Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ ІII. ДО РОКУ 1340 Страница 132

ади Романовича в Володимери” се не виглядає минї досить підозріло — чи се не помилка?). Про сю справу див. іще Шараневич Hyp.-Chronik c. 45, Droba ор. cit. e. 396-7, Андріяшевъ ор. cit. c. 169.



В справі коронації Кольомана маємо два листи Андрія до папи. В першім (друкованім у Тайнера Monumenta Ungariam illustfantia ч. l) Андрій повідомляючи, що Galicie principes et populus nostre dictioni subiecti humiliter postularunt, ut filium nostrum Colomanum ipsis in regem proficeremus і годять ся на тім на унїю, просять, аби папа позволив окронувати Кольомана прімасу, аби справа не притягала ся: ne tam expediens nobis et vobis illorum propositum ex dilatione sustineat impedimentum, quod quidem multis de causis accidere posse constat, si legatum ad hoc exequendum a latere vestro destinatum prestolamur, a sanctitate vestra postulamus, quatenus venerabili in Christo patri nostro I. Strigoniensi archiepiscopo datis in msndatis, ut apostolica fretus auctoritate dictum filium nostrum eis in regem inungat et sacramentum super obedientie sacrosancte Rom. ecclesie exhibenda ab eodem recipiat. В другім (друкованім в Codex Arpadianus VI ч. 227) кор. Андрій, дякуючи папі за сповненнє бажання що до коронації Кольомана (postulatio nostra super coronando filio nostro in regem Galidie ad mandatum apostolicum optatum consecuta est effectum), просить, аиб папа прислав і корону: supplicamus insuper sanctitati vestre, quatinus coronam auream, regie dignitati congruentem, filio nostro conferre et per latorem presentium, fidelem nostrum, in proximo transmittere dignemini, ut sicut unctionem regalem a sede apostolica, ita et coronam a liberalitate vestra so recepisse gaudeat, ac per hoc magis favorabilem se suis efficiat et convicinis regni sui perpetuam stabilitatem pretendat. Крім того маємо згадку в пізнїйшій грамотї Андрія (з 1234 р.) Кольоманову пістуну маґістру Дмитру, що по коронації Кольомана був при тім стольником: cum eciam eundem sepedictum filium nostrum,, optento ex indulgentia sedis apostolice dyademate, illustrem regem Gallicie feliciter inunctum fecissemus inclite coronari (Cod. Arpad. VI c. 546).



Як бачимо, стилїзація сих грамот не так ясна; супроти тошо, що unctio і coronatio в них відріжняють ся, виходить, що Андрій, діставши згоду папи поручив архіепископу помазаьи Кольомана, а головну параду відложив до прислання корони, так що властива коронація відбула ся вже по другім листї. Таке толкованнє дав я в першім виданню книги і до таких же виводів прийшов угорськийa історик Каляй, в розвідцї писаній по моїй книзї, але незалежно від неї: Kallay Ubul Mikor koronaztak meg Kalmant, Halics felkenat kiralyat, a papatol kuoldott koronaval (Szazadok, 1903). Така стріча поглядів зміцняє мої гадки й я висловляю їх тепер з тим більшою певністю.



Коронував Кольомана, як то просив Андрій від разу, арх. ґранський Іоан, про се довідуєво ся з пізнїйшої булї папи Гонорія до кор. Андрія (1222, Theiner І ч. 65): nato tuo secundo genito ad regnum Galetie, sibi datum, per venerabilem fratrem nostrum... strigoniensem archiepum auctoritate sedis apostolice coronato in regem. Супроти сього відпадає оповіданнє Длуґоша II c. 183 — нїби Кольомана вінчали на королївство польські епіскопи (хиба асистували?).



Що до хронольоґії сього факту, то terminus non ante дав другий лист Андрія до папи Інокентія, писаний ще перед коронацією. Він не має дати, але що в нїм Андрій обіцяє вислати руських епископів на собор, зповіджений на падолист 1215 р., тож міг бути писаний не пізнїйше як під осїнь 1215 р., отже коронація могла стати ся не скорше як зимою 1315/6 р. Першу згадку про коронацію як про факт довершений, маємо в згаданій булї Гонорія. Звичайно покликують ся на лист Гонорія з початку 1217 р. (Theiner І ч. 6), де згадуєть ся, що Андрій, ідучи в хрестоносний похід, полишив regnum Ujgarie primogenito tuo Bele, regnum vero Galitie Colomanno — але ся згадка не так докладна. Одначе з усякою правдоподібністю треба думати, що таки Андрій перед своїм від'їздом в хрестоносний похід (лїто 1217 р.) коронував Кольомана. Коронацію Кольомана вже давнїйше клали на 1216 р. — Цайсберґ (Vinzenz Kadlubek c. 52), Шараневич (Нур. — Chronik c. 45 і 120, прим. 259), але на хибній підставі — виходячи з звістки Длуґоша, що Кольомана коронував Кадлубек; сю звістку збивав Дроба (ор.. cit. c. 403-406), але при тім, не знаючи другого листу Андрія в справі кронації, хибно клав коронацію на р. 1214.



6. Мстиславові походи на Галичину (до c. 35-6).



