кінчивши кріваву свою нагінку над ворогами батьковими й своїми, Войшелк захотїв вернути ся назад до монашого житя і передав своє князївство Шварну (коло р. 1267) 3).
Сьвітла перспектива заблисла Романовичам і Руси; князївство Литовське переходило на становище аннекса Галицько-волинської держави, його землї — під впливи українського права й культури. Але і сей усьпіх був нетрівалий. Комбінація простояла не довго — вона опирала ся лише на роспорядженню Войшелка, і мало що пережила його. Лїтописець каже, що Шварно просив, аби Войшелк княжив з ним разом, але той не згодив ся й удав ся до монастиря св. Данила в Угровську, а слїдом — на другий чи на третїй рік по тій абдикації забив його Лев.. Оповіданнє лїтописця про сю подїю о стільки характеристичне, що я наведу його в цїлости.
„Під той час (коли Войшелк пішов знову в черцї) прислав Лев до Василька з такими словами: „хотїв би я зійти ся з тобою, аби при тім був і Войшелк”. Василько післав по Войшелка, на страстнім тижнї, так кажучи: „прислав до мене Лев, аби сьмо зїхали ся — а ти не бій ся нїчого”. Войшелк бояв ся Льва і не хотїв їхати, але на Василькову поруку поїхав і приїхав на сьвітлім тижнї до Володимира; пристав у монастирі св. Михайла Великого. Марколт Нїмець запросив до себе на обід усїх князїв: Василька, Льва і Войшелка. Почали обідати, пити й веселити ся; Василько напивши ся поїхав до дому спати, а Войшелк поїхав до монастиря, де заїхав. Потім Лев приїхав до нього до монастиря і почав говорити Войшелкови: „куме, напиймося по чаші вина!” І почали пити. Диявол же, нїколи не хотячи доброго чоловічому роду, вложив то в серце Львоови, що він убив Войшелка з зависти, що він дав Литовську землю його брату Шварну” 4).
Для Шварна смерть Войшелка, що був його моральною опорою на Литві, була сильним ударом, а ще гірше було, що й сам Шварно пішов за ним слїдом, „княживъ лЂтъ не много”. Всї блискучі перспективи Романової динкстії на литовське князївство упали. Не знати, які заходи робила вона, щоб задержати в своїх руках Литовські землї, але се в усякім разї її не удало ся. Великокнязївську власть в Литві перейняв Тройден, і супроти Романовичів і взагалї супроти руського елєменту зайняв становище досить неприязне. Волинський лїтописець згадує його дуже неприхильно за привязаннє до поганства, й каже, що він з Володимиром Васильковичом не мав приязни, бо його три брати полягли вв ійнах з Володимировим батьком Васильком. З початку він увійшов за те у „велику любов” зі Львом, одначе слїдом почала ся у нього дрібна погранична війна і з Володимиром і зі Львтм. Лев за те всадив на Тройдена Татар, закликавши їх в 1275 р., а в друге вже Ногай сам запропонував Романовичам похід на Литву, і вони знову ходили туди з Татарами 5).
Окрім того Володимир і Лев далї вели війну з Ятвягами; короткі лїтописні записки не дають добре вирозуміти, чи робили ся сї походи для відстрашення від нападів, чи для дальшого розширення руської території, розпочатого Даниилом. Оповідаючи про похід зимою 1273/4 р. лїтописець каже, що Ятвяги не відважали ся бити ся й просили згоди. Потім голод 1279 р. також сильно підрізав Ятвягів, так що вони, як оповідає лїтописець, вислали посольство до Володимира просячи прислати до них хлїба на продажу: „прислали своїх послів до Володимира кажучи так: „Господине княже Володимире! приїхали ми до тебе від усїх Ятвягів, надїюыи ся на Бога і на твоє здоровє! Господине, не помори нас, а перекорми, пішли до нас, господине, жито на продажу, а ми купимо радо: чого зхочеш — чи воску, чи біли, чи бобрів, чи чорних кун, чи серебра, дамо тобі радо”. Володимир вислав хлїб до них човнааи, Бугом і Наровою, але його пограбили на дорозї Поляки, і з того потім вийшла війна у Володимира з Мазовшем. Про війну ж з Ятвягами більше не чуємо — очевидно, вони були зовсїм приборкані 6).
