Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ ІII. ДО РОКУ 1340 Страница 109

кі; малярство іконне; мінятюри. Мозаіка, мозаіки софійскі й михайлівські. Емаль горожена — її початки й технїка, емальові образки, дорогі оправи з емалями, Мстиславове евангелиє, ковтки-мошонки й иньші емальоварі декорації. Юбілєрство — його мотиви: спіраль, різьба, філїґран і перлистий орнамент, ковтки т. зв. київського типу; домашність виробів. Музика, церковний сьпів, свійська творчість.



В тїснім звязку з християнством і звязаними з ним візантийськими впливами розвивала ся в сї часи на Руси штука, осьвіта й письменство, а при тім і перехоавло ся з них до нас переважно те, що близше було звязане з церковним житєм.



В сфері штуки ми знаємо досить про архітектуру; але виключно майже — церковну, так само про малярство, що доповняєть ся ще мрзаїкою. Більш ріжнородні наші відомости про золотництво з емалієрством. З різьби (скульптури) ми маємо лише кілька памяток декораційної церковної. Нйменьше можемо сказати про музику 1).



З архітектури, малярства й скульптури ми не маємо нїчого з перед-християнських часів і можемо слїдити розвій сих штук тільки під візантийським впливом. Виключивши незначні останки Золотих воріт і волинські вежі (холмські і камінецьку), все иньше що ми маємо з архітектури сих часів — самі тільки церкви; завдяки їх численности, архітекттурні форми їх і технїка звістні нам досить добре, тим більше, що вони визначають ся більшою однородністю.



Перші церкви будували ся грецькими майстрами, як виразно каже лїтопись 2), тож тип і плян церковної будови перенесено на Русь тодїшні візантийські, так званого середнього періоду візантийської архітектури — тип базилїки з банею; окрім Руси сей тип з Візантиї перенесений був до Грузії й Арменїї, так що церкви грузинські й вірменські сих часів своїм типом і способом будови близько підходять до руських.



Основну форму сього типу дають нам невеликі церкви будовані на Руси в XI-XII в. і звістні нам у досить значному числї. Форма церкви — близький до квадрата чотирокутник, звичайно трошки довший в напрямі зі сходу на захід (від олтаря до головного входк). Три зверхні стїни його рівні, часом мають пілястри, що служили контрафорсами, четверта- східня (олтарна) виступає трома півкругами (абсидами): середнїй з них більший і вищий, два бічні меньші. В серединї чотири колюмни, злучені арками, на котрі спираєть ся баня; шия її лежить на круглім склепінню, що виповняє трикутники між арками. Для зміцнення сї чотири колюмни злучені арками з усїма чотирма стїннами церкви. Таким чином церква подїляєть ся вздовш на три кораблї (нефи, нави): середнїй — ширший, і два бічні — узші, а середина між колюмнами має форму хреста (т. зв. візантийський, внутрішнїй хрест) 4). Такий плян мають нпр. київські церкви Івана Предтечі і Троіцька у Лаврі (на воротях), сьв. Василия, Успенська на Подолї й анонїмна на Кудрявцї; плян сеї остатньої подаю тут (під ч. 1) для лїпшого оріентовання. Такий же плян бачимо в чернигівській церкві Пятниць, в галицьких церквах св. Пантелеймона, Спаса, Рождества і в анонїмній за Луквою 5).



Для збільшення простору сей основний плян, зістаючи ся без переміни в своїй основі, діставав часом ріжні додатки. Найбільше звичайним був притвор (??????): до західньої частини прилучала ся ще пара колюмн, так що замість двох рязів ставало їх три, й церква ставала більш подовгастою. На поверсї сей притвор і сусїднї частини північного й полудневого корабля накривали ся хорами, так що в сїй части церква ставала поверховою (двох-етажною); такого типу нпр. чернигівська св. Спасв — найдавнїйла з усїх, що дожили наших часів, київські церкви — велика печерська, св. Михайла Золотоверха, видубицька, св. Кирила, чернигівські Бориса і Глїба і Успенія (Єлецька), канївська, володимирська (Мстиславова), і т. и. 6). Для взірця подаю плян канївсської церкви під ч. 2.



Київчька церква Богородицї Десятинна, найстарша і заразом найбільша з церков давньої Руси (нам звістна тільки останками своїх фундаментів) мала окрім притвора ще бічні крила, так що замість трох повздовжних кораблїв в церкві було їх пять; але скорше се були не властиві кораблї, а тільки ґалєрії. Ще більш скомлїкований плян (див. під ч. 3) має київська катедра св. Софії — вінець візантийського будівництва на руськім ґрунтї: вона замість трох має пять олтарних абсид, отже пять повздовжних кораблїв, і окрім того ще низьку (партерову) ґалєрію (опасань, як казали у нас пізнїйше) з двох боків — північного і полудневого, що на поверсї мали вигляд балькона. Для сходів на хори і сю ґалєрию були зроблені дві вежі на рогах західної стїни (одна з них, полуднево-західня прибудована була вже пізнїйше, в XI або в XII в.). Зрештою такі вежі ми стрічаємо і в декотрих иньших церквах, нпр. в чернигівській св. Спаса, в київській св. Спаса на Берестовім. Але плян св. Софії зістав ся унїкатом. Великість її з ґалєріями і з абсидами 39х34 м., без ґалєрій, а з абсидами 29х34, без абсид 29х29; великість Десятинної з ґалєріями, абсидами 34,5х45 м., без ґалєрій, а з абсидами 22х39, без абсид 22х31 метрів 7).



