LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ IV. XIV — XVI ВІКИ — ВІДНОСИНИ ПОЛЇТИЧНІ Страница 18

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    йла, як мужа королеви тільки 17), він опиниы ся в дуже непевнім становищу: в разї безпотомної смерти Ядвіґи стани польські могли вимовити йому дальшу послушність. А хоч в оповіданню Длуґоша Ягайло вибераєть ся в такім разї до Литви, але властиво й виберати ся йому не було куди, бо по Кревському акту в. кн. Литовське істнувати перестало — його землї були злучені до Пгльщі, і властиво Ягайло міг стати хиба одним з дрібних литовських князїв, васалем Польщі, — як би тримати ся букви Кревської унїї.



    Не знаємо, коли, як пізно Ягайло розібрав, що він властиво осягнув і чим став. Се бло б інтересно для осьвітлення того становища, яке займав Ягайло супроти тої точки Кревського акту, що говорила про прилученнє земель в. кн. Литовського до Польщі. Дїло в тім, що не вважаючи на всю небезпечність сеї точки для Ягайла, навіть з чисто династичного погляду — супроти його непевного становища на польськім престолї, він одначе стояв при сїй постанові й розвивав її в своїй дїяльности. Хоч і тут не можна знати, скільки сьвідомости в тім у нього було, і як він сам ту свою дїяльнісиь розумів.



    Так розвиває він сю постанову протягом цїлого ряду років, 1386-1393, в присяжних грамотах (ті роки обіймає запас грамот, які досї маємо). З сих лїт дійшло до наших рук доста велике число грамот, виданих ріжними князями в. кн. Литовського, переважно по латинї, уложених в виразах загальних і дуже до себе подібних — очевидно написаних по певному шабльону, диктованому польським двором 18). Такі грамоти в рр. 1386-8 по всякій правдоподібности мусїли видати всї литовські князї, які тодї володїли якоюсь самостійною волостию — тільки ми не всї їх маємо. А при перемінах волости, при нових наданнях, при якихсоь угодах жадано від них нових ггамот, так що декотрим князям доводило ся видавати й по кілька таких грамот 19).



    Зміст їх, повторюваний з малими відмінами, а часом і буквально однаковий, в своїй найбільше звичайній формі полягає в тім, що певний князь обіцює за себе й своїх дїтей бути вірним і послушним королю Володиславу, його жінцї Ядвізї (часом додаєть ся — і їх дїтям) і коронї Польській і нїколи від них і від корони Польської не відступати 20). Найбільш для нас інтересна точка — приналежність до Польської корони, не в усїх грамотах однаково виразно підчеркуєть ся. Декотрі грамоти говорять тільки про прихильність і поміч (як у грамотї Федора Любартовича), але звичайно князї обіцюють належати до Корони (або тримати з нею), бути їй вірними й нїколи її не полишати (fidelitatem observare, adherere nec deserere, при корунЂ королевства Польского пристати) 21).



    До сього долучають ся часом обіцянки не шукати собі якогось иньшого зверхника або володаря, земель своїх не старати ся відірвати або віддалити якимсь чином від Корони (грамота Скиргайла 1388). В декотрих відносини до корони Польської означають ся виразно як васальство (fidelis або verus omagialis — в грам. Скиргайла й Володимира, „голдовали”, „хочемъ кголдоаати” — в руських грамотах Корибута й Дмитра Ольгердовича). Але виразність ся ослаблюєть ся тим, що Корона виступає тут нероздїльно з особою Ягайла, котрого всї сї князї, розумієть ся, й без того своїм зверхником признавали.



    Взагалї стилїзація сих грамот не так докладна, аби усунути непевність, чи розуміли ті князї докладно, що їм казали писати чи підписувати, і ті відносини до Польської корони, в які сї грамоти їх ставили. Польська корона в сих грамотах усе виступає придатком тільки до Ягайла і його жінки. І хоч в польських правительственних кругах старанно пильнували того, аби в котрійсь грамотї не поминено Польської корони 2Z), все таки зістаєть ся дуже можливим, що литовські князї, підписуючи предложені їм польським двором обовязання, не здавали собі ясно справи з своїх відносин до Корони і з того скасовання вел. князївства Литовського, котре в сих грамотах implicite містило ся. За те для полїтики польських кругів сї грамоти вповнї характеристичні: вони показують, що сї круги старанно плели свою дипльоматичну павутину, забезпечаючи себе грамотами, а Ягайло служив їх помічником у сїм.



