LibClub.com - Бесплатная Электронная Интернет-Библиотека классической литературы

Михайло Грушевський ІСТОРІЯ УКРАЇНИ-РУСИ ТОМ IV. XIV — XVI ВІКИ — ВІДНОСИНИ ПОЛЇТИЧНІ Страница 21

Авторы: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

    en fry gewesin und ir eldern, und hetten den Polan keynen czins gegebin; sie weldin yn ouch nu nicht gebin, und weldim blibin by irre irsten fryheit, dorinne sy weren.



    19 )Der herre Homeister hat vornomen heymlich, sunder noch nichtvorware, des der konig von Polan dornach stee und Wytawte, das sie die crone obir Littowerland und Ruscheland von unserm heyligen vater dem Pabiste dirwerben wellen: das her die geruche czu lehenen uud czu eym konige bestetigen Wytawten obir die egeschreben lande, des got understee — Codex dipl. prussicus VI c. 66 (писано 26/II 1398). Тут, очевидно, треба відкинути Ягайла: Нїмцї ще не здавали собі справи з розриву між ним і Витовтом, а тому припускали участь Ягайла в тій проєктованій коронації Витовта.



    20) Withawdus... cui eodem anno per Wladislaum Poloniae regem magnus ducatus Lithuaniae donatus et ad vitae tempora precario concessus fuerat; precario — тут противставленнє до права власности: в доживотню державу, а не на власність.



    21) Длуґош III c. 526 і 537. На сам день похорону Ядвіґи — по Длуґошу 14/VIII (Шайноха приймає 15/VIII), Витовт наспіти не міг, бо битва на Ворсклї була 12/III.



    22) Прохаска (Przyczynki c. 105-6) пробував довести, що у Длуґоша звістка про наданнє в. князївства Витовту під р. 1399 стоїть не на місцї: він думає, що Длуґош говорить тут про се наданнє на підставі документів з р. 1401, і тільки для звязку оповідання перенїс сю звістку під р. 1399. Сьомц спротивляєть ся, що Длуґош виразно каже: eodem anno, і оповідає про се без всякого особливого звязку з попереднїм, а і в дїйсности умова Ягайла з Витовтом мусїла випередити виленський зїзд, скликаний, очевидно, вже по порозумінню з Витовтом. Мушу також згадати ще про иньший здогад, висловлений проф. Максимейком в книзї Сеймы Литовско-русскаго государства до унїї 1569 г. с. 10, що Витовт старав ся зблизити ся з Ягайлом супроти небезпечности від Свитригайла — бо його підтримували руська людність і нїмецькі рицарі. Се виглядає дуже привабно, але розминаєть ся з фактами: симпатиї руської людности до Свитригайла не переходили в якийсь грізний рух, а союз Свитригайла з Нїмцями, як з його власного оповідання видко (див. низше), обявив ся уже по унїї 1401 р.



    23) Так треба здогадувати ся супроти незвичайно малого числа руських бояр і головно — супроти неприсутности князїв-володарів. Тих князїв потім обовязано осібними присяжними грамотами в дусї виленських постанов.



    24) Demum quia idem serenissimus princeps dominus Wladislaus rex Polonie prenotatus nos in paftem sue solicitudinis assumpsit supremumque principatum terrarum suarum Littwanie et ceterorum dominiorum suorum ducatus de manu sua nobis dedit et contulit ad tempora vite nostre.



    25) Predictus suppremus ducatus Litwanie et ceterorum dominiorum suorjm udcatus una cum bonis et terris patrimonialibus... post decessum ipsius (Витовта) ad ipsum dominum nostrum Wladislaum regem et ad coronam regni eius Polonie... debent plene et integre devolvi et redire.



    26) Обидві грамоти друковані, з копій, в Codex ер. Vitoldi ч. 233 і 234. Обидві грамоти написані в подібних виразах, і чи то через такий паралєлїзм, чи навмисно, аби обійти неприємну для польського правительства точку — признаннє, що Кревська унїя обійшла ся без участи литовських панів, вступна часть грамоти литовських панів стилїзована досить не ясно, ба навіть баламутно. Грамоти Ягайла Витовту на в. князївство не маємо, хоч вона мусїла бути.



