пережив Льва Мстислав, пно котрого з кінцем Волинської лїтописи нїчого не чуємо, і навіть пізнїйших традицій не маємо нїяких 5). Не знаємо також, чи лишив він по собі наступників. В волинській лїтописи ще 1280/1 р. згадуєоь ся його син Данило, тодї вже, видко, дорослий, але більше ми про сього Данила не знаємо нїчого — чи пережив він батька, чи мав потомство.
До недавна була гадка, що потомки Мстислава княжили ще в 2-ій половинї XIV в. в Холмській землї. Ся гадка вийшла з одної записи на евангелїю з датою 1376 р., де якийсь князь Юрий холмський, „син Даниліа холмского” надає чотири села холмській катедрі 6). Сього Данила признано тим Данилом Мстиславичом, хоч при тім зістаыало ся невиясненим, як опинив ся він у Холмі. Але в дїйсности не можна припустпти, аби в другій чверти XIV в. або пізнїйше були які небудь мужеські потомки Романової династиї, й тепер в науцї загально запановало переконаннє, що той Юрий Холмський, хоч би навіть признати ту грамоту автентичною (против автентичности її теж піднесено зпкиди), у всякім разї не може уважати ся потомком Мстислава 7).
Треба думати, що коли по смерти Мстислава й зістали ся якісь мужеські поттомки, вони недовго пережили його; бо колишнї Романові землї всї зібрали ся в руках Юрия Львовича, і він перенїс свою столицю до Володимира. Се, що Юрий злучив в своїх руках і спадщину свого батька, і спадщину Володимира Васильковича, знаємо зовсїм певно: сьвідчить про се захована до наших часів Юриєва печатка, де він титулує себе rex Russie princeps Ladimerie, а потверджує се і той факт, що сини його таки дїйсно володїли Волинею. Припустити, що Юрий здобув її силоміць, тяжко, бо при тодїшнїх відносинах Мстислав чи його пьтомки могли найти поміч і у Татар, і у Литви, так що неминуче розгоріла ся б велика війна, яка б не проминула безслїдно в наших джерелах. Як зараз побачимо, захована для нас характеристика Юриєвого князювання підносить спокій, в якім жила за його часів Руська земля, отже якусь усобицю за Волинь і з огляду на те тяжко припустити. Тому треа таки думати, що Волинь дістала ся спадщиною Юриєви, або може й його батькови ще, коли вимерла родина Мстислава. З тим — чи зараз, чи згодом, Володимир став столицею цїлої держави, і зістаєть ся такою потім при наступниках Юрия. Для його часів на таке перенесеннє центра ваги з Галичини на Волинь дає натяки знову такии його печатка, де Юрий титулуєть ся спеціально princeps Ladimerie, і на печатцї виднїєть ся герб, що був заразом гербом м. Володимира — уоружений їздець. Обставини й мотиви такого піднесення Волини й Володимира лишають ся нам незвістними.
Не можучи поставити докладної границї між князюваннєм Льва й його сина, згадаємо звістні нам подїїї з початку XIV в., не привязуючи їх до котрогось із сих князїв спеціально. На жаль тільки, звістно тих самих фактів дуже мало.
Одним була втрата Люблинської землї. Факт сей стояв у звязку з тодїшнїми польсько-руськими відносинами взагалї.
Ми бачили вище, що Лев в боротьбі за краківський стіл був союзником польських князїв з молодшої лїнїї: Болєслава мазовецького (Земовитовича) і Володислава Локєтка (куявського), але заразом буу також приятелем Вацлава чеського (Другого). Коли слїдом по уступленню Болєслава Вацлав виступив претендентом на Краків і опановав Малопольщу, Лев, здаєть ся, зістав ся його приятелем, і як здогадуємо ся, під час його боротьби за краківський стіл здобув собі Люблинщину. Потім, в перших роках XIV в. бачимо ми Русинів союзниками Локєтка против Вацлава; здаєть ся, таке значіннє має вже звістка польських записок під 1300 р., що по тім як Вацлав опанував „усю Польщу”, Русини напали на Сендомирську землю і попустошили місто Новий Корчин. Виразнїйшу звістку маємо з 1302 р., коли Локєтек пустошив Сендомирську землю Вацлава „з Татарами й Русинами” 8). Може смерть Льва вплинула на певну зміну в полїтицї супроти Польщі.
