Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ ІII. ДО РОКУ 1340 Страница 146

нє академ. ґімназії, 1896).



Тексти Київської й Галицько-волинської лїтописи видано двічи петербурською комісією — в II т. Полного собранія лЂтоппсей (1843) і вдруге 1871 р. п. н. ЛЂтопись по Ипатскому описку; в першім виданню ужито крім Іпатського кодекси Хлєбнїковський і Єрмолаєвський (XVIII в.), в другім Єрмолаєвський відкинено зовсїм, хоч деякі варіанти його були цїкаві, як не для реконструкціїт ексту, то з иньших поглядів, а ужито натомість Поґодїнського. Видання сї взагалї дуже слабі з текстуального погляду, а особливо фатально випали що до Галицько-волинської лїтописи; в основу положено Іпатський кодекс, а він хоч часом давнїйший, але своєю редакцією наймолодший, і по просту баламутить читача своїм укладом, не кажучи вже про поодинокі лєкції (деякі мої поправки до тексту див. Записки т. VIII). Обидва видання стали ся вже біблїоґрафічною рідкістю. Будемо надїяти ся, що новійше виданнє, доручене петербурзькою археоґрафічною комісією ак. Шахматову, випаде більш науково.



38. Лїтература Слова о полку Ігоревім і Молениє Данила (до c. 492-3)



З безконечної лїтератури Слова о полку Ігоревім піднесу тільки найважнійше. Огляди лїтератури Слова: Жданова Литература Слова о п. Иг. — К. 1880 (з Университетских ИзвЂстій), Барсова (див. низше), Владимірова — Слово о полку ИгоревЂ, К., 1894 і Древ. рус. литер. Розвідки — Вс. Миллеръ Взглядъ на Слово о полку ИгоревЂ, Москва, 1877 (погляд на Слово як на результат лїтературних впливів візантийсько-болгарських). Потебня — Слово о п. Иг., Воронїж, 1878 (звязки Слова з народньою поезією). Барсовъ — Слово о п. Иг. какъ художественный памятникъ кіевской дружинной Руси т. I-III, Москва, 1887 і 1890 (найбільша й найважнїйша праця: т. І — біблїоґрафія і переглфд лїтератури, звязки Слоова з книжною лїтературою й народньою поезією, т. II — переклад і палєоґрафічна критика, т. III — лєксікольоґія, А-Н, далї не було). Новійше — В. Каллашъ НЂсколько догадокъ и соображеній по поводу „Слова о п. Игоре— (1900, Юбилейный сборникъ В. Миллера — про них мої замітки в Записках т. XL).



В нашій лїтературі маємо: Огоновського Слово о полку ИгоревЂ, текст з перекладом і вступною статєю, Льв., 1876; Партицькою Темні місця в „Сло†о п. Иг.”, Льв., 1883 і його ж Слово о п. Ігоревім, текст з перекладом і поясненнями, 1884 (Біблїотека Зорі); Коцовського Історично-лїтературні замітки до Слоаа о п. Іг., 1893 (з Справоздання академ. ґімназії) і резюме реферата в XXXV т. Записок Н. Тов ім. Ш.



Виданнями Слово не так богате, як би можна було надіяти ся; найбільш вигідне — згадане виданнє пок. Огоновського; добре і вигідне виданнє Тїхонравова Сл. о п. Иг., Москва, 1868, давно вийшло з прощажі.



