Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ ІII. ДО РОКУ 1340 Страница 138

оказчик sub voce), ИзслЂдованія о початкахъ г. Львова й ин., а окрім нього Калужняцький в розвідцї Мікльосіча Uber die Wanderungen der Rumunen in den Dalmatinischen Alpen und den Karpaten, 1879 (Denkschr. der phil. hkst. CL, XXX), Линничанко (Сусп. верстви c. 76, 177, 215), румунські історики Desunsianu Istoria, Яси, 1894, c. 40, Xenopol Histoire des Rumains de la Dacie, Париж, 1896, 171, Onciul Originele principatelor romine, 1899 c. 86, 238, його ж Romini in Dacia Traiana, 1902 c. 26.



Турецька теорія — що Болоховцї були зрущені Половцї, взагалї Турки; пущена Зубрицьким, прийнята Шараневичем, Симашкевичом (Историко-географ. и этнограф, очеркъ Подоліи — Труды подольск. комитета, І), новійшими часами знайшла прихильника в д. Молчановськім (див. протоколи київ. істор. тов. в т. XIII Чтеній c. 149). Він же в розвідцї: Очеркъ извЂстій о Подольской землЂ гл. V (1885) дав перегляд питання про Болоховцїв, критикуючи декотрі погляди Дашкевича 18).



Не виясненим досї зістаєть ся, чи і в яких відносинах стоять до давнїх Болоховцїв, або до Болохова XVI в. Болоховцї згадувані в пізнїйших актах і навіть у сучасних піснях — Архивъ Югозападной Россіи V. І c. 137, VII. І c. 660, Труды экспедиціи въ югозап. край IV c. 84. Не вияснено навіть, що то за спеціальність була тих Болоховцїв; що були то якісь промисловцї, се очевидно; здаєть ся — так звали ся „уходники” — ловцї й рибалки.



22. Полїтичний устрій давньої Руси (до c. 193 і далї).



Полїтична система земель давньої Руської держави не скристалїзувала ся в певних виразних формах, не виломтвши ся з впливу певних суперевних між собою чинників, і се утруднило й утруднює зрозуміннє її основ.



В перших початках переважав погляд на сю систему як на монархію, ослаблеоу тільки нездарністю володарів і дурних звичаєм їх — дїлити землї між дїтьми; такий погляд панує ще й у Карамзїна. Поруч нього одначе бачимо у декотрих — як Щербатова, і ще перед тим — в деяких місцях Татїщева, зародки федеративної теорії, для котрої давали підставу особливо анальоґії з устроєм Нїмецького цїсарства. В серединї XIX в. бере перевагут еорія родоыих патріархальних відносин, розвинена в приложенню до полїтичної системи земель давньої Руської держави головно Соловьовим (див. лїтературу в прим. 47 т. І сеї Історії). Вона викликала ряд поправок. Славянофільська теорія піднесла значіннє землї в сїй системі. З особливою виразністю на значіннє її вказав В. Пассек в своїй працї: Княжеская и докняжеская Русь, видрукованій одначе пізно (в москов. Чтеніях 1870), по працях Костомарова, котрого погляди він не в однім випереджував. Костомаров, підносячи впливи племінного, етноґрафічного підкладу на полїтичні відносини, представляв собі систему XI-XII в. як рід федерації народностей. Таких народностей він рахував шість: полуднево-руська, сїверська, великоруська, білоруська, псковська і новгородська; їх звязували такі звязки: спільне походженнє, подібности поубту й мови, одність княжого роду, християнська віра й одність церковної орґанїщації. „Русь стремилась къ федераціи, и федерація была формою, въ которую она начинала облекать ся”. Перебила се Татарщина.



Ся теорія, вилоежна в спеціальній статї: ”Мысли о федеративномъ началЂ древней Руси” (Основа 1861), стріла ся з критикою, яка вказала вповнї очевидно на брак таких форм орґанїзації, які б позволяли говорити про федеративний устрій давнїх земель, з другого боку — на слабі сторони теорії народностей (критики Лохвицкого, Гильфердинга). Сам Костомаров, уже в згаданій статї досить невиразно і загально стилїзувавши свою теорію, з огляду на сї вказівки в пізнїйших працях висловляв ся ще обережнїйше. В статї ”Начало единодержавія въ древней Руси”, 1870, він писав уже: „Зародышъ федераціи лежалъ въ первобытномъ строЂ общественного быта. РозумЂется, мы здЂсь говоримъ о тЂхъ первоначальныхъ признакахъ, которые, какъ ростки, указывпютъ на будущее растеніе, а не воображаемъ себЂ существованія какихъ либо формъ общественной связи, способныхъ быть причисленными къ видамъ федераціи”. „Такъ кскъ въ вЂчевой періодъ вся русская жизнь отличалась крайнею неопределенностью, неточностью и невыработанностью формъ, то здЂсь какъ въ хаосЂ можно намъ отыскивать и задатки федераціи, и республики, и монархіи; въ сущности же тутъ ничто не подходитъ вполнЂ подъ тЂ осязательныя представленія, какія мы привыкли себЂ составлять въ качест†общей мЂрки, прилагаемой къ различнымъ видамъ общественнаго строя” (Монографіи XII с. 6-7, 54). Заразом на місце совїх давнїх народностей він висуває зовсїм справедливо, „землї”, як комбінацію племенного й городського устрою. Але хоч сї його пізнїйші, зовсїм справедливі вислови звели властиво цїлу федеративну теорію на нїщо, вона держала ся дуже довго й сильно. Причиною було, що в тих часах в староруськім устрою й відноаинах залюбки шукали тих явищ і моментів, які інтересували суспільність в сучансости, і супроти актуальности федеративної теорії в тодїшній суспільности, особливо українській, федеративне об'ясненнє староруського устрою було дуже привабним і знаходило богато прихильників.



