Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ ІII. ДО РОКУ 1340 Страница 100

пропиваєть или ино зло — да 3 лЂта (епітимії)”.



9) Іже третію жену понялъ и благословилъ ієрей вЂдая і не вЂдая, да извержется — Правило м. Іоана § 17. Другий шлюб забороняєть ся по розводї в правилї м. Георгія (§ 45 вид. Ґолубінского). Про неприхильне становище церкви не тільки супроти третього, а й другого шлюбу див. нпр. Суворова II c. 278-9.



10) § 15 і 21.



11) Ярославова устава § 54-9 в вид. Ґоллубінского. Основою її посианов служить Прохірон цїсаря Василя Македонянина — гл. XI ????????????? ???o?, тому між причинами не знаходимо нпр. божевіля, признаного за причину ціс. Львом Мудрим — див. Суворова II §170.



12) Для староруської практики інтересні 92 і 93 відповіди Нїфонта. Він признає, очевидно, тільки дві законні причини для розводу: а) зрада жінки увільняє чоловіка від шлюбу; б) чоловік, не користаючи з своїх супружих прав без згоди жінки, дає її право покинути його.



13) Новий перегляд питання у Дебольского ор.. c. c. 15 і далї.



14) Кар. 106.



15) § 25, 30.



16) § 57 і 58 вид. Ґолубінского; ся постанова оперта на Прохіронї, але очевидно була приладжена до руських відносин.



17) Так у Слові зветь ся чоловік, в иньших памятках чоловік і жінка — ладо і лада, назва дуже характеристична, вказуючи на відносини любови як основу супружества.



18) Житиє Теодосія л. 8.



19) Лавр. 237-8.



20) Іпат. c. 144, 146, 197. Подібоу фіґуру маємо в полоцькій династії в св. Евфрозинї, доньцї кн. Сьвятослава Всеславича: вона засновала оден монастир жіночий, а коло нього мужеський; перед смертию їздила в Царгород і Єрусалим, але тільки з особисто-побожних, не з яких небудь ширшх мотивів.



21) Патерик c. 89.



22) Іпат. с. 416.



23) Іпат. c. 598 (там і другий такий випадок)



24) Іпат. c. 357.



25) Хотяща бо княжити сама — Іпат. с. 487.



26) Іпат. c. 38, 443, 595.



27) Іпат. c. 510, пор. про сей епізод вище с. 49-50.



28) Кар. 110-1.



29) Кар. 113. Сї постанови мають близькі подібности з постановами Екльоґи (див. паралєлї у Сергєєвіча Лекціи c. 503), а кардинально ріжнять ся від римського права. Супроти характера права Екльоґи (див. сказане мною в прим. 29) велике питаннє, чи маємо в Р. Правдї запозиченнє в Екльоґи, чи тільки подібність. Серґєєвіч, що виводить запозиченнє з самої сеї пгдібности, поступає скороспішно.



30) Кар. 106, 113-116.



31) Іпат. c. 595, 443, пои. Вишгород Ольги (c. 38), городъ княгининъ СвятославлеЂ (за житя чоловіка) — с. 345, Шоломниця село Мстиславової вдови — Воскр. І c. 71.



32) Іпат. c. 41.



33) Житиє л. 2-4.



34) Памятники церк.-учит. литературы під ред. Пономарьова III с. 124.



35) Іпат. c. 443.



36) Іпат. c. 331.



37) Іпат. c. 559.



38) Іпвт. c. 230.



39) Кар. c. 105.



40) Кар. с. 112.



41) Рус. ист. библ. VI с. 41, пор. с. 57-8.



42) Кар. с. 110.



43) Рус. ист. библ. VI с. 18 і 142.



44) § 15.



45) § 6.



46) Див. т. І c. 310.



47) Іпат. c. 8.



48) Наука Луки Жидяти — Памятники церковно-учит. литер. І c. 15, Слово о мытарствах — Рукописи гр. Уварова с. 112.



49) Памятники церковно-учит. лит. III c. 291, Правило м. Іоана § 24, 29.



Головні вади суспільности в представленню староруських моралїстів — сексуальна свобода, піянство, інвективи на піянство; надужитя власти, науки князям; надужитя в відносинах до челяди; лихва, процентові норми. Образи житя: Мономахова наука, богацьке житє в Слові про богатого й Лазаря, обраэки з иньших памяток, арзеольоґічний матеріял як ілюстрація побуту — предмети туалєти й окраси.



Сексукльна „нечистота” була одною з кардинальних вад староруської суспільности в представленню християнських моралїстів. Друга широко розповсюднена вада, на котру теж сильно нападало духовенство, було пянство. Про традиційний нахил Руси до „веселія пити” я вже казав 1). Як з одного боку музика і сьпів, так з другого боку піяченнє було невідмінним атрибутом сьвята, забави, товариського зібрання. Се дуже докладно ілюструє правило м. Іоана: пир для нього синонїм пянства 2); позволяючи духовним особам бувати на обідах і пирах, він каже виходити з них, коли починаєть ся „іграніє, плесаніє і гуденіє”, і взагалї цурати ся „начинанія і игранія і бесовского пЂнія і блудного глумленія” пирів 3). Дозволеною порцією моралїсти уважали три чаші — „по заповЂди святыхъ отецъ, єже узакониша православнымъ по три чаши”. Дуже інтересне слово „св. Василія, како подобаєтъ въздержати ся отъ пьянства” 4) четверту чашу уже признає „отъ непріязни”, але до семої чаші не уважає ще піяченнє чимось страшним, тільки не без гумору іронїзує над компанїєю. По четвертій чаші, компанїя, каже воно, перестає зовсїм їсти, починкє „бесЂды благы бесЂдовати”: „люблять поучувати ся, допитують ся від пресудрих фільозофів, фільозофи ж ладять язик на відповіди; закидають удку слова в глубину божественного розуму, кидають мережу св. писанія в море словесних риб, загострюють гадку щоб нерозумних принести в жертву правдивого розуміння; великі пани стають дуже розважними і розпростирають на всїх свою любов, милосердє на ібдрих, на своїх домашнїх піклованнє, хочуть помагати всїм немічним і бідним; люблять честь, змагають ся до більших усьпіхів; взагалї кождий веде себе відповідно до свого зайнятя: отцї духовні нпр. учать своїх духовних дїтей спасенію, звуть на покаяннє, показують їм дорогу до небесного Єрусалиму; і прості люде теж говорять кожде про своє”. Аж сема чаша „богопрогнївительна, Духа сьвятого оскорбительна, ангел отгонительна, бісов возвеселительна”, бо по нїй починаєть ся сварка, бійка, „блудъ и студл”, „игры бЂсовскыя и пЂсни и плясанія”.



