Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ ІI. XI-XIII ВІК Страница 87

щина зістаєть ся переважнт в володїнню династиї Юрия. Володїннє се, правда, не було анї постійне й безпереривне, анї міцне і певне. Дїло в тім, що династия Юрия все зіставала ся чужою для української полїтики й українських князїв, її участь в українських справах все була спорадичною і супроти тутешнїх полїтичних сил переважно все мала вираховано-шкідні цїли, так що не могла тїшити ся загальною симпатиєю. При тім Суздальські землї були відрізані від Переяслава значним пргстором, а сама Переяславська земля була занадто слаба, аби місцеві князї могли утримати ся власними силами супроти більших ворогів. Все се поясняє нам ті перерви в володїнню Юриєвичів, що звістні нам у наших джерелах, а почасти нам і незвістні, бо з останньою чвертею XII в. наші відомости про Переяславщину й її князїв стають незвичайно бідні.



Так відомо вже нам, що коли Ізяслав в останнє подолїв Юрия, він прогнав і його сина Глїба з Переяслава та посадив свого сина Мстислава, що просидїв тут коло трох років. По сїй перерві Глїб вернув ся назад до Переяслава й просидїв тут до 1169 р., коли його вислав брат Андрій до Київа. В Переяславі Глїб на своє місце посадив тодї малого ще свого сина Володимира (було йому тільки дванадцять лїт 6), і той зістав ся тут до своєї смерти (1187). Таке довге правлїннє батька й сина, серед завірюх української полїтики, особливо правлїннє того малого Володимира, котрого батько слїдом умер в Київі і не міг бути поміыним сину, ми мусимо головно толкувати привязаннєм самої землї до сеї княжої родини. Дїйсно, про Глїба зістала ся в лїтописи добра память 7), а про Володимита, з поводу його передчасної смерти, лїтопись 8) пише: „плакали по нїм усї Переяславцї, бо він любив дружину, а золота не збирав, майна не жалував, але роздавав дружинї; був з нього князь добрий, сильний в битвах, визначав ся великою мужністю, і за ним Україна дуже жалувала (много постона)”.



По смерти Володимира є перерва в наших відомостях про Переяслав. Аж у 1190-х рр. бачимо тут суздальського княжича Ярослава Мстиславича, Володимирового стриєчного брата; можливо, що він сїв тут безпосередно по Володимирі 9). Є ще й друга можливість, або навіть і правдоподібність — що він з'явив ся у Переяславі з інїйіативи самих Переяславцїв, бо належав до противників шефа суздальської династиї — Всеволода, і з його руки ледво чи би дістав Переяслав, — хиба якось перепросив ся. В кождім разї одначе Переяслав за житя Ярослава стояв у повній залежности івд Всеволода, як видко з звісток 1197-1198 рр. Всеволод іменує сюди епископа, а на другий рік з сином Константином ходив походом на Половцїв на Дін. Похід сей міг бути зроблений тільки в інтересї Переяславщини, значить Всеволод уважав її як би за свою волость.



Дїйсно, по смерти Ярослава Переяславцї звернули ся по князя до Всеволода. Їх посли прибули до Всеволода в Переяслав північний (Залїський), де він тодї перебував, і Всеволод дав їм князем свого сина Ярослава. „Переяславцї ж узявши свого князя Ярослава від св. Спаса (правдоподібно, в церкві св. Спаса відбула ся якась церемонїя благословення Ярослава на князївство, чи що), пішли з великою радістю, хвалячи Бога і св. Богородицю й св. Михаіла (патрона переяалавського), що дав їм князя, якого собі бажали”, як оповідає про се своїм урядовим стилем Суздальська лїтопись 10). Скільки дїйсно було в тім щирого бажання Переяславцїв, трудно сказати, але з огляду, що таким чином Переяславщина запевняла собі поміч найсильнїйшої тодї династиї, з другого боку сим способом забезпесала на далї свою полїтичну окремішність, — нема нїчого неможливого в тім, що така комбінація їм досить подобала ся, і підозрівати щирість їх посольства до Всеволода не маємо особливої причини.



Почавши від сьогт часу і аж до упадку Переяславського князївства — підчас татарської руїни, ним все розпоряджають ся суздальські князї, і Суздальська лїтопись по просту зве Переяславщину „отчиною” суздальських князїв 11). Правда, від часу до часу, в залежности від полїтичних завірушень на Українї, бували в сїй залежности Переяслава від суздальських князїв певні перерви. Так 1207 р. вигнав з Переяслава того Ярослава Всеволодовича Всеволод чернигівський, причепивши ся до його кандидатури на галицький стіл, і посадив тут свого сина, а сього знов вигнав Рюрик і посадив тут свого сина Володимира 12). Але се тривало не довго, і Переяслав скоро вернув ся знову до суздальської династиї: 1212 р. туди післав тодїшнїй шеф сеї дпнастиї Юрий Всеволодович свого брата Володимриа. Володимира сього одначе взяли в неуолю Половцї, напавши на Переяславщину й побивши в битві. Здаєть ся, що по тім нещастю Переяслав знову висовгнув ся з рук Суздальської династиї; вище я висловив здогад, що сей опорожнений стіл могли дістати Ольговичі, в потіху за страчену Київщину 13). Але потім він веертає назад в розпорядженнє суздальських князїв: 1227 р. кн. Юрий посилає сюди свого братанича Всеволодда Константиновича, потім брата Сьвятослава (1228) 14). Завдяки тільки сїй залежности Переяслава від суздальських князїв і знаємо де що про нього в XIII в. — сї убогі відомости заховала для нас Суздальська лїтопись, тим часом як Галицько-волинська лїтописьм овчить про нього зовсїм. В сїм фактї відбило ся виїмкове полїтичне становище Переяслава поміж українськими землями: з них він оден виріжнив ся з їх полїтичної родини і щоб забезпечити ся від двох українських династий — Мстиславичів і Ольговичів, між землями котрих лежав, потягну вдо нового — східнього полїтичного центра, увійшов у сферу його полїтики.



