олєслава. Линниченко знов припускає, що Галичиною і Волинею перед приходом Болєслава правили якийсь час татарські баскаки з боярською думою „як то бачимо пізнїйше, по смерти Болєслава і перед опанованнєм Руси Казимиром”. Та власне як раз тодї не бачимо ми слїду якогось татарського намістника на Руси, й се саме промовляє дуже против гіпотези про баскаків перед Болєславом.
42) Raynaldi Annales ecclesiastici ab anno quo desinit Baronius XV c. 295 (Henricus dux Haleciae, haeres rex regni Poloniae, dux. Glogoviae et Poshnaniae — лист до папи в справі денарія св. Петра) і c. 299 (замітки, що против Людвика баварського папа звертав ся з листами до Slaviae, Glogoviae, Longomeriae duces). Kapo (Geschichte Polens II. 225) на сїй підставі припускав, що по смерти Юриєвичів бояре покливали на князїв сих шлезьких княжат, але для такої гіпотези нема нїякої підстави; з рештою сам Каро реального пановання їх на Руси не припускав.
Дуже штучне об'ясненнє дав недавно Абрагам (ор. c. 174); що Локєтек по смерти Юриєвичів задумав захопити їх спадщину (для того і накликав папу до хрестоносного походу) і розпочав сю окупацію, а наслїдком того князї глоговські, бувши претендентами на Польщу, прибрали й титул князїв галицьких.
43) Янко каже про Юрия-Болєслава: quem Rutheni unanimiter sibi in ducem et dominum susceperunt (Monumenta Poloniae II c. 629). Супорти сього неправдоподібним здають ся здогади нпр. Линниченка, що Болєслава накинули Русинам Татари і він операючи ся на них, старав ся укоротити боярські впливи (ЗамЂчанія c. 90). Прохаска (W sprawie c. 6) думає, що Болєслав мав галицькйи стіл завдячати підпорі Володислава. Таку підпору припускає й Линниченко (c. 90-1), і вона можлива, але теж дуже на сю можливість налягати не можна супроти, двозначного становища Болєслава супроти Локєтка й його сина, яке показують нам пізнїйші Болєславові грамоти.
44) Сам Юрий-Болєслав зве Юрия своїм дїдом (avus, в грамотї 1325 р.), очевидно — по матери. Янко з Чарнкова зве його попередника на галицько-волинськім столї, остатнього Юриєвича, його вуєм (avunculus — c. 621); очевидно, Болєслквова мати була донькою Юрия Львовича (natione Ruthena зве її Длуґош III c. 202). Імя її — Марія, подають записки познанські — Monumenta Poloniae V c. 681, див. також иньші джерела вказані у Бальцера Genealogia c. 438. В лїтературі звуть її часом хибно внучкою Юрия Львовича (нпр. Антонович Монографіи І c. 51, Линниченко ЗамЂчанія c. 85).
45) Здогади що до часу уродження Юрия-Болєслава Balzer c. 453. З його виводів виходило б, що Юрий-Болєслав міг мати тодї не меньше 12 і не більше 19 лїт, але сї виводи досить гіпотетичні. Линниченко зовсїм безпідставно (опираючи ся на термінах non post Бальцера) твердить, що в момент смертт Юрий-Болєслав не міг мати й 30 лїт (Дополненія с. 112). В звязку з його лїтами стоїть питаннє — як розуміти призвище проводиря галицького боярства Дмитра Дедька. Почавши: від Карамзїна (IV с. 130) і кінчаючи Линниченком (Критическій обзоръ c. 158), його часто толкують як ”дядько” — Болєслава б то. До сеї справи я ще верну ся (в т. IV гл. 1), тепер зазначу тільки, що се толкованнє уважаю добрим.
46) Що до релїґії Болєслава, то припустити, як то зробив Лонґінов (Грамоты Юрія II c. 13), що його від дитинства виховано православним, дуже тяжко особливо коли він (а се правдоподібно) був старшим сином Тройдена; зрештою предвидїти тодї, що вуйки Болєслава повмерають безпотомно, і він буде кандидувати на їх стіл, було трудно. Можна вказати ще на вираз папського листу про замір Болєслава перейти на католїцизм: ad unitatem ipsius ecclesie redeundi (Theiner Monumenta Poloniae I c. 383), але покладати ся на докладність сього слова redeundi небезпечно.