Лїтература Моленія досить значна, хоч і не вичерпує справи, назву: Безсоновъ НЂсколько замЂчаній по поводу Слова Даніила Заточника — Москвитянинъ, 1856, VII і VIII, Модестовъ О посланіи Даніила Заточника — Журналъ М. Н. П. 1880, X. Ґолубінский І, 1 с. 867 (замітки цїкаві своєю ориґінальністю). Шляпкін — розвідка при виданню текстів, де дано перегляд цїлої лїтератури (1889). Др. Щурат — Слово Данила Заточника — Записки Наукового Товариства ім. Шевченка т. IX, 1896. Лященко О времени написанія „Слова Даніила Заточника” (Труды X съЂзда) і ширше: О моленіи Даніила Заточника — Спб., 1896 (в Jahresbericht der Reformierten Kirchenschule, — добре зроблене означеннє особи князя, а з тим і часу Моленія). Гуссовъ — Къ вопросу о редакціяхъ Моленія Даніила, Одеса, 1899 (з ЛЂтописи ист.-фил. общ. т. VIII). Истринъ Былъ ли „Дмніилъ Заточникъ” дЂйствительно заточенъ? 1902 (ibid. т. Х) — виступає против сього традиційного погляду. Вкінцї названа вище праця Сперанского про Пчолу (прим. 32). Головне виданнє текстів — Шляпкіна в Памятниках древней письменности кн. LXXXI, 1889 (тут подано тексти ріжних редакцій); до того; Покровскій — Новый списокъ Слова Даніила Заточника (ИзвЂстія отд. рус. яз. 1903, IV). До тепер звістно девять кодексів.



Примітки



1) Він вказує ще на звістку Гальберштадської хронїки, що Отону в 1203 р. помагали Boemi et barbarae nationes (Mon. Germ. Scr. XXIII c. 116), припускаюччи, що тут розуміють ся Русини.



2) Залежність від них Штирійської хронїки виказав Huber ор. c. c. 159 і далї.



3) Basilisci, при тім історія сього Василька помішана тут з історією Войшелка.



4) Се розуміють про монашество, і се правдоподібно з огляду на згадку про приклад Василька — пор. с. 53, хоч само оповіданнє Зиморовича можна розуміти й так тільки, що Лев лише жив у монастирі.



5) Друга мабуть мала означати собою домовину апокрифічного фундатора монастиря ”дядька Льва” Лавра-Войшелка, пор. Лїтописець т. зв. иБховця c. 12-3.



6) Як бачу, Кунїк в своїй статї (невиданій) в збірнику петерб. акад. приймив 1308 р., але без близшого мотивовання (c. 113).



7) Як я сказав вище, служила вона державною печаткою аж до кінця істновання Галицько-волинської держави.



8) Се розвязують як 27/VIII (по латинському численню), або 28XI; напевно день означити не можна, бо св. Руфа буває кілька разів до року.



9) При першім виданню я мав відбитку лише статї Линниченка.



10) Нарбут її зве Равданською рукописею і описує в І т. своїх Dzieje narodu Litewskiego c. 156, переказуючи при тім коротко зміст згаданої статї, але тут не згадує про інтересну для нас подробицю, хоч потім в дотичнім місци відкликуєть ся до того змісту.



11) Pomniki do dziejow litewskich c. 15-16, в тім невиданім збірнику петерб. Акад. се оповіданнє видруковане з шести кодексів. Має зрештою незадовго вийти повне виданнє тої лїтописи з усїх кодексів.



12) Тільки Іванів, приймаючи смерть Юрия в боротьбі з Гедимином, не робить такого здогаду про його срнів. Шараневич натомість приймав смерть Юрия і Льва в битві.



13) Сей погляд приняв і Кунїк в тім збірнику c. 115.



14) Се місце читаєть ся так у Райнальда: de qua annua tributa consveverunt papae percipere. В вид. Прохаски як у Мураторі, лише оmniа замість annua.



15) Кунїк в збірнику петерб. академії (c. 139) все таки припускає, що Любарт володїв Луцьком за часів Юриа-Болєслава, та шукав виходу в ріжних здогадах. Тільки незнаннєм джерел поясняєть ся погляд на сю справу проф. Леонтовича (Очеркъ І c. 223-7): Любарт по смерти Андрія став князем усеї Волини (автор покликуєть ся на титул його в грамотї 1322 р.), а Юрий-Болєслав по смерти Льва дістав Галичину в доживотє за згодою Любарта і Гедимина.