Спокійні відносини з польськими князями, уставлені в останнї часи Данила, були нарушені скоро по його смерти зовсїм без причини. Декотрі слуги Шварна пристали були до походу Литви на землї Болєслава краквіського, і з сього вийшла погранична війна 1266 р., де брав участь окрім Шваррна ще й Василько з сином. Щоб покінчити її, Болєслав запросив Василька на з'їзд, і Василько був поїхав, але на дорозї довідав ся, „що Ляхи учинили лестт” — як раз на той час впали до Белзької землї й почали палити села. Василько звернув ся на них, і сильно понищив їх, але слїдом Шварно погнавши ся за ниаи, з великим полком, напав на них в дуже невигіднім, тїснім місцї (нарЂчахуть ся Ворота тЂснотою своєю), де не міг ввести до бою цїлого свого війська, й сильно потерпів. По сїй нещасливій для Руси битві відновлено згоду, і вона стояла до самої смерти Болєслава 7). Романовичі навіть помагал йому в боротьбі з шлезькими князями, в 1273 р. Припадковий і спорадичний характер мав похід Володимира на Мазовше, на землї Конрада — за той пограбований хлїб, бо взагалї Василько стояв з Конрадом в приязних відншсинах, і вони слїдом відновили ся і по сїм конфлїктї 8).
Важнїйший характер прибрали відносини по смерти Болєслава. З ним скінчила ся старша, краківська лїнїя потомства Казимира Справедливого. Властолюбний й енерґічний Лев задумав здобути собі краківське князївство й виступив перед краківськими панами з своєю кандидатурою, але вона не була прийнята: ”по смерти в. кн. Болеслава, оповідає лїтописець, не було князя в Лядській землї (розумій — в Малій Польщі), і захотїв собі сеї землї Лев, але бояре були сильні — вони не дали йому землї” 9). Краківським князем вибрано старшого репрезентанта молодшої (мазовецької) лїнїї Лєшка Чорного.
Не встигши засїсти на краківськім столї, Лев бажав здобути собі при сїй нагодї „городи на украини”, правдоподібно — Люблинську землю, що вже раз належала до Руси за його батька, й звернув ся до всесильного тодї верховода в ордї Ногая, просячи помочи. Ногай дїйсно прислав поміч, а окрім того участь Татар, як поясняє лїтописець, змусила до участи в походї і Василька та Мстислава, що самі по собі не мали, видко, великої охоти помагати Льву в його плянах. Одначе з сеї великої хмари вийшов малий дощ. Лев пішов з своїми союзниками на Краків, але його військо розійшло ся загонами й почало грабувати землю, а Поляки скориставши з сього, несподїваним нападом винищили під Гослицями богато Руси й Татар, і Лев вернув ся „с великымъ безчестьємъ” 10).
З того вивязала ся між Львом і Лєшком погранична війна, що потягнула ся майже цїле князюваннє Лєшка. Лєшко вирізав і спалив Переворськ, пізнїйше повоював околицї Щекарева: „взяв десять сїл і так ішов назад з великою гордостию, пишав ся немов би всю Русь взяв” іронїзує з нього лїтописець, — знову иньшим разом попустошив околицї р. Кросни (знову десять сїл), і т. и. Правдоподібно, користаючи з сього розмиря між Лєшком і Львом, а може навіть і за інїціативою Льва (хоч лїтописець оповідає так, що інїціатива вийшла від самих Татар), ходили Ногай і Тула-Буга в 1286 р., з участию руських князїв на Польщу й спустошили землю Краківську й Сендомирську, але по дорозї своїм перебуваннєм попустошили також околицї Володимира та Львова 12).
