Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ ІII. ДО РОКУ 1340 Страница 123

. Климента къ смоленскому пресвитеру ФомЂ (Памятники др. письменности кн. XC). Обидва видавцї, особливо Никольский дали при тім свої примітки до самого послания, але не постарали ся відреставровати його текст, що в обох кодексах виглядає дуже нужденно: обидва кодекси ідуть, очевидно, від одного архетипу, в котрім були мабуть поперекидані картки, а окрім того Посланиє інтерполював ще своїми толкованнями якийсь мнїх Афанасий (в кодексах воно й надписуєть ся: Посланіє написано Климентом митрополиттм рускым ФомЂ презвитеру, истолковано Афанасієм мнихомъ). Кілька уваг до нього і до реконструкції тексту див. у моїй статї в Записках Наук. тов. ім. Шевч. т. V. Про нього ще Лавровскій Посланіе м. Климента къ ФомЂ пресв. смоленскому, Смоленськ, 1894.



9) Иньші писання, які пробувано зачислити до Климентових, як Слово любви Климово (Срезневский Др. Памятники с. 62), або Слово в неюЂлю сыропустную (Филаретъ Обзоръ с. 32, пор. у Никольского с. 211 і далї), правдоподібно йому не належать; в згаданій вище статї я висловив здогад, що се друге слово (певно руське, і з XII в.) мабуть було написане в Чернигові; сей здогад повторяю й тут.



10) Про видання див. прим. 35.



11) Про сї й иньші писання див. тамже.



12) Досї виюана тільки друга половина слова в III кн. Кіевлянина (1850), із збірник XVI в. колєкції кн. Оболенского, самим кн. Оболенским, що при тім висловив справедливі гадки про хронольоґію слова. Окрім того короткі замітки про нього є у Макарія Ист. церкви III c. 215-6, у Ґолубінского І. 1 c. 823.



13) Видано в ИзвЂстіях отд. рус. яз. 1901. Про нього й його відносини до ширшого похвального слова моя статейка в XLIX т. Записок Н. тов. ім. Ш.: Кілька заміток до „Чуда св. Климента, папи римського”, д-ра Франка Св. Климент в Корсунї, розд. XI, і мої замітки до нього в LXVI т. Записок. Др. Франко уважає коротке слово за скорочений витяг з ширшого.



14) Слово закінчує Київську лїтопись — Іпат. c. 474-479 і відповідно до поданої в нїм дати розділене між двома роками — 1199 і 1200 (по вересневому числению); супроти тої зручности, з якою звязані частини слова з історичним оповіданнєм (такі вступні слова під 1199 р. і знову під 1200 р.), мона думати, що редактором сеї конечної частини лїтописи був таки автор похвали.





15) Рядки 15, 21 і 22-3 в вид. Нїктльского.



16) Чи се не був Григорий ігумен св. Андрія з 20-х рр. XII в., чоловік дуже впливовий взагалї, а особливо у Мстислава, батька тих князїв, що виступають участниками лїтературної полєміки Клима з Фомою?



17) Не вЂдЂ, откуду хощеши поручившая ся тебЂ душа руководити — р. 31-2.



18) „Григорей зналъ алфу, якоже и ты, и виту, подобно и всю 24 словес грамоту, а слышиши ты ю у мене мужи, имже єсмь самовидець, иже можетъ единъ рещи алфу не реку на сто или двЂстЂ или триста или четыреста, а виту також” — ряд. 537-543.



19) Новійше виданнє слова Луки — в Памятниках церк. лит. І, з статейкою; про нього ще у Ґолубінского c. 811.



