але Татар, видко з того оповідання, в сих громадах не було, як не бачили ми їх в громадах західнїх.
Правдоподібно, в анальоґічних обставинах з Київщиною жила й Переяславщина. Але ся взагалї покривджена в історіоґрафії земля так мало про себе дає знати, що говорити про неї треба з особливою обережністю 34). Коли Данило їхав до Татар при кінцї 1245 р., вні з Київа поїхав на Переяслав, ”і тут стріли його Татари” 35). Ся обставина, як і те, що лїтописець не згадав (як зробив про Київ), до котрого князя Переяслав належав — піддають гадку, що Пересялав і Переяславщина тодї князя не мали і залежали безпосередно від Татар. Пограничність сеї землї знлв за сим би теж промовляла. Переяславських князїв по тім також не чувати, і можна думати, що й тут, як і в Киїыщинї, тільки часами появляли ся князї. Так в любецькім синодику перед тими путивльськими князями, про яких була вище мова, читаємо імена: ”князя Іоана Димитріевича переяславскаго и княгиню его Марію” 36). Правда, був кн. Іван Дмирович в Переяславі суздальськім (остатнїй князь на сїм столї, умер 1302), але що суздальських князїв в сїм синодику взагалї не видно, то насуваєть ся гадка, що може то був князь Переяслава руського?
Примітки
1) Див. т. II c. 253. Про Київщину по татаррськім погромі спеціальнїйше говорять згадані вище c. 146 і в т. І прим. 34 статї Максимовича О мнимомь запустЂніи Украины, Антоновича — Кіевъ, его судьба и значеніе до Любл. уніи, Соболєвского Къ вопросу объ истор. судьбахъ Кіева, моя Історія Київщини c. 443 і далї.
2) Recueil IV c. 623, 771.
3) Ibid. IV с. 699.
4) Пор. т. II с. 543.
5) l. c. c. 718 і 762.
6) Рукописи називають його Carton, Carbon, Tyrbon.
7) Рукописи Пляно-Карпінї називають його Monti, Manci, Mauci; d'Avezac, видавець Пляно-Карпінї, здогадуєть ся (c. 587), що се Maoutchy, син Джаґатая, а я додам, що се мусить бути Могучій, згаданий в Галицько-волинській лїтописи — Іпат. c. 535.
8) Recueil IV c. 668-9.
9) „Баскак” — „відпоручник”, намістник (по турецьаи), теж саме що по монґольськи значить „даруга”, ріжниця була тільки та, що баскаками звали ся ханські відпоручники в землях підвластних, а даруги — у властивій державі хана (див. Березина Ханскіе ярласпи II c. 43-5).
10) Recueil des voyages IV c. 699-704.
11) Лїтопись, оповідаючи про пониженнє, якого дізнав Данило в Ордї, каже: „Данилу Романовичю князю бывшу велику, обладавшу Рускою землею: Кыевомъ и Володимеромъ и Галичемъ, со братомъ си, инЂми странами — нынЂ сЂдить на колЂну и холопомъ называжєть ся” (Іпат. c. 536). Тут лїтописець противставляє давнїйшу славу Данила з йгго нинїшнїм становищем татарського холопа; отже слова про володїннє Київом належать теж до минулих часів. Зубрицький (III c. 153 і 157) і Шараневич (c. 92-3 і 104) уважали Дмртра Єйковича намісником Ярослава Інгваревича, а сього остатнього — васальом Данила. Але сей здогад добре збив уже Дашкевич (Княженіе Даніила c. 63), вказавши на те, що факт надання Київа по Ярославі Всеволодичу його сину Данилу вказує на володїннє його батька Київом до смерти, а також і на неправдоподібність, аби Ярослав Інгваревич, маючи Київ, сак там не сидїв.
12) 30/IX, 1246.
13) Се його мабтуь називав Карпінї тисяцьким, millenarius.
14) Jeroslaus dux magnus in quadam parte Rusciae que Susdal nominatur — c. 761: Карпінї певно назвав би його тут князем київським, коли б знав, що Київ до нього належав.
15) Ор. c. c. 770.
