Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ ІII. ДО РОКУ 1340 Страница 91

сам припускає, що уже з Х віка почавши творить ся землеволодїннє княже, боярське і монастирське з понятєм близьким до власности (c. 34). Р. Правда, як кодекс передо всїм привілєґіованих верств, не могла в такім разї не знати земельної власности — в значінню далеко більшім в кождім разї від простого права користування.



25) Істнованнє власности у сїльських громад недавно заперечував рішучо Серґєєвіч (Древности III c. 25 і далї). Се справедливо, коли говорити про земельну власність в значінню нпр. сучасної великоруської „общини”, але з сього ще не виходить, щоб громада сїльська зовсїм не мала нїяких прав до землї, de jure чи de facto (див. мою рецензію в XXXIX т. Записок)



26) Іпат. c. 111.



27) Іпат. c. 338, 595.



28) Ключевскій 336. Рожковъ l c. c 75



29) Анальоґічні цїни маєтностей з Угорської Руси див. в т. II с. 495-6.



30) Сказанія о БорисЂ и ГлЂбЂ c. 32, 77, Патерикъ с. 169-170, Лавр. с. 208.



31) Сказаниє про будову церкви св. Георгія у Закревского Описаніє Кіева І c. 264-5.



32) Цїкаво порівняти се таксою закупницької плати — див. вище c. 338.



33) Kap. 69.



34) Кар. 69.



35) Христоматія В.-Буданова І c. 100-1.



36) Кар. 44-5.



37) Кар. 68.



38) Див. т. І c. 269,



39) О скільки кредитові операції були розвинені в більших центрах дають зрозуміти звістки про Новгород: розграбляючи майно посадника Дмитра, люде забирають у нього векслї (дъщкы) на величезні суми — „а бяше на нихь бе-щисла”. Очевидно, такі великі кредитові операції вели ся й по иньших більших торговельних містах.



40) Т. II c. 118.



41) Р. Праыда 48.



42) „Зайдуть ли куны до того же году, то дадять єму куны в треті, а мЂсячныи рЂзы погренути”. Давнїйше толковано, що при довших позичках рахував ся процент від третин року. Уважаю правдоподібнїйшим новійше толкованнє, що „в треті” значить від двох частин третю, то значить 50% (пор. Ключевского Курсъ І c. 301 й ин.).



43) Кар. 66 ”аже ємлеть куны въ рЂзъ въ треть — аже кто възметь два рЂзу, то єму взяти истоє, пакы ли възметь третій рЂзъ, то истого єму не взяти”. Давнїйше толкованнє, яке й я ириймав — що тратинні проценти не можна брати при довших позичках; з того здогадували сяя, що той третинний процент був більший як 33% за три місяцї. Нове толкованнє яснїйше й простїйше, але тільки одно трохи дає до думання, що Мономах так мало знизив процент, як виходило б — з 50% до 40%.



44) Рус, Ист. библ. VI с. 25 так розумію я се не зовсїм яснемісце: ”аше по 5 кунъ далъ єси, а 3 куны възми или 4” (рахую 25 кун на гривну). Иньші (нпр. Ключевский ор c. c. 301) толкують, що Нифонт радив, як милосердний процент, брати від пяти кун чотири адо три, себто 80% або 60%. Се й саме собою неправдоподібно, а моє толкованнє підпераєть ся й дальшим текстом.



45) Срезневскій СвЂдЂнія о малоизв. пам. LVII c. 307. („Сказаніє” се оперте на Златоустім, з ориґінальними додатками).



46) Лїтературу див. в прим. 27.



47) Згадаю одначе, що досить популярна теорія робить ріжницю між „гривною срібла”, яка пізнїйше значила вагу, і „гривною кун” як рахунковою одиницею, якої відносини до гривни срібла міняли ся (гривна кун дешевіла).



48) Акад. 3.



49) Христоматія В.-Буданова І c. 239.



50) Археологическая лЂтопись Южной Россіи під ред. БЂляшевского І c. 145 — К. Старина 1899, X, пор. Черпнинъ 1. с. 3 двух золотих прутів київської нахідки більший надрубаний, в цїлости мусїв важити коло 15 лотів, меньший коло 71/2. Золотий відрубок знайшов ся потім і в славній сахнівській нахідцї — Археол. лЂт. Ю. Рос. 1901 .



51) Се обрахунок Прозоровского Монета c. 384-5, пор. 238-9, але давали ся й зовсїм иньші, оперті на тім чи иньшім текстї; на підставі одної екстраваґантної статї Р. Правди рахують нпр. сї відносини на 1:62/3 а на підставі тексту Іпатської л. про Івана Берладника рах. 1:162/3



52) Карамз. 30; тут 90.112 кіз по 6 ногат штука дають 27.033 гривен і 30 різан. Се перший зауважив Карамзін ,і рахунок: 1 гривна = 20 ногат == 50 ногат л== 25 кун належить йому.



53) Рус. Истор. Библ. VI c. 24.



54) Аще вы не можете остати, то дайте легко: по 3 кунч на гривну или до седми рЂзань, аще ли боле того — не повелЂваємъ (Срезневскій СвЂдЂнія LVII c. 307). Очевидно, треба розуміти так: ”по 3 куеи, що найбільше — по 7 різан, а більше не можна”.



55) Рус. Истор. Библ. VI c. 24, в нотцї. Вибір текстів про віверицю і векшу див. в Матеріалах до словаря Срезневского sub vocibus. Прозоровский (О кунныхъ цЂнностяхъ с. 42-3), приймаючи, що векша Дїйсно була рівна візантийській дрібній монетї, виводить для неї вартість 1/30 ногати. Але нема нїякої певности, аби вартість векші була справдї однакова з вартістю візантийської нумії: староруські памятки уживали в перекладах слова ”векша” для означення найдрібнїйшого гроша, зовсїм не думаючи про одноцїнність її з візантийською монетою.



