Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ ІII. ДО РОКУ 1340 Страница 143

ый подлинникъ, т. І — иконографія Іисыса Христа, Спб., 1905, з характером одначе більш практичним (для церковних малярів), але і з цїнними історичними замітками. Крім того: Ровинскій Исторія русскихъ школъ иконописанія до конца XVII в., 1856 і нове виданнє 1903 р. Буслаевъ Историческіе очерки русской народной словесности и искусства, II, 1861. Марковъ — Древнее иконописаніе въ Россіи — Правосл. обозрЂніе 1885; де що є в остатнїй (VI) кн. Рус. древн. Толстого-Кондакова. Про мінятюри — Буслаєв ibid., його ж критика на згадану працю Віолє-Лєдюка в московськім Критическім ОбозрЂнії 1879, II і V (Русское искусство въ оцЂнкЂ французскаго ученаго) і витяг в Archiv fur sl. Phil. т. IV: Die Ornamentik in den slavisch-russischen Handschriften des Х-XIV Jahrh. Бутовскій Исторія русскаго орнамента съ Х по XVI ст., Мва, 1869-72. Стасовъ Славянскій и восточный орнаментъ по рукописяхъ древняго и новаго времени, Спб., 1884-7 (тільки таблицї, без текста), його ж Картины и композиціи скрытыя въ заглавныхъ буквахъ др. русскихъ рукописей, Спб., 1884 — див. його Собраніе сочиненій, 1894. Арх. Амфилохій (Сергіевскій), Сборникъ изображеній Спасителя, Б. Матери и др. святыхъ і т. и. Х-XV в., Мва, 1885.



Давня руська емаль оброблена дуже основно Кондаковим в двох капітальних працях: Византійскія емали, собраніе А. В. Звентгородскаго — Исторія и памятники византійской емали, 1892, Спб. (книжка виадна аматором — Зверигородским нечувано роскішно, по росийськи, иїмецьки і французьки, але в малім числї примірників, тому неприступна, — про неї див. Записки т. XL), друга — Русскіе клады, изслЂдованіе древностей великокняжескаго періода, т. І, Спб. 1896 — роскішне виданнє, зроблене державнип коштом і розмірно дуже дешеве, але випущене в малім числї, так що вже тепер вийшло з продажі, — з дуже гарними полїхромічними рисунками. В сїй остатнїй книзї окрім емали автор займаєть ся також і деякими партиями староруського юбілєрства, але анї ся книжка, анї виданий за нею слїдом V т. Русских древностей — Курганныя древности и клады домонгольскаго періода, Спб., 1897, де золотництву дано ще більше місця, далеко не вичерпють всього матеріалу, дуже богатого й ріжнородного. З публїкацій матеріалу окрім згаданих що йно видань треба згадати: Бобринскій Курганы и случайныя находки въ окресностяхъ м. СмЂлы, I-ІІ, 1887 і 1894. Леопардовъ и Черневъ Снимки съ предметовъ древности находящихся въ Кіе†въ частныхъ рукахъ, I-IV, 1890-1. Катологъ украинскихъ древностей коллеціи В. В. Тарновскаго, К., 1898 (дуже цїнна колєкція з Княжої гори). Вкінцї: Собраніе Б. И. и В. Н. Ханенко — Древности ПриднЂпровья, де вип. V, 1902, присьвячений спеціально староруській штуцї: се досить богата збірка, з вступними замітками. Згадаю утт також свою публїкацію молотівського скарба в Записках т. XXV.



По історії музики в староруські часи досї дуже мало зроблено. Згадаю працї: Ундольскій ЗамЂчанія для исторіи церковнаго пЂнія въ Росссіи, 1846. Одоевскій Къ вопросу о древнерусскомъ пЂснопЂніи, 1864. Разумовскій Церковное пЂніе в Россіи, Москва, 1867. Арнольдъ О теоретическихъ основаніяхъ древнорусскаго церковнаго и народнаго пЂнія (Правосл. ОбозрЂніе 1873, IV), Теорія древнерусскаго церковнаго и народнаго пЂнія, Мва, 1880. Металловъ Очеркъ исторіи православнаго церковнаго пЂнія въ Россіи, 3 вид. 190, Москва. Смоленскій О древнерусскихъ пЂвческихъ нотаціяхъ, 1901 (Памятники древн. письменности ч. CXLV). Огляди: Балїча в Енциклопедическімъ Словарі Брокгауза і Ефрона т. XXVIII, І c. 615 і далї (передруковано також в книжцї: Россія, Спб., 1900). Саккети Главные моменты въ развитіи русскаго православнаго духовнаго пЂнія (Ж. М. Н. П. 1901, VIII).