Вихідною точкою Мстиславоих заходів був його плян — ”просити собі Галича від угорського короля”. Після того як Андрій зайняв Галичину для Кольомана, було б занадто великою наївністю зі сторони Мстислава — звертати ся до Андрія зі своїми плянами. Тому я й думаю, що Мстислав поїхав з Новгороду з заміром удати ся до угорського короля перше, нїж до ньоого дійшла звістка про форму, в якій полагодив Андрій галицьку справу. Хронольоґія не противить ся такому припущенню, бо Мстислав виїхав з Новгорода з своїми галицькими плянами на початку 1215 р. (в Новг. 1215 р.-початок, Воскр. 1214 — кінець), не знаючи, чим закінчила ся галицька справа, але міг довідати ся про се вже на Уараїнї й залишити свої пляни. Там би поясняло са, що лїтописні звістки (Воскр. І c. 119, Твер. c. 315) знають тільки, з яким заміром Мстислав пішов з Новгорода і нїчого не вміють сказати про дальше. Тяжше припустити, що стративши надїю дістати Галич з руки угорського короля, Мстислав попробував його здобути оружно, і сей похід його розуміє кор. Андрій в своїм листї 1215 р. Але в кождім разї тут не може бути мови про перший похід Мстислава, звістний нам з Галицької лїтописи. Правда, сей похід кладено теж на 1215 р., ахе хибно. Бузескул у своїй замітці: О занятіи Галича Мстиславомъ Удалымъ (Ж. М. Н. П. 1881, III) доводив, що Новгородська лїтопись під 1219 р. оповідає про похід 1221 р., і сама дата тут з'явила ся тільки тому, що Новгородська лїтопись тут спізнила ся, а перший похід Мстислава на Галич треба класти під р. 1215, де читаємо звістку про його намір просити собі Галич від угорського короля. 1215 роком датували перший похід Мстислава Соловйов (І c. 602), Костомаров (Рус. исторія І 100-1), Шараневич (Die Нур.-Chr. c. 46 й ин.). Одначе з сими поглядами не можна згодити ся. Непевно дуже, аби північні джерела, що записали подорож Мстислава з Новгорода в 1215 р., промовчали такий важний факт, як його похід і князюваннє в Галичу, а натомість (декотрі з них) записали про намір його просити собі_Гадич від угорського короля. По друге сьому рішучо противить ся хронольоґія: Мстислав пішов з Новгорода на почаоку весни 1215 р, з тим аби пактувати з королем про Галич; виходило б, що розглянувши ся в галицькій ситуації, він перемінив свій намір, зібрав сили для походу, опанував Галич, просеїдв тут більше як півроку, що найменьше, потім стратив його, ходив з Половцями на Волинь в поміч Данилу, і по тім всм поспів на 11 лютого 1216 р. назад в Новгород. Отже се абсолютно неможливо.



Крім хронольоґії і ріжницї обставин кампанїї згаданої в листї Андрія і першого звістного нам походу Мстилсава не позваляють їх ототожняти. Під час війни, оповідженої в листї, Кольомвн сидїв у Галичу;



під час походу Мстислава його, судячи з омьвідання Галицької лїтописи, там не було (тому я здогадую ся, що по тій кампанїї Андрій уже забрав сина з Галича). Друге — ратувати Галич в 1215-6 р. пішов сам король, і то на першу вість про облогу Галича, не чекаючи всього свого війська, по Мстиславовім же походї минуло принаймнї рік, нїм маспіла поміч з Угорщини, а вів її не Андрій, а угорські пани з Кольоманом. Отже в листї Андрія маємо тут кампанїю осібну, в Галицькій лїтописи не запмсану. Vice versa сї всї обставини служать доказом і против датовання Мстиславового походу 1215 роком.



Дуже неправдоподібним здаєть ся минї й такий здогад, що Новгородська лїтопись проминула зовсїм перший похід Мстислава і записала останнїй Насамперед — як толкувати собі дати другого й третього походів, котрі ми маємо в Суздальській і Воскрес. лїтоп.? По друге, перший похід, коли Мстислав з тим і з Новгорода виберав ся, на жаль оНвгородцїв, аби добувати Галич, мав усї причини більше інтересувати Новгородцїв, нїж пізнїйші, коли Новгородцї до певної міри випустили Мстислава з виду. Пояснити дату 1219 р. спішеннєм не можна, тому що спішення в сих роках Новгор. лїтописи не примітно. Зрештою, відкинувши дату 1215 р. для першого похода Мстислава, ми мусимо його однаково класти десь між 1217 і 1219 р. Супроти сього всього я думаю, що дата Новгородської лїтописи 1219 р. належать до першого походу (можливо що ся чутка трохи спізнила ся, нїм прийшла з далекого полудня, і похід належить до 1218 р.), тільки в оповіданню Новгор. лїт. замішали ся сюди деякі подробицї з останнього, третього походу Мстислава.



Натомість Галицька лїтопись говорить тільки про перший і останнїй (третїй) похід Мстислава на Галич, проминаючи другий — про сей говорять Воскресенська й иньші пізнїйші компіляції. Оповіданнє Длуґоша баламутне, як взагалї його оповідання про руські подїї в сїй части: він мішає до купи факти почавши від вигнання Мстислава з Галича аж до останнього похлда (прикладом його баламуцтв може бути імя Атилїя Фільнія, зробленого з лїтописного „Филї”; Tyla з Филя, відти атилїй); але безперечно є в нього тут і подробицї, зачерпнені з якогось руського джерела нам незвісного: імена князїв Ростислава Давидовича, Ростислава Мстиславича, подробиця, що Кольомана відіслано до Торчеська. Інтересна, але непевна, наведена при текстї його слава Мстиславу:



Великий княже, побідителю, Мстиславе Мстиславичу, Сильний соколе, Богом післаний-пострашити сильних та міцних і їх Не будуть хвалити ся вони, що тїшили ся побідою над тобою [зброю Тобою, великий і славний наш господине, всї понижені й побиті. З угорських документів в згаданій уже (в прим. 5) пізнїйшій грамотї кор. Андрія маґістру Димитрію, пістуну Кольомана, 1234 р. (Codex Arpad. VI c. 546) оповідаєть ся, що postquam infidi Rutheni, qui vnanimi
Страница 132 из 146 Следующая страница