Як для росширення будови основний тип доповняв ся ріжними додатками, так знову для зменьшення він робив ся простїйшим і біднїйшим: бічні абсиди заступали ся короткими рівними плечами; колюмни, призначені для опертя банї, зникали, а баня опираал ся просто на стїни, що зміцняли ся пілястрами; баня часом робила ся для легкости не мурована, а деревляна. Так збудована була церква св. Михаіла в Острі, що по части заховала ся досї, чернигівська св. Ілї; така ж маленька переяславська церква — квадрат церкви, без абсиди, має коло 6х6 мет. — плян її див. під ч. 4 8).



Будівляна технїка XI-XII в. визначаєть ся значною однородністю. Стїни будували ся з каменя дикого й цегли, з великою масою цементу. Цегла і цемент мають свої характеристичні прикмети, що дуже помагають відріжняти будову сих часів від пізнїйших. Цегла ма є форму тонких (коло 5 цм.) майже квадратових плиток; великість їх не зовсїм однакова: 45х36, 36х32, 33х33 цм.; колїр має червоний. Цемент робив ся з вапна з домішкою товченої цегли 9). Як я вже сказав, цементу уживало ся дуже багато, верстви його звичайно грубші від цегли, а особливо в пілястрах, арках — до 12 цм. грубости, так що цегла часом сходить поруч каменя і цементу зовсїм на другорядну ролю, служачи більше для зрівняння верств. В тій же ролї уживали ся тесані камяні плити, шіферні або навіть мармурові (як у Софійській катедрі) — краї їх виступали на зверх в виді ґзимсів. Такі камяні ґзимси та пілястри були звичайно одинокою окрасою стїн церкви з надвору: очевидно сей архітектурний стиль не припускав різблених окрас, які з'являють ся потім в суздальских церквах XII-XIII в. (суздальських і галицьких); зрідка лише бачимо щось більше — от як на чернигівскьій церкві Успенія маємо вище лїнїї хорів ґалєрійку з арочок, романьского тпиу. Стїни на зверх, очевидно, зіставали ся не потинкованими.



Стїни Десятинної церкви мають звиш 1 метра широкости в долинї,, стїни св. Софії до півтора метра; фундаменти її сидять глубоко до 2 і 2,5 метрів, і в сутеренах мають зроблене склепіннє для ховання небіжчиків. Для звязування стїн уживали ся деревляні і зелїзні звязки. Нарештї, щоб покінчити з будовою стїн, треба згадати ще про одну прикмету: уживаннє при будові їх порожнїх глиняних горнцїв в верхнїх частях стїн і в трикутниках під банею; їх звичайно звуть голосниками, думаючи, що уживали ся вони для резонансу, але вони могли служити й для злекшення будівляної маси, заступаючи „губообразні” (дїраві) цегли старшого візантийського будівництва. Висловлена була гадка, що треба розріжняти горнцї положені боком-для резонансу і поставлені рівно-для злекшення будови — се поки що илше гіпотеза 10).



Найбільш звичайним типом була церква з одною банею, але булли й з пятьма і навіть девятьма, як св. Софія. Шия банї мала довгі й вузкі вікна. Покритє було о стільки ориґінальне, що дах не лежав на осібних простолїнїйних риштованнях як тепер, а склепіннє й банї накривали ся бляхою просто по поверхнї склепінь, так що покритє мало округлу, хвилясту поверхню. Крили звичайно оловяною бляхою, часом золотили її — як на св. Михаїлї Золотоверхім або на Золотих воротах. Вікна мали теж свою ориґінальну форму — кількох вложених одна в одну ниж, з гостроверхою аркою, як бачимо на св. Софії. Окрім шиї бань вікна робили ся в абсидах і в стїнах. Взагалї церкви робили ся ясними — на се вказує кольорит мозаіки, а темнними сї старі церкви звичайно ставали через пізнїйші прибудовання й додатки.



В серединї церкву прикрашали фрескові мальовання, а в найбільше богатих (св. Софії, Золотоверхім Михайлівськім, також у Десятинній і в великій Печерській) середню абсиду й головну баню прикрашала мозаіка. Сї фрескові й мозаікові образи, що покривали стїни церкви, заступали пізнїйші настїнні ікони й самий іконостас: олтар в давнїх руських церквах, як і в візантийських, віддїляла від цервки тільки невисока перегорожа, зроблена, мабуть, з марморяних невисоких колюмн, з завісою, що затягала ся в приписані моменти; таким чином всю середню і верхню частину олтарної абсиди вповнї було видко з церкви. В цїлости старих іконостасів не заховало ся нїде, але від них мабуть полишили ся невеликі колюмни білого мармору, з капітелями, і марморяні ж ґзимси, що зістали ся в Золотоверхім і в Печерськім монастирі. Більші марморяні колюмни св. Софії, без капітелїв, зістали ся мабуть від т. зв. ківория — надпрестольного шатра, що звичайно робив ся в олтарі, над престолом, в середнїй абсидї; такий ківорий описуєть ся в холмській катедрі 11): дві колюмни з одноцїльного каменя, і на них „комара” (шатро); зрештою з виглядом їх знайомлять нас софійські й михайлівські мозаіки. Дві бічні абсиди призначали ся — північна для жертвенника,_полуднева звала ся дияконником; супроти церкви цїла олтарна частниа була підвисшена.



Підлога, судячи по останкам в Софійській катедрі, в Десятинній й ин., робила ся в богатших церков з камяни хплиток (мармор, ґранїт, яспіс і т. и.), в меньших мала декорації з поливяних цеголок ріжної форми 12). О
Страница 109 из 146 Следующая страница