Се була полїтика самої переяславської громади, як ми бачили, що зазначила її досить виразно, як на наші скупі взагалї в таких справах відомости. Заразом сею полїтикою й вичерпуєть ся все те, що можемо сказати про полїтичну дїяльність переяславськгї громади.



Се була „вища полїтика” Переяславцїв. Але в їх житю була полїтика ще далеко більш важна, що була питаннєм житя і смерти — се відносини до степу. Нї для якої з земель давньої Руської держави сї відносини не мали такого незвичайного, есенціонального значіння, як тут. Се зовсїм природно поясняєть ся територіальними винами Переяславщини.



Її границї на заходї й півночи ми знаємо. Від Київщини її граничив Днїпро, тільки в околицях Київа київська границя, здаєть ся, переходила трошки на лївий бік (як більш або меньш гіпотетичну границю можна брати тут р. Карань). Від Чернигівщини граничило порічє Остра і Сейму. Як ми вже бачили, територія р. Сейму буа спірною між Чернигівщиною й Переяславщиною, і особливо в другій чверти XII в. дуже вагала ся між сими двома землями, але зістала ся в кінцї при Чернигові, хоч свдячи по відносинам місцевої людности до князїв, вона скорше тягнула до Переяслава: як і Переяслав, Посемє тримаєть ся династиї Юрия, а бити ся з Ольговичами показує охоту 15). На північнїм заходї крайнїм пынктом, що тягнув до Переяслаа, був Остерський городок, на устю Остра в Десну, на лївім боцї його; в першій половинї XII в. його вилучено в осібну волость для Юрия, але вона злучила ся знову з Переяславщиною, через те що й Переяславщина перейшла в ті самі руки — династиї Юрия 16).



Таким чином Переяславщина з двох боків, зі заходу і півночи, операла ся на краї хоч не завсїди приязні, але бодай культурні, безпечні. Але властио тільки її північно-західнїй кут був безпечний (нпр. як би потягнути лїнїю від Рильська на устє Супоя або навіть і Трубежа). Полудневий край її гранпцї з Київщиною і східнїй край границї з Чернигівщиною виходили в передстепові краї, і вся решта її території по за тим північно-східнїм кутом — се було небезпечне, неспокійне степове пограниче, де треба було все виглядати кочового ворога.



Ми бачили вже, яка нетрівка, бо виставлена на періодичні знищення, була кольонїзація київського Порося — района між Стугною й Росю. З другого боку бачили ми, в яких неспокійних, прикрих обставинах жила околиця Курська. Се відразу позволить нвм з'орієнтувати ся і в кольонїзаційних обставинах Переяславщини. Землї по Супою й Трубежу лежали в однїй лїнїї з Поросєм, але о стільки в гірших обставинах, що їх не прикривало нїщо зі сходу, як Переяславщина Київщину, і на півночи вони не мали таких безпечних своїх закутків, як київське Полїсє, куди людність могла відступати й пересиджувати лихолїтє. Тільки землї по Остру, між Остром та Днїпром та по верхівям Трубежа, Удаю та Ромна, богаті багнами і лїсами могли бодай до певної міри хоронити свою людність від степових нападів; решта ж Переяславщини мусїла мати тодї, як має й тепер, переважно тсеповий характер, з лїсами і гаями, тільки на берегах рік, в мокрих балках і ярах. Тим поясняєть ся, що в періоди особливого розярення степової бурі Переяславщина редукувала ся до дуже малих розмірів території, де ще держала ся якась осїла кольонїзація.



Ми бачили, що при кінцї Х в., за Володимира більшість Переяславщини уважала ся страченою під печенїзьким натиском. Хоч сказано там про будову кріпостей по р. Сулї, але заразом ставлено їх по Деснї, Трубежу і Остру, так що посульські кріпости або мали служити якимись сторожевими пунктами, або тут мова йде про верхню Сулу, що мала боронити лїнїї Остра і Десни від полудневого сходу. Очевидна бо річ, що як би середнє та нижнє Посулє не було ослаблене, було добре залюднене й укріплене, то само по собі могло б виставати на оборону, й не було б по що укріпляти берегів Тркбежа чи Десни. Оповіданнє про заснованнє Переяслава зa Володимира зовсїм підтверджує таке розуміннє, даючи добру ілюстрацію до тодїшніх кольонїзаційних обставин: Печенїги собі маршерують „отъ Сулы”, наче на тій Сулї й не чутно тих кріпостей, а Володимир „поиде противу имъ”, і стрів їх раптом на Трубежі, „на бродї, де тепер Переяслав”! Очевидно, останки руської кольонїзації тільки й бренїли ще тут, між Трубежом, Днїпром та Остром.



Коли знищено Печенїзьку орду, й Русь почала здобувати назад страчені кольонїзаційнї терени, кольонїзація Петеяславщини теж була відреставрована до певної міри. Про її розміри можемо судити з звісток з кінця XI і на початку XII в. (перед новою кольонїзацією погра
Страница 87 из 149 Следующая страница