16) Татїщев (IV c. 20-22) каже, що той подїл волостей зроблено на підставі заповіта Ярослава, і сю звістку прийняв Соловйов (І c. 838), але слова Лавр. (c. 448), що брат Ярослава Сьвятослав, узявши собі володимирський стіл, роздав городи своїм братаничам „якоже бЂ отець имъ урядилъ Ярославъ” дає зрозуміти, що тестамент Ярослава не розтягав ся нк володимирський стіл, тому слова Татїщева скорше треба уважати його власним (нездалим) поясненнєм. Те становище, яке Київ займав перед смертию Ярослава, зовсїм не робило його привабною волостию, котру б то Ярослав мав надати свому старшому сину.
17) Лавр. c. 448-9, Воскр. І. 156-160, Нїкон. II. 136-9.
18) Полное собр. лЂт. II с. 343, 344, сї звістки повторяє й далї розвиває Синопсис (1823, c. 134); з дослїдників їх прийняли нпр. Антонович Монографіи І c. 226, Дашкевич ЗамЂтки по ист. литов. рус. госуд. c. 59, Квашнинъ-Самаринъ ор. c. c. 222, Экземплярскій Князья СЂверной Руси I с. 39.
19) Див. c. 161.
20) Stryjkowski І c. 286, 287, 291, 303, 306, 311. Сї звісткип овторені у Синопсисї c. 134: автор його не журив ся суперечністю, в якій стоїть залежність Київа від Галича з признаною ним залежністю від суздальських князїв; що правда він стилїзує свої слова досить обережно, не говорячи — котрі властиво князї реально володїли Київом. З дослїдників залежність Київа від Галицько-волинської держави приймали Шараневич (c. 102), Анат. Лєвіцкий (ор_с. c. 168). Владимірскій-Будановь (Населеніе Ю.-З. Россіи до пол. XV в. c. 24 і 32), до певної міри також Молчановський ор. c. c. 147.
21) В Галицько-волинській лїтописи можна тільки в однім місцї добачати натяк на залежність Київа від Данила: в оповіданню про холмську катедру св. Івана (c. 559) сказано, що Данило позберав туди ріжні церковні річи з Київщини (з Київа, з Овруча): ”украси же иконы, єже принесе ис Кыева, каменьємь драгымъ и бисером и златомъ: Спаса и пречистоє БогородицЂ, иже єму сестра Федора вда; изъ монастыря Федора иконы же принесе, изо Уручего УстрЂтеньє — оть отуа его... и колоколы принесе ис Кыева, другия ту солья”. Але будова сеї катедри припадає на часи, коли Київ зовсїм певно Данилу не налехав (сорокові й початок 50-х рр.), тож тут почасти треба розуміти річи давнїйше забрані з Київщини (як нпр. той образ його батька з Овруча), почасти може відступлені Данилу Киянами (чи київськими князями, припустім), коли сам Київ до нього не належав.
22) Деякі записки того новгородського синодика були подані пок. чернигівським архіепископом Філяретом в примітках до синодика Любецького — вперше в 1863 р. в Чернмгівських епарх. извЂстіяхъ ч. 10, а потім в Историко-статистическом описаніи Черпиговской епархіи, т. IV c. 36 і далї, видавець при тім не дав нїяких пояснень що до того новгородськоро синодика, згадує тільки, що до нього подібні ще два — монастирів Ілїнського й Гамалієвського (ibid. c. 35). Сам Філярет, друкуючи записку синодика (на c. 43), не робив з неї нїяких дальших виводів. Квашнін-Самарін в своїй розвідцї: По поводу Любецкаго синодика (московські Чтенія 1873, IV c. 122-3), за ним Дашкевич Болоховскпя земля — в Трудах c. 105, Зотов О черниговскихъ князьяхъ с. 116, опираючи ся на нїй, висловляли гадку, що Київщина по татарськім погромі перейшла до чернигівських князїв.
23) абы пошелъ ко Возвяглю, оттуда и кь Кыєву — Іпат. c. 555, про сю кампанїю див. вище c. 87.
24) Неможливо припустити й того, що київський князь був союзником Данила в його боротьбі з Татарами: a priori таеа відвага зі сторони київського князя зовсїм не правдоподібна, та й лїтописець, говорячи про той похід, мабуть пояснив би се в такім разї.