20) Писання Теодосия видані Макариєм в II т. Учених Зап. II отд., декотрі — в додатках до його Исторіи церкви т. II і в Памятниках церк. лит. І. Про нього й його писання спеціальні розвідки: Срезневскіц СвЂдЂнія о малоизв. пам. XXIV. Антоній (Вадковскій) Такъ называемыя Поученія Теодосія Печерсккаго къ народу русскому — в Прачосл. Собес. 1876 і передр. в книжцї Изъ исторіи христіанской проповЂди, 1892 — против приналежности Теодосию обох поучень до народу. Голубинскій ор. c. І. 1 c. 813 і далї — критика поглядів Вадковского. Петровъ Источники поученія пр. Теодосія Печ. о казняхъ божіихъ — Труды кіев. дух. ак. 1887, V (те-ж), його ж Поддинность поученій преп. Теодосія Печ. о питіи и чашахъ тропарныхъ и о казняхъ божіихъ — ИзвЂстія отдЂл. рус. яз. акад. наукъ 1897, III — дуже натягнена оборона. Шахматовъ Кіевопечерскій Патерикъ и еПчерская лЂтопись — ibid. 1897, III — досить поважні доводи против приналежности Теодосию посланий до кн. Ізяслава: Шахматов уважає їх автором Теодосия Грека, — сю гадку ще перед ним висловив Ґолубінский про перше з двох посланий. БЂльченко Поученія бл. Теодосія Печ. о казняхъ божіихъ — ЛЂтопись ист.-фил. общ. при Новорос. унив., VIII, 1900 — против арґументів Вадковского. ЧаговецъП реподобный Теодосій печерскій, его жизнь и сочиненія, 1901 (студентська, слабка робота — виключає слова о казнях і чашах); критичний перегляд питань, з поводу сеї книжки — Більченка, під тим же титулом в Х т. ЛЂтописи ист. фил. общ. одеського, 1902.



21) Посланиє Димитрію у Макария в II т. Ист. церкви. Память і похвала — видана вперше 1849 р. в Христіанскім Чтенїї, нові виданняя Соболєвского в II т. київських Чтеній і в Записках Петерб. Акад. наук по ист.-фил. отд. т. І, з кодексу к. XV в. Соболєвский, видаючи Память, висловив гадку, що в нїй маємо пізнїйший утвір, але сьому противлять ся слова автора: „азъ худый мнихъ Іаковъ, слышавъ оть многыхъ о благовЂрномъ князи Володимери, ...написахъ”.



22) Яков у Похвалї каже, що він написав про Володимира і про синів його Бориса і Глїба: в тім бачать натяк на те осібне сказаниє про Бориса і Глїба.



23) Всї писання Мономаха дотепер маємо тільки в одній копії — в Лаврентиєвім кодексї лїтописи, дуже непоправно писані, під р. 1096. Про його науку: Погодинъ О поученіи Мономаха (ИзвЂстія II отд. академіи, т. Х давня серія) — зі становища історичного. Протопоповъ — Поученіе Володиміра Мономаха, какъ памятникъ религіозно-нравственныхъ возрЂній и жизни на Руси (Ж. М. Н. П. 1874, II) — зі становища лїтературного. Шляковъ О поученіи Владимира Мономаха (Ж. М. Н. П. 1900, V-VII) — цїнна головно аналїзою джерел (робив її вже перед ним також і Протопопов). Ивакинъ Князь Владимиръ Мономахъ и его поученія, ч. І, 1901 — ділєтантаька робота, коментар і ріжні замітки до Мономахових писань.



24) Шляков прилучає Мономахову молитву до Науки як її кінець і навіть знаходить в нїй „правильність і зручність композиції” (!)



25) Слово о князях видав в кількох верзіях Лопарьов в ХСVIII кн. Памятників др. письменности. Проф. Голубовский в спеціальній розвідцї: Опыть пріуроченія древнерусской проповЂди Слово о князьяхъ къ опредЂленной хронол. датЂ (в т. І Древностей — Трудів моск. археогр. ком.) дав для нього дату 1175 р., але для такої близшої хронольоґізації бракує підстави. Слово в недїлю сиропустну вид. у Никольского О литерат. трудах м. Климента с. 216.



26) Див. вище c. 471.



27) Посланиє Георгия видав Срезневский СвЂдЂнія VII і знову Владіміров у Чтеніях київських IV с. 140.