    27) Див. в прим. 24.



    28) Се виразно виступає і в остереженнях, що нового короля Поляки не можуть вибрати без відомости Витовта. Поляки признали ся до сього обовязку в радомських постановах в мартї того-ж року, потверджуючи там городельські заяви своїх відпоручників — Codex dipl. Pol. I. c. 151.



    29) Codex epist. saec. XV т. II c. 238, Codex Vitoldi c. 817. Пок. Лєвіцкий в примітцї до Ягайлового меморіалу висловив гадку, що Ягайло говорить тут про Острівську угоду 1392 р. і навіть припускав можність на сїй підставі реставрувати текст тієї угоди. Таке толкованнє давало-б можливість виправдити Ягайла від рішучого перекручення в представленню своїх відносин до Витовта. Але се не можливо: стилїстичні подібности з грамотою 1401 р. і слова: magnum, ducatum dictarum terrraum suarum ceterorumque domoniorum suorum ducatus Littrwanie dedit виразно вказують на компроміс 1401 року. Ягайло очевидно говорить тут про нього і перекручує його зміст і значіннє.



    30) Грамота 1404 р. — Codex ер. Vitoldi ч. 302. Одну недатовану видав з формуляра XV в. Прохаска в статї Nieznany akt homagialny Witolda в Kwart. histor. 1895, висловивши при тім гадки про грамоту, видану Витовтом по окупації Смоленщини. Здогади що до недатованої грамоти розвинув він потім в замітцї О zjazdach na Litwie zwolywanych przez Jagielle w 1405 і 1406 r. (Przyczynki krytyczne):недатовану грамоту кладе він туут на 1406, а давнїйше приреченнє з нагоди окупації Смоленщини — на р. 1405. Але сї здогади зістають ся гіпотетичнипи.



    31) Сей погляд на Витовтову полїтику, розвинений між ин. в польській статї Смольки Witold pod Grunwaldem, в нїмецькій розвідцї Тунерта Der grosse Krieg (Danzig 1886), в росийській книжцї Барбашева (другій), — пробував збити Прохаска в статї О powodach, ktore sklonily Witolda do odstapienia z pod murow Malborga w 1410 r. (Przyczynki krytyczne).



    32) Грамоти Ягайла й Витовта в Volumina legum І c. 29 (і у Дзялиньского Zbior), грамота литовських панів у Дзялиньского Zbior praw litewskich c. 20, грамоти польських панів — Codex diplom. Poloniae (Жищевского і Мучковского) І c. 236.



    33) Quamvis eo tempore, quo almo Spiritu inspirante fidei catholicae recepta et cognita daritate coronam regni Poloniae assumpsimus, pro christiano incremento et bono statu etcommodo terratum nostrarum Lithvaniае, ipsas praefato regno nostro Poloniqe appropriavimus, incorporavimus, coniunximus, univirnus, adiunximus, confaederavkmus de consensu unanimi nostro et aliorum fratrum nostrorum, et omnium baronum, nobilium, procerum et boiarorum eiusdem terrae Lithuaniae voluntate accedente et assensu (!), volentss tamen забезпечити їх від ворогів, easdem terras, baronum, nobilium, boiarorum voluntate, ratihabitione et consensu adhibitis, praedicto regno Poloniae iterum incorporamus, invisceramus, appropriamus, coniungimus, adiungimus, confoederamus et perpetuo annectimus, decernentes ipsas cum ominbus earum dominiis, terris, ducatibus, principatibus, districtibus, proprietatibus omnique iure mero et mixto coronae regni Poloniae perpetuis temporibus irrevocabiliter et irrefagibilietr semper esse unitas.



    34) З сього лише становища зрозумілі закиди Длуґоша, які чинить він Ягайлови за те, що він по смерти Витовта надав в. князївсто Свитригайлови, хоч Ягайло при тім поступав вповнї по мисли Городельських умов.