    Той же погляд на землї в. кн. Литовського як інкорпоровані Польщі прозирає і в деяких иньших фактах — на пр. що Ядвіґа, хоч була тільки польською королевою, робить надання в землях в. кн. Литовського. Так маємо її наданнє, а властиво потвердженнє за Федором кн. острозьким його Острозького князївства з обовязком служби „нам,н ашим наступникам і коронї Польській”, в р. 1390 23). Або той факт, що своїми намісниками в Вильнї Ягайло іменував Поляків — з початку віцеканцлєра коронного Миколая Москожовского, а потім Яшка Олєснїцкого 24). Сї іменовання свого часу, видко, зробили сензацію. Русько-литовський лїтописець мотивує навіть повстаннє Витовта на Ягайла тим, що Ягайло „у Вилни прислвв старосту своєго лядскаго” і що Витовту було прикро бачити, що в Литовській землї правлять чужі люде — „иж преж чего не бывало въ Литовъской земли” 25).



    Сей порядок, коли землї в. кн. Литовського могли, по букві Кревського акту, уважати ся провінціями Корони, одначе не постояв довго. Не минуло й десяти лїт від часу Кревського акту, як у постанові його про інкорпорацію Польщі земель в. кн. Литовського виразно зарисував ся вже великий вилом.



    Примітки



    1) Лїтературу до історії в. кн. Литовського при кінцї XIV в і унїю див. в прим. 23.



    2) Ученыя зап. II отд. І c. 34, Latopisiec Litwy i Kronika Ruska c. 40.



    3) Про посольство Ягайла оповіданнє у Длуґоша III c. 450-1; він оповідає тут опираюч ся на актї унїї й підмальовуючи подекуди своє оповіданнє з голови. Не безінтересний пізнїйший погляд на сї подїї — краківського біскупа Паднєвского в дневнику сойму 1564р. (Dzialynski Zrodlopisma do dziejow unii II c. 272). Час вислання й побуту посольства в Польщі й на Угорщинї можна приблизно вивесьи з дати Кревського акту, але Конечний вказав іще на одну грамоту — папського нунція в Cod. Malop. III ч. 144O, з 7/Ш 1385, і висловляє досить правдоподібний здогад, що грамота ся стояла в звязку з побутом литовсько-польського посольства на Угорщинї — ор. c. c. 32.



    4) Навожу сю важеу точку з ориґіналу: Demum etiam Jagalo, sepedictus dux, promittit terras suas Lithvanie et Russiae coronae regni Poloniae perpetuo applicare.



    5) Найлїпше виданнє текста — Codex epistolaris saec. XV, т. І ч. З; ориґінал в архиві краківської капітули.



    6) Се обовязаннє: d. Jagalo, m. dux, cum omnibus fratribus suis nondum baptisatis, proximis, nobilibus, terrigenis, maioribus et minimis in suis terris existentibus fidem catholicam s. ecclesiae romanae nltitur, cupit et desideratur amplexari,, не завсїди відповідно коментуєть ся. На пр. Конечний, що останнїй порушив сю справу, толкує се так, що Ягайло обовязав ся вихрестити братів нехрещених, а Литву в етноґрафічнім значінню всю, так що по букві акту Литвин від тепер не міг бути православним (ор. c. c. 35-7). Але се рішуче натяганнє, що опираєть ся на двох хибних припущеннях. По перше слова nondum baptisatis нема причини обмежати тільки на Ягайлових братів. По друге, Ягайло не говорить злвсїм про етноґрафічну Литву, а про всїх підданих in suis terris. Без nondum baptisatis себ значило, що Ягайло й усю православну Русь обіцяв вихрестити на латинство.



    7) Для порівняння досить пригадати, щ овикупна сума за Галичину, яка мала винагородити Польщу за всї вложені в то наклади й жертви, виносила тільки 100 тисяч фльоренів!



    8) Тому то й Длуґош (1. c.) сю точку Кревського акта доповняє в дусї пізнїйших унїонних актів: offert singulas terras suas naturales Lithuaniae et Samagittiae, sed et nonnullas Russiae armis quaesitas regno Poloniae perpetua et irrevocabili unione et invsceratione incorporaturum; пор. c. 460: inscripsit, univit, invisceravit, adiunxit et incorporavit.



    9) Яким „королем” він властиво мав бути, про се буде мова зараз низше.



