LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ ІI. XI-XIII ВІК Страница 94

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    з Київщиню Волинь межувало порічє середньої Случи. Таку границю бачимо з кінцем XII і в XIII в., в часї упадку Київа, кол исаме вже порічє Случи, хоч належало до Київщини, було досить спірним 1). Перел тим же, доки до Київщини належала Погорина, границя йшла по верхівям Олики, Велї й Горини, а з Погориною належало до Київщини й горішнє Побоже. Пізнїйше — в XIII в., коли Погорина відійшла до Воолини, Побоже належало теж до неї 2), а хоч в серединї XIII в. воно було властиво зовсїм страчене для князїв, бо вийшло з князївсько-дружинного устрою, а потім піддало ся Татарам, але числило ся до Луцького князївства і далї, як бачимо з умови 1366 р. 3).



    Порічя нижньої Случи, Горини, Стира належали до Турово-Пинської землї, аше Черториєськ, давнїйше, мабуть, турово-пинський город, прилучено до волини — десь іще в XII в., і турово-пинські князї даремно пробцвали його собі відібрати 4). Порічє Турії й верхньої Припети належали до Волини; тут безперечні волинсьпі міста: Турійськ, Любомль, Мельниця і Камень 5). Далї грариця йшла по вододїлу Пини й Муховця (тут волинський город Кобринь 6), а порічє Ясольди (як Здїтов) 7) вже не належало до Волини. На півночи крайнє звістне нам місто Берестейської волост — Більськ 8), а Нур був пограничною з Польщею річкою на Побужу 9). Чи досягала руська границя до Нарови, на се лїтопись не дає виразно вказівок. Що правда, якийсь час до Берестейсської волости належала навіть Визна, на середнїй Нарови: її відступили сини Болеслава Кучерявого Ольговичам (тодї Берестейщина належала Всеволоду Ольговичу) 10), але се була припадкова аннексація, і пізнїйше Визна до Руси не належала 11). Натомість замітна річ, що за литовських часів порічє верхньої Нарови (Сараж, Нарев) належало до Більска, до Підляша 12), що може мати значіннє і дял попереднїх часів. Справдї, і в XIII в. можемо знайти натяки про Наров як північну границю Побужа 13). Натомість підляський ріг за Наровою, в порічю Бобра, як ми бачимо його в XV-XVI в. 14), треба уважати явищем пізнїйшим, як середина XIII в.; ріг сей утворив ся мабуть кольонїзацією ятвязьких ґрунтів, але самий сей кольонїзаційний процес лишив ся по за нашими джерелами.



    Про лїве поберееже Буга, що до північної границї його знаємо з другої пол. XIII в., що порічє річки Кросни (тепер Кржна) належало до Берестя, і то на досить значнім просторі, так що Поляки при однім нападї на їх береги „взяша селъ десять” 15). Селт Воінь (теп. Вогинь на Тисменицї, правій притоцї Вепра, стояло на руськім пограничу, „на въкраиници” як каже лїтописець. Західнїй письменник з початку XIII в., опираючи ся на польських звістках, зве Вепр границею Польщі і Руси 16). Далї на полудень руські волости в XIII в. бачимо і на лївім боцї Вепра: Щекарів (теп. Красностав), з околицею (десять сїл) 17), а пізнїйші відомости, з XІV в. додають до нього ще як волинські городи Щебрршин і Туробин 18). Люблин, судячи по звістках про пограничну війну, лежав десь на самім пограничу Руси і Польщі, з польського боку. В такім пограничнім характері виступає також і порічє р. Лади, притока Танви 19).



