Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ ІII. ДО РОКУ 1340 Страница 71

адує про звичай „поставляти” імператора рукою Івана Предтечі, а патріарха — рукою св. Германа (c. 2, пор. 42 і 71 вид. Лопарьова). Щось таке, значить, мусїло бути, неясно тільки з іменами сьвятих: чи помішано їх в київській лїтописи, чи противно — помішав Антонїй, годї сказати. Лїтература сього питання в виданню подорожи Антонїя Саваітова нотка 8 і в передмові Лопарьова c. 69.



9) Іпат. c. 241, Лавр. 299. Шість епископів рахує Лаврентиєвська й иньші (Соф., Никон.); Київська лїтопись вичисляє поміенно пять епископів, що приймали Климента: чернигівський Онуфрий, білгородський Федор, переяславський Евфимій, юрївський Демян, володимирський Федір — всї окрім чернигівського з земель Ізяслсва (а чернигівський князь був тодї союзником Ізяслава); хто був шестий епископ — не знати.



10) Новг. c. 138.



11) Що Нїфонт стояв в приятельських зносинах з Сьвятославом Ольговичем, колишнїм новгородським князем, каже Київська лїт., c. 333 (тут тільки хибне і не можливе „без него”: сих слів нема анї в Воскресенській, анї в Никонівській компіляціях, в Варлаамовім житиї Нїфонта, натомість: „прежде того”). Що Юрий, союзник імператора, був по сторон ї Нїфонта, то також певно. Про приязні відносини Нїфонта з Юриєм говорить зрештою Никонівський збірник І, 206: „бЂ жо сему Нифонту епископу любовь и согласіє съ в. кн. Юрьемъ Долгорукимъ, и съ в. кн. чръниговьскимъ съ Святославомъ Ольговичемъ и съ иными со многими князи въ согласіи и любви бЂ, имъ же всЂмъ съ в. кн. кіевскимъ Изяславомъ Мстиславичемъ несогласно бЂ, такоже и сему Нифонтуу еп. новгородцкому”, або як він каже перед тим (1. с.): „о семъ мнози вознегодоваша отъ священныхъ и иночествующихъ, и отъ мирьскихъ, и отъ князей мнози и пачеже ненависть имущи на в. князя Ізяслава Мстиславича”.



12) „Не хочю Клима у митропольи видити, зане не взялъ благословения отъ святыя Софья и отъ патріарха” — каже Ростислав, Іпат. с. 345.



13) Іпат. c. 268.



14) Іпат. c. 333-4, пор. 345.



15) Іпат. с. 345.



16) Лавр. с. 381.



17) Воскр. I с. 70-1, Никонівськ. І c. 215, пор. Татіщева III пр. 477.



18) Іпат. c. 352.



19) Київська лїтопись каже, що пробув він на митрополїї 10 місяцїв; але вона уміщає його прихід під 1161, а смерть під 1163 р. (в Воскр. прихід під 1160, смерть під 1163 р., в Никон, прихід під 1159, смерть під 1163), а що в сїй частинї Київська все спішить ся о оден тільки рік, то труднь прийняти, що під 1163 р. стоять подїї 1161 р.; отже приходить ся або прийнтяи, що записка про смерть м. Федора помилкою прийшла під 1163 завісь 1162 (==1161) р., або що Федір сидїв рік i 10 місяцїв.



20) Прогалину в Київській лїтописи в оповіданню про царгородське посольство заповнює Татїщев: у нього Ростислав відповідає, що він сей раз приймає митрополита „за честь и люьовь царскую”, але на пізнїйше зарікаєть ся приймати митрополитів, поставлених патріархом „безъ вЂдома и опредЂленія нашего”, і заповідає в противнім разї видати законъ вЂчный — избирать и постановлять епископамъ русскимъ съ повелЂнія великаго князя” — III, 142. Ся кон'єктура приймала ся в лїтературі, і вона, здаєть ся, й піддала гадку, що князї змагали до вибора митрополитів на Руси; але проф. Ґолубінскій (І c. 314-5) зовсїм справедливо признав її нещасливим здогадом самого Татїщева: Ростислав зовсїм не показує в своїх птпереднїх учинках змагання до нової практики вибора митрополитів; що Татїщев взагалї тенденційний на пунктї митрополїї, вказав я в своїй історії Київщини c. 364. Не зовсїм правдоподібний тільки здогад Ґолубінского, що то стара цензура вимазала сей уступ з лїтописи: не було чого вимазувати кінець слів імператорського посольства і початки дальшого чернигівського епізоду. В усїх кодексах лїтописи тут пропуск без прогалини.



21) Новг. c. 246.



22) Іпат. c. 494, Макарій IV c. 8, Голубинскій II c. 52



23) Іпат. с. 528, 537; м. Кирила пробовало ототожнити з Курилом печатником (Филареть Исторія рус. церкви II c. 77), але на се нема нїякої підстави, й пізнїйші історики церкви справедливо відкинули сю гадку. Так само безпідставний здогад, що Кирил перед поставленнєм був епископом холмським (ibid.).



24) Був митрополитом в рр. 1283-1305.



25) Т. І c. 461-2.



26) Першу докладну звістку про поставленнє переяславського епископа маємо 1105 р. — поставив його київський митрополит; але й звістний Єфрем переяславський був поставлений, певно, нее в Царгородї, а в Київі: раз — що був він Русин, печерський монах, а друге — й Нестор говорячи про його поставленнє митрополитом, висловляєть ся (що правда — не дуже катеґорично) так, що він був поставлений митрополитом на Руси (Житіє Теодосія л. 9). Як бувало з ставленнєм переяславських митрополитів в початках XI в., коли переяславська митрополїя могла бути не номінальною тільки, не знати.