    10) Польські історики — Шайноха, Шуйский, Смолька — старали ся довести, що шлюбу не довершено в дїйсности, і що він був справдї неважний. Їх виводи одначе роблять вражіннє натягань супроти катеґоричної сучасної запимки краківських актів: in vigilia s. Bartholomei, post nuptiarum domine regine consummationem, commissum et rogatum fuit per eandem dominam reginam... А навіть і прийнявши їх здогади, всеж таки поступованнє малоптльських панів було топтаннєм всїх прав „божих і людських”. Бо коли канонїчне право уважало вінчаннє нелїтнїх неважним, аж до сьвідомости обвінчаних, то тут шлюб був, очевидно, вповнї важним супроти бажання обох обвінчаних увести його в житє.



    11) 3 тими датами є непевности. Калєндар краківський (Mon. Pol. II c. 913), за ним Длуґош (III c. 460-1) дають днї 14 і 17 марта, але має бути 15 і 18 — див. Smolka R. 1386 с. 121-2. Далї Калєндар містить коронацію Ягайла осібно під днем 4 марта (с. 965), а Длуґош і охрещеннє і коронацію кладе на той самий день 17 марта. Звичайно приймано дату 4/III, аж Пекосїньский (Czy korl Wladyslaw c. 286) вичтупив против неї, приймаючи Длуґошеву дату з поправкою на 18/III. Питаннє се має той інтерес, що з сим вяжеть ся иньше: чи Ягайло видав своє потвердженнє польських прав 18/II перед коронацією чи по нїй. Минї арґументи проф. Пєкосїньского на сїй точцї здають ся важними — що Ягайло видав свою грамоту вже по коронації, і значить вже по нїй титулував ся тільки dominus et tutor regni Poloniae.



    12) Codex e;jst. Vitoldi ч. 24 і 25, Codex eoist. saec. XV т. І ч. 4 i 5, Supplementum ad hist. Russiae monum. ч. 210.



    13) Див. згадану в прим. 23 спеціальну замітку проф. Пекосїньского.



    14) Codex epist. saec. XV т. II ч. 7. Сей привилей був потверджений Ягайлом на ново в осени того року з тої причини, що до нього з початку прибив він печать литовську (очевидно не мав ще королївської).



    15) Титул tutor et dominus маємо ще в грамотї Михайла Євнутевича з 1/III 1386 — Cod. ер. Vitoldi ч. 24.



    16) Длуґош III c. 530.



    17) Ними поясняєть ся, що грамоти видані Ягайлом, предкладали ся потім, для певности, для потвердження кор. Ядвізї — маємо таких грамот кілька, хоч маємо й противне — потвердження королевиних грамот Ягайлом. Ягайлові грамоти, потверджені Ядвіґою, вичисляє Пєкосїньский ор. c. c. 284.



    18) Реєстр сих грамот див. в прим. 24.



    19) Так на пр. Скиргайло згадує в своїй грамотї 1388 р., що видав присяжну грамоту королю, королевій й Польській коронї в 1386 р., а нову грамоту видає з нагоди надання йому Полоцької землї. Таку ж згадку маємо в пізнїйшій грамотї Жиґимонта Кейстутєвича. Дмитро-Корибут видав першу грамоту в 1386 р., але наслїдком якихось підозрінь на нього в 1388 р. видали за нього поруку його князї й бояре і він сам дав нову грамоту. Семен-Лугвен дав одну грамоту на початку 1388 р., а при кінцї року видав дві нових здаєть ся з тої нагоди, що став князем в В.-Новгородї: одну за Новгород спеціально, а другу загальну. Від Федора Любартовича першої присяжної грамоти не маємо, але в 1393 р. видає він нову грамоту з нагоди переходу на Сїверську землю.



    20) В одній з руських грамот (взагалї не так реторичних) се стилїзуєть ся так: „велебному господарю Володиславу, королеви польскому литовському и руському и иныхъ земль господареви, брату нашему милому, и тЂжъ велебной госпожи ЯдвизЂ, королици польской и ихъ дЂтемъ и корунЂ польской голдовали єсмо вЂрно и право, неизрушеною вЂрностью слюбили єсмо и слюбуємъ, подъдаваюче ся с людми и с землями и с городы, и с твержами нашими тому истому Володиславу королеви польскому и ЯдвизЂ и ихъ дЂтемь и корунЂ польской, слюбуємы и обЂчюєми наша присяга и наша вЂра и честью, иже отъ тыхъ мЂстъ с нашими дЂтми чистая вЂрность и полная будемъ держати тому истому королеви и єго королици и ихъ дЂтем и корунЂ польской, а николи ни в одно веремя не отставати ани отступити на вЂки” (грамота Дмитра Корибута, 1388).