56) В писаних джерелах „сребреники” згадують ся в Іпат. c. 202.



57) Пор. виводи Черепнїна, ор. c.



58) Рубрук в Recueil des voyages IV с. 39; Voyages de m. Guillebert de Lannoy вид. монcьке. Герберштайн у Старчевского Rerum russicarum scriptores exteri I, 39-40. Татїщев в Продолженіи Россійской Вивліотики І c. 19. Карамзїн І пр. 524.



59) Одинока виразнїйша вказівка — про шкірки білки — в згаданім місцї Іпат. c. 202: ”повелЂ Володимеръ рЂжючи паволокы, орници, бЂль (думаю, що тут треба розуміти шкірки білки) розметати народу, овъ же сребреникы метати”.



60) Згадаю об'ясненнє пок. Усова: ногата має значити шкірку соболя з ногами, цїлу, куна — витята хребтова (найдорожша) частина соболя, різана — решта, дешевша частина шкірки (з черева). Він думає, що монети були еквівалентом вартости соболиної шкірки в сріблї, і в залежности від вартости шкірки мінив ся курс їх; гривна значить соболиний ковнїр — 20 шкірок (півсорока — на сороки соболїв рахують і досї).



Право як культурно-побутове явище — джерела до пізнання староруського права: умови з Греками, Руська Правда — її редакції, їх характер, місце укладу, джерела їх, питаннє про рецепцію права — право скандинавське і Візантийське. Головні принціпи староруського права, початки субєктивної оцїнки; система кар — пімста, головщина і вира, продажа, інститут дикої вири; кара смерти, поток і розграбленнє, кара на тїлї. Цивільне право; позика і наєм, поклажа, спадщинне право, круг спадкоємцїв, тестамент. Загальна характеристика права.



Тепер виберемо те, що може нам причинити ся до висьвітлення культури давньої Руси з сфери права. Насамперед одначе треба сказати дещо про наші правні джерела, що саміі собою служать важними культурними памятками 1).



Ідучи хронольоґічно ми мусимо повати від умов давньої Руси з Греками. З них правні постанови містять дві — Олегова умова 911 р, й Ігорева 944 р.; в них маємо головно норми карного права, меньше — з права приватного і межинародного, при тім друга умова переважно тільки доповнює або відміняє правні норми першої. Але й перша й друга містять право комбіноване з елєментів руських й грецьких, так що окрім кількох спеціальних покликувань на „закон руський” 2), елєменти руського права можна виріжнити тут лише на основі пізнїйших памяток руського права, і в самій оцїнцї сих елєментів є значні ріжницї в науцї: одні бачуть в умовах повну перевагу грецького права, иньші — права руського.



Тому далеко важнїйше значіннє не тільки що до скількости матеріала, а й що до вартости його має для пізнання давнього руського права т. зв. Руська Правда. Правда, і в нїй підносять слїди рецепції чужого права, але зіставляючи місце ріжницям в означенню слїдів тих впливів чужого права, завсїди треба признати, що в усякім разї рецепція має тут другорядне значіннє, і ми в переважній більшости маємо питоменне руське право. При тім істнованнє кількох редакцій сеї кодіфікації й хронольоґічні вказівки, подані в них подекуди, дають нам погляд іна еволюцію сього права.



Ми маємо чотири редакції кодифікації руського права під титулом Руської Правди. Перша з них містить ся в перших 17 параґрафах, по загально принятому подїлу, коротких верзій Руської Правди. Осібно ся збірка не заховала ся, але її осібність і більша старинність в порівнанню з иньшими не піддягає сумнїву. З формального боку на се вказує те, що в усїх кодексах сеї верзії вона займає вступну частину, і по нїй наступає напись: „Правда уставлена Рускои земли, єгда ся съвокупилъ Изяславъ, Всеволодъ, Святославъ, Коснячко, ПеренЂгь, Микыфоръ Кыянинъ, Чюдинъ, Микула”, котра вказує на пізнїйший час дальших (принаймнї трох) параґрафів. З внутрішнього боку треба піднести, що сї 17 параґрафів дають певну заокруглену цїлість, з певною системою в викладї; далї — що декотрі параґрафи її ми стрічаємо змінені в пізнїйших верзіях (нпр. про холопа, що ударив свобідного чоловіка), а окрім того — що вона відріжняєть ся й деякими архаічними прикметами від них. Так нпр. в нїй нїчого не сказано про подвійну плату за убийство когось із вищих катеґорій княжих слуг; бачимо в нїй иньшу термінольоґію для кар; „вира” і „продажа” не згадують ся зовсїм, і се може бути не тільки пропуском. Се все каже уважати сї 17 параґрафів осібною, найдавнїйшою кодіфікацією, нїяк не пізнїйшою від часів Ярослава, а як можна з значною правдоподібностю думати — ще ранїйшою 3). Можемо її назвати„ Найдавнїйшою Правдою”; називають її також Правдою Ярослава, але супроти сказаного — що вона може бути й ранїйшою від часів Ярослава, ся назва не конче надаєть ся.



Другу редакцію становлять коротші версії Правди. Вони, як сказапо, містять на початку Найдавнїйшу Правду; по нїй, з вище поданим титулом, наступають кілька законів Ярославових синів, далї — такса кар за ріжні карні учинки, й між ними — одно рішеннє Ізяслава Ярославича, вкінцї такси княжих урядників, між ними „урок Ярославль” для
Страница 91 из 146 Следующая страница