28) В перше проповіди Серапіона (чотири) видрукував в Прибавл. къ твор. отц. 1843 арх. Філарет; до них додав пяте Шевирьов в книзї ПоЂздка въ Кирилло-бЂлозер. монастырь, II. Нове виданнє, разом з розвідкою дав проф. Пєтухов під титулом: Серапіонъ владимірскій, русскій проповЂдникъ XIII в., Спб., 1888. Окрім тих пяти певних проповідей були проби признати ще иньші творами Серапіона, але без міцної підстави, Окрім розвідки Пєтухова є ще про Серапіона замітка Арістова в Трудах III арх.з'їзда.



29) Анонїмну похвалу Теодосию видав арх. Леонид в московських Чтеніях 1890, II, п. т. Два памятника древнерусской кіевской письменности: він уважає її автором Серапіона, добачуючи ті ж прикмети що і в мовах Серапіона. Минї, противно, здаєть ся, що банальна многословність сеї похвали, без всякої моральної науки, дуже сильно відріжняє її від звістних нам дотепер слів Серапіона.



30) Перегляд (досить поверховий) анонїмної учительної лїтератури, які він зачисляє до ориґінальних староруських творів XI-XIII в., дав Владіміров ор. c. 167 і далї.



31) Див. про них: Горскій О древнихъ словахъ на св. Четыредесятницу — Прибавленіе къ твор. св. отц. 1858, Макарій в Исторії церкви III с. 211-5, Голубинскій op. c. І l 824, ПЂтуховъ Поученія на св. Четыредисятницу — в III т. Памятників церковно-учит. лит.



32) Лїтературу див. в прим. 34.



33) Текст у Павлова Крит. опыты.



34) У Макарія в т. II.



35) Див. у Павлова с. 235 і далї, і його ж розвідку: Сочиненія приписываемыя русскому митрополиту Георгію — Правосл. СобесЂдникь 1881, II.



36) Посланиє в грецькім текстї й переладє в І т. Учених Записок II отл. академіи і у Павлова. Про особу автора новійша розвідка Пападімітріу в ЛЂтописи одеськ. іст. філ. тов. т. X.



37) Посланиє Никифора до Мономаха — в Памятниках россійской словесности XII в. Калайдовича, до Ярослава — у Макарія т. II. Що посланиє Никифора було адресоване до Ярослава волинського (в иньших кодексах — до Ярослава муромського, або без означення імени адресата) — у Попова c. 109, що цитує свій кодекс з такою адресою.



38) Посланиє Теодосия у Макарія II і з кількох ниьших кодексів ще в II т. Учених Записок II отд. академіи. Що автором був не Теодосий печерський, як думали давнїйші дослїдники, а Теодосий Грек, здогадував ся уже Голубінский І. 1 c. 859, а дальше арґументовав сей погляд Шахматов в розвідцї Кіевопечерскій патерикъ и Печерская лЂтопись (ИзвЂстія академіи 1897, III), доводячи, що й друге посланиє з іменем Теодосия — про сьвяткованнє недїлї — належить Теодосию Греку. Я піднесу ще оден арґумент против приналежности полємічного послания Теодосию печерському: се його подібности до Никифорового послания до Ярослава; їх треба мабуть толкувати запозиченнєм, але Грек-митрололит Никифор певно б не користав з свого попередника Теодосия печерського! Але єсть і трудність, котру я піднїс у своїй рецензії статї Шахматова (Записки XXV, Бібл. c. 11): се те, що Теодосий Грек в перекладї своїм послания Льва В. (се одинока певна його праця), зробленім для кн. Сьвятоші Давидовича, лише дуже лихою рущииною (див. Чтенія московські 1848, VII), противно сї послання до Ізяслава писані рущиною зовсїм доброю. Хиба встиг лїпше підучитись?



Див. ще про се посланиє замітку Яцимирского в ИзвЂстіях II отд. академії 1899, І — прилучаючи ся до погляду Шахматова, він вказує болгарську копію пос
Страница 123 из 146 Следующая страница