47) Див. прим. 16.
48) Може й не вступив іще на галицько-волинську землю — нпр. інсіґнїї могли бути йому прислані сторонниками. Висловляю се одначе, яко просту можливість.
49) Зиморович в своїй Хронїцї Львова дає таке оповіданнє: по смерти Льва (Даниловпяа!) Литвини забрали Волинь, Мазовшане — Поділє і Покутє без перешкоди. ”Оден тільки Львів, мужно оборонюваний дружиною Льва, Татарами, Сараценами, Вірменами й иньшими княжими (розум. Львовими) вояками, замкнув ворота перед узурпаторами і відчинив їх (1327 р.) тільки на таких умова:х що Болєслав, прийнявши титул руського князя, позволить міській громадї спокійно й свобідно жити по своїм законам і звичаям; князївського скарба, яко річи сьвятої, він не рушить і нїчого в публїчних справах не буде робити без загальних зборів (sine comitiiss сеnturiatis) — Zimorowicz Opera c. 59. На жаль се оповіданнє по всякій правдоподібности цїле було тільки фантазією львівського патриція XVІІ в., що переносив і на XIV в. обставини reipublicae Leopoliensis.
50) Текст в прми. 15.
51) Див. вище c. 103.
52) Таку гадку висловив Лонґінов (Грамоты c. 10-1): він думає, що по смерти Юриєвичів зіставали ся в галицько-волинській землї дрібнїйші князї, і з почтку Юрий опанував тільки Володимирську волость. Його погляд приймає й Линниченко з тою ріжницею, що пррипускав боротьбу Юрия не з руськими князями, а з сепаратистичними змаганцями поодиноких окрулів (Критическій обзоръ c. 153). Але сї гіпотези не мають опертя в джерелах; Лонґінов шукає підпори для свого погляду в ріжницї титулу Юрия в його грамотах, але нестійність його арґументації збив уже Линниченко (1. c.). Оповіщаннє Зиморовиса про Львовян, на котре покликуєть ся також Лонґінов, не має нїякої певности, як я вже сказав.
53) Про них див. в прим. 11.
54) Тут повторено також і фазу про посередництво „свояка” Зіґегарда Шварцбурґа та його instrumenta et pactiones: се мабуть зовсїм безпотрібно відписано з грамоти 1316 р. Так само відписана і для того не має нїякого значіння фраза про оборону від Татар, котрій надає в своїх міркованнях велику вагу Прохаска (W sprawie c. 9), здогадуючи ся, що сї слова в пізнїйших грамотах Юрия мусїв упустити під пресією бояр, що тримали ся Орди._
55) in Ladimiria nostra civitate capitali.
56) Monumenta Poloniae III c. 78 — Srocznik Swietokrzyski, і в иньшій верзії, не знати звідки взятій, — Poczet krolow polskich ibid. c. 295.
57) Длуґош II c. 155; його звістка має дуже правдоподібний вигляд і потверджуєть ся словами Івана Вінтертурського, що жінки Болєслава й короля Казимира (теж жонатого з Гедиминівною) були сестри. Іммя її дає невидана мазовецька ґенеальоґія — про неї див. Бальцер Genealogia c. 488. Нарбут, покликуючи ся на напись на гробі Офки, зве її Офкою, в християнстві Марією, але се друге імя додав він сам хибно, як добре вияснив Бальцер 1. c.
58) Див. в прим. 17.
59) Русько-литовська лїтопись в І т. Учених Записок II отд. академіи с. 27. Звістку сю декотрі дослїдники приймають скептично, уважаючи її тенденційною (нпр. Дашкевич ЗамЂтки c. 46, пор. Линниченко ЗамЂчанія с. 85). Я думаю, що се оповіданнє укладало ся тодї, коли вже Волинь не була objectum litis, а й окрім того не припускаю такого отвертого видумання факта; той факт, що Любарт так легко дістав Волинь і Галичину по смерти Юрия, до певної міри потверджує, що він дїйсно уважав ся спадкоємцем ще за його житя.