    35) Участь Польщі й Литви в гуситській справі має досить значну лїтературу; окрім вичислених, вище загальнїйших розвідок (з них треба згадати про біоґрафію Корибутовича у Стаднїцкого, Bracia) є ще кілька спеціальних: Tomek Pomery mezi Cechy a Polskem behem walky husitske (Jahresbericht d. bohrn. Gesellshaft, 1878). Prochaska — Polska a Czechy w czasach hussyckich az do odwolania Korybuta z Czech, I-II, 1877-8 (Rozprswy hist.-fil. т. VII i VIII) W sprawie polsko-husyckiej (Przew. nauk. 1880), Polska i Husyci po odwolaniu Korybuta z Czech (ib. 1883) і кількас татей в його Szkice: Zawisza Czarny, Husyta pplski. Smolka — Polska wobec wybuchu wojen hussyckich — Ateneum 1879 i Szkice. Sutowicz — Stosunek Wlad. Jagielly do hussytos czeskich — Bibl. warsz. 1879. Lewicki — Ein Blick in die Politik Konigs Sigismunds gegen Polen in Bezug auf die Hussitenkriege — Archiv fur oster. Geschichte т. 68, 1886. Goll Cechy a Prusy vе sredoveku, 1892. Kaiser Sigismund und Polen, 1420-1436 (Mittheihingen des Jnstituts fur osterr. Geschichtsforschung, 1894). Lewieki Krol Zygmunt Luxemburski a Polska 1420 do 1436 (Kwart. hist. 1896).



    36)) Див. н.пр. скаргу Витовта на Ягайла, що він післав до пруських рицарів своло відпоручника dominum magnum ducem dehonestando et illibertando, quum idem doctor (відпоручник) m Prussia publice alta voce coram omnibus nullo excluso in maius dedecus domini m. ducis dixit, quomodo m. dux potestatem non habet aliquid dare in patrimonio suo cui vellet, — ipsum quasi illiberum et obnoxium faciendo — Codex Vitoldi c. 728 (1426). Про гнїви Витовта на краківський двір перед тим — н.пр. Длуґош IV c. 318.



    37) В лїтературі єсть ріжниця в поглядах на мотиви, якими водив ся Витовт: одні бачать в коронаційнім епізодї прояв давнїйших змагань Витовта до самостійности, иньші — інтриґу ворогів польщі: Жиґимонта й пруських рицарів, що збаламутили Витовта. Перший погляд переважає в росийській і нїмецькій лїтературі, другий — в польській (найбільш характеристично у Прохаски).



    38) Длуґош IV c. 7 (про сю звістку див. Prochaska Przyczynki historyczne c. 120), Codex Vitoldi c. 837.



    39) Про сей Луцький зїзд і коронацийну спрауу на нїм, окрім праць вичислених в прим. 23) і наа c. 153 (особливо статї Прохаски Ostatnie lata, Барбашева, Сарнеса), іще: Ковальницкій Луцкъ въ 1429 г. и Витольдова корона — Кіевлянинъ 1867. Powidaj Zjazd monarchow w ucku r. 1429 i jego nastepstwa — Przeglad polski 1869 III. Prochaska Zjazd monarchow w Lucku — Przew. nauk. Suto-wkcz Zjazd lucki — Przeglad polski 1875, IV. Таубе Международгый конгресъ на Волыни въ XV в. — Русскій вЂстникъ 1898, V (компілятивна статейка).



    40) Історію сього епізода оповідають Жиґимонт і Витовт, Codex Vitoldi тамже c. 811-2, 815-838; пор. іще оповіданнє Длуґоша IV c. 366 і далї. Огляд коронаційної справи найповнїйше у Прохаски Ostatnie lata (деякі замітки до неї, проттв поглядів Прохаски, у Дашкевича — Политическіе замыслы Витовта. в київських Университетскихъ ИзвЂстіяхъ і у Барбашева ор. c. Том третїй Codex saec. XV, виданий по тім, не принїс для сеї справи нїчого.



