Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ ІII. ДО РОКУ 1340 Страница 145

ятдесятницю або про ходженнє до церкви своєю простотою так відріжняють ся від автентичних слів Кирила, що дуже тяжко їх уважати Кириловими.



Про його писання окрім вичислених статей при виданнях див. іще: Срезневскій Новые списки поученій Кирила Т. — Истор. чтеніе II отд. 1854 і 1855, Баратынсікй Кириллъ Туровскій какъ проповЂдникъ — Духовный вЂстникъ 1863, Макар ія Исторія церкви т. III, Ґолубінскогг 1. с., ПЂтуховъ Къ вопросу о Кириллахъ-авторахъ въ древне-рус. литературЂ — Сборникъ II отд. Акад. Н. т. XLII. До біоґрафії самого Кирила одиноким джерелом служать досить шабльонове оповіданнє прологів під 28 цьвітня — у Сухомлїнова ор. c. Найстарші кодекси його писань маємо з XIII в.



36. Памятки староруської аґіоґрафії (до c. 484 і далї).



Повість про Печерський монастир — в складї Найдавнїйшої лїтописи; нею богато займали ся, але майже виключно тільки зі становища питання про авторство Нестора що до Найдавнїйшої лїтописи; найлпша аналїза її (з сього становища) в статї Щепкіна Zur Nestorfrage (Archiv fur slavische Phil. т. XIX); з рештою див. лїтературу Найдавнїйшої лїтописи. Проба оборонити авторство Нестора для сеї повісти — у Шахматова НЂсколько словъ о Несторовомъ житіи Теодосія (ИзвЂстія II отд. академіи наукъ 1896, І); на сїм же становищу стоять Владіміров і Абрамович (як низше).



Память і похвала Володимиру в новійших виданнях (з ріжних кодексів): Чтенія київ. істор. товариства т. II, Мусинъ-Пушкинский Сборникъ 1414 г. (Записки академіи наукъ т. LXXII), Записки академіи наукъ по историко-филол. отд. т. I. Против датовання Памяти XI віком замітка Соболєвского в Чтеніях київ. істор. тов. II. 2 с. 8.



Жития Бориса і Глїба — анонїмне і Нестерове — див. Сказанія о св. БорисЂ и ГлЂбЂ, з Сильвестровського кодекса XIV в., вид. Срезневского, 1860 (лїтоґрафічне факсімілє і текст, про довільности його див. замітки Лопарьова в Памятниках др. письменности вип. LXXXIV c. 5-6). Видання з старших кодексів: анонїмного — Чтенія московські 1870, І і знову 1899, II (XII в.), Несторового — тамж е1859, І (XII в.). Питаннє про Якова Мнїха не заступлене відповідною лїтературою; давнїйші замітки в Историч. чтеніяхь о языкЂ и словесн., 1854 (Поґодїна, Тюріна, Макарія), ИзвЂстія акад. наукъ Х (Буткова) новійше вказане в т. І пр. 55. Язикова аналїза Билярского ЗамЂчаніе о языкЂ Сказанія о БорисЂ и ГлЂбЂ сравнительно съ языкомъ лЂтописи — Записки акад. наукъ, т. II. Про відносини житий Бориса і Глїба між собою з історичного погляду див. ще: Андрієвського: Давыдова Боженка, К. Старина 1885, VI, і у Ґолубінского 742. Про джерела лїтописного оповідання: Голубовскій Служба Борису и ГлЂбу въ Иваничской минеЂ (Чтенія київські XIV), пор. т. II c. 4.



Житиє Теодосия видане раз Бодянським в Чтеніях москов. 1858 III, вдруге Поповим (поправнїйше) ibid. 1879, І. Про залежність його від жития Сави — Шахматова НЂсколько словъ о Несторовомъ житіи Теодосія. Іменем Нестора надписуєть ся в Печерськім Патерику ”Слово о перенесеніи мощемъ св. Феодосія”, і пок. арх. Леонид доводив автентичність сього авторства (Чтенія московські_1890, II — там і текст), се авторство дуже неправдоподібне: се риторична банальна амплїфікація лїтописного оповідання про віднайденнє мощей Теодосия, зроблена мабуть якимсь київським ритором XIII-XV в. від імени Нестора, тому що його уважали автором того лїтописного оповідання.