27) 1 Новг. c. 145-6.



28) Сей здогад висловив Ґолубінский (І c. 439 і далї), і він дїйсно дуже правдоподібно об'яснює траґічну і загадкову історію ростовського епископа Федора.



29) Вище c. 189-190.



30) Дивно виглядає, що м. Кирило, бувши вибранцем Данила, а мабуть і з роду Галичанином, або Волинцем, шукаючи нового осїдку, не перейшов у Галичину, а в Суздальщину. Можливо, що бувши Даниловим вибранцем, він власна з огляду на се, щоб не збудити незадоволення в північних князях, на північні землї давав особливий позір, але можливо, що чимсб Данило і зразив його до себе, нпр. своїми зносинами з папою.



31) Лїтератууру див. в прим. 24.



32) ?? ?o? ???????? ?????o? 'A???o???oo? ?o? П????o???o? ?o? Г??o??o? ???? ?? ?o????? ???o????? — катальоґ епархій у Ґельцера ор. c. c. 261.



33) Див. в прим. 24.



34) Грамота у Zachariae Jus graeco-romanum III. 700, звідти в Рус. Истор. Библ. VI дод. с. 14.



35) Див. в прим. 24.





36) Воскр. I с. 200.



37) Nicephorus Gregoras ed. Bonn., III с. 513, 516.



38) Павлов припускав навіть, що Гавриїл був тільки намістником Петра (c. 222); але в такім разї, певно, не був би він в реєстрі галицьких митрополитів.



39) Макарій (IV c. 22), а за ним і Павлов (с. 223) думали, що се той Теодор — визначений м. Петром на своє місце, але се буде уже чистий здогад.



40) Протоколи Теоґноста — Regel Analecta byzantino-russica c. 52, ч. 1 і 2.



41) Acta patriarchatus І. 164 і 171, Воскр. І. 24, Regel 1. c. 3-6, 12-3.



42) Про се знаємо з грамот 1347, особливо з грамоти до Любарта, де сказано, що „незадовго перед тим галицький епископ, прийшовши в Царгород, — хоч на ньому тяжіли ріжні обвинувачення, з котрих він мав виправдати ся перед м. Теоґностом, — скористав з тодїшнього часу замішань, підійшов тодїшнього царгородського патріарха (що через свою нерозсудність поорбив богато й иньших дурниць, противних канонам) і тодїшнїх лихих правителїв держави, і так з епископа став митрополитом та дістав власть над иньшими епархіями Малої Руси” — Acta patriarchatus І. 265, Рус. Ист. Библ. VI дод. с. 31.



43) Що кн. Семен і м. Теоґност не жалували гроша в своїх змаганнях, не може бути сумнїву. Сучасник — візантийський хронїст Никифор Ґріґора згадує, що кн. Семен прислав велику суму грошей на відновленнє царгородської софійської катедри, з поводу що там упала абсида в 1345 р. — ed. Bonn. III c. 199-200, 516. Се могло мати місце як раз в 1347 р.



44) Грамоти у Zachariae III. 700-3, Acta, patriarchatus І. 261 і далї, а разом в Рус. Истор. Библ. VI дод. c. 14 і далї.



45) Никонов. л. II. c. 221.



46) Див в т. V гл. 6.



47) Лїтература в прим. 24.



48) В усїх кодексах читаєть ся рік 6800 (1291/2), окрім одного, виданого Ґельцером (c. 266), де маємо 6808 (1299/1300). Ґельцер, за ним Фіялек приймають р. 1300, припускаючи, що впорядчик помішав Іоана Солодкого з його попередником Іоаном XII (1294-1303). Павлов справедливо казав, що лекше припустити помилку в датї, як в імени патріарха, з його характерним прозвищем, тому переносить час засновання на р. 1315. Його арґумент здаєть ся минї дїйсно важним.



49) Acta patriarchatus І. 72, 143, 147. Записка про знесеннє литовської митрополїї у Ґельцера c. 261.



50) Див. в т. V, тажме.



Орґанїзація руської церкви: участь патріарха в її внутрішнїх справах, його суд. Склад русбкої митрополії — епархії; відносини митрополита до епископів; ставленнє епископів; иньші функції митрополита. Епискоаська управа, клирос, епископський суд, церковні устави, обсяг церковного суду, церковні люде, джерела церковного права;_иньші сьвітські функції епископів і участь їх в полїтичнім житю; участь сьвітської власти в церковних справах. Парафії; монастирі; церковні доходи — десятина, маєтности, лєґати, спеціальні оплати, „ставлене”. Становище руської церкви під татарською зверхністю. Громадди католицькі; епископи in partibus і місії; епископи місійні.



По каоннїчному праву митрополит править своєю епархією самостійно; патріарх може вмішати ся в справт його епархії тільки тодї, коли він бачить якісь безправности в управі митрополита; він же приймає скарги на митрополита й апеляції на митрополичий суд і судить їх або особисто на соборі, або через свого відпоручника; він може виймати з під управи митрополита ріжні церковні інституції, беручи їх під свою управу безпосередно (се звало ся ставропіґією); в труднїйших випадках своєї практики митрополит має звертати ся за порадою до патріарха і обовязаний був прибувати в Царнород на собор митрополитів 1). Бував він там одначе дуже рідко, як то можна собі представити 2), і взагалї віддаленнє руської митрополїї від Царгорода й її спеціальні полїтичні обставини ще й з свого боку впливали на зменьшеннє безпосередньої участи патріарха у внутрішнїх справах руської церкви, і вона безперечно була дуже мала.



Вкінцї не підлягає сумнїв, що патріархат поберав від митрополита певні данини, більше
Страница 71 из 146 Следующая страница