Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ ІII. ДО РОКУ 1340 Страница 115

ї й т. и. З иньших находок маємо форми для виливання перстенїв, ковтків 78).



На закінченнє сього огляду староруської штуки зіставало ся б сказати ще про музику, але як я вже сказав, майже нїчого про неї сказати не можна.



Що була вона розповсюднена, що сьпів і музика були звичайною приеалежністю житя, потребою кождого сьвята, кождого пиру, я вже казав 79). Музичні інструменти, згадувані в наших джерелах, я вже теж раз вичислив 80): се труба, гуслї, бубен, „замарна” (значіннє неясне). Поетична метафора Слова о полку Ігоревім дає нам зрозуміти, що поети чи взагалї рапсоди сьпівали, акомпаніюючи собі на гуслях — тут іде мова про поета, але очевидно, що так сьпівали й звичайні сьпівцї. Лїтописи говорять нам про сьпіваків-спеціалистів, але тільки церковних: так у Київі згадуєть ся дім „демесників” катедральних, себто провідників хорів (грецьке ?o????????); в Печерськім монастирі теж був „демественик”, і се було важне становище, бо мусїв він не тільки добре сьпівати, але й знати „устав”: пачерський деместик Стефан вийшов просто на ігумена, а потім на епископа. Між такими церковними сьпіваками бували й прихожі — Греки: про епископа смоленського Мануіла лїтопись каже, що він був „пЂвець гораздый” і прийшов з Грециї сам-третий (очевидно — з двома другими такими сьпіваками) до боголюбивого князя Мстислава” 81).



Ріжно толковало ся оповіданнє галицької лїтописи про сьпівця перемишьського епископа. У нього був на дворі „словутьный пЂвець Митуса”, що „за гордість” не хотїв був служити у Данила. Небіжчик Костомаров уважав сього Митусу поетом і вложив йому в уста гарні вирші — пророчество про близький упадок князївського устрою:



Кончились віки, зїллє сухеє оонь поїдає —



Хай поїдає, хай загибає Русь із князями...



але скорше се був тільки сьпівак, і то мабуть церковний 82).



Що до самої музики тих пісень — ми зістаємо ся й досї в пітьмах. Не вияснено досї, о скільки в сучасній народнїй піснї можемо ми шукати останків старої музики.



Так само зовсїм невиясненими зістають ся відносини між народною й церковною музикою. Зрештою сеї остатньої ми й відраставрувати не можемо. Найдавнїйша нотація (т, зв. кондакарне знамя), що пізнїйше вийшла з уживання, досї не розвязана зовсїм. Назад поза XV вік взагалї дотепер не удало ся піти в читанню нот (так званого знаменного письма, що з певними відмінами задержало ся досї у великоруських раскольників, як і друге старе „письмо” — „демественне”). Здогадують ся, що десь при кінцї XIII чи на початку XIV в. сталаа ся якась реформа, що зробила простїйшою (чи біднїйшою) стару нотацію, а з тим могла вплинути і на самий сьпів. Таким чином про церковний сьпів XI-XIII вв. досї властиво не можемо мати бодай трохи докладнїйшого понятя. Приймають нпр. звичайно, що староруський церковний сьпів мав в основі грецький, модифікований на болгарськім ґрунтї; але досї тої звязи в нотавії і в характері сьпіву винайти не удало ся, і кардинальні ріжницї, які відріжняють нотації руські від полуднево-словянських і грецьких недавно дали привід до гадки, що староруський сьпів стояв тільки в дальшій і слабшій залежности від грецького, або принаймнї — дуже рано з під нього виломав ся 83).



В кождім разї не підлягає сумнїву, що свійська творчість (о скільки ориґінальна — се иньше питаннє) в сфері церковного сьпіву на Руси розвинула ся дуже рано: так в дуже раннїх рукописях стрічають ся уже стихири на руські сьвята — Теодосия печерського, Бориса і Глїба й т. и., а серед печерських монахів XI в. Патерик згадує Григорія „творця канонів” 84). Бувв се в кождім разї мельодїйний — одноголосний сьпів (полїфонїя була явищем дузе пізнїм, принесеним на Україну в новійшиж часах); але його характер близше незвістний.



Примітки



1) Лїтератуиы див. в прим. 31.



2) Іпат. c. 83.



3) На долучених плянах аркади означені кропками.



4) Ґолубінский І. 2 c. 80, за ним М. Соколовский (Do dziejow c. 10-l) припускають, що поруч такого типуз внутрішнїм хрестом були церкви з бічними крилами — форми хреста на зверх, але одинокий приклад на Українї, який він вказує — церква Спаса на Берестові, має крила пізнїйші, судячи з дослїдів Лашкарьова (ор. c. c. 129).



5) Лашкарьов Церковно-археологическіе очерки с. 147, 165, Церкви Чернигова 1. c., пляни галицьких цкрков в згаданих в прим. 32 і в т. II прим. 9 публїкаціях Лущкевича й Шараневича.



6) Лашкарьов ор. c. c. 147-8, 233, і Церкви Чернигова, l. c.; Павлиновъ Исторія с. 8, Айналовъ и РЂдинъ Древніе пам. искусства Кіева с. 55, Левицкій — Истор. описаніе владиміръ-волынскаго храма постр. Мстиславомъ.

7) Плян Десятинної церкви — Закревскій Описаніе Кіева, атляс таб. VI, св. Софії — Лебединцев ор. c., Новицкій Исторія Рус. иск. І, c. 37-9. В плянї св. Софія завважено найбільше подібности до царгородської церкви Пантократора.



