и того, що в пізнїйших модіфікаціях ми маємо в великоросійських билинах т. зв. Володимирового цїкля. В сих билинах й історичних піснях також задержало ся не одно з староруської дружинної поезії, хоч сї останки не завсїди можна тепер докладно виріжнити 26). Народна українська поезія теж донесла нам не одно з староруських часів. Бачили ми вище в нїй образи кн. Романа і його дїтей 27). В обрядових піснях — колядках, щедрівках, весїльних малюєть ся перед нами обстанова князївсько-дружинного житя, перейнята сими піснями очевидно тодї, коли се житє ще було живим і сильним. Я вище підносив 28), що весїльний обряд ми маємо перетворений на сї князївсько-дружинні мотиви: молодий і молода виступають як князь і княгиня, їх окружають бояре, з старшими боярами на чолї, й численїйша дружина:
Заграно, забубняноо — а в княжім дому рано:
А збірайте ся, а зїзжайте ся, бо ми поїдемо, та поїдемо —
Бо ми поїдемо та поїдемо та до славного міста!
Ой вибємо та вишибемо камяну стінку,
А візьмемо та привеземо та Івасеви жінку.
Не гнівай ся, тестю! не у мнозї зять їде, не богато бояр везе
Да сто коней верхових, да сїмдесять вощових!...
Ой зацьвіла калинонька з ожиною
Приїхав Івась з дружиною...
На горі пшениця рясна — наша княгиня красна
На долі овес зелений — наш княжище мерзений 29), і т. и.
Серед колядок ми стрічаємо мотиви дружинного житя, дружинних походів на руські волости й на чужі землї. Такі нпр. пляни
Ой ходїмо ж ми до ковальчика
До ковалтчика, до золотника,
Покуймо ж собі мідяні човна,
Мідяні човна, золоті весла,
Ой пустимо ся ж на тихий Дунай
Долів Дунаєм — під Царегород:
Ой чуємо там доброго пана,
Що платить добре за служеньку —
Ой дав на рік по сто червоних,
По коникови, тай по шабельцї,
По парі сукон, тай по шапочцї,
Taй по шапочцї, тай по панночцї...
Або образ такого проводиря дружини (князя):
Ой спід гори да стоять тумани,
Да то не тумани — пара з коней йде!
Ой там же військо — аж зкмлї важко,
Ой там у війську пана не має.
Ой одзоветь ся зличний паниченко,
Слачного отця і панї матки:
„Я ж в тому війську да паном стану,
Велю гармати наворочати,
В Чернигов город велю стреляти” !
Ой бє да бє він в Чернигов город.
Там його не знали нї царі нї пани,
Винесли йому миску червінців —
Він тоє забрав, шапочки не зняв, не подяковав.
І таким же способом зберає контрібуцїї з Переяслава — де дають йому коня у збруї і вкінцї з самого Київа, де дають йому панну в нарядї 30).
В основі сих образів відбиваєть ся зовсїм ясно обстанова князївсько-дужинних часів.
Розумієть ся, самими дружинними темами поетична творчість не обмежала ся, а обіймала далеко ширші сфери творчости. Так не що давно звернено увагу на т. зв. Слово о Лазаревім воскресениї, й висловлено правдоподібну гадку, що в сїй поемі на тему апокрифічного схождения Христа в ад маємо твір староруський: він дїйсно своїм складом пригадує ті поетичні твори, які ми вичислили вище, як продукт лїтературних напрямів кінця XII і XIII віків 31).
