. Длуґош II c. 207-8. Оповіданнє Галицької лїтописи дуже неясне наслїдком того, що автор хоче тримати ся тут хронольоґічного порядку й кілька разів перериває оповіданнє; до того подекуди воно мабуть перебите пізнїйшими вставками і дописками укладчика. Очевидно, оповіданнє про посередництво м. Кирила і союз князїв на Данила стоїть в безпосереднїм звязку з поданим вище оповіданнєм про війну за Чорторийськ, а слова: „потомъ же Ростиславъ пиньскый не престаяше клевеща, бЂша бо дЂти его изыманы” — треба звязати з звісткою, що в Чорторийську узято в неволю котрогось з пинських князїв: се й понудило Ростислава двигнути на Данила українських князїв якимись інсинуаціями (не престаяше клевеща); слова „Михаилъ черниговъскый” мусять бути теж допискою, що перебиває в серединї фразу.
Що до Длуґошевого оповідання, тт Семкович (ор. c. c. 53) зачислив його був до серії звісток, зачеррпнених з затрачених руських лїтописей, але се покручене скороченнє оповідання Галицької лїтописи, де тільки імя Володимира заступлене „Мстиславом”.
9) Іпат. c. 503-5, пор. 516 — тут помагають Романовичам Ляхи, але не знати чиї (десь 1235-6 р.).
10) Іпат. c. 506.
11) Що до стилю оповідання, то крім кількох виразних біблїйних алюзій: „посла на нь (Белю) Богъ архангела Михаила — створити хляби небесныя...”, „Богъ попусти на нЂ рану Фараонову”, маємо в нїм і стилїстичну імітацію оповідання прор. Ісаї:
И възопи посолъ гласомь вели
комь и рече: „слышите словеса
великого короля угорьского: да
не уставляєтъ васъ Демьянъ,
глаголя: и земля изыметь ны Богъ,
ни да уповаєть вашь Данилъ на
Господа глаголя: не имать предати
градъ сесь коолеви угорьскому. (Іпат. 507).
И ста Рапсакъ, и возопи гласомъ веліимъ
іудейски и рече:
слышит словеса царя великаго —
царя ассирійска — сія глаголетъ царь:
да не прельшаєтъ васъ Езекіа словесы —
не можетъ избавити васъ,
и да не глаголетъ вамъ Езекіа,
яко избавитъ вы Богъ и не предастся
градъ сей въ руцЂ царя ассирійска (Ісаї гл. 36).
12) Іпат. 507-8, про згадки в угорських грамотах див. прим. 7.
13) Іпат. c. 508 і 509.
14) Іпат. c. 509.
15) Сей здгоад, що Данила не було в Галичинї, висловив Андріяшів (ор. c. c. 164), і я його уважаю зовсїм правдоподібним: в оповіданню Галицької лїтописи ударяє в очі, що під час цілої сеї компанії Данила нїде не видко. Де вія був під час похода, лїтопись не дає на се нїяких вказівок, Андріяшів думає, що в Київщинї, аде його побут в Київщинї належить до пізнїйшого часу, як видко з контексту.
16) Іпат. 509-501. До сеї кампанїї — спеціально до облоги Ярослава належить оповіданнє грамоти Белї Діонисию (мб. Діяниш Галицької лїтописи, c. 313): Adhinc etiam dum contra Danylam ducem Lodomeriae a debito fidelitatis se abstrahentem et Galliciam nobis iam subiectam capere attemptantem, pariter cum inclito patre nostro exercitum duceremus et iam in expugnatione castri Yarislow essemus constituti, sepe dictus Dionysius dum ante alios, sicut moris erat, se prelis ardenter immiscere, ad capiendum castrum memoratum condescendere se aptaret, duo letalia vulnera per partem recepit aduersam et rnortem vix euasit, torrentibus lapidum e Castro iaculatorum in ipsum graviter lapidatus — Fejer IV. l, c. 23-4.
17) Іпат. c. 512-4.