    21) Виглядає як найбільш підчеркнене воно в грамотї Віґунта: spond3mus fidelitatem... cum omnibus terris... ac gente nobis subdita, subiecta et sublcienda ad ipsum regnum Polonie pertinendum (се відповідає слову adherere иньших присяжних грамот, вислову меньше виразному).



    22) 3 сього погляду особливо характеристичними здають ся менї грамоти Федора Любартовича: маємо їх дві, писані в 1393 р. в Вислицї, очевидно — в тих самих днях. В одній, руській (без дня) нема згадки про корону Польсську, єсть тільки в латинській. Я думаю, що руська грамота, виставлена Федором, через се саме й була відкинена Ягафловою канцелярією, й Федору, казали підписати нову — де була згадана Польська корона.



    23) Archiwum Sang. І ч. 16 (перрд тим в Zrodla-х do dziejow polskich І c. 151 Ґрабовского і Пшездзєцкого і Akta gr. i ziem. V ч. 20); ориґінал в бібл. Осолїньских.



    24) Dlugosz III c. 480, 493.



    25) Уч. зап. II отд. т. I с. 36.



    Литовсько-польська унїя й справа інкорпорації земель в. кн. Литовського до Польщі: Опозиція інкорпорації; Витовт, його попередня полїтична карієра, боротьба з Ягайлом і Острівська угода, змагання Витовта до незалежности, жадання Ядвіґи, проголошеннє Витовта королем, катастрофа 1399 р. й компроміс, акти 1401 р. Витовт в. князем , вилом в Кревській унїї. Ситуація по р. 1410, дальші записи унїї й компроміс 1413 р., Городельський привилей і запись панів. Справа коронації, Луцький зїзд, союз Витовта з цїсарем, польсько-литовське напруженнє і смерть Витовта; польсько-литовські відносини в сьвітлї коронацийного епізоду.



    Отак Ягайлові пляни — династичні, себ то змагання до польської корони, а також може й полїтичні — бажаннє скріпити литовські сили силами сполученої Польщі 1), привели до несподїваного обороту в полїтичних відносинах. Під натиском малопольських панів, котрим вислужував ся для своїх плянів Ягайло, в 1380-90-х рр. скасовано прмнципіяльно в. князївство Литовське, землї його інкорпоровано Польщі, а князїв — між ними й князїв наших, українських земель — переведено присяжними грамотами на становище васалїв Польської држави й обовязано до вірности й послушности їй.



    Переворот в полїтичних відносинах незвичайний, успіх польської полїтики нечуваний, факт в історії наших земель першорядний — коли б тільки був прибрав реальнїйше значіннє. В дїйсности ж успіхи польської полїтики були на разї чисто дипльоматичні. Засудити на смерть полїтичний орґанїзм повний житя, яким було в. князївство Литовське в остатнїй четвертинї XIV в., не підточене пізнїйшою хоробою, — було мало. Щоб виконати сей засуд, треба було сили, а самими дипльомами його не вбити. Поки аспірації польської полїтики не виходили за границї дипльоматичних актів, і то як ми бачили — стилїзованих дуже обережно, так що й саме значіннє їх, дуже правдоподібно — не представляло ся ясно людям, в польську полїтику не втаємниченим; поки засуджене на смерть в. князївство Литовське і весь звязаний з ним фактичний стан річей далї істнували без змін — доти сї дипльоматичні елюкубрації не викликали протеста. Поляаи, як характеристично висловляли ся їх потомки на соймі 1569 р. про давнїйші унїонні уклади — „досить мали тих шкір (перґаменів) і печаток, але все таки не мали унїї” — в дїйсности 2). Коли ж вони попробували на практицї реалїзувати виговорене в дипльомах, протест був неминучий, і всї дипльоматичні здобутки розвіяли ся як мрія.



    По словам русько-литовського лїтописця іменованнє польських намістників до Вильна було першим таким фактом, що подражнило впливові круги в. князївства 3). Сучасний нїмецький хронїст надає рішуче значіннє пізнїйшому факту — коли кор. Ядвіґа зажадала дани з руських земеьь, як з свого віна 4). Се чи те, не робить ріжницї. Перший лїпший реальний замах на полїтичну самостійність в. князївства мусїв викликати реакцію, і перший лїпший енерґічний князь з розмноженої династиї Гедимина міг стати її речником против податливого на польську полїтику великого князя.



    Силою обставин, чи силою своїх здібностей виразом сеї реакції став син убитого Ягайлом Кейстута — талановитий і енерґічний Витовт. Своєю дїяльністю розбиває він, крок за кроктм, дипльоматичні успіхи польської полїтики. Приннціпи, вложені в Кревський акт 1385 р., що правда, не зникають — вони й далї служать провідною ниткою для польських полїтиків. Але реалїзація їх, спеціально інкорпорація земель в. кн. Литовського, відкладаєть ся, проволїкаєть ся на цїлі столїтя, аж поки повне ослабленнє державного орґанїзму в. кн. Литовського не підрізало сили його супротивлення.