Другою поправкою, що хоч не знайшла такого відгомону в суспільности як федеративна теорія, але мала сильний вплив в наукових сферах, була зроблена завдяки працї Сергєєвіча. В своїй працї „ВЂче и князь”, 1867 (в переробленій формі увійшла в його Рус. юрид. древности) він, не признаючи зовсїм (так як перед тим Поґодін) системи й порядку, який бачив в княжих відносинах Соловйов, доводив, що принціпом княжого володїння було „здобуваннє” стола, що нормувало ся й ограничувало ся лише ”договором”. Але хоч його критика родової теорії йшла за далеко, як то кажуть — викидаючи з купелею й дитину, але як поправка родової теорії його спостереження були прийняті в науцї. (Недавно його теорію розвпвав, виступаючи против погляду Ключевского на княжі з'їзди як певний орґан загально-державної управи, Тельберґ в статейцї: НЂсколько замЂчаній в междукняжескихъ снемахъ въ древней Руси Ж. М. Н. П. 1904, VI).



Під впливом сих теорій зачинаєть ся сінкретичне об'яснюваннє полїтичної системи XI-XII в. Його знаходимо у Беестужева-Рюміна (Русская исторія І с. 152), десять лїт пізнїйше подібні погляди висловляє Багалїй в своїм відчитї: УдЂльный періодъ и его изученіе (К. Стар. 1883, II) і останнїми часами Рожков (ор. c. І). З сього становища осьвітлює княже право В.-Буданов (Обзоръ исторіи рус. права). Тойже напрям (одначе з перевагою родового принціпа в теорії княжих вібносин, як і у мене) заступає в нововиданім своїм курсї Ключевский (Курсъ русской исторіи І гл. XI-XII), подібні погляди і в написанім, здаєть ся, під впливом курсів Ключевского очерку Шмельова: Очередной порядокъ княжескаго володЂнія (Книга для чтенія під ред. Д.-Запольского). Ключевский при тім вертаєть ся також до певної міри до федеративної теорії; ”при первомъ взглядЂ Русская земля XII в. представляется политической федераціей, союзомъ самостоятельныхъ, областей или княжествъ”, а вказавши на кардинальні ріжницї від правдивої феюерації, він пробує схарактеризувати її як ”федерацію не политическую, а генеалогическую” (с. 239 і 241).



Повні огляди полїтичної орґанїзації землї за часів руського державного права (але однаково земель українсько-руських і иньших) містять курси історії руського права: СергЂевичъ Русскія юридическія древности т. II — власти (Спб., 1893-6, вип. 1 — віче й князь, вип. 2 — дорадники князя, боярська рада і духовенство); головна недостача курса — що автор не відріжняє порядків давньої Руси від Московської держави, трактуючи се в суміш однаково як „древнюю Русь”. Владимирскій-Будановъ Обзоръ исторіи русскаго права (Київ, вид. 3, 1900 р.): праця коротка й суха — як унїверситетський компендіум, але се найбільш повний й систематичний огляд; з декотрими поглядами автора, які минї здають ся хибними, стрітимо ся ще далї. Загоскинъ (проф. казан. университета) почав видавати Исторію права русскаго народа, т. І, 1899, але се тільки prolegomena. На таких пролєґоменах спинила ся й Исторія русскаго права проф. Леонтовича, І, Одеса, 1869 (статя перероблена звідти — Старый земскій обычай, про славянське звичаєве право — Труди VI арх. з'їзда). Видання для слухачів: Исторія русскаго права Д. Самоквасова, Мва, 1888; Лекціи по історії русскаго права В. СергЂевича, Спб., 1890; Лекціи по исторіи русскаго права Филиппова, 1891; Исторія русскаго права Мрочекъ-Дроздовского, Мва, 1894. Тут же траба згадати книжки: Тюрина Общественная жизнь и земскія отношенія въ древней Россіи, Мва, 1850; Лешкова Русскій народъ и государство. Исторія русскаго общественнаго права до ХVIII в., Мва, 1858; ХлЂбникова Общество и государство въ домонгольскій періодъ русской исторіи, Спб., 1872 (містить огляд суспільео-полїтичного устрою давньої Руси, широко зачеркнений, але богатий довільностями, хибами, побільшеннями).



Далї, подібні огляди (коротші, часто меньш докладні) містять курси історії давньої Руси; вкажу Соловйова т. І кн. 3 гл. 1 (c. 669 і далї), Поґодїна ИзслЂдованія т. VII (вибрані з лїтописей тексти) і його ж Древняя русская исторія домонгольскаго ига т. II (два видання), Бестудева-Рюміна Русская исторія т. І (c. 192 і далї), Іловайского Исторія Россіи т. І (гл. XIX), Рожкова Обзоръ рус. исторіи съ соціолог. точки зрЂнія (І гл. 4), Платонова Лекціи по рус. исторіи (коротеньке). Огляд полїтичного устрою українсько-руських земель на підстааві типового — київського матеріалу подав я в гл. V своєї Історії Київщини. Подібні (коротші) огляди містять також моноґрафія — Багалїя про Сїверщину, Іванова про Волинь, Ляскоронского про Переяславщину, Ол. Грушевського про Турово-Пинщину. Півпопулярні статї: ВЂче, князь и княжеское управленіе Д.-Запольвкого — Книга для чтенія по русской исторіи І, і зовсїм популярне: АлексЂевъ Народовластіе въ древней Рус, 1905 (вид. Донская РЂчь).



23. Лїтература церковного устроб в давнїй Руси.



Головною підставою для студій церковного устрою давньої Руси служить капітальна праця б. професора московської дух. академії Е. Ґолубінского: Исторія ру
Страница 138 из 146 Следующая страница