Так представляєть ся стара наша лїтература. Я переглянув її по галузям і катеґоріям, але і з повище поданого можна було помітити, що вона складаєть ся на досить суцїльний образ, навіто при всїй нинїшній фраґментаричности нашого матеріалу, при величезних прогалинах, та відбиває в собі провідні ідеї свого часу й житя, не вповнї вправдї — але ж про яку стару лїтературу й можна сказати, що вона відбиває в собі житє у всїй його всесторонности. Бавили ми, як всесторонноо панує й розвиваєть ся по ріжних галузях його провідна культурна ідея того часу — християнїзації й моралїзації суспільности. З другої сторони, широко приходять в нїм провідні суспільно-полїтичні ідеї, особливо сильно виражені в письменстві історичнім, але і в иньших родах лїтератури зазначені також досить сильно (повісти про Бориса і Глїба, цїлий ряд церковних поучень на полїтичні й суспільні теми, писання Мономаха, Паломника Данила і Слово о полку Ігоревім з їх піетизмом для „Руської землї”, по части навіть Молениє Данила). Повість верменних лїт відбиває нам ідеї творящої епохи — процесу будови Київської держави; пізнїйші твори — з часів роскладу її, скупляють всю енерґію суспільної гадки коло консервовання сеї ґрандіозної будови, що „стяжали дЂды і отци трудомъ великимъ и хороборствомъ”, коло охорони „Руської земли” від внутрішнього роскладового процесу і зверхнїх ворогів.
Сї ідеї часів роскладу не можуть бути так ясні, так сконцентровані як ідеї часів будови, але вони відчували ся суспільністю дуже живо й знаходять собі в лїтературі відгомін вповнї виразний. Ідеї братолюбства й „покоренія князїв” — житий Бориса і Глїба, слова „о князехъ”, лїтописи, накликування до солїдарности в інтересах Руської землї — в лїтопмсях, в Слові о полку Ігоревім, ідея полїтичної одности й солїдарности сеї Руської землї, що бореть ся против окремішности земель, против все більшого відокремлення галузей східнього Словянства, ідеї милосердя й справедливости в відносинах суспільно-полїтичних, поручувані учительною лїтературою князям і їх аґентам — все се характеризує тодїшню лїтературу досить сильно й одностайно.
З формального боку бачимо в нїй також певну звязлість: певні напрями, що стрічають ся й навіть борють ся між собою, певний рух, певну еволюцію, яку нпр. можемо помічати, ідучи від простих переказів епосу Х в. до „украшенних”” емізодів XIII в., від ріторства Іляріона до похвали Рюрику або Галицької лїтописи, від перших аґіоґрафічних проб до елєґанції печерського патерика XIII віка. Єсть і певна лїтературна традиція, уживаннє старших писань пізнїйшими лїтераторами — всї ті елєменти, які ми звязуємо з певною еволюцією, хоч — при звістних уже нам перешкодах в правильнім розвою житя і тій уривковости нашого матеріалу, і виступають вони не в такім богацтві та виразности, якого б собі міг бажати історик лїтератури 32).
Примітки
1) Спеціальна біблїоґрафічна праця: Барсуковъ Исторія рус. агіографіи, Спб., 1889.
2) Впливи грецьких житий на руські недавно почав був спеціально слїдити Кадлубовский в статях: Очерки по исторіи древне-русской литературы житій святыхъ. Рус. фил. вЂстн. від т. XXXVII. Але він займаєть ся поки що житиями пізнїйшими.
3) Видання і лїтература в прим. 36.
4) Ди.в т. II c. 157.
5) Вперше видав його в 137 р. Сахаров; потім видавав ся він кілька разів, назву видання Норова — Путешествіе игумена Даніила, Спб. 1864 і новійше — Веневітїпова в І т. (вип. З і 9) петербурського Палестинского Сборника і осібно, 1885. Лицевой (ілюстрований) списоккъ хожденія Даніила — Изданія общества древней письменности, 1881. Про Паломник — статя Веневітїнова в VII т. лЂтописи археограф, комиссіи, 1884, його ж ЗамЂтки къ Исторіи Хожденія Даніила — Ж. M H. II. 1883, V і 1887, І, Рузскій СвЂдЂнія о рукописяхь Хожденія Даніила — Чтенія московські 1891, III, (тут описано 99 кодепсів, з них 5 з XV віка), замітка Лященка в Словарі Брокгауза і Ефрона, sub voce, 1893, Заболотскій — Легендарный и апокрифическій элементъ въ Хожденіи иг. Даніила, 1899 (Рус. филол. вЂстникь т. 41 і 42). Також див. лїтературу про паломництво вище c. 407.