Смерть Лєшка Чорного (1288) дала руським князям нагоду до нових заходів коло польської україни — Люблинської землї. На сей раз, на вість про смерть Лєшка рушив синЛ ьва Юрий на Люблин — „хотяшеть бо coбЂ Люблина и землЂ Люблиньской”._Одначе Люблинцї не піддали ся йому, а він, на борзї вибравши ся, не мав стільки сили, аби силоміць його здобути, і мусїв вернути ся нї з чим 12). Але трохи згодом Льву таки удало ся здобути собі Люблин.
В боротьбі за краківський стіл, що розповала ся по смерти Лєшка і потягнула ся на кількадесять лїт, Лев брав дїяльну участь, підтримуючи вбираного малопольською шляхтою Болєслава Зємовитовича кн. плоцького (з мазовецької лїнїї) в його боротьбі з Генрихом вроцлавським (т. зв. Честним, Probus), підтримуваного нїмецькими міщанами Малопольщі 13). В інтересах Болєслава Лев ходив походом на Краків (1289), а коли облога не повела ся, і Болєслав, що в сїй кампанїї досить слабо підтримував Льва, зовсїм вирік ся претензій на краківський стіл, Лев з під Кракова рушив на Шлезк і пограбив землї Генриха та з величезною здобичею вернув ся на Русь 14).
Під час сього походк на Шлезк Лев мав з'їзд з чеським королем Вацлавом, що слїдом, по смерти Генриха 15) виступив претендентом на Польщу. Лїтописець каже, що Лев з Вацлавом „любовь держаше велику”, і на з'їздї „докончавъ с нимъ миръ до своєго живота”, але яке становище зайняв Лев супроти його заходів коло польського стола, того вже не довідуємо ся від нього, бо на подїях 1289 р. уриваєть ся оповіданнє Волинської лїтописи. Судячи з того, що з 1399 р. маємо знову припадкову звістку про гостину Льва у кор. Вацлсва, в Беррнї моравськім 16), можна думати, що Лев зайняв супроти заходів Вацлава у Польщі становище досить прихильне. По всякій правдоподібности, власне під час заходів Вацлава коло польського стола Лев забрав собі Люблинську землю). Волинська лїтопись не згадує про се мабуть власне тому, що се стало ся по 1289 р., під час боротьби за Краків між Вацлавом і Володиславом Локотком. Польські записки, згадуючи про відібрання Люблинської землї від Руси (1302), кажуть, що він „був під Русию богато лїт” 17), так що се не позволяє нам посувати окупації Люблина значно пізнїйше від 1290 р. Се був останнїй факт переваги Руси над Польщею, в тодїшнїх відносинах, і тому я трохи довше коло нього затримав ся.
З иньших західнїх відносин знаємо дещо (дуже небогато) про Угорщину. Як я вже згадував, по смерти Данила застаємо руських князїв в добрих відносинах з нею. Новий король угорський Стефан, укладаючи в 1271 р. згоду з Отокаром та включаючи в сю угоду також своїх союзників, вичисляє між ними також і тодїшнїх галицько-волинсьаих князїв: „зятя нашого Льва руського князя, брата його Мстислава, і Василька (помилка — замісь Воьодимира) сина Василька, князїв руських” 18). Згодом одначе відновини сї попсували ся. З одної грамоти нового короля Володислава Половця з 1281 р. припадково довідуємо ся, що військо Льва пере
Страница 25 из 146
Следующая страница
[ 15 ]
[ 16 ]
[ 17 ]
[ 18 ]
[ 19 ]
[ 20 ]
[ 21 ]
[ 22 ]
[ 23 ]
[ 24 ]
[ 25 ]
[ 26 ]
[ 27 ]
[ 28 ]
[ 29 ]
[ 30 ]
[ 31 ]
[ 32 ]
[ 33 ]
[ 34 ]
[ 35 ]
[ 1 - 10]
[ 10 - 20]
[ 20 - 30]
[ 30 - 40]
[ 40 - 50]
[ 50 - 60]
[ 60 - 70]
[ 70 - 80]
[ 80 - 90]
[ 90 - 100]
[ 100 - 110]
[ 110 - 120]
[ 120 - 130]
[ 130 - 140]
[ 140 - 146]
