пізнїйше (в XIV в.). Сусїднїй Брянськ, гоосний центр пізнїйше, в XIV віцї, в XII віцї хоч часто згадуєть ся, нїчим о
Страница 85 из 149 Следующая страница