Взагалї широке розповсюдненнє нападок на піянство в нашім старім письменстві, і ориґінальнім і перекладанім, чи то в спеціальних науках проти пянства, чи то в загальнїйших моральних поученнях, де пянство і роспуста служать головними предметами пересторог і докорів, — служить виразним доказом, як ся вада широко росповсюднена 5).



З спеціальних інвектив окрім згаданого вже апокріфічного „слова св. Василія” осьбливої уваги варте дуже популярне „слово святыхъ отецъ о піанст— і апокрифічне слово Кирила Философа, инакше „повість о хмелю”, широко росповсюднена і дуже правдоподібно — зложена в давнїй Руси: в зручно, широко і сильно намальованім образї показує вона лихий вплив піянства на всї верстви суспільности й заразом — його широкк розповсюдненнє:



„Так каже хмель до всїх людей, — до сьвященичого чину, до князїв, бояр, до слуг, купцїв, богатих і бідних, чоловіків і іжнок: я сильний, сильнїйший всїх плодів земних, від кореня сильного, від племени великого й многородного. Маю я ноги слабкі, черево не жадне, руки ж мої держать усю землю; голову маю високомудру, а розумом нї з ким не зрівняю ся. Хто зо мною пристєа, зроблю з нього роспустника, до молитви не пильного, в ночі не сонливого, на молитву не встанливогш; город або село його зроблю пустим, самого бідаком, а дїтей його невільниками.



„Так каже хмель: пристане зі мною цар або князь, — зроблю його зпочатку гордим і пишним, потім дурним і нерозсудним, лютим і немилосердним до людей; почне він пити всю ніч з молодими дорадниками, а спати почне до півдня, людям управи не давати; бояре його пічнуть брати від сиріт хабари, судити суд неправедно, сироти ж і убогі вдовицї почнуть плакати ся на непорядки, і всї почнуть його зневажати.



„Так каже хмель: коли пристане зі мною епископ, або ігумен, або піп, або диякон, або чернець — буде він нї божий анї людський, всьому сьвіту в прикрість, і гідність свою стратить.



„Так каже хмель: коли пристане зі мною боярин великий, зроблю його злобним і немилосердним і хапчивим, і царь або князь, побачивши то, скине його з уряду, і він вкінцї буде плакати ся над своїм упадком.



„Так каже хмель: коли пристане зі мною купаць, зроблю його убогим і бідним, в вічних клопотах, буде він ходити в старі одежі і в подертих чоботях, пічне позичати від добрих людей золото й срібло, заставляти жінку й дїти, не винаймуть йому подвіря анї позичати йому не схотять нїчого, бачучи його піяцтво, убожество й непорядність” і т. и. 6).



Третя вада тодїшньої суспільности в представленню християнської лїтератури, на котру теж, хоч може й меньше, ударяла християнська проповідь — се суворість і немилосердність в відносинах. Моралїсти нападали спеціально на надужитя правительства і його аґентів, на немилосердність до челяди, і особливо на немилосердну лихву — я поставив сї предмети в порядку степеновання тої енерґії, з котрою на них духовенство нападало.



Дуже інтересну серію поучень против надужить князїв і їх урядників містять декотрі Кормчі. Маємо тут „Слово Сирахово на немилостивыя цари и князи, иже неправдою судять”, „Слово о гордости” („Величаєши ся ли силою и властію, то кая єсть сила, повЂж ми, или власть? яже человЂкы поставленъ єси царемъ, буди внугруду царь сам себЂ”...), „Слово о судіях и о властелехъ ємлющих мзду и не въ правду судящих”, „Слово святшго Василія о судіях и о властелех”. Се остатнє датує сьв. письмо: „за те, що ви, бувши служителями божого царства, не судили по правдї, анї заховали закона божого, анї сповнили його повелїнь, страшна і скора прийде на вас кара” і т. и., але далеко інтереснїйші його ориґінальні інвективи: „Коли бо тивун без правди оауджує і „продає” (бере кари), а за ті гроші купує собі їжу, питє й одежу, а вам на ті гроші купують обіди і роблять ся пири, то се, як а казав, так як би стадо Христово віддалисьте татям і розбійникамм”. „Писано бо: недобрий догляд від лисицї курам, не добре льву пасти вівцї, оден вовк всю чреду смутить, оден тать всю країну псує — так і при царі неправдним всї слуги під ним беззаконні” 7).



Сї зб
Страница 100 из 146 Следующая страница