    41) Codex Vitoldi c. 810.



    42) Codex Vitoldi c. 815-8.



    43) Nisi vestra serenitas cum prefato domino Romanorum rege mutuo vos avisaveritis... nos sicut illiberos esse diffamastis liberos dimulgantes, cum omnino cum terris et dominiis nostris sive vobis placeat vel displiceat — liberi, faciliter extunc tota christianitas non modica pacieyur detrimenta. Ibid. c. 831, пор. 837, 841.



    44) Codex Vitoldi c. 838, 842, 856.



    45) Cod. Vitoldi c. 868, 912, 924, 945, 947, Codex ер. saec. XV т. II ч. 179, Длуґош IV c. 381.



    46) Codex Vitoldi c. 837.



    47) Codex saec. XV т. II c. 238, Codex Vitoldi c. 942, пор. Supplementum ad hist. Russiae monum. c. 209 (відзиви вже по смерти Витовта).



    48) Script. rer. pruss. III c. 493, в нотцї.



    49) Codex saec. XV т. II c. 546.



    Переміни в устрою в. князївства: Система князївств XIV в. і їх касованнє. Полоцьк, Сїверщина в 1380-х рр. — Дмитро і Корибут, відібраннє Луцька від Федора Любартовича і наданнє Витовту, відібраннє волостей від Скиргайла і Свитригайла. Систематичне нищеннє князївств в 1390-х рр., похід на Корибута, відібраннє Володимира від Федора Любартовича і його дальша доля, похід Витовта на Поділє, відібраннє Київа. Князївства які потім зістали ся; наданнє Поділя Спиткови; опорожненнє Київа; Поділє під Свитригайлом, вертаєть ся до Витовта; володїннє Свитригайла в Сїверщинї.



    Разом з тим як уставляли ся й виясняли ся відносини в. князївства Литовського до Польщі й забезпечала ся державна окремішність його, переходили важні зміни в самім його складї.



    Державний устрій в. кн. Литовського в XIV в. був дуже подібний до старої Руської держави. Чи то було наслїдком анальоґічного державного процесу, чи був тут вплив понять руського державного права, перейнятих литовською династиєю разом з руською культурою — тяжко рішити. Найскорше, що було тут і перше й друге.



    Литовська держаса складала ся з значного числа князївств, з князями з Гедиминової династії на чолї, майже або і вповнї самостійними, що титулуали себе „князями з божої ласки”, або дуже часто й „великими князями”. Їх відносини й залежність від вел. князя, що сидїв у Вильнї, мали дуже субєктивний характер: залежали від особистих прикмет виленського князя й його спеціальних відносин до поодиноких князїв. До смерти Ольгерда ті відносини опирали ся на тїснім родиннім звязку: по всїх князївствах сидїли або рідні брати або рідні сини Ольгерда. Сила в. князївської власти піддержувала ся не тільки могутністю й талантами Ольгерда, а й тїсним союзом його з двома иньшими братами — Любартом і особливо Кейстутом, котрого Витовт, а за ним і оповіданнє давнїйшої русько-литовської лїтописи представляють мовби соправителем Ольгерда 1).



    З смертю Ольгерда урвались оті родинні звязи, а усобиця 1381-2 рр. ще більше причинила ся до ослаблення моральних звязків між князями Гедиминової династиї. Іменованнє в. князем Ягайла з поминеннєм його старших братів — від першої жінки Ольгерда, як я вже зазначив, поставило сих Ольгердовичів в неприязні відносини до нового в. князя. Вел. князївстыо Литовське стояло перед перспективою роскладу на ґрупу вповнї самостійних князївств і перетворення великокнязївської власти в чисту фікцію, подібно як то стало з Руською державою в XII в. Сам Ольгердів наступник Ягайло дістав окрім Виленської волости ще землю Витебську, Минськ, Мстислав і Новгородок, для себе й заазом для меньших ще не роздїлених братів. Володїння були не великі і з ними тільки при великій енегґії й талантах можна було тримати в цїлости сей крухий орґанїзм.