Правдоподібно, в звязку в сим полїтичним союзом галицької династиї з куявською був шлюб Юрия Львовича з донькою Казимира куявського Евфемією, внучкою Конрада мазовецького, сестрою Локєтка 9).
Але сей союз не приніс з собою особливого щастя Галицько-волинській державі. Володислав більше сам потрібував їх, анїж їм міг бути помічним, і може бути, що як раз се перехиленнє галицько-волинських князїв в сторону Волрдислава коштувало їм Люблинщини: тогож 1302 року, як оповідають польські записки, шляхта краківська й сендомирська — мабуть зачувши про той напад Русинів на Сендомирську землю), вирушила їм на зустріч, а заразом напаша на Люблин; русько-татарські війська прогнано, і після того руська залога уступила ся з Люблина 10). Але союз галицьких князїв з Локєтком трівав і дальше, йп о смерти Юрия бачимо в союзї з Локєтком його синів 11).
З полїтики сих часів окрім згаданого вже союза з Локєтком можемт піднести ще союз Галицько-волинської держави з пруським хрестоносним рицарством. В пізнїйших грамотах галицько-волинаьких князїв сї князї, відновляючи союз з пиыським рицарством, згадують, що сей союз держали Данило, Лев і Юрий. Обчислений він був передовсїм, як то ми бачили вже за Данила, головно против в. кн. Литовського, що по чвертьівковім підупадї по смерти Мендовга починає незвичайно зміцняти ся з кінцем XIII в. під новою династиєю і стаає дуже небезпечним сусїдом для Галицько-волинської держави; пізнїйше звертаєть ся він також і проти Польщі. Поважнїйші конфлїкти Галицько-волинської держави з Литвою, що як побачимо — з певною правдоподібністю припускають ся в сучасній науковій лїтературі, одначе треба мабуть класти вже по князюванню Юрия.
Про натяки на участь в угорських справах говорю трохи низше.
З внутрішньої історії Галицько-волинської держави маємо занотувати передовсїм: уставленнє осібного митрополита в галицько-волинських землях, що стало ся коло 1303 р. Про сю подїю я буду говорити ще низше 12), а тут тільки зазначу, що при візантийськім консерватизмі в церковних справах такий факт мусїв для свого довершення вимагати довших попереднїх переговорів, так що трактовання в сїй справ імусїли почати ся значно скорше.
Цїкавим і досї загадкових явищем з князювання Юрия зістаєть ся його королївський титул: „король руський”, rex Russie, як титулуєть ся він на своїй печатцї, тим часом як його наступники: Андрій, Лев, Юрий, всї титулують себе в своїх грамотах тільки князями, dux. Чи не зістала ся отся печатка, що потім, як інсіґнїя, уживала ся його наступниками на володимирськім столї (Андрієм і Юриєм-Болеславом) одиноким слїдом коронації Юрия на короля, прикладом його дїда? Юрий представлений на нїй „в маєстатї”, на тронї, в зубчатій коронї і з сктптром в руках; він має довгу бороду й волосє. На около напись: s(igillum) domini georgi regis russie; на другім боцї печатки оружний їздець зі щитом і наоколо напись: s. domini georgi principis ladimerie 13). Завважу, що ся печатка Юрия (звістна нам з грамот його наступників, що тої печатки уживали), становить найранїйший документальний слїд західноевропейських культурних впливв на княжім дворі, в княжій канцелярії Галицько-волинської держави, — впливів, задокументованих ще докладнїйше грамотами наступників Юрия.