18) Про нього маємо за те виразну звістку в угорських документах: з кінця серпня 1233 р. (die duodecimo(?) exeunte augusto) ми маємо грамоту, дану Андрієм in silva quae nominatur Bereg, де він заповідає полагодити соляну справу в церковних маєтностях infra viginti quinque dies, postquam redierimus de Ruscia (Fejer III. 2, c. 324 і 326). Напрям походу на Берег вказує, шо король ішов коротшою дорогою на Галич, і як бачимо, надїяв ся за три тижнї упорати ся. Що йому перешкодило, не знати.
19) Іпат. c. 514.
20) Іпат. c. 515-6.
21) Chronicon Marci (инакше Chr. Pictum): Colomano duce fratre eiusdem ensem regalem ad latus ipsius honorifice tenente, Daniele uero duce Ruthenorum equum suum ante ipsum summa cum reuerencia ducente (Ser. hist. Hung. II c. 223); хронїка ся опираєть ся на старих пештських аналах, зладжених при кінцї XIII в. і пізнїйше доповнених (див. Kaindl Studien XI). Звістка ся потім буквально повторена у Туроца гл. 74.
22) Наші історики — Зубрицький III c. 124-5, Дашкевич с. 48, Шараневич Die Hypatios-Chr. c. 123 підозріло приймають сю звістку, признаючи її випливом угорського патріотизма та уважаючи неможливим, аби Данило признав себе васалем Белї. Але не мохна так легко збути сеї відірваної звістки, що Данило брав участь в коронації Белї; меньше з тим, чи він робив се summa чи mediocri reverentia, але факт такий відай був, а він знов безперечно мусїв мати своє полїтичне значіннє (Зубрицький і Шараневич при тім вяжуть сю звістку не з першою, а з другою подорожею Данила в Угорщину, що стоїть в Іпатськім кодексї під р. 1235, але се неможливо). Зрештгю для Данила не було нїякою особливою нечестию признати угорського короля старшим від себе (чи формально признав він себе васалем — річ иньша, про яку не маємо підстави судити): що старшим від Данила .уважав короля й галицький лїтописець, перебиваєть ся з дальшого його оповідання.
23) Іпат. c. 517. З сим, мабуть, треба звязати звістку, що австрийський герцоґ перехопив у Віднї посла якогось regulus Russiae до цїсаря й відібрав у нього дарунки — Bohmer Regesta imperii neu herausgegeben von Ficker V. І. ч. 2175, в цїлости документ друкований потім у Zahn'a Urkundenbuch von Steiermark II. 442.
Проф. Шараневич не признав вправдї можливим прикласти сеї звістки до Данила, тому що він не був іще королем, а до того був союзником герцоґа, але regulus власе добрий титул на кнфзя, а що до другого, то хто зна, які то стадії переходила ся акція Данила.
24) Іпат. c. 521 і 523.
25) Іпат. c. 517.
26) Іпат. c. 516-7. Замість Литви Зубрицький (III c. 126), а за ним Барсов (Географія Нач. лЂтописи c. 282) в оповіданню про сей похід Ростислава хочуть читати „на Половцы”, тому бо перед тим сказано, що Ростислав пішов „в поле”. За слаба причина для такої рішучої зміни.
27) Іпат. c. 517-9 (1238).
28) Іпат. с. 527 і 528.
29) Пор. т.ІІ с. 250-2.
30) Див. V c. 398-9.
31) Іпат. c. 521-2, 523-l, 526-8, Лавр. c. 446 (звістка про Ярослава попала сюди помилкою).
32) Іпат. c. 521.
33) вокняжилъ ся бЂ.
34) Іпат. c. 526.
35) Іпат. c. 528 (десь в р. 1243-4).
36) Іпат. c. 529-30.
37) 17 серпня 1245 р.
38) Русь тщиви суть на брань, да стерпимь устремления ихъ, не стерпими бо суть на долго время на сЂчю”.
39) Іпат. c. 492.