    А в тій крухости для в. князївства була велкиа небезпечність. З трьох боків сочили його вороги, маючи око на ріжні його части — Нїмцї на провінції литовські, Поляки — на західнї, а зі сходу зростало й скріпляло ся в. князївство Московське: його князї уважали себе спадкоємцями давньої Руської держави, як і Гедиминовичі, і в їх сторону зараз по смерти Ольгерда зазначив ся, як уже знаємо, небезпечний нахил в землях вел. ко. Литовського. Загрожене з усїх боків в. князївство Литовське мусїло неминуче згинути з ослабленнєм своєї державної орґанїзації. Тільки міцна вел. князївська власть могла його охоронити.



    Побіда Ягайла над Кейстутом і забраннє його волостей — були Пірровою побідою. Ся побіда, як я сказав, розірвала родинні звязи і сотворила Ягайлови небезпечного ворога й претендента на батьківські землї в особі Витовта. Безперечно натомість скріпив сильно ролю Ягайла його вибір полоським королем. Хоч як шкідними для в. князївства пказали себе дальші наслїдки унїї (про се говоририму низше), але на разї становище Ягайла як в. князя наслїдком унїї скріпило ся. Та заразом в. князївство зістало ся без господаря, бо Ягайло перебував переважно в Польщі. Іменованнє Витовта управителем в. князївства послужило щасливим доповненнєм до унїї з Польщею (говорю все про моментальні її наслїдки, і то з становища інтересів правительственно ївласти). Витовт принїс з собою незвичайні здібности, енерґію — й пильне око на справи в. князївства, а міг все рахувати на підпертє польських сил — аж до свого конфлїкта з Польщею. Таким чином значіннє й сила в. князївської власти були уратовані.



    Але Ягайло й Витов тне заспокоїли ся на сїм. Вони переводять радикальну переміну в будові в. князївства, викидаючи сильнїйших князїв з їх волостей, або переводячи їх на дрібні волости та змушуючи тими кривдами до утечі. Таким чином вони в дуже сильній мірі зменьшують простір княїзвських володїнь і їх силу та значіннє, а незмірно підносять силу й значіннє вел. князя, бо ті відібрані від князїв волости переходять під його безпосредню власть. Процес сей розвиваєть ся головно в 1390-х рр. і на мій погляд, в сїм часї був вповнї сьвідомим, себто тодї великокняже правителбство вповнї сьвідомо змагало до того, аби можливо зменьшити силу князїв і повідберати від них землї. Зістаєть ся тільки неясним — від коли в правительственних кругах зявляєть ся такий сьвідомий плян, і чиїм він був — Витовтовим чи й Ягайловим?



    І Витовт і Ягайло беруть в нїм дїяльну участь. Витовт відограв в сїм процесї головнїйшу ролю, й можливо, що він був властивим автором його, хоч в тім часї був тільки управителем в. князївства, не володаром, отже про око, мовляв, працював не так для себе як в інтересах Ягайла. Але можливо, що Витовт з його далекосяглими плянами вже тодї був переконаний, що робить він не для Ягайла, а для себе саиого.



    Процес сей мав для в. князївства Литовського й для українських земель, що до нього належали, незвичайно важне значіннє, й ми тепер оглянемо його, застановляючи ся ширше над тими моментами, які безпосередно дотикали ся українськмх земель. Поминути зовсїм подїї, які виходять за границї української території не уважаю відповідним, бо тільки в звязку з ними вияснєть ся цїлість сеї акції й її значіннє. Для повности зачну від перших конфлїктів з князями по смерти Ольгерда, тим більше що, як сказав я, трудно на певно означити, від коли ся боротьба стає сьчідомою, пляновою.