16) Ся гіпотеза моя стріла ся з рядом ремонстрацій Линниченка в його Дополннніях (c. 112); але і в тім разї він показує більшу охоту до полємізовання, як до мериторичної оцїнки шансїв pro i contra гіпотези. Ті сумнїви, які він підносить против неї, я сам по части вказав, ставлячи гіпотезу, так що сї замітки Л. я можу зрозуміти тільки припущеннєм, що він не уважно прочитав мою примітку. Коли поза тим він підносить, мов би я забув, що сам Любарт був православний, то хиба спускає з очей, що шлюб Любарта з католичкою відбував ся по обряду і процедурі католицькій, і я сумнїваюсь, чи Любарт дуже числив ся при тім з поглядами православного духовенства. Коли далї Л. питає мене, чому Юрий-Болєслав в так молодих лїтах стратив надїю на мужесьае потомство, то я відошлю його за розвязаннєм сього питання до Казимира Вел., що в 1339 р уложив подібний трактат з угорською династиєю. Вкінцї зовсїм непотрібно Л. заходить в голову, чому я уважаю Любарта евентуальним престолонаслїдником тільки для Волини? Таого здогаду я одначе й не ставив нїколи, а що значило „земля Волинская” в мові XIII-XIV вв., се досить роз'яснено у мене (див. c. 141).



17) На одній грамотї, друкованій в Kodex Malopolski III ч. 6511 і ще pas в Zbior-i dokumentow w bibl. hr. Przezdzieckich ч. 4. Документ сей з своїм титулом стоїть одначе так одиноко, що сей титул кидає на нього дуже підозріле сьвітло (пізнїйше Казимир так не титулуєть ся).



18) В сїй своїй працї (c. 117) на точцї турецької теорії д. Молчановський був ще дуже обережним.



19) В поглядах пок. Пелеша, що боронив осібности галицької митрополії, він бачив навіть якісь спеціальні „соображенія” (с. 142). Пять лїт пізнїйше росийські ортодоксальні учені прийшли до виводів далеко сьмілїйших від Пелешевих!



20) В виленськім молитовнику 1596 р., в острозькій псалтири 1598 р. (Филаретъ l. c.).



ДО ДРУГОГО ВИДАННЯ ТРЕТЬОГО ТОМУ



Се друге виданнє III тому ріжнить ся від першого, випущеного з кінцем 1899 р., передовсїм тим, що перша глава старогоо видання — огляд Волини й Галичини (в історією сих земель до сполучення ї в державу Галицько -волинську) перенесено до II тому, до огляду всїх українських земель; таким чином в сїм новім виданню III том містить не пять, а лише чотири глави. Окрім того, як взагалї в сїм другім виданню, перенесено під текст нотки, в виїмком лише найбільших, доповнено біблїоґрафічні огляди новійшею лїтературою і використано її спостереження й факти для самого представлення подїй і відносин. В ріжних місцях знайдуть читачі також спостереження, навіяні чи то новійшими студиями, чи то власною роботою автора над історичним матеріалом. Введено нарештї чимало характеристичнїйших епізодів з джерел для ілюстрації відносин.



Так, поминаючи дрібнїйші додатки, нимало нових фактів і спостережень внесено в огляд Галицько-волинської держави XIV віка (для одноцїльности дещо перенесено сюди також і з т. IV). Розширено огляд полїтичної системи давньої Руси. Додано де що, на основі студий пізнїйшого матеріалу, до олляду оподатковання. Використано нові нахідки й студиї для історії штуки і артистичного промислу. Взято дещо — що певнїйше, з новійшої лїтератури староруського письменства, де останнїми роками ведеть ся дуже оживлена аналїтична робота, але пареважно в характері все ще лише передвступних студий. Все се в суаі, не ввжаючи на тїснїйший друк приміток під текстом, збільшило і отсї глави, як і попереднї томи, о кілька аркушів друку.



Че
Страница 146 из 146 Следующая страница