40) Про се оповідає грамота кор. Белї маґістру Ляврентию, участнику сеї битви (Fejer Coxex dipl. IV. 3, c. 197-8), що містить в собі й иньші подробицї про Ярославську битву. Тут сказано, що коли під час битви під Ростиславом забито коня і він був у крайнїй небезпечности, сей Ляврентий віддав йому свого коня: Cum ipsum cum charissimo genero nostro Ratislao duce Galliciae in partibus Russiae cum ceteris regni nostri magnatibus duximus transmittendum, qui sub Castro Iroszlo Ruthenis quam plurimis in perniciem ipsius generi nostri exeuntibys de eodem et armatam in expeditionem nostram dirigentibus aciem, zelo deuotae fidelitatis armatus, volens potius post mortem viuere per famae gloriam, quam tergum hostilitati huiusmodi vertrre, se obiedit; ubi transfosso hostili lancea crure suo exstitit laetaliter vulneratus; deinde cicatrice sui vulneris nondum obducta cum Daniel Ruthenorum rex ad campestre praelium contra ipsum nostrum generum prodiisset, strenuitas eiusdem magistri Laurentij, desidiae obscuritatem abhorens, in lucem prodiit probitatis, et sngulariter hostili se immiscens aciei quemdam de Rusciae baronibus impulsu deiecit lanceali, quem supradictus gener noster fecit capite detruncari. In quo conflictu cum equus saepedicti ducis, generi nostri praedicti, fuisset interfectus, idem magister Laurentius solitae fidelitatis insistens feruori, vitamque iam dicti ducis praeferens vitae suae, equum, quo vehebatur, eidem duci tradidit et se inter hostes confertissimos posuit, variis periculorum fluctibus inuolutum, sicut praemissa supradicti ducis et multorum fidelium ac fide dignorum nobis relatio patefecit.
41) Іпат. c. 531-5. Окрім нашої лїтописи про Ярославську битву оповідає грамота Белї, з котрої уривки я що йно подав. Про смерть Філї каже грамота його сину, що він in quodam exercitu nostro in Ruscia ab hostibus captus et diuersis cruciatibus interemtus — Fejer IV. 2. 66. Окрім того Венцель (Die Regierung Bela's des IV. c. 363) висловив здогад що до Ярославської битви можна прикласти згадку грамоти кор. Марії з р. 1266 про довголїтню неволю на Руси графа Михайла Huntpaznan: idem pluribus plagis exceptis pluribus annis in terra Ruthenoeum captus extitit et detentus cum graui iactura rerum et perkculis personarum in expedicione regni, que tunc temporis emergebat — Codex dipl. patrius Hungaricus VI c. 139. Але з лїтописи виходить, що угорські невільники були видані за рік по Ярославській битві, при уложенню угоди 1247 р.
Кінець галицьких замішань — причини того. Подїл земель між Данилом і Васильком. Татари і їх зверхність — оповіданнє П. Карпінї; ргзпростореннє татарської зверхности по українських землях, подорож в Орду Данила. Зміна угорської полїтики, союз з Данилом. Зносини з папою, проєкт хрестоносного походу, розчарованнє Данила, коронація, розрив з папою. Шлюб Романа з Ґертрудою Бабенберґ, участь Данила в боротьбі за австрійську спадщину — похід на Шлезк, кінець австрійського епізоду й дальші відносини до Угорщини. Віднос
Страница 16 из 146
Следующая страница
[ 6 ]
[ 7 ]
[ 8 ]
[ 9 ]
[ 10 ]
[ 11 ]
[ 12 ]
[ 13 ]
[ 14 ]
[ 15 ]
[ 16 ]
[ 17 ]
[ 18 ]
[ 19 ]
[ 20 ]
[ 21 ]
[ 22 ]
[ 23 ]
[ 24 ]
[ 25 ]
[ 26 ]
[ 1 - 10]
[ 10 - 20]
[ 20 - 30]
[ 30 - 40]
[ 40 - 50]
[ 50 - 60]
[ 60 - 70]
[ 70 - 80]
[ 80 - 90]
[ 90 - 100]
[ 100 - 110]
[ 110 - 120]
[ 120 - 130]
[ 130 - 140]
[ 140 - 146]