    Першою княжою волостию, за котру розвинула ся боротьба, була Полоцька, але інїціативи Ягайла тут не було. Андрій полоцький, найатарший з Ольгердових синів, правдоподібно — ображений визначеенєм Ягайла на великого князя, вже зараз по смерти батька зайняв супроти Ягайла неприязне становище. Він „прибіг” того року (1377) до Пскова і тут зістав ся якийсь час князем, а на другий рік удав ся до Москви і в 1379 р. брав участь в московськім походї на Сїверщину. Ягайло за таку „державну зраду” хотїв забрати Полоцьку волость собі і в 1380 р. вислав туди Скиргайла, але Полочане не дали ся, і потім Андрій не зступив з свого ворожого становища. Він уложив союз з ливонськими рицарями і з деякими князями — бачимо по тім його союзниками на пр. князїв смоленського й рязанського. На початку 1386 р., підчас побуту Ягайла в Польщі, Андрій розпочав кампанїю на Литві. Але вислані з Кракова князї зараз орґанїзували оборону й відбили його напад, а згодом Скиргайло взяв ся до Полоцька й на сей раз здобув його. Андрія взято в неволю й відіслано до Польщі. Там у вязницї перебув він до р. 1394, коли його взяв на поруки Витовт з иньшими князями. Волости він одначе не дістав більше, здаєть ся, нїякої й пішов до Пскова, а наложив головою в битві над Ворсклою. Полоцьку землю Ягайло віддав брату Скиргайлу 2).



    В 1379 р., підчас походу московського війська з Андрієм полоцьким на Сїверщину, як ми вже знаємо, перейшов до Москви Дмитро Ольгердович, князь брянський. Своїх волостей йому задержати при тім, здаєть ся, не удало ся — вони зістали ся при Литві. І коли в 1388 р. Дмитро вернув ся назад на Литву та обіцяв бути послушним і вірнмм Ягайлови, не видко аби дістав він якусь волость; принаймнї в своїй присяжній грамотї він не згадує нїчого про якісь володїння 3). Його сїверські землї, по всякій імовірности, перейшли потім до Федора Любартовича.



    В хронольоґічнім порядку треба-б згадати тепер про війну Кейстута з Дмитром-Корибутом в 1382 р., коли Кейстут сидїв на великокняжім столї 4). Одначе епізод сей дуже неясний; можливо, що Корибут виступав тут союзником Ягайла, з котрим бачимо його потім в близьких відносинах 5). Похід Кейстута на Корибута, правдоподібно, був перерваний вістю про вороже поступованнє Ягайла, і Коририбут, у всякім разї зістав ся тодї при своїй волости: бачимо на нїй його в 1386 р., коли він видає присяжну грамоту Ягайлу. Потім маємо слїд якогось нового інцидента з ним, в видї не тільки нової його присяжної грамоти, але й поручної записи за нього його бояр, з р. 1388. Корибутові бояре обовязують ся, що наколи б їх князь, „еложь Богъ не дай”, мав відступити від Ягайла, то вони виречуть ся його 6). Єсть в тім „запах” якоїсь „зради”, але за браком всяких близших відомостей годї запускати ся в здогади, що то могло бути. Корибут у всякім разї й тодї зістав ся на своїй волости — до катастрофи 1393 р.



    Всї отсї епізоди ще мають вповнї припадковий характер: в них ще не слїдно
    Страница 21 из 65 Следующая страница



    [ 11 ] [ 12 ] [ 13 ] [ 14 ] [ 15 ] [ 16 ] [ 17 ] [ 18 ] [ 19 ] [ 20 ] [ 21 ] [ 22 ] [ 23 ] [ 24 ] [ 25 ] [ 26 ] [ 27 ] [ 28 ] [ 29 ] [ 30 ] [ 31 ]
    [ 1 - 10] [ 10 - 20] [ 20 - 30] [ 30 - 40] [ 40 - 50] [ 50 - 60] [ 60 - 65]



При любом использовании материалов ссылка на http://libclub.com/ обязательна.
| © Copyright. Lib Club .com/ ® Inc. All rights reserved.