Линниченко в своїх Дополненіях по поводу сеї замітки моєї зазначує, що не розуміє її, бо спір за Волинь почав ся ще в XIV в. (c. 112). Ну, я думав, що читач догадаєть ся, що я говорю про спір за Волинь (а не Галицько-волинські землї), що розгорів ся між Литвою й Польщею в 1440-1450-х рр.
60) Chronicon Budense c. 254, Дубницька хронїка Hist. Hung. scr. III c. 129, Турову II гл. 98, Янко з Чарнкова — Monum. Pol. hist. II c. 637-8.
61) Лїтературу й перегляд ріжних погляді див. в прим. 18.
62) Див. т. II c. 413-5, 449-452, і т. III c. 18 і далї.
63) Текст умови з 1350 р. в урядовій копії 1357 р., видав Прохаска ор. c. дод. II.
64) Див. прим. 18.
65) d. Lothka dux Ruthenorum venit in Wisegrad cum electo populo militum suorum ad regem Karolum Hungariae, p5omittens ei omnis аmісісіе incrementum — Дубницька хронїка у Flоrіаnі Hungariae fontes domestici III c. 128, Туровц гл. 98 (у нього імя читаєть ся: Lochka); звістка ся походить з старої, сучасної угорської хронїки, доведеної до р. 1342 — див. Кайндля в Archiv fur ost. Gesch. т. 88 c. 455.
66) Галицьким боярином уважав Лотку Шараневич: (Исторія Гал.-волод. Руси с. 150), Ржежабек (ор. с. с. 217), Линниченко (ЗамЂчанія с. 102), і сей погляд приймав і я в першім виданню сеї книги, бачучи в сїй звістцї симптом боротьби Юрия-Болєслава з галицьким боярством. Але тепер думаю, що вірнїйші стилїзації звістки були погляди угорських письменників, що бачили тут галицького князя (як іще Прай — див. прим. 19, новійше Повр — Magyar-ruten erintkezesek c. 940).
67) Івана Вінтертурського оповіданнє див. в прим. 15, иньші тексти в прим. 20.
68) Theiner Monumenta Poloniae І ч. 383 і 384. Оден з новійших дослїдників др. Прохаска добачає в тім великий полїтичний плян Юрия: Русь могла зайняти самостійне сьановище, тільки здобувши санкцію одної z wladz naczelnych swiata — а то папи: тільки се могло увільнити її від претензій сусїдів, від татарської неволї, отже Boleslaw Jerzy II rozpoczal akt przyjecia wiary katolickiej od siebie, liczyl na ludnosc, katolicka w wielkich centrach, na kolonistow zachodu w miastach zaludnionych przewaznie Czechami i Niemcami, na ktorych jako na trwalej podstawіе opieral i dodrobyt kraju — W sprawie c. 11. Проф. Линниченку сї здогади Прохаски здають ся „дуже імовірними” (Суспільні верстви Гал. Руси c. 2), минї навпаки — дуже штучними.
69) Christi fideles.
70) de fidelibus procreatus parentibus.
71) Ржежабек, за ним Філєвич, з переходом Юрия на латинство й заходами коло ширення латинства звязували часті приїзди м. Теоґноста на Волинь; в з'їздах епископів до Теоґноста Філєвич бачить (c. 136) православні собори ad hoc. В дїйсности частий
Страница 36 из 146
Следующая страница
[ 26 ]
[ 27 ]
[ 28 ]
[ 29 ]
[ 30 ]
[ 31 ]
[ 32 ]
[ 33 ]
[ 34 ]
[ 35 ]
[ 36 ]
[ 37 ]
[ 38 ]
[ 39 ]
[ 40 ]
[ 41 ]
[ 42 ]
[ 43 ]
[ 44 ]
[ 45 ]
[ 46 ]
[ 1 - 10]
[ 10 - 20]
[ 20 - 30]
[ 30 - 40]
[ 40 - 50]
[ 50 - 60]
[ 60 - 70]
[ 70 - 80]
[ 80 - 90]
[ 90 - 100]
[ 100 - 110]
[ 110 - 120]
[ 120 - 130]
[ 130 - 140]
[ 140 - 146]