32. Питаннє про осьвіту в давнїй Руси (до c. 454 і далї).



З високою оцїнкою давньої осьвіти виступив був Карамзїн (т. V c. 215), але його гадки про давнї школи дуже сильно скритикував Нейман в Studien zur grundlichen Kenntniss der Vorzeit Russlands вид. Еверсом, 1830. Потім звістки Татїшева приймали нпр. Соловйов Исторія Россіи І c. 746-8, Бєляєв Разсказы изъ русской исторіи І c. 394-5, м. Макарій Исторія рус. церкви III с. 123, Порфирьевъ Исторія рус. словесности I с. 199 й ин. От нпр. до яких виводів приходив Соловйов (1. с.): „маємо повне право прйиняти звістку про істнованнє шкіл: при церквах, епископських дворах і заведених князями своїм коштом”... і т. и. З особливими комплїментами староруській осьвітї виступив був Шевирьов у своїй Исторії русской словесности, виходячи з звісток про християнські чесноти суспільности. На такім же традиційнім становищі став Лавровский в своїй моноґрафії О древнерусскихъ училищахъ, 1854: він приймав звістки Татїщева, здогадував ся про істнованнє орґанїзованих шкіл при епископських катедрах і по иньших місцях, про предмети науки і т. и.



Доперва Ґолубінский в Исторії церкви (І, 1 c. 580 і далї першого видання), відкинувши татїщевські звістки, прийшов до виводу, що заходи коло осьвіти були тільки за Володимира й Ярослава, але не удержали ся. Русь, думає він, нїяких шкіл нїклли не мала, і по якихось сьвітлїйших початках за Володимира й Ярослава (такі сьвітлїйші початки автор припускає з огляду на лїтописні звістки та супроти появи такого Іларіона) не могла підняти ся над рівенем простої письменности. В своїй крайности погляд Ґолубінского одначе не міг знайти собі загального признання. Не кажу вже, що такі ненаукові фабрікати як, скажім, Миронольского Очеркъ исторіи церковно-приходской школы (1894) і т. и., далї собі з всякої згадки про „учениє” виводять істнованнє шкіл і т. и., але вже і в солїднїйших працях знаходимо ми певний скептицизм для виводів Ґолубінского. Нпр. Никольский в своїй розвідцї про Клима Смолятича виступає, хоч і обережно, проти поглядів Ґолубінского (реплїку Ґолубінского див. в новім виданню с. 848-851). Пипін у своїй Исторії русской литературы, не зайнявши якогось певного становища у сїй справі, з одного боку нїби приймає погляди Ґолубінского (І гл. VІІ), але на иньших місцях готовий признати татїщевським звісткам значіннє „преданія” (c. 329). Владіміров (Древ. рус. литература) і його ученик Лобода (Чтенія київ. т. XVII, II) також не рішають ся відмовити всякого значіння звісткам Татїщева; ще більш рішучо приймали їх нпр. Никольскій в Пам. др. письм. ч. 114, 1896, і Лавровский — Посланіе м. Климента, 1894, так що се викликало відправу зі сторони заступника поглядів Ґолубінского проф. Харламповича (Къ вопросу о просвЂщеніи на Руси въ домонгольскій періодъ — Н.-лит. сборникъ Галицкой матицы, І, 1901).



В своїй Історії Київщини (c. 417) я прийняв в цїлости критику Татїщевських звісток, дану Ґолубінским, але признавав погляд його на староруську осьвіту занадто песимістичним; свій погляд я потім розвинув ширше в 1 вид. сеї Історії і повторяю його без значнїйших змін і в сїм виданню. Як бачу, прийняв його вповнї проф. Перетц в своїй статї: Одразованность (Книга для чтенія по рус. исторіи, під ред. Д.-Запольского, 1904). Завважу, що в своїй недавнїй статї про схедоґрафію (як низше) сам Ґолубінский дещо попускає з свого погляду.