25) Іпат. c. 575, 588.
26) Лавр. c. 461, Воскр. І c. 182.
27) Гадка, що в Київщинї в другій половинї XIII в. не було князїв, прохоплювала ся й давнїйше у деяких дослїдників. Так неб. Малишевский у своїй розвідцї Яцекь Одровонжъ мнимый апостолъ земли Русской (Труды Кіев. дух. акад. 1867, VI с. 467), не висловляючи ся виразно, виходить з гадки, що по погромі Бату не було в Київі князїв аж до Станислава (згаданого у Стрийковского). Дашкевич у своїйр озвідцї про Болоховську землю (Труды II c. 105) між ріжними можливостями припусскає й таку, що в Київщинї в серединї XIII в. не було князїв. Пишучи свою історію Київщини в 1890 р., незалежно від таких попереднїх гадок (як бачимо — досить невиразних), котрі я вже пізнїйше запримітив, як інтересні для мене натяки на те, що й у давнїйших дослїдників були такі гадки, — прийшов я до переконанпя, що князїв у Київі не було аж до початків XIII в. і ширше розвинув та уарґументував сю теорію (Очеркь Исторіи Кіев. земли с. 443). З рецензентів виступав против неї проф. Филевич (Славянское обозрЂніе, 1892), але тільки a priori — уважаючи неможливим, аби руська земля могла жити без князїв; проф. Голубовский (К. Старина 1892, VI) більш здержливо висловив ся, що ”на його погляд ся гіпотеза ще не вповнї підперта фактами”. Иньші рецензенти не ремонстрували, але чи знайшла моя теорія пнихильників — тяжко визнати ся, бо не появляють ся працї, які б близше займали ся сею справою. Я скм роблячи далї над сими часами не стрів нїчого, що могло б проти моєї теорії промовляти. В своїй розвідцї про громадський рух я про Київ тільки повторив в скороченню, сказане в Історії Київщини. Перероблюючи сю справу по десяти лїтах, для першого видання сього тому, я змінив деякі другорядні гадки, але в головнім зістав ся при тім самім.
28) Про Володимира й Андрія див. вище; що вони були, мабуть, з путивльської династиї — на се вказує те, що вони записані між путивльськими князями в синодику. Про Федора зараз низше.
29) Арх. Філярет, виписуючи з новгородського синодика ту записку про Івана-Володимира, додає: Въ кіевскомъ послЂ кн. Іоанна и Маріи — „Терентій, Андрей, Феодоръ, Іоаннъ” (ор. c. c. 43). Зотов (с. 118) здогадуєь ся, що сей Феодоръ — то Федір київський 1331 р., що він був брат Володимира-Іоанна, і що Терентій і Андрій теж були київськими князями. Як я зазначив ще в своїй Історії Київщини (c. 466), в київських синодиках мусить бути й більше київських князїв з сих часів, але щоб шукати їх, треба насамперед, щоб сї синодики були видані. Поки ж що, та записка арх. Філярета така, що її анї пришити анї прилатати (він каже: „Въ кіевскомъ послЂ Іоанна и Маріи”..., а що то за Іоанн і Марія — - з його попереднїх записок не можна доміркувати ся). Отже і всякі гіпотези з неї роби
Страница 45 из 146
Следующая страница
[ 35 ]
[ 36 ]
[ 37 ]
[ 38 ]
[ 39 ]
[ 40 ]
[ 41 ]
[ 42 ]
[ 43 ]
[ 44 ]
[ 45 ]
[ 46 ]
[ 47 ]
[ 48 ]
[ 49 ]
[ 50 ]
[ 51 ]
[ 52 ]
[ 53 ]
[ 54 ]
[ 55 ]
[ 1 - 10]
[ 10 - 20]
[ 20 - 30]
[ 30 - 40]
[ 40 - 50]
[ 50 - 60]
[ 60 - 70]
[ 70 - 80]
[ 80 - 90]
[ 90 - 100]
[ 100 - 110]
[ 110 - 120]
[ 120 - 130]
[ 130 - 140]
[ 140 - 146]