Про житиє Антонїя маємо згадки тільки в посланиях Симона й Полїкарпа, з котрих дуже трудно щось близше сказати про нього; о скільки воно зістаєть ся загадковим, видко нпр. з того, що новійші дослїдники зовсїм росходять ся в поглядах на нього: Шахматов здогадуєть ся, що воно було написане в останнїй чверти XI в., противно Щепкін кладе на другу половину XII в., при тім справедливо вказує на ріжні апокріфічні річи, що мали бути в сїм житию (се зауважив уже Ґолубінский — І. 1 c. 756), див. Щепкинъ — Zur Nestorfrage (Archiv т. XIX), Шахматовъ Житіе Антонія и Печерская лЂтопись (Журналъ Мин. Нар. Просв. 1898, III), його ж Отзывъ о сочиненіи Zur Nestorfrage (ИзвЂстія II отд. 1898, І).



З циклю св. Миколая Слово про перенесеннє мощей св. Миколая найлїпше видане в Памятниках древней письменности вип. X (1881) Шляпкіним, з розвідкою про нього і крім того про се ще статя Красовского Установленіе въ русской церкви праздника 9 мая (Труды Кіев. дух. акад., 1874). Слово се має той інтерес, що належить до сьвята в грецькій церкві незвістного й уставленого наслїдком безпосереднїх зносин Руси з Італїєю (через паломників). (Инакшу гаду висловив Соболєвский Труды X съЂзда III с. 64 — він уважає його написаним в Царгородї, але доказ, який він дає, — що Міри лежать по тій сторонї моря, нїчого не доводить — се міг сказати і Русин і Італїянин). Чуда видані два рази арх. Леонїдом в Памятниках древней письменности: раз в 1881 — Житіе і чудеса св. Николая мирликійскаго и похвала ему, в друге в 1888 — Посмертныя чудеса св. Николая (в останнїм всї чотири чуда, в першім тільки три), з вступними розвідками. Нове виданнє в Макарієвих Міней; Житіе и чудеса святителя и чудотворца Николая, Мва, 1901. Велика книга про св. Миколая — А. Вознесенскій і Гусевъ — Житіе и чудеса св. Николая чудотворца и слава его въ Россіи, Спб., 1899, не має наукового характеру.



Арх. Леонид в першій розвідцї довів неориґінальність жития, в другій виставив здогад, що всї 14 посмертних чуд (не тільки руські) написані Єфремом митрополитом переяславським, що він же переклав грецьке житиє св. Миколая й написав слово про перенесеннє мощей, уставляючи сьвято 9 мая в 1090 р.; але докази на се слабі, властиво тільки оден — що Єфрем був у Царгородї, а уставляти сьвято він не міг, бувши тільки титулярним, а не дїйснпп митрополитом, як приймає видавець. Київські чуда св. Миколая дуже легко могли бути написані і в XII в., і ріжними авторами. Про чудо з дитиною висловлений був здогад, що се лише дублєт чуда св. Климента — Владиміровъ Др. рус. лит. c. 57, Франко Св. Климент с. 280-1; др. Франко ставить здогад, щот ут маємо слїд емуляції нової київської катедри св. Софії, що мала ту чудовну ікону ”Мокрого Миколая”, з Десятинною церквою, що мала мощі Климента. Але звязь сих чуд в дїйсности не так ясна.