Про круг відомостей давньої Руси див. БЂляевъ О изученіи греческаго языка въ Россіи — Пропилеи 1851 р, його ж О географическихъ свЂдЂніяхъ въ древней Руси. Сухомлиновъ О языкознаніи въ древней Руси — Ученыя Зап.. II отд. Академіи т. І, 1854. Порфирьевъ О чтеніи книгъ въ древнія временп — Православный СобесЂдникъ 1858 р., його ж Объ источникахъ свЂдЂній по разнымъ наукамъ въ древнія времена, ib. 1860. ЗабЂлинъ Характеръ начального образованія въ до-Петровское время, 1856 — передр. в Опытах изученія рус. древносткй и исторіи, 1872. Бобынинъ Состояніе математическихъ знаній въ Россіи до XVI в. — Ж. М. Н. Пр. 1882 і очібно 1886. Голубинскій Вопросъ о заимствованіи домонгольскими Русскими отъ Грековъ такъ называемой схедографіи (ИзвЂстія отд. рус. яз. 1904, II). Загальні огляди у Мілюкова Очерки по исторіи русской культуры II (с. 227 і далї) і у Пипіна Исторія русской словесности І гл. II і VII.



Лїтература поодиноких підручників давньої Руси. Про івторичні переклади: Сухомлиновъ О древней русской лЂтописи, 1856. Оболенскій ЛЂтопись Переясшава Суздальскаго (в передмові), 1851. Срезневскаго СвЂдЂнія и замЂтки о малоизв. памяткахъ. Истринъ Хронографы въ русской литературЂ (Византійскій временникъ, 1898) і Изъ области древне-русской литературы (Ж. М. Н. П. 1903-5, не скінчене). Шахматовъ Древнеболгарская енциклопедія Х в. (Византійскій временикъ, 1900) і реплїка Истрина: Одинъ только переволъ Псевдокаллистена (Виз. врем. 1903). Розановъ ЗамЂтки по вопросу о русскихъ хронографахъ (Ж. М. Н. П. 1904, I). Истооминъ НЂкоторые данныя о протографЂ елинскаго лЂтописца (ib. 1904, VII).



Спеціально про Палєю історичну: А. Поповъ Книга бытія небеси и земмли (Палея историческая) — Чтенія московські 1881, І; Веревскій Русская историчнская Палея — Филолог. Зап. 1888. Про Палею Толковану: Успенскій Толковая Палея, 1877. Ждановъ Палея, в Київ. Универс. Изв. 1881. Михавловъ Общій обзоръ состава, редакцій и источниковъ Толковой Палеи — Варшав. Унив. Изв. 1895. Истринъ ЗамЂчанія о соста†Толк. Палеи — ИзвЂстія Академіи, 1896 і 1898 і Изъ области (як вище). КарнЂевъ Къ вопросу о взаимныхъ отношеніяхъ Толковой Палеи и Златой Матицы, Ж. М. Н. П. 1900, II. Шахматовъ Толковая Палея и русская лЂтопись (Статья по славяновЂдЂнію, І, 1904). Истоминъ Къ вопросу о редакціяхъ Тол. Палеи (ИзвЂстія отд. рус. яз. І 905, I). Видано Палєю з двох кодексів у Москві (Палея Толковая, 1892-1897) і в Изданіях общества любителей др. письменности ХСIII, 1892. Остатнїми часам, в дослїдах Михайлова і Істріна переводить ся погляд, що Толкову Палєю треба уважати твором самостїйним руським XIII в., і в науковій лїтературі він знаходить все більше прихильників. Шахматов натомість доводить староболгарсбкий початок її. Певне рішеннє сього питання тим інтересне, що при руськім початку Толкова Палєя дала б нам бгоато знати, які перекладені твори в тім часї були звістні на Руси.



Про Топоґрафію Індікоплова Срезневский СвЂдЂнія и замЂтки XI. Пио Шестоднев — при виданню йо
Страница 143 из 146 Следующая страница