    Як ідея інкорпорації Польщі українських земель в. кн. Литовського мала своєю вихідною точкою унїю 1385 р. — і тому ми мусїли спинити ся коло неї, так відроченнє сеї інкорпорації мало своєю вихідною точкою дїяльність Витовта. Для декотрих з наших земель сею реакцією, розпочатою Витовтом, інкорпорація була відсунена близько на два столїтя, а з тим і здержані були польські впливи в сих землях 5). Супроти такого важного значіння сього моменту мусимо спинити ся на історії сеї реакції, й на її початковій стадії — боротьбі Витовта з Ягайлом, головно на тих її моментах, які мали безпосереднє значіннє для дальшої долї українських земель (справи чисто-литовські або білоруські нам тут непотрібні). Такого значіння для нас дїяльність Витовта наберає в 1390-х рр., від другого помирення його з Ягайлом або т. зв. острівської угоди (в 1392 р.).



    Полїтична карієра Витовта почала ся від смерти батька. Він тїкає з вязницї на Мазовше, відти до прустких рицарів, і ті супроти такої многонадїйної пригоди розбивають свою згоду з Ягайлом та мовляв в інтересах Витовта, роспочинають сильні напади на литовські землї. Хоч сї напади не все були успішні, але союз Витовта з рицарями був завсїди так небезпечний для Ягайла, що він в 1384 р. навязав зносини з Витовтом. Витовт не був теж від угоди, бо союз Нїмцїв коштував йому досить; тож між Витовтом і Ягайлом лїтом того року прийшло до згоди. Як кааже Витовт, Ягайло пообіцяв звернути йому всї землї його батька 6), і Витовт, безцеремонно зрадивши рицарів, вернув ся на Литву.



    Але Ягайло обіцянки не додержав, не віддав Витовту головного Кейстутового стола — Троків. А хоч потім замість Троків дав Витовтови Луцьк, то Витовт нїяк не міг допросити ся на се якогось документу. Вкінцї він довідав ся, що Ягайло умисно не хоче нїчим себе звязувати що до сього надання і надав Витовту Луцьк лише „до волї своєї”. Не вважаючи, що Витовт по своїм поворотї як міг вислужував ся йому, Ягайло рішучо не мав віри до нього. Се все так знеохотило Витовта, що він рішив на ново розірвати з Ягайлом. Рахуючи на незадоволеннє в Вильнї з причини іменовання польських намістників, він при кінцї-1388 р. попробував несподїваним нападом засїсти Вильно. Се йому не удало ся, але відносини були попсовані, і на початку 1390 р. Витовт знову відновляє свій союз з рицарями 7). Знову піднїмаєть ся війна, і знову по двох роках роспочинає Ягайло зносини з Витовтом. Лїтом 1392 р. переговори приходять до кінця. Витовт знову зрадив рицарів, а 4 серпня в Острові він і його жінка видають грамоти Ягайлу й Ядвізї пор довершену угоду.



    Умови сеї другої угоди Ягайла з Витовтом не вповнї ясні. Русько-литовська лїтопись каже, що Ягайло пообіцяв Витовту „великоє княжениє у Вилни — столъ дяди своєго великого князя Олкъирад и отца своєго великаго князя Кестутия” (Кейстут сидїв у Вильнї в рр. 1381-2, підчас своєї усобицї з Ягайлом). І лїтописець додає, що Витовт дїйсно дістав се „великоє княжениє” 8). Ся звістка офіціозного лїтописця в. князївства Литовського до недавна приймала ся загально. Аж недавно знайдений ориґінал острівської грамоти Витовта, де він титулує себе просто „литовським князем” 9), підняв сумнїви в сїй справі 10).



    Дїйсно, иньші джерела — окрім русько-литовського лїтописця, не згадубть про наданнє Витовту в. князївства в 1392 р. Длуґош, що оповідає особливо докладно про се друге помиреннє Ягайла з Витовтом, каже, що Ягайло, відставивши Яшка Олеснїцкого, поручив Витовту бути його намістником, передавши йому „всю управу земель литовських і руських”. Сучасний пруський хронїс
    Страница 18 из 65 Следующая страница



    [ 8 ] [ 9 ] [ 10 ] [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ] [ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 60] [ 60 - 65]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.