Послания Симона й Полиикарпа, незважаючи на свою незвичайну популярність і велику вартість, студийовані досить мало. З давнїйшої лїтератури треба згадати: Кубаревъ О ІІатерикЂ Печерскомъ. — Чтенія московські 1847, IX, й О редакціяхъ Патерика Печ. — ibid. 1858, III. Макарій Обзооръ редакцій Кіевопечерскаго Патерика — Историческія чтенія о языкЂ и словесн. академіи, 1856-7 рр., і потім в Історії церкви т. III c. 181 і далї. Голубинскій І. 1 c. 628 і далї (кілька дотепних уваг). Викторовъ — Составители Кіевопечер. Патерика и дальнЂйшая его судьба, 1871, Воронїж. Яковлевъ — Древне-кіевскія религіозныя сказанія, 1875, Варшава. Новійше: Шахматовъ Кіевопечерскій Патерикъ и печерская лЂтопись (ИзвЂстія II отд. акабеміи 1897, III — в сїй розвідцї пробує він відріжнити редакції Патерика, нараховує їх аж вісїм, але оперує дуже пеповним материялом, так що його система досить непевна); його ж: Житіе Антонія и Печерская лЂтопись (Ж. М. Н. П. 1898, III). Абрамовичъ ИзслЂдованія о Кіево-Печерскомъ ПатерикЂ какъ историко-литературномъ памятникЂ, 1902 (ИзвЂстія отд. рус. яз. і осібно). Goetz Das Kiever Hohlenkloster als Kulturzentrum des vormongolischen Russlands, Passau, 1904.



З текстом стоїть річ ще гірше. Одиноке досї виданнє Яковлева — Памятники русской литературы XII и XIII в., Спб., 1872, зроблене дуже слабо; реставрації початкового тексту він наыіть не пробував зробити. Кілька текстів у Владимірова ор. c., в екскурсї.



37. Лїтописи (до c. 487 і даллї).



Лїтература Найдавнїйшої лїтописи вказана у мене в екскурсї І тому. Додати: Шахматов — Радзивиловская лЂтопись, 1902, Толковая Палея и русская лЂтопись, 1904 (Статьи по славяновЂдЂнію, І), Сказанія о призваніи Варяговъ (лїтературна аналїза) — ИзвЂстія отд. рус. яз. 1904. IV. Заболотскій Къ вопросу объ иноземныхъ источникахъ ”Начальной лЂотписи” (Рус. фил. в. 1901). Никольскій Къ вопросу объ источникахъ лЂтописнаго сказанія о св.ВладимірЂ (Христ. чтеніе 1902, VII). Соболевскій Древняя предЂлка начальной лЂтописи (Ж. М. Н. П. 1905. III).



Лїтература Київської лїтописи далеко біднїйша від Найдавнїйшої; головна праця — Бестужева-Рюміна О соста†русскихъ лЂтописей, 1868, окрім того: замітки Поґодіна в IV т. його ИзслЂдованій, Соловйова (т. І c. 781 і далї), Костомарова Лекціи по русской исторіи, Маркевича О русскихъ лЂтописяхь, вип. II, 1885 (про лїтописи Київську й Галицьку), Шахматова Общер. своды и Радзивил. лЂтопись (passim).



Галицько-волинську лїтопись студіовано дуже мало, хоч як і лїтературна й історична памятка вона має висоеий інтерес. Причиною була по части таки більша трудність дослїдів над нею, по части її чисто український характер — через те вона меньше інтересувала росийську науку. Окрім кількох заміток Поґодїна й Соловйова (1. c.), треба згадати названі вище книжки Костомарова (Лекціи) й Бестужева-Рюміна (О составЂ), далї: Шараневича Die Hypatios-Chronik als Quellen-Beitrag zur osterr. Geschichte, Льв., 1872, Маркеаича О русскихъ лЂтописяхъ, вып. II. Крім того „Іпатським” лїтописям (Київській й Галицько-волинській разом) присьвачено роздїл у книжцї (посмертній і дуже слабкій) проф. Арістова: Первыя времена христіанства въ Россіи по церковно-історическому содержанію русскихъ лЂтописей, Спб., 1888. Фирсовъ Содержаніе и характеристика галицко-волынской лЂтописи по Ипатскому списку, 1898 (вступний виклад в казанськім унїверситетї — не дає майже нїчого). Моя розвідка: Хронольоґія подїй галицько-волинської лїтописи, 1901 (в Записках т. ХLI). Крім того деякі замітки при виданню лїтописи Петрушевича (Волынско-галицкая лЂтопись, Льв., 1871), і осібно в моноґрафії Дашкевича Княженіе Даніила c. 2-6) і моїм повисшім викладї історії тих часів. Стилїстичній формі лїтописи присьвячена розвідка О. Макарушки: Складня причасників в Волиньско-галицкій лїтописи (Справоздан
Страница 145 из 146 Следующая страница