    На підставі сих фактів русько-польську полїтичну границю можна потягнути від устя Нура майже просто на полудень, через верхню Кросну, Тисменицю, Вепр, на вододїл Вепра і Лади. Ся границя буде мати одначе тільки приблизне значіннє: землї між Вислою й Бугом, се етноґрафічне русько-польське пограниче, були предметом відвічної боротьби між Побьською й Руською, а пізнїйе — спеціально Галицько-волинською державою. В такій ролї ми бачили їх в X-XI в. і знову бачимо в XIII, коли наші відомрсти про сї краї стають докладнїйшими. Бачимо, що тодї польські князї силкують ся захопити собі лїве побереже Буга, — так Лєшек забрав був Забуже з самим Берестєм, й Данило відібрав від нього назад „Берестий, Угровеск и Верещинъ, и Столпьє, Комовъ и всю украину” 20); з другого боку руські князї хотїли розширити свої границї за Вепрем, пробуючи здобути Люблин, і се їм в XIII в. кілька разів удало ся, як потім побачимо. По при те вела ся тут дуже часто дрібна погранична війна Руси з Поляками. Таким чином погранична лїнїя тут мусїла з часта мінятись, а пограничне порічє Вепра, а може й цїлий простір землї на захід від Буга мав характеристичну назву „україни” 21).



    Як ми вже знаємо, Берестейська земля довший час належала до Турово-пинської землї, властиво до Київа. Се почало ся, правдоподібно, 1087 року, а скінчило ся не пізнїйше 1157. Як тодї йшла границя Волини, на се в сучасних джерелах не маємо вказівок; з пізнїйших звісток, XIII-XIV в., бачисо, що порічє Тисменицї (Воінь) належало до Берестя 22), з другого боку Ратно на верхнїй Припети зачисляло ся в XIV в. до Волинської землї. Супроти сього границю Берестейської землї з властивою Волинею, можна би класти з деякою правдоподібністю на вододїлї Муховця і Припети, Тисменицї й Володави, бо волости на південь від Володави мусїли вже належати до Червня (пізнїйше до Холма). Тут отже була північна границя Волини перед приверненнєм Берестейщини.



    Берестейська земля вернула ся в склад Волинської землї в серединї XII в., а хоч в другій половинї вона була якийсь час волостию Василька Ярополковича, а єсть звістки (не дуже певні), що якийсь час її були захопили Поляки, то у всякім разї ще перед кінцем XII в. вона вернула ся назад до Волини 23). Натомість з складу Волини вийшло в XIII в. Забуже — князївства Червенське (пізнїйше Холмське) й Белзьке. Сї землї Данило, здобувши від Олександра белзького, прилучив безпосередно до Галичини (1234), а кілька років пізнїйше (1238) те саме стало ся і з Дорогичинською волостю. Її не знати близше коли захопили були Поляки, Конрад мазовецький віддав на початку 1237 р. хрестоносним рицарям, а Данило відібрав у них слїдом і прилучив до своїх земель 24).



    Для відграничення Волини від Галичини перед прилученнєм Белзької землї до Галичини ми сливе не маємо нїяких звісток і мусимо звернути ся до пізнїйших відомостей про границї Белзьської землї в тій надїї, що сї границї не повинні були значно змінити ся, бо традиція Белзької землї йшла з другої половини XII в., коли вона вилучила ся в осібне князївство, а хоч була в XIII прилучена до Галичини, то в XIV відлучена від неї знову на підставі тієї традиції. Отже по актам XV і реєстрам XVI в. границя Белзької землї від Сяна йшла обіймаючи порічя Любачівки й Рати, повище Добротвора доходила до Буга і обминувши Камінецьку волость (Камінка Струмилова), що належала до Львова, обіймала порічє верхнього Буга, по обох боках його 25). Розумієть ся, сю границю XV-XVI в. в цїлости перенести в XII-XIII в., ми не можемо. І так судячи по лїтописному оповіданню про компроміс 1214 р. мусимо запримітити, що Любачів мусїв тодї скорше належати до Галичини 26); друге — ся фіґура границї, що обминала Камінку, виглядає на якусь штучну переміну в природнїй конфіґурації її, але я вона давня, того не можемо сказати. Що Бужськ був здавна на пограничу, се бачимо з звісток XI-XII в. 27); в другій половинї XI в. навіть його захопила була Галичина 28). Порічє горішньої Полтви належало вже до Галичини: там бачимо галицький Звенигород. Сусїдні Голі-гори, на верхівю Липи, належали теж до Галичини; на самім верхівю бужського порічя, в сусїдстві Гологір, мусимо класти Рожне поле, що було границею, „на межи” Галичини й Волини ще в XI в. 29).