6) Паломник в новім виданню Лопарьова в 51 т. Палестинского сборника.
7) До останнїх часів ті лїтописні компіляції лежали облогом. Останнїми роками зачали живійші студиї над великоруськими компіляціями — див. лїтературу в т. І екскурсї І. Для Длуґоша дає вказівки Семкович у своїй дісертації Rozbior krytyczny dziejow Dlugosza, Краків, 1877; звістки, зачерпнені на його гадку з затрачених руських джерел, виказує він на c.. 53-4; деякі поправки до його поглядів мав я нагоду подати вище.
8) Пор неї вище c. 154 і 183-4.
9) Див. лїтературу в прим. 32.
10) Т. І, екскурс: Найдавнїйша Руська лїтопись.
11) Шахматов (Радзивиловская или Кенигсбергская лЂтопись c. 80 і далї) з певною правдоподібністю виводить для неї дату 1018 р. (меньше правдоподібний вивід 1017 р. в попереднїй його працї — Общерус. лЂтоп. своды c. 169 і 171). Він думає, що вьна була зроблена на підставі Сильвестрової редакції в Переяславі й там продовжена. Се вже гіпотези тілько
12) Про Київську й Галицько-волинську лїтописи див. прим. 37.
13) Шахматов недавно висловив здогади, що ся лїтописна компіляція, від повісти врем. лїт. до Волинської лїтописи, була з кінцем XIII чи початком XIV переробленай проредаґована на ново за помочию иньщих лїтописних компіляцій, ним гіпотеиично викомбінованих: Чернигівської з кінця XIII в. і митрополичої компіляції м. Петра з 1305 (суздальсько-володимирської). Але се зовсїм неправдоподібно — пор. мої замітки до його праць в Записках т. 59 і 67
14) Як найбільш крайнїй приклад вкажу посмертну книжку Арістова: Первыя времена христіанства въ Россіи, де характеризуєть ся лїтописний сьвітогляд лїтописями від XI до XVI в. на купу, українськими, новгродськими, московськими і т. и.
15) А. Попов (ОбозрЂніе хронографовъ c. 69) зближує сї слова з словами т. зв. Еллинского хроноґрафа: „Хронографу нужда єсть пиаати єликоже єсть: кый убо царствовалъ царь, отьнележе бысть нарЂченъ царь; лЂпо єсть убо чтущему лЂтняя списания количество смтрити мимотекущихъ лЂтъ, а не точію о преписанныхъ царствахъ”. Подібність дїйсно єсть, але стилїстична тільки і досить далека.
16) Іпат. c. 552.
17) Іпат. c. 533, витяги вище c. 59-61.
18 ) Іпат. c. 362.
19) Іпат. с. 457.
20) Т. II c. 85.
21) Див. ще вище c. 48.
Страница 127 из 146
Следующая страница
[ 117 ]
[ 118 ]
[ 119 ]
[ 120 ]
[ 121 ]
[ 122 ]
[ 123 ]
[ 124 ]
[ 125 ]
[ 126 ]
[ 127 ]
[ 128 ]
[ 129 ]
[ 130 ]
[ 131 ]
[ 132 ]
[ 133 ]
[ 134 ]
[ 135 ]
[ 136 ]
[ 137 ]
[ 1 - 10]
[ 10 - 20]
[ 20 - 30]
[ 30 - 40]
[ 40 - 50]
[ 50 - 60]
[ 60 - 70]
[ 70 - 80]
[ 80 - 90]
[ 90 - 100]
[ 100 - 110]
[ 110 - 120]
[ 120 - 130]
[ 130 - 140]
[ 140 - 146]