Королївський титул в Галичинї появляв ся дотепер в звязку з церковною унїєю: в такій ситуації став „королем руським” Кольоман, потім Данило. Маємо і з часів Юрия звістку про унїонні переговори: Длуґош переказує зміст папської булї, близше нам не звістної — пап пригадував якомусь rex Ruthenorum його обіцянку, переказану папі в листах і через послів — прийняти унїю з Римом і признати власть папи; Длуґош додав, мабуть уже з власної комбінації, що сї намови папи не зробили вражіння нс того „руського короля” і він зістав ся при грецькій вірі 14). Чи був то дїйсно Юрий, і чи стояли сї переговори з папою в якімсь звязку з його королївським титулом, годї сказати напевно.
Як довго княжив Юрий, не знаємо, бо не тільки не знаємо року смерти його батька, але й дата смерти його самого не зовсїм певна. Записка, перехована у Длуґоша, каже, що він умер 1308 р., в день св. Юрия, так само як в день Юрия родив ся і був охрещений, і пережив лише кількома тижнями свою жінку 15). Хоч нїщо не противить ся сїй датї, але дати руських подїй у Длуґоша так часто бувають непевні, що й сю його дату належить приймати з певною обережністю.
Таж записка, зачерпнена певно з якоїсь руської лїтописи, подає інтересну характеристику Юрия: „був він муж мудрий, ласкавий і для духовенства щедрий; за його управи Руська земля тїшила ся спокоєм і славила ся своїм богацтвом”. Сї остатнї слова сходять ся з иньшим, пізнїйшим жерелом — житиєм Петра митрополита, Юриєвого вибранця, писаним митрополитом Кипріяном при кінцї XIV в. Оповідаючи про часи Юрия, се житиє каже: „тогда б обяше въ своей чести и времени земля Волынская (так зветь ся тут взагалї держава Юрия), всякимь обиліємъ и славою преимуща, аще нынЂ по многихъ ратяхъ и не такова” 16). Очевидно, князюваннє Юрия було часами розцьвіту і сили Галицько-волинської держави, так що про упадок „блискучої” Данилової держави не було ще й мови, і територіальні страти її, про котрі будемо говорити слїдом, наступили, мабуть, уже по смерти Юрия.
Юрий полишив двох синів: Андрія і Льва, що перейняли на себе батьківщину. Першу звістку про них ми маємо в грамотї Володислава Локєтка з 27 червня І315 р. 17). Укладаючи сею грамотою союз з скандинавськими і поморськими князями против бранденбурґських маркґрафів, Локєтек ростягає його на своїх свояків — князїв польських, на угорського короля й на „своїх племенників, руських князїв” 18), що й вони будуть тримати ся сього союза. Після всього сказаного вище про відносини, які були між династиєю Льва й Локєтком, не може бути непевности, що мова тут іде про Юриєвих синів. З 9 серпня 1316 р. маємо грамоту видану вже самими Юриєвичами, що назиыають в нїй себе Deo gracia duces tocius terre Russie — Galicie et Lademirie, й відновляють союз з пруськими рицарями.
Судячи по лїтам Юрия й звістцї про шлюб Юриєвої доньки (про сей шлюб низш
Страница 29 из 146
Следующая страница
[ 19 ]
[ 20 ]
[ 21 ]
[ 22 ]
[ 23 ]
[ 24 ]
[ 25 ]
[ 26 ]
[ 27 ]
[ 28 ]
[ 29 ]
[ 30 ]
[ 31 ]
[ 32 ]
[ 33 ]
[ 34 ]
[ 35 ]
[ 36 ]
[ 37 ]
[ 38 ]
[ 39 ]
[ 1 - 10]
[ 10 - 20]
[ 20 - 30]
[ 30 - 40]
[ 40 - 50]
[ 50 - 60]
[ 60 - 70]
[ 70 - 80]
[ 80 - 90]
[ 90 - 100]
[ 100 - 110]
[ 110 - 120]
[ 120 - 130]
[ 130 - 140]
[ 140 - 146]