8) Лашкарьов op. c. с. 225. Церкви Чернигова, І. с., К. Старина 1896, XІ. Від властивих одноабсидних церков треба відріжняти такі, де бічні абсиди перейшли в ниші (абсиди внутрішнї), як нпр. витебська церква Спаса (середньої великости), або галицька св. Ілї, див. пляни їх — Новицкій c. 47, Шараневич Die Franciskaner Kirche.



9) Стара повість про будову царгородської сьв. Софії так описує спосіб роблення сього цементу: „в ново котлЂхъ варимъ бяше ячмень въ воды мЂсто, и съ водою тод мЂшаху извЂсть и скудель (глинуу, — у нас товчена цегла); въ таковый укропъ клеєвать оть древа глаголемаго вербіа усЂкающе вмЂтающе в котлы купно съ ячмены; да ни тепла сего творяху ни пакы студена, но тепла, зане быти єму липку, и бЂ видЂти тогда аки желЂзо дръжа” (Памятники др. письменности LXXVIII — я дещо поправляю очевидно попсований текст). Слїди збіжа в цементї дїйсно помічувано в булівництві володимиро-суздальськім, Ґолубінский (l. 22 c. 89) отже зовсїм не потрібно бачив в тім вплив технїки волзької Болгарії.



10) Див. Новицкого ор. c. c. 84-6, Лашкарьова ор. c. c. 215, Церкви Чернигова с. 150.



11) Іпат. c. 558.



12) Лашкарьов c. 167-8, 227, порівняти плитки з Звенигорода — Записки т. XXXI і Галича-Захарієвич в D?wign'ї 1882.



13) Підлога церкви Благовіщення, відкрита о. Ляврецьким, закрита, для охорони, землею наново; зроблений ним рисунок її останків я мав нагоду бачити.



14) Пор. реферат Айналова: Мраморы и инкрустаціи Десятинной церкви и Кіево-Софійскаго собора, поки що в резюме — ИзвЂстія XII сьЂзда c. 135.



15) Іпат. c. 185.



16) В галицькій церкві св. Панталеймона від полудня, в холмській Іоана Златоустого від півночи — Іпат. c. 559.



17) Длуґош IV c. 149: ecclesiam cathedralem pulcherrimo opere ex petra quadrata fabricatam; коли дїйсно вона збудована була ще Володарем (Длуґош І. 532), то се було-б інттересною хронольоґічною вказівкою: що в Галичинї церкви будовано з тесаного каменя ще в 1-ій чверти XII в. Знову-ж сей спосіб будови зближує тутешне будівництво з західнїм.



18) Завважу, що внутрішня пара стовпів головного порталю — узлові стовпи (Knotensaule), пізнїйше поставлені: і матеріал і робота на се вказують, а головно не лишає сумнїву напись, вишкробана під одним з тих стовпів. Чи відновлено таким чином з памяти давню пару, чи доповнено порталь тою парою довільно, не знаю; зовсїм подібні порталї західно-европейські роблять перше також можливим.



19) Іпат. c. 559.



20) Здогад, що суздальські майстри могли бути з Галича, побіжно висловив уже Кондаков (Рус. древности VI с. 38), недавно розвинув його ширше Бережков О храмахъ Владиміро-суздальскаго княжества, с. 119 і далї (Труды владимірской ученой коммиссіи т. V, 1903), незалежно від гадок, висловлених в тій справі мною, в 1 вид. сеї книги, що лишила ся Беиежкову незвістною. За Галичом промовляла б та обставина, що на другій дорозї зносин з заходом — в Новгородї й Полоцьку ми не знаходимо нїчого анальоґічногт з суздальською архітектурою.



21) Див. т. II c. 483-5.



22) Іпат. c. 559-60.



23) Про західнї елєменти в галицькій церковній архітектурі див. ще замітки (резюме рефератів) Іловайского і ґр. Уварова про лїтописну опись холмської катедри в Древностях моск. археол. общ. XI, передр. в II т. Исторических сочиненій Иловайского (О построеніи г. Холма). Що до суздальських церков то залежність їх від західнїх впливів піднїс уже Строґанов в своїй моноґрафії про Володимирську церкву св. Димитрия (1849). Натомість Голубінский рядом заміток старав ся ослабити сї виводи про західнї впливи, а Кондаков в своїх працях (Русскія древности т. VI, 1899 і О научныхъ задачахъ исторіи древне-русскаго искусства — Памятники др. письм. CХХХІІ, 1899), висловляючи ся про відносини суздальського будівництва до західньої штуки досить неясно (як то часто у нього буває), скільки можна порозуміти — бачив тут місцеву роботу, що йшла за західнїми взірцями, але заразом підмішувала їх елєментами оріентальними.



24) Що йно видана статя Моклочского і Соколовского Do dziejow archit. cerkiewnej (як в прим. 31).



25) Се має своє значіннє: Галицько-волинська Русь в XIII в. мала дуже живі звязи з Атосом.



26) Див. прим. 9.



27) Соколовский (1. c.) одначе дещо побільшує характеристичність і численність сих моментівв в будові.



28) Іпат. c. 559, 608-10.



29) Реферат І. Толстого О Золотыхъ воротахъ в II т. Трудів III археол. з'їзду.



30) Іпат. c. 616.



31) Рисунки веж холмських і камінецької — в Памятникахъ старины въ зап. губ. т. VII і в „Волини” Петрова. Плян галицької вежі — у Шараневича Trzy opisy Halicza.



32) Хойновскій Роскопки великокняжескаго дворца г. Кіева, 1894. Анттоновичъ и Армашевскій Публичныя лекціи по исторіи Кіева c. 56. Сими днями заповіджені нові дослїди в.-княжого двора.



33) Див. розвідку проф. Павлуцького (що зайняв ся останнїми часами деревляними церквами України): Древнее деревляное зодчество въ Югозап
Страница 115 из 146 Следующая страница