erunt ex hac luce), коли б у смерти останнїх галицько-волинськнх князїв було щось трагічне. Правда, швайцарський хронїст Іван Вінтертурський каже про них, що їх одного по другім струїли Русини 37), але се по всїй очевидности фальшива чутка, навіяна пізнїйшим фактом — отроєннєм Юрия-Болєслава; спокійна згалка Локєтка дає більше право припускати, що Юриєвичі умерли собі звичайною смертию, один по другім в тих роках.
Володислав, як ми бачпли, каже про них, що вони були останнїми, отже мужеського потомства не лишили. Незвістно взагалї, чи полишили яке небудь потомство 38). Династия Данила урвала ся, й якийсь час Галицько-волинська держава зіставала ся без князя. Очевидно про такий безкняжий стан держави й говорить Володислав, побоюючи ся, що Татари заберуть сю відумерщину в свою безпосередню власть, та просячи папу оголосити хрестоносний похід на Татар. Не знати, чи се побоюваннє було тільки теоретичне, основане на тім, що татарська орда, як зверхник, може опанувати безкняжу Русь, чи дїйсно щось факитчно стало ся в напрямі близшого мішання Татар в галицькі справи. Та обставина, що лїтом 1325 р., папа дїйсно голосив на прошеннє Володислава (і то аж кількома грамотами) хрестоносний похід против Татар і схизматиків 39), підсуває гадку, що Володислав і потім далї алярмував папу, та що дїйсно показувало ся якесь зближеннє між „схизматиками”, себто Русинами, й Татарами; але дуже обставати при тім здогадї не можна, бо тодї як папа оголошував свої грамоти про похід на Татар, в Галицько-волинських землях мабуть уже був новий князь 40). Само по собі можна без великих натягань припустити (хоч виразних вказівок на се не має), що коли перервала ся династия, мiж галицько-волинським боярством зарисувала ся партия чи напрям дюдей, що хотїли задержати землї в руках боярської управи, опинаючи ся на тстарських силах у безпосереднїй залежности від Орди 41). Але сей напрям не устояв ся, перемогли більш консервативні елєменти, що привели до покликання на галицько-волинський престіл одного з свояків старої династиї, мазовецького князя Болслава.
Претендентів на галицько-волинську відумерщину було, певно, богато. Припадком довідуємо ся нпр., що Генрих глогоський (на Шлезку) і його брат Ян титулууали себе в 1324-5 р. князями Галичини і Лодомерії, і сї титули признавав за ними папа 42). Можливо, що і з ріжних руських династий, посвоячених з династиєю Данила, заявляли ся кандидатури (нам незвістні). Але те, що бояре поминули руську династию (не залежно від тоо навіть, чи виступали з неї які кандидати) й узяли собі на стіл мазовецького княжича — факт дуже характерситичний: він вказує на глубоке відокремленнє, відчуженнє Галицько-волинської Руси від решти земель колишньої Київської держави, — відчуженнє, сотворене головно клином литовських анексів і безпосередно залежних від Татар територій: сї литовські анеккси й татарські території в. ті часи могли майже зовсїм стикати ся з собою й відтинати Галицько-волинську державу від східнїх земель.
Як виразно говорить польський хронїст Ян з Чарнкова, і як воно само собою правдоподібно, бояре самі вибрали соб ікнязем княжича Болєслава, він не був їм накинений якоюсь сторонньою силою 43). Він був сином Марії, сестри Юриєвичів, виданої за князя мазовецького Тройдена, одним з старших, а мабутб таки й найстаршим з його синів 44). Як великий був він тодї, не знати, але той факт, що в грамотї 1325 р. виданній ним уже мабуть в Володимирі, нема вказівок на якусь опіку, міг би вказувати на те, що князь дуже молодим тодї не був 45). Хрещений на католика, з іменем Болєслава, він потім, очевидно — в звязку з своєю кандидатурою на галицько-волинський стіл, перейшов на православну віру і прийняв імя Юрия, з котрим потім усе виступає яко руськрй князь .Правдоподібно, сей перехід став ся вже по смерти його вуїв, чи з власно ї його охоти, чи на жаданнє галицько-волинських бояр — не знати 46). Подвійне його імя — Болєслава-Юрия наробило баламуцтва в науцї: до недавна відріжняли Юрия II, уважаючий ого останнїм Даниловичом — сином Андрія чи Льва, від Болєслава Тройденовича, що нїби то вже по смерти його зайняв галицько-волинський стіл. Ся помилкс тепер вже висьвітлена вповнї — в Юрию ми маємо друге, руське імя Болєслава Тройденовича, що став галицько-волинським князем, по короткім безкоролївю, по своїх вуях Андрію й Льві 47).
В 1326 р. Юрий-Болєслав видає вже граиоту, титулуючи себе dux Russie. Означення місця на нїй бракує. Привішена до грамоти маєстатична печатка Юрия Львовича, котрої й пізнїйше уживає Юрий-Болєслав, показує, що Юрий-Болєвлав тодї мав в руках інсіґнїї галицько-волинських князїв. Скромний його титул на сїй грамгтї, в порівнянню з грамотою 1327 р. де він титулує себе dux terre Russie, Galicoe et Ladimerie, може піддавати здогад, що він тодї ставив свої першші кроки як галицько-волинський князь 48). З релтою нїяких подробиць про його прихід на галицько-волинський стіл не маємо 49). Звістний уже нам Іван Вінтертурський говорить про Юрия-Болєслава, що його поставив руським князем татарський хан 50), і се б можна ррзуміти як відгомон затвердження його татарським ханом, але що хронїст сей виходить взагалї від погляду про дуже тїсну залежність Галицько-волинської держави від Татар (так що у нього й остатнї Юриєвичі виступають татарськими намістниками), тож і на се покладати ся не можна, тим більше, що практика затвердження князїв Татарами в Галицько-волинській Руси нам незвістна 51). Здогад декотрих новійших дослїдників, що Юрий-Болєслав з початку опанував тільки якусь частину Галицько-волинської держави і тільки згодом розширив свою власть на цїлу 52), не має нїякої підстави в джерелах.
Для часів сього цїкавого руського князя з польської династиї ми маємо троха більше відомостей нїж за його попередників — і що до заграничної полїтики і що до внутрішнїх відносин.
В заграничній полїтицї передовсїм звертають до себе нашу увагу численні, аж чотири, трактати Юрия-Болєслава з пруськими рицарями 53). Що до першої грамоти, 1325 р., як я що йно зазначив, є можливість, що він видав її ще як пів-претендент на галицько-волинський стіл. Грамота 1327 р. містить у собі буквальне повтореннє грамоии Андрія й Льва з 1316 р. — по просту відписана з неї 54); вона могла бути виставлена як потвердженнє грамоти 1325 р., після того як Юрий-Болєслав засїв уже міцно „в своїм стольнім містї Володимирі”, як нкзиває він його тут 55). Але при тім інтересне те, що виданнє сеї грамоти припадає як раз на час, коли між Прусією й Локєтком зачинала ся завзята війна. Прусія в сїй війнї мала по своїй сторонї Шлезк, Мазовію, Литву, тим часом як князї куявські тримали ся більш невтрально; грамота Юрия-Болєслава 1327 р. має значіннє забезпечення невтральности і з його боку супроти війни Прусії з Локєтком, а може й більш прихильного для Прусії становища.
На такім становищу Юрий зістав ся протягом усеї національної польської боротьби з Нїмцями за Локєтка, бо в грамотї 1334 р. він згадує про приязнь з Прусією, що зіставала ся ненарушеною від часів Романа. На причину дипльоматарного відновлення сеї приязни в 1334 р. мабуть вказує кінцева фраза її, де Юрий каже, що уважав потрібним відновити її для того, аби „замкнути роти тим, що виють і брешуть на сей союз та силкують ся його розірвати”. Найправдоподібнїйше, такі старання до розірвання союзу Юрия з Прусією виходили зі сторони молодого польського короля Казимира, і з сього погляду замітнп зонву те, що ся грамота була видана тодї, коли зближав ся кінець перемиря Прусії й Польщі (кінчило ся на зелені сьвята 1334 р.), і обидві сторони мусїли оглядати ся за союзниками до можливої нової боротьби. Юрий зістав ся союзником Прусії, й півтора року пізнїйше, правдоподібно — з нагоди переміни на урядї великого маґістра, видав нову грамоту, де потверджував давнїй союз з пруськими рицарями.
Безперечно, в сих частих відновленнях союзу інїціатива мусїла виходити від пруських рицарів, котрим дуже важно було під час своєї боротьби з Польщею задержати в невтральности такого сильного князя як Юрий-Болєслав. Юрий, як бачимо, супроти польського короля вповнї задержав собі полїтику вільної руки. Здаєть ся навіть, що потім відносини між Юриєм-Болєславом і польським королем ще погіршили ся, судячи зі звістки (на жаль дуже скупої), що 1337 р. Татари разом з Русинами напали на Люблинську землю і попустошили її, а самий Люблин тримали в облозї 12 днїв і тільки як татарського воєводу забито стрілою, покинули облогу 56). Той факт, що виступає тут Люблин, предмет давнїх аспірацій галицьких князїв, піддає гадку, що сей похід міг бути дїлом Юрия-Болєслава.
Натомість наступило очевидне зближеннє між Галицько-волинською державою й Литвою. Окрім того, що не маємо в джерелах нїякого слїду конфлїктів між ними, маємо вказівку на се зближеннє у шлюбі Юрия з донькою Гедимина: 1331 р. він оженив ся з нею в Плоцьку, вихрестивши її наперед; при хрестї вона дістала імя Евфемії, а в ґенеаллоґіях зветь ся скорочен Офкою 57). Я уважав би правдоподібним, що сей шлюб був тільки початком ще тїснїйшого зближення Юрия-Болєслава дь Литви; жінка Любарта — котру звичайно уважають донькою котрогось з Юриєвичів, в дїйсности була може донькою Юрия-Болєслава 58), і що не маючи синів Юрий в якійсь мірі признав Любарта своїм евентуальним спадкоємцем, як оповідає найдавнїйша русько-литовська лїтопись: „в Люборта принялъ володимерский князь к дотце во Володимеръ и в Луческъ и во всю землю Волынскую” 59).
Так вирисовувала ся поволї та ситуація, яка потім з цїбою виразністю зазначила ся по смерти Юрия-Болєслава. Особливо полїтикп Юрия-Болєслава супроти Польщі дуже інтересна: в нїй можуть крити ся завязки пізнїйших епохальних подїй — походу Польщі на Русь. Вступом до нього послужила польсько-угорська угода в справі Руси, викликана мабуть сею полїтикою Юрия-Болєслава. Справа се дуже темна, і для її зрозуміння ми мусимо кинути погляд на становище інтересованих держав.
Польща тодї що йно виходила з страшного розбитя й занепаду, що не минув безслїдно потім для всеї її пізнїйшої історії,
Страница 31 из 146
Следующая страница
[ 21 ]
[ 22 ]
[ 23 ]
[ 24 ]
[ 25 ]
[ 26 ]
[ 27 ]
[ 28 ]
[ 29 ]
[ 30 ]
[ 31 ]
[ 32 ]
[ 33 ]
[ 34 ]
[ 35 ]
[ 36 ]
[ 37 ]
[ 38 ]
[ 39 ]
[ 40 ]
[ 41 ]
[ 1 - 10]
[ 10 - 20]
[ 20 - 30]
[ 30 - 40]
[ 40 - 50]
[ 50 - 60]
[ 60 - 70]
[ 70 - 80]
[ 80 - 90]
[ 90 - 100]
[ 100 - 110]
[ 110 - 120]
[ 120 - 130]
[ 130 - 140]
[ 140 - 146]