    Під час коли Дорогичинська й Холмсько-белзька землї належали до Галичини, Буг був східньою границею Волини від Берестя до Городла. На північ від Буга границя по всякій правдоподібности й тодї ішла вододїлом Лосни й Нура, як то бачимо пізнїйше 30); саме Городло належало до Волини в XIII в. 31) і відірване було тільки в XIV в., але й пізнїйше (ще в XV в ) до нього зачисляло ся. Вище границя переходила на правий бік Буга (Сокаль належав до Белза) і йшла в напрямі на верхівя Стира і Серета, де стрічала ся з старою гвлицько-волинською границею. В сїй части ми можемо орієнтувати ся тільки пізнїйшими фактами — пограничними спорами XV в., коли нпр. волинскими волостями уважало ся Олесько й Лопатин, в порічю Стира, та розграниченнями XVI в. 32).



    На полудню порічє Серета цїле належало до Галичини. Там на верхівю Серета стояло галицьке місто Плїснисько, а на верхівю Гнїзди бачимо галицький Збараж. Крайнїми волинськими осадами були-б Броди (приймаючи їх за Броди XI в.), і Кремінець в порічю Ікви. Пізнійша границя (XV-XVI в.) ішла теж тут таки, з малими лише відмінами 33), — через верхівя Стира, Ікви, Гнїзди на верхівя Бога. Верхнє Побоже в XIII-XIV в., як я вже згадував, зачисляло ся до Волини, спеціальнїйше до Луцька 34), і се по всякій правдоподібности опирало ся на старій традиції — на приналежности до Луцька (????????o? Константина) горішнього Бога. Ми можрмо потягнути тут границю по вододїлу Днїстра й Бога, розумієть ся — в значній м ірі гіпотетично, при тім не будемо з нею заганяти ся на схід, бо тут по всякій правдоподібности в XII-XIII в. не було й потрібно нїякої певної границї, бо не маємо доказів якоїсь інтензивнїйшої кольонїзації на полудень від Бога. В XII в. галицькі князї, тримаючи в своїх руках днїстрянське Понизє, сягали й по Побоже: Володимирко взяв Прилук на Деснї 35), потім, в дальших змаганнях в тім же напрямі захопив був і полудневу Погорину, але остаточно, як бачимо, Побоже лишило ся таки при Волини.



    Як видно з того, територія Волинського князївства переходила великі зміни. Те що ми означили вище як властиву територію Волини, істнувало в сїй своїй цїлости тільки в XI віцї (до 80-х рр.) і при кінцї XII та на початку XIII в. Тодї обіймала вона порічє горішнього й середнього Буга, горішньої Припети горішнього й середнього Стира й Горини. Пізнїйше стратила вона середнє Побуже (Берестейську волость) і Погорину, а вернувши потім їх собі й навіть придбавши дещо від сусїдньої Київщини на порічю Случи, натомість стратила Забуже (Червенсько-белзьку волость) і Дорогичинську землю, і в такій зміненій формі (стративши потім іще Побоже) стара Волинь істнувала далї — в середнї й новіч аси нашої історії.



    Тому одначе, що нам незвісні етноґрафічні території, які війшлли в
    Страница 94 из 149 Следующая страница



    [ 84 ] [ 85 ] [ 86 ] [ 87 ] [ 88 ] [ 89 ] [ 90 ] [ 91 ] [ 92 ] [ 93 ] [ 94 ] [ 95 ] [ 96 ] [ 97 ] [ 98 ] [ 99 ] [ 100 ] [ 101 ] [ 102 ] [ 103 ] [ 104 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 60] [ 60 - 70] [ 70 - 80] [ 80 - 90] [ 90 - 100] [ 100 - 110] [ 110 - 120] [ 120 - 130] [ 130 - 